Зв'яжіться з нами

Cтатті

Чи повинна Америка озброїти Україну? Щоб відповісти, варто розглянути приклад війни Радянського Союзу в Афганістані – Atlantic Council

Опубліковано

на

У лютому 2014 року Росія захопила і приєднала до своєї території Крим; через кілька тижнів Москва почала гібридну війну проти України в Луганській і Донецькій областях. Йде 2017 рік, але ситуація не змінилася. Конфлікт на сході перейшов в заморожену стадію, жодна зі сторін не має явної переваги, і схоже, що в доступному для огляду майбутньому Крим залишиться в руках росіян. Нинішній стан справ вигідний Росії, оскільки вона прагне дестабілізувати український уряд за допомогою ведення війни низької інтенсивності, яка не викликає сильної реакції з боку Заходу. Хоча санкції, введені західними країнами, зробили помітний вплив на російську економіку, вони виявилися недостатнім аргументом для росіян, щоб ті припинили озброювати і забезпечувати поставками війська сепаратистів.

Америка зацікавлена ​​в тому, щоб допомогти Україні припинити російську агресію. Москва активно намагається підірвати систему безпеки, яка встановилася в Європі після холодної війни. Придбання Україною здатності захиститися стане серйозним ударом по зусиллям Кремля. Для того, щоб досягти мети переконати президента Росії Володимира Путіна вивести війська і зброю з Донбасу, США варто пильніше поглянути на своє минуле: афганську війну.

У цій війні американці підтримували моджахедів. Програма, відома під назвою «Операція« Циклон », вважається однією з найефективніших таємних операцій, що коли-небудь проводилися ЦРУ. Спочатку США обмежувалися наданням моджахедам невійськової допомоги і зброї старих зразків, здебільшого, що залишилася після Другої світової війни; це мало стримуючий ефект. Однак починаючи з 1986 року Америка перейшла до постачань ракет Стінгер та іншого більш досконалого озброєння, яке допомогло знизити технологічну нерівність, особливо у випадках протистояння моджахедів радянським вертольотам. В афганських горах радянські бронетанкові війська і артилерія були відносно марні. Для атаки на гірські села, які мали життєво важливе значення для моджахедів, вертольоти були найефективнішим засобом. Таким чином, за рахунок надання моджахедам ракет Стінгер з основною перевагою Радянського Союзу в афганській війні було покінчено.

Під час бойових дій в Україні російська далекобійна артилерія і танки були основною причиною втрат з української сторони. США надали українським військам нелетальне військове обладнання та іншу підтримку, але це не завадило Росії забезпечити сепаратистів додатковими військовими підрозділами, військовими інструкторами і сучасною зброєю. Щоб протистояти на такому рівні, США потрібно озброїти українські війська протитанковими ракетами, такими як Javelin і засобами контрбатарейної боротьби, що нівелювало б перевагу сепаратистів і росіян.

Надання ПТРК Javelin означатиме, що порушення режиму припинення вогню сепаратистами і спроби захоплення української території спричинять за собою збільшення числа жертв з російської сторони – це головна проблема для Путіна. Як і в подіях афганської війни і подібно до того ефекту, який мала ракета Стінгера, ця зброя допоможе зменшити технологічну невідповідність і зробити російські сили уразливими.

Але давайте внесемо ясність підтримка, надана з боку Америки моджахедам під час афганської війни, не принесла їм швидкої і рішучої перемоги. Насправді радянські війська нерідко перемагали моджахедів в бою. Але залученість американців підвищила вартість війни і позбавила СРСР можливості домогтися вирішальної перемоги. В кінцевому підсумку внутрішні причини змусили Радянський Союз піти. У 1980х економічне зростання в СРСР знизилось, і Михайло Горбачов спробував прискорити економіку.

В результаті зовнішньої підтримки, наданої повстанцям з боку США і допомоги Пакистану і Саудівської Аравії, війна стала дуже дорогою, це змусило СРСР піти. Іноземна допомога і військова підготовка повстанців стали ключовими факторами в забезпечення виживання моджахедів і були необхідні для того, щоб змусити Радянський союз піти. Точно так само постачання зброї українським військам створить для Росії умови додаткового витрачання економічних і людських ресурсів, оскільки надання підтримки сепаратистам стане дорожчим.

Ще одним важливим фактором є те, що надання летальної зброї Україні буде означати для Росії збільшення втрат, що є серйозним політичним ризиком для Кремля. Під час афганської війни наявність втрат не мало критичного значення, оскільки суспільне невдоволення радянським урядом придушувалося. Крім того, новини про загибель радянських солдат не поширювалися, як сьогодні, в соціальних мережах.

Сьогодні військові інтервенції Росії схвально сприймаються населенням тільки до того часу, поки їх вартість відносно невисока. Кремль розуміє загрозу, яку представляють для режиму військові втрати, саме тому вона спробувала приховати докази загибелі російських солдатів в Україні. Насправді російський народ як і раніше не підтримує використання регулярних російських військ в Україні, незважаючи на масові пропагандистські кампанії Москви проти “фашистського” уряду в Києві.

У певному сенсі Україна має переваги, яких не було у моджахедів. Українські війська набагато краще підготовлені і озброєні, ніж були колись афганські партизани. Моджахеди були неорганізованими, погано навченими і не мали єдиного центру керівництва.

Різні групи моджахедів були слабо пов’язані між собою і часто конкурували один з одним за ресурси. У випадку України США нададуть зброю і підготовку кадровим військовим, які масово підвищують свій професіоналізм з 2014 року.

Головною причиною виведення СРСР в Афганістан були економічні проблеми Радянського Союзу. Як і під час афганської війни, російська економіка в даний час страждає в основному через санкції, накладені Заходом, і від падіння цін на нафту. Але ситуація в Росії потроху поліпшується, і США не повинні соромитися надавати Україні допомогу у вигляді летального зброї.

У поєднанні з західною політикою санкцій це збільшить вартість кремлівської агресії і прискорить прихід того дня, коли Москва закінчить свою війну на Донбасі.

Автор: Johnny Herbst – an analyst at NetImpact Strategies and a master’s student at George Mason University.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: http://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/

 

Cтатті

The Washington Post: Україна відчайдушно потребує миру. Чи можуть допомогти миротворці?

Опубліковано

на

На заході починає бити артилерія. Це місто Мар’їнка, розташований поблизу Донецька, де зараз знаходиться передній край бойових дій українського конфлікту. Тут, як і всюди вздовж лінії фронту починається стрілянина, як тільки їдуть міжнародні спостерігачі.

Тетяна Куценко показує мені свій будинок і те місце в саду, де впала ракета. У вікно будинку потрапила куля. Вона так і залишилася між подвійними скельцями. Господиня заклеїла вхідний отвір стрічкою, адже сенсу міняти скло немає. Швидше за все, в нього потраплять інші кулі.

Так живе Мар’їнка, де неможливість стала буденністю. Діти в шкільних класах, де вікна захищені мішками з піском, вчаться тому, як розпізнавати снаряди і наземні міни. Режим припинення вогню був порушений відразу ж, як тільки про це досягли домовленості. Надгробні плити на свіжі могили встановлювати не поспішають – вони будуть розбиті шаленими кулями. Тепер ця територія не переходить з рук в руки, але йде постійна боротьба.

5 вересня раптово з’явився шанс змінити ситуацію – президент Росії Володимир Путін несподівано заявив журналістам, що Росія підтримає ідею розгортання в Україні миротворчої місії ООН. Президент України Петро Порошенко вже довгий час закликає ввести в країну контингент миротворців ООН, але відсутність підтримки з боку Росії перешкоджало прогресу. 20 вересня Порошенко заявив про необхідність залучення миротворців під час свого виступу на Генеральній Асамблеї ООН.

Місія з підтримки миру в ідеалі розведе воюючі сторони і посилить ефективність спостерігачів ОБСЄ. І хоча миротворці не зможуть покласти край конфлікту, вони забезпечать дотримання режиму припинення вогню, що істотно поліпшить становище сотень тисяч людей, що живуть уздовж лінії фронту.

Ті, хто залишився у вєнному регіоні, відчувають величезний стрес, і організації з надання допомоги, такі як “Лікарі без кордонів”, направили туди мобільні психологічні клініки, які переміщаються по території, допомагаючи місцевим жителям впоратися. Мало хто має кошти, щоб отримати допомогу в іншому місці, чи вижити при відсутності реальної перспективи закінчення війни або пережити втрату дуже складне завдання.

Дефіцит почуття завершеності виникає в різних випадках. Для деяких це безперервна стрілянина, але для інших це  родичі, які пропали безвісти. “Ми називаємо це« неоднозначна втрата ». Людина присутня в ваших думках, але в реальності її вже немає”, – розповідає Маріана Чакон Лозано, яка займається зниклими без вести в українському представництві Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ).

Валентина Тиличко шукала сина з тих пір, як він зник 3 серпня 2014 року. Він поїхав до Донецька, щоб забрати зарплату, подзвонив їй, коли вийшов з автобуса по дорозі додому. Почався сильний обстріл, і вона більше не чула від нього нічого.

Тепер, як і багатьом матерям, чиї діти пропали безвісти, їй сниться один і той же сон. Вона бачить, як її син, Діма, йде по вулиці. Вона біжить за ним, але втрачає його в натовпі, і люди її не розуміють. Інші матері в Мар’їнці бачать схожі сни про повернення своїх синів – ті приходять до них, щоб сказати, що не можуть пригадати дорогу додому або лежать в лікарні і не можуть згадати, хто вони. У розпачі деякі матері звертаються до екстрасенсів або інтернет-шахраїв, які стверджують, що можуть допомогти знайти їхніх зниклих родичів.

Тетяна Куценко вислуховує Валентину Тиличко, потім вчить її, що сказати поліції, щоб її сина додали до реєстру зниклих без вести і дає контакти МКЧХ. Син самої Тетяни пропав безвісти рік тому.

Він був частково паралізований і зник після зустрічі з українськими солдатами в 2015 році. Вона бачила, що військові їхали на його машині з розбитим лобовим склом. Після року зусиль їй вдалося домогтися розслідування, в ході якого один з солдатів показав мінометний кратер, де вони залишили тіло її сина. Ці два солдата постали перед судом.

Тепер її син похований, вона приносить на могилу троянди зі свого саду, але надгробний камінь поки поставити не може. Кладовище часто потрапляє під обстріл, кулі ушкоджують і руйнують надгробки. “Йому доведеться почекати, поки все не зміниться”, – говорить вона.

Чи стануть миротворці ООН на землю Східної України, залежить від переговорів між Україною і Росією. Україна повинна погодитися на будь-яку місію, а Росія повинна зняти вето, щоб будь-яка місія відбулася. Поки Путін виступає за обмежений мандат, який визначає як завдання місії контроль за ситуацією на лінії фронту і супровід спостерігачів від ОБСЄ.

Україна виступає за розширений варіант, при якому місія охопить весь Донбас з категоричною умовою доступу до ділянок україно-російського кордону, де відсутній контроль України, а зброя і військові вільно переправляються з Росії на утримувану сепаратистами територію. Довіри між сторонами практично немає.

Ян Бейтсон, журналіст та стипендіат програми Фулбрайта

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:The Washington Post

Продовжити читання ?

Cтатті

Що саме тривожить ветеранів АТО…

Опубліковано

на

У Верховній Раді зазвичай консолідовано голосують за законопроекти, які стосуються соціального забезпечення ветеранів АТО, якщо тільки вони є в порядку денному, запевняє народний депутат Олег Петренко. Водночас активісти стверджують, що ще чимало важливих ініціатив чекають на розгляд. Вони стосуються не лише фінансового забезпечення, а й різного роду соціальних пільг.

Громадська організація «Юридична сотня» звернулася до голови Верховної Ради Андрія Парубія, щоб він виділив окремий день для розгляду законопроектів, що стосуються соціально-правового захисту учасників АТО. Ідеться про дев’ять проектів, які вже пройшли комітети. Ще 27 законопроектів, які стосуються потреб учасників та ветеранів АТО, можуть потрапити до сесійного залу упродовж тижня, впевнені активісти.

Позафракційний народний депутат та учасник АТО Олег Петренко каже, що Верховна Рада зазвичай не має проблем із тим, щоб проголосувати за законопроекти про підвищення соціального статусу учасників та ветеранів АТО, якщо вони потрапляють до порядку денного.

«Парламент цієї каденції прийняв дуже багато законопроектів, які підвищували соціально-правовий статус ветеранів АТО. Це стосується дуже багатьох сфер життєдіяльності: лікування, санаторного оздоровлення, надання земельних ділянок, набуття вищої освіти», – перераховує він, хоча зазначає, що певна частка законопроектів є «законодавчим спамом».

Основну проблему з прийняттям потрібних законопроектів народний депутат вбачає в тому, щоб відповідальні за формування порядку денного додавали їх у «прохідну» частину парламентського порядку денного.

Серед таких ініціатив Петренко називає зокрема законопроект про створення баз даних ДНК для оперативної ідентифікації загиблих. Також, на його думку, врегулювання потребує статус добровольців,які не увійшли офіційно до лав ЗСУ, іноземних добровольців, а також ситуації, коли ветерани йдуть з життя внаслідок бойових травм вже після звільнення з армії. У таких випадках, каже він, ускладнюється отримання одноразових компенсацій родичами.

Голова громадської організації «Юридична сотня» Леся Василенко додає до цього переліку питання щодо компенсації за оренду житла рядовим та сержантам ЗСУ.

«На сьогоднішній день лише офіцери можуть отримувати компенсацію, якщо винаймають житло поза межами військової частини. Солдати і сержанти такої можливості не мають», – пояснює вона.

Також, за словами активістки, учасники АТО цікавляться можливістю безмитного ввезення автомобілів з-за кордону. Але наразі немає законопроекту, який передбачав би таку пільгу і одночасно усував корупційні ризики, які можуть виникнути у зв’язку з цією практикою.

Подбати про вояків та ветеранів війни на Донбасі має як держава – шляхом фінансової підтримки, – так і суспільство, упевнений священик УГКЦ, військовий капелан та голова організації «Фронтова капеланія «Шлях єднання» отець Микола Мединський.

«Потрібні проекти більше реабілітаційного характеру, які допоможуть повернутися до повноцінної роботи. Потрібне забезпечення житлом тих вояків, які потребують. Якщо воїн, Боже борони, отримає поранення – щоб він розумів, що підтримка держави буде не на рівні балаканини відносно проектів у майбутньому, щоб підтримка відбувалася тут і зараз», – пояснює він.

В той же час депутат від «Опозиційного блоку» Михайло Папієв стверджує, що, хоча чинна українська влада постійно декларує збільшення соціального захисту учасників та ветеранів бойових дій на Донбасі, зміни до базових законів про пільги, прийняті у 2014 році, тільки погіршили майновий стан переважної більшості вояків ЗСУ.

«Тепер в разі, якщо сукупний дохід на одного члена сім’ї упродовж останніх шести місяців не перевищує того рівня доходу, який дає право на соціальну пільгу, то боєць, учасник АТО або родина загиблого цю пільгу отримує», – каже він.

Прив’язка пільг до доходів учасників АТО є, на думку депутата, абсолютно некоректною

«Їхнє грошове забезпечення – близько 20 тисяч гривень. Але порахуймо, що втрачають їхні сім’ї. Адже 20 тисяч гривень – це набагато більше, ніж 6820 гривень, ніж та сума доходів на сім’ю, яка дає право на пільги. Вони втрачають на сплаті житлово-комунальних послуг, вартість яких росте значно швидше, ніж грошове забезпечення вояків», – каже Папієв.

Олег Медведчук, заступник керівника управління Держслужби у справах ветеранів війни та учасників АТО, заявив в ефірі «Ранкової Свободи», що Міністерство соціальної політики вже розробило проект змін до закону про статус ветеранів війни. Згідно з проектом хвороби, які наступають протягом року після закінчення участі в АТО і спричиняють інвалідність чи смерть ветерана, також будуть підставою для соціальних виплат.

Водночас Медведчук впевнений, що оптимізації законотворчої роботи на користь ветеранів допомогло б створення Міністерства ветеранів.

«Якби було створено Міністерство ветеранів, можливо, можна було б перерозподілити повноваження, щоб все йшло виключно з одного державного органу, в тому числі різні питання соціального захисту, які зараз надаються різними органами», – припускає він.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://www.radiosvoboda.org/

Продовжити читання ?

Cтатті

Хорватія знає, Хорватія вміє, Хорватія навчить Україну як повернути свої території

Опубліковано

на

Хорватія готова поділитися із Україною своїм досвідом реінтеграції раніше окупованих територій. Із такою пропозицією з трибуни Генеральної асамблеї ООН виступив прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович.

«Однією із найбільш успішних й була UNTAES – Тимчасова адміністрація ООН для Східної Славонії, яка закінчилася у січні 1998 року мирною реінтеграцією наших раніше окупованих територій. Ми пропонуємо це унікальне ноу-хау та свій величезний досвід у якості корисного додаткового внеску в зусилля міжнародної спільноти у подібних випадках, таких, як імплементація Мінських угод в Україні, де ми можемо провести багато паралелей», – сказав Пленкович.

Він нагадав, що Хорватія була реципієнтом безпекової допомоги, у тому числі кількох місій ООН.

«Хорватія готова допомогти іншим у постконфліктному переході своїм досвідом у примиренні й розбудові довіри», – наголосив прем’єр-міністр.

Нагадаємо: Тимчасова адміністрація Організації Об’єднаних Націй для Східної Славонії, Барані та Західного Срема (UNTAES) – це колишня місія ООН з підтримання миру в східній частині Хорватії у 1996-1998 рр. UNTAES було створено після підписання Ердутської угоди між хорватським урядом та представниками сербів.

Місія розпочалася 15 січня 1996 і мала тривати один рік, впродовж якого її представники повинні були стежити за демілітаризацією цих районів та забезпеченням мирної реінтеграції території до складу Хорватії. Військова і цивільна місія складалась із трохи більше 4800 солдатів, понад 400 поліцейських і 99 військових спостерігачів.

Правда передь цим хорватська армія провела успішні операції «Буря» та «Блискавка», що паралізували і деморалізували військові сили противника й дали можливість на проведення мирної операції з реінтеграції втрачених земель під егідою ООН.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending

Copyright © 2017 Військовий навігатор України