Зв'яжіться з нами

Cтатті

Чому замерзла «русская весна»

Опубліковано

на

Ця спецоперація готувалася довго. Можливо, всі роки української незалежності. Не саме під цією назвою. Не виключено, з’явилася вона вже на фініші, коли прийшла відмашка починати. Назва, до речі, не оригінальна, здерта з Арабської весни — серії масових протестів, революцій та воєнних конфліктів у низці арабських країн. Але здерта не просто так. Потрібна була аналогія: народ, мовляв, організовується і повстає проти диктаторських режимів, у цьому разі проти «київської хунти».

Зважаючи на поспішні кроки, які згодом привели до часткового провалу, початок планувався на пізніше. Ґрунт не був достатньо підготований, багато що відбувалося хаотично. Починати в Кремлі вирішили, очевидно, після втечі Януковича до Харкова й провалу там спроби влаштувати сепаратистський шабаш. Це рішення було радше вимушеним, операція всюди починалася по-різному, що вказує на відсутність сформованої структури, яка мала б діяти за продуманою схемою і керуватися єдиним центром. Якщо в Криму все відбувалося без заминки і ще 22 лютого в Севастополі з’явилися перші блокпости, облаштовані прокремлівськими активістами спільно з міліцією, то в більшості міст Південного Сходу зорганізовані нашвидкуруч традиційно проплачені виступи мали радше стихійний характер.

Крим упав найпершим. Багаторічна підготовка до відторгнення тут дала свої плоди. Можна перераховувати десятки причин, чому ворожа спецоперація мала шанси на успіх, але починати варто з ратифікації харківських угод 2010-го, які продовжили перебування тут військ РФ. Саме російський контингент стане 2014-го базою для проведення спец­операції. Всі ці козачки та інша масовка залучені лише для картинки, бо йшлося про імітацію народного бунту, яка повинна була мати максимально переконливий вигляд. Брудну ж роботу — керівництво та координацію всієї цієї маси — виконають кадрові офіцери РФ. А тому дивуватися, що все сталося блискавично й задіяні елементи спрацювали як єдиний механізм, не варто. Вже 23 лютого українська влада практично не контролювала Севастополя. Через чотири дні група спецназу РФ захопила приміщення ВР і Ради міністрів Криму в Сімферополі, а кримські депутати оголосили проведення референдуму про статус півострова. Спочатку призначили на 25 травня, згодом перенесли на 30 березня, а потім узагалі на 16 березня. І затягувати справді не було сенсу. 1 березня «зелені чоловічки» вже почали блокувати частини ЗСУ й усі все зрозуміли.

Погана копія Криму

Зовсім іншу картинку спостерігаємо на материковій Україні. Під приціл взято аж вісім областей, які, на думку кремлівських стратегів, мали б стати легкою здобиччю. Практично одночасно з Кримом почалися акції в Харкові, Одесі, Луганську, Донецьку, Херсоні, Дніпрі, Запоріжжі, Миколаєві та багатьох менших містах. Там також влаштовували прокремлівські акції, вивішували триколори, десь вдало, а десь ні робили спроби захоплення органів влади, СБУ чи МВС, проголошення народних республік. От тільки всі ці перформанси нагадували радше незграбні локальні заворушення, аніж ретельно сплановану операцію. Масової підтримки, на яку, очевидно, дуже розраховували організатори і яку стовідсотково пообіцяли кураторам місцеві масо­ви­ки-затійники, заколотники не дістали, часто доводилося завозити гастролерів, щоб хоч якось переломити ситуацію. Навіть за включення всього місцевого адмінресурсу, тотальної підтримки олігархічного бізнесу й щедрого фінансування з Кремля «русская весна» на Південному Сході України була приречена на провал. І коли це стало остаточно зрозуміло, лише масове ввезення підготованих озброєних диверсантів із Росії дещо врятувало операцію. Там, куди їх встигли закинути, події покотилися цілком в іншому напрямку, ніж там, куди не встигли. Саме наявність кордону з РФ і недосконалий його контроль з українського боку забезпечили часткову перемогу терористів у Донецькій і Луганській областях. Через так звані вікна на територію України завозяться зброя, боєприпаси, проникають ДРГ. Звісно, все це робиться не без підтримки Прикордонної служби ФСБ РФ, яка не лише надає терористам потрібну інформацію і сприяння, а й, попри домовленості з ДПСУ, відмовляється взаємно закрити низку пунктів пропуску. Як результат — лише впродовж травня — червня зафіксовано понад 20 випадків агресії проти підрозділів ДПСУ й фактичне виведення з-під її контролю величезної ділянки кордону від ВПС «Красна Талівка» (Луганська область) аж до Азовського узбережжя.

САМЕ НАЯВНІСТЬ КОРДОНУ З РФ І НЕДОСКОНАЛИЙ ЙОГО КОНТРОЛЬ З УКРАЇНСЬКОГО БОКУ ЗАБЕЗПЕЧИЛИ ЧАСТКОВУ ПЕРЕМОГУ ТЕРОРИСТІВ У ДОНЕЦЬКІЙ І ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ

Наявність кордону не єдина причина, чому на Донбасі була зосереджена особлива увага Кремля. За останнє століття регіон пережив щонайменше дві хвилі деукраїнізації: Голодомор і масове заселення росіян та кримінального інтернаціоналу з усього СРСР для участі в будівництві фабрик і заводів. Більшість із тих, хто приїхав будувати світле майбутнє, осіла назавжди, і земля, мешканці якої ще в 20–30-ті роки ХХ століття розмовляли українською, помалу перетворилася на анклав російської культури не найвищого ґатунку. І хоча за час незалежності кількість проукраїнськи налаштованих громадян помітно зросла, на загальному сов­ково-кримінальному тлі їх усе ще було критично мало, щоб утримати ситуацію. У квітні українські патріоти Донецька спромоглися дати останній бій проросійським тітушкам, але сили були нерівними. Мирні люди проти бейсбольних біт та арматури за цілковитої бездіяльності правоохоронців. Далі були захоплення урядових будівель, поява зброї, у місті різко зросла концентрація російських політтехнологів та нацистів на кшталт Бородая чи Пургіна, і до цієї бомби потрібен був лише запал. Його роль відіграла група Стрєлкова-Ґіркіна, яка захопила Слов’янськ, і тоді ракова пухлина сепаратизму почала розповзатися по Донбасу.

«На авось»

Те, що в дійсності тема так званої Донецької народної республіки мусолилася на Донбасі давно, не секрет. Зазвичай в історичному світлі. Хоча і в політичному скористатися нею також було чимало охочих. Вперше появу триколора «ДНР» зафіксовано 2006 року. Тоді збирали підписи проти «націоналістичної» політики Віктора Ющенка з вимогою зробити російську мову державною і погрожували в разі відмови відокремитися від України. Звичайно, ніхто не приділяв уваги таким фрикам, як і «Русскому блоку» та всіляким «прогресивним соціалістам». Не звертали уваги й на мітинги під триколором і гаслами «Фашизм не пройдет» в Донецьку 2010-го. До чого призвела така недбалість, відомо.

А втім, навіть за цих умов втілити свої масштабні плани на Сході України Росії та її підрядчикам не вдається. Навіть на Донбасі, поглинути який здавалося простіше нікуди. У чому ж причина такого недолугого провалу? Адже в Кремлі були впевнені, що добра половина України спить і бачить, як її повертають у «братнє» лоно імперії. Потрібен лише сигнал — і «київську хунту» зметуть, а більшість населення південно-східних областей стане в черги по російські паспорти, невпинно горланячи «Путін, пріді». Так принаймні розповідали слуги імперії, яких десятиліттями щедро фінансував Кремль, так звітували політики, які не втомлювалися зграями літати до Москви, вихваляючись виконаною роботою. На щастя, спеціалісти з Лубянки та їхні колеги переоцінили власні можливості й здібності своїх агентів. А ще недооцінили людську жадібність. Брати гроші й запевняти у відданості імперії аж ніяк не означає віддано їй служити. Це лише один із видів грантоїдства, яким не гребують навіть фанати Путіна та царя Ніколая-страстотерпця.

Погану координованість дій, а отже, завідомо провальний розвиток «русской весны» можна пояснити багатовекторністю впливу замовників на українських підрядчиків. Основна робота, звісно, велася через офіційні представництва РФ в Україні й так звані культурні центри, які окрім столиці гніздяться при консульствах в Одесі, Харкові, Львові та Криму. Окрім представницьких та культурних функцій ці структури виконували ще безліч специфічних, об’єднуючи та координуючи діяльність проросійських організацій, підживлюючи їх та використовуючи як інструмент впливу. Втім, існувало ще щонайменше два вектори роботи, які були не менш важливими й часто перетиналися. Політичний, зосереджений у руках функціонерів Компартії та провладної Партії регіонів, і бізнесовий, міцно зав’язаний на російських власниках чи співвласниках великих українських підприємств. Усе це чітко взаємодіяло, взаємодоповнювалося й працювало на спільну ідею. Тільки от, коли настав час X, та взаємодія не дала бажаного результату, далися взнаки брак координації, взаємне поборювання і тотальне насичення всіх структур відвертими маргіналами та фриками а-ля Губарєв і Клінчаєв.

Приборкати спрута

Розгляньмо для прикладу спробу дестабілізації в Херсонській області. Механізм, який там було застосовано, нічим особливим не відрізнятиметься від аналогічних в інших південно-східних областях України. 22 лютого активісти місцевого Євромайдану повалили пам’ятник Лєніну на площі Свободи, і вже наступного дня проросійські активісти влаштували акцію, яка закінчилася масовими зіткненнями. Надвечір Самообороні вдалося взяти ситуацію під контроль і забезпечити охороною будівлю Херсонської ОДА. Лише 1 березня місцеві фанати КПУ, КОБу («Комитет общественной безопасности»), медведчуківського «Украинского выбора» тощо зібрали наступну акцію під назвою «Русская весна». Вони знищили пам’ятник Небесній сотні й закликали Путіна ввести війська. Того дня зіткнень вдалося уникнути, але вже наступного, коли лави місцевих русофілів поповнили гастролери з Криму, захищати ОДА від захоплення вийшов увесь український Херсон. Це була чи не остання спроба прокремлівських сил розхитати ситуацію в місті, бо далі в справу втрутились українські спецслужби. Голов­ними кураторами акцій, за їхніми даними, окрім московських стратегів на чолі з Владіславом Сурковим були агенти, базовані як у Генконсульстві РФ в Одесі, так і безпосередньо в Херсоні. Можливості консульства виявилися недостатніми для швидкої мобілізації. Хоча під його крилом і виросло кілька ніби потужних структур: «Російський культурний центр», обласне відділення ВГО «Русское движение Украины», ГО «Русская национальная община «Руси», Центр російської культури, «Українсько-російський благодійний фонд», місцеві філіали «Русского Единства» та «Украинского выбора», а також малопримітні ХМГО «Нова слов’янська генерація», ХОО ГО «Спортивний клуб «Дельфін» та ЗОЖ («За здоровый образ жизни»), втім, усі вони були радше товариствами за інтересами, ніж силами, здатними влаштувати переворот і захопити цілу область. Принаймні керівники деяких із них, як тільки запахло смаженим, одразу переметнулися в державницький табір, аби їхні імена не асоціювалися із сепаратистами.

Усі згадані вище контори, а також «Комитет общественной безопасности», «Георгіївський союз Херсона», Релігійна община Рідної віри слов’ян «Триглав Херсонщини», як і акції, до яких їх залучали, фінансувалися з різних джерел і часто не безпосередньо з РФ. Серед основних спонсорів і посередників проступають вуха персонажів, чиї зв’язки з кремлівськими кураторами важко не помітити. Насамперед олігарха Костянтина Григоришина, ФПГ «Энергостандарт» якого має в регіоні чималий економічний інтерес, а отже, і вплив. Григоришин здавна був спонсором КПУ, окрім того, як запевняють українські спецслужби, його «Энергостандарт» перебуває ще й під пильним оком Служби зовнішньої розвідки ФСБ, що вказує на безпосередню підконтрольність Путіну. Схожа історія і з паном Новинським. Бізнес-інтереси на Херсонщині в нього теж чималі. Ну й на третьому місці старий боєць більшовицької гвардії Катерина Самойлик (екс-нардеп від КПУ), якій закидають епізодичне фінансування сепаратистських мітингів. Навряд чи вона це робила з власних заощаджень, хоча за легендою звучить саме так. Зважаючи на тісні зв’язки КПУ і з Григоришиним, і з КПРФ, можна спробувати припустити, що товариш Катерина — лише зв’язкова ланка великої схеми. Хай там як, а на мітинги їй так і не вдалося залучити багато співчуваючих. 250 поборників «русского мира» виявилися вершиною успіху. Серед безпосередніх виконавців, завданням яких були організація та проведення пропаганди, акцій, силових протистоянь, флешмобів і, звісно, референдуму, проступають імена проросійськи налаштованих місцевих депутатів комуністів та регіоналів.

Причин, із яких Херсон не вдалося взяти нахрапом, чимало. Починаючи з неправильного розрахунку на нібито проросійські настрої місцевого населення й закінчуючи браком ресурсів у місцевих русофілів. І річ не лише у фінансуванні. Безліч нібито проросійських організацій, про які звітували й на які викидали гроші, виявилася пшиком. Їхнього членства не вистачило, щоб принаймні розхитати місто, не кажучи вже про можливість захопити важливі стратегічні об’єкти і втримати їх, поки Путін прийде. Майже аналогічна ситуація була в Запоріжжі та Миколаєві. Там інші виконавці та куратори нижчого рівня, але сценарій той самий. Шансів розхитати Дніпро теж не було. Особливо після призначення очільником ОДА Ігоря Коломойського, який зі своїми партнерами дуже творчо підійшов до зупинення терористичної зарази. Сформовано й озброєно добровольчі загони, на в’їзді до міста організовано блокпости та влаштовано полювання на сепаратистів (оголошена винагорода за їх затримання та вилучення зброї дала результат). Посильна допомога, звісно, надавалася і сусіднім областям. Йшлося навіть про взяття під контроль деяких регіо­нів Донбасу, де ще не закріпилися терористи, але влада в Києві побоялася наділяти Коломойського аж такими повноваженнями.

Дещо проблемніше було втримати ситуацію в Одесі, де трагічна розв’язка настала 2 травня 2014‑го. Або в Харкові. Навесні 2014-го місто буквально кишіло антиукраїнськими структурами, які координувало Росспівробітництво в Україні: Російсько-український інформаційний центр, «Украинский выбор», Політичний клуб Південного Сходу України, «Київська Русь», «Слов’янська єдність», Східноукраїнський центр стратегічних ініціатив, Союз громадян України, «Трудова Харківщина», «Боротьба», «Південь-Схід». Особливо активно відзначилися бойовики «Оплота» Євгена Жиліна, які проходили вишкіл на базі однойменного клубу, а згодом влилися до лав збройних формувань «ДНР». Перша акція сепаратистів у Харкові відбулася 1 березня з ініціативи й за участю мера Геннадія Кернеса. «Мирний мітинг патріотично налаштованих харків’ян» «За Харків» плавно переріс у бійку між його учасниками та активістами Євромайдану й завершився захопленням приміщення ОДА та побиттям активістів, які її захищали. Український прапор на даху ОДА замінено російським, але надвечір його прибрали. У ніч із 14 на 15 березня озброєні члени «Оплота» спробували взяти штурмом штаб «Правого сектору» на вулиці Римарській, але наразилися на шалений опір. У ході запеклого бою двоє учасників нападу загинуло, п’ятьох було поранено. У вечері 6 квітня Харківську ОДА знову захопили сепаратисти та проголосили «Харківську народну республіку», але наступного дня після численних ультиматумів їх витіснили спецпідрозділи МВС. Цей момент став відправною точкою для зачистки міста від сепаратистів. На початку травня антиукраїнські акції пішли на спад, і не в останню чергу завдяки контролю над електричками з Бєлгорода, які справно доставляли до Харкова російських погромників.

Значний посильний внесок у збереження цілісності України на початковому етапі надали й численні невідомі патріоти, які, зважаючи на стагнацію правоохоронних структур і влади на місцях, а часто і всупереч їхнім сепаратистським стремлінням, змушені були взятися до практичного втілення ст. 17 Конституції доступними засобами. Відомо про виступи погано озброєних або й неозброєних загонів патріотів, які діяли в Ізюмі, Сватовому, Добропіллі та інших містах і зуміли зупинити місцевих сепаратистів.

 Автори:  Роман Малко ,   Юрій Лапаєв
*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції. *Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело:http://tyzhden.ua
 

Cтатті

Готуймося до шикування в нових мундирах. З 2019 року все українське військо має надіти нові однострої.

Опубліковано

на

Через рік українська армія остаточно розпрощається з військовими одностроями пострадянського зразка

Нагадаємо: нові предмети військової форми одягу для нашої армії були розроблені волонтерською групою Віталія Гайдукевича і, без сумніву, докорінно змінили зовнішній вигляд захисника України. Зміни у тканині, обрисах, кольорах, символіці й знаках розрізнення вдало поєднали українську національну самоідентичність і європейську традицію. Більше року тривала робота волонтерів, ще стільки ж часу знадобилося фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, аби завершити процес розробки і затвердження нових Правил носіння військової форми одягу.

Отже, на сьогодні новими правилами передбачено носіння елементів форми, які були введені з 2013 року, повністю нової символіки, знаків розрізнення і беретів — нової кольорової гами та призначення, запроваджено новий підхід до нарукавних знаків і розміщення на погонах знаків розрізнення військових звань — від ліцеїстів до генералів.

5530_p_13_img_0006Також новими правилами встановлено такі види військової форми одягу: парадна (парадно-вихідна), повсякденна, польова (службова морська), спеціальна (робоча) та спортивна.

Кожна з цих військових форм поділяється на літню та зимову, а також демісезонну — у повсякденній і польовій комплектаціях. За приналежністю військову форму одягу поділено на однострої Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а також Десантно-штурмових військ та Сил спеціальних операцій.

Новими правилами носіння встановлено, що літню парадну (парадно-вихідну) форму одягу становлять кашкет або берет, кітель, штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, затвердженого Міністром оборони країни, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, напівчеревики чорного кольору. До комплекту зимових парадних та парадно-вихідних одностроїв входять шапка зимова повсякденна, пальто, кітель і штани навипуск кольору відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, черевики чорного кольору, рукавички чорного кольору (чорного для військовослужбовців ВМС ЗСУ та ССпО ЗСУ), кашне білого кольору.

На відміну від парадної та парадно-вихідної форми одягу, які мають літній та зимовий комплекти, повсякденні однострої передбачено ще й для демісезонного носіння.

5530_p_13_img_0002У літньому варіанті «повсякденку» становитимуть берет (пілотка в авіації СВ ЗСУ, ПС ЗСУ та ДШВ ЗСУ), куртка і штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини та напівчеревики чорного кольору. В демісезонний період, окрім цих предметів, передбачено носіння плаща, а взимку військовослужбовці одягатимуть шапку зимову, куртку зимову, куртку і штани навипуск, сорочку кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини, напівчоботи (черевики) чорного кольору, рукавиці чорного кольору та кашне кольору, визначеного для відповідного виду чи роду військ.

5530_p_13_img_0003Цікаво, що генерали, адмірали та офіцери отримали право носити шкіряні рукавички, а військовослужбовці рядового та сержантського складу — трикотажні. При цьому передбачено, що під час військового вітання рукавички не знімають.

Що стосується погонів, то правилами встановлено, що погони кольору, визначеного для виду ЗСУ, носять на пальто зимовому, куртці зимовій, плащі демісезонному, кітелі, джемпері, сорочці кольору «тан», сорочці білого та чорного кольору (з коротким та довгим рукавом).

За призначенням погони поділяються на ті, що передбачені для парадного (парадно-вихідного) і повсякденного обмундирування, а також для польових одностроїв. За способом кріплення вони також різнитимуться і поділятимуться на так звані погон-муфту та погон із текстильною застібкою.

Погон-муфта кріпитиметься на пальтах зимових, куртках зимових, плащах демісезонних, кітелях, куртках, джемперах, сорочках (кольору відповідно до форми одягу). Погони з текстильною застібкою військовослужбовці носитимуть на куртках зимових, на куртках спеціального одягу, а також предметах польової форми одягу. На сорочці (з короткими рукавами), поло та куртці костюма-утеплювача фон погонів має бути на тон темніше за колір тканини. На погонах до джемперів, сорочок та польового обмундирування дозволено вишиті знаки розрізнення.

Також правилами дозволяється певне комбінування або заміна одних предметів одягу іншими. Так, берет кольору «марун» у ДШВ та кольору «сталь» у ССпО дозволяється носити в усіх випадках — за рішенням органу управління. Також берет дозволяється носити замість кашкета польового (кепі-бойове) з літньою польовою формою одягу. Окрім цього, замість берета з повсякденною формою одягу можна носити кашкет, а з літньою та демісезонною повсякденною формою одягу — пілотку для військовослужбовців ДШВ, шапку зимову із зимовою повсякденною формою одягу за температури повітря 0 градусів і нижче; кашкет замість шапки зимової при зимовій парадно-вихідній формі одягу; кітель замість куртки при літній повсякденній формі одягу; сорочки білого або чорного кольору з довгими або короткими рукавами — з погонами і краваткою (краваткою-стрічкою для військовослужбовців-жінок) без кітеля з літньою парадною (парадно-вихідною) формою. В робочих кабінетах дозволено носіння джемпера з погонами. При цьому пуловер із V-подібним вирізом горловини носиться із сорочкою і краваткою, а з круглим вирізом горловини — без сорочки і краватки. Також поза строєм поверх джемпера дозволяється одягати куртку.

Певні особливості нових правил стосуються деяких елементів одягу жінок-військовослужбовців. Зокрема представницям слабкої статі при перебуванні у військовій формі одягу дозволяється носити сумки однотонних неяскравих забарвлень, колготки чорного або сірого кольору, туфлі і чобітки цивільного зразка з парадно-вихідною і повсякденною формою одягу, а також у дощову погоду вони можуть, не порушуючи нових правил носіння, доповнювати свій гардероб парасолькою чорного або темно-синього кольору.

Відображено в нових правилах і реалії бойових буднів у районі проведення антитерористичної операції. Так, усім категоріям військовослужбовців під час виконання бойових та навчально-бойових завдань дозволяється носіння «тактичних» бороди та вусів за умови, що вони мають відповідати вимогам гігієни і не заважати використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження. Також військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а за окремою вказівкою — у службовий час. Окрім контрактників, переодягатися в цивільне отримали право й військовослужбовці строкової служби — під час перебування у відпустці, а курсантам і ліцеїстам це ж дозволено робити в позаслужбовий час за межами військової частини.

Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Сучасні тенденції розвитку боєприпасів середнього калібру

Опубліковано

на

За оцінками військових експертів останні двадцять років спостерігається швидкий розвиток боєприпасів середнього калібру, а саме до автоматичних гармат калібром 20-60 мм та гранатометів – 20-40 мм. Головними факторами, що цьому сприяють є: поява більш дрібної, надійної та стійкої електроніки, впровадження нових вибухових речовин, нових технологій виробництва гільз та боєприпасів, а також вплив досвіду останніх військових конфліктів.

Однією з найбільш помітних тенденцій сьогодення є збільшення кількості боєприпасів повітряного вибуху ABM (air burst munition) калібром в діапазоні 20-60 мм з дистанційним детонатором. Незважаючи на складність їх реалізації, з огляду на потребу мати додаткове обладнання для програмування детонатора, ефективність їх застосування проти широкого спектру цілей в різних умовах ведення бойових дій збільшує інтерес до них з боку військових.

Окрім компанії Rheinmetall, яка одна з найперших запровадила програмовані боєприпаси AHEAD (advanced hit efficiency and destruction), підприємств Bofors з пострілами 3P та Orbital ATK з Mk 310 – PABM-Т, які вже достатньо давно займаються випуском відповідних снарядів різних калібрів в інтересах збройних сил країн НАТО, впродовж 2016-2017 років низка оборонних компаній почали розширювати спектр власної продукції за рахунок випуску пострілів ABM з дистанційним детонатором.

Так, у лютому 2017 року компанія CTAI (спільне підприємство Nexter Systems і BAE Systems) оголосила, що почала серійне виробництво 40 мм стрілецького програмованого телескопічного боєприпасу CTAS (Cased Telescoped Armament System), в якому снаряд частково вкритий метальним зарядом. Перевага полягає в зменшенні загальної довжини та ваги боєприпасу, а також збільшення вогневих можливостей щодо ураження цілей. CTAS включає в себе сімейство з шести боєприпасів, серед яких GPR-AB-T (round-airburst-tracer) з дальністю дії 2 500 м та A3B-T (anti-aerial airburst-tracer, планується до випуску в найближчому майбутньому) з дальністю дії до 4000 м.

171215 GPR AB T

Телескопічні боєприпаси CTAS

На початку 2017 р. російське НВО «Прибор» підтвердило, що перебуває на ранніх стадіях реалізації боєприпасів АВМ калібру 30 мм для гармат 2A42 та 2A72 та 57 мм для гармати BM57. Постріл 57×348 мм з’явився ще у 2013 році, коли компанія Renault Trucks співпрацювала з російськими підприємствами в процесі розробки транспортного засобу ATOM 8×8. З того часу активно просувається 57 мм боєприпаси та дистанційно керована башта UVZ AU-220M BAIKAL («Байкал»), яка активно демонструється на виставках з 2015 року.

171215 UVZ AU 220M BAIKAL

AU-220M BAIKAL («Байкал»)

В травні 2017 року турецька компанія Aselsan заявила про завершення розробки та сертифікації 35 мм програмованого пострілу повітряного вибуху АТОМ.

Постріл має програмований детонатор, який забезпечує підрив боєприпасу перед цілю. Ефективна дальність стрільби складає 4000 метрів. Максимальна дальність 12 000 м. АТОМ призначений для використання у спареній 35 мм гарматі турецького зенітного комплексу KORKUT.

171215 АТОМ Korkut

Спарений 35 мм зенітний  комплекс KORKUT

В жовтні 2016 року Польща почала розробку 30×173 мм пострілу АВМ для БТР 8×8 ROSOMAK. Новий боєприпас буде використовуватися у башті ZSSW-30 з гарматою АТК 300 мм Мк44S, що створюється Huta Stalowa Wola та WB Electronics. В тому випадку, якщо процес реалізації проекту не вдасться, польська сторона розраховує на придбання відповідних пострілів у компанії Rheinmetall (Німеччина).

Компанії Orbital ATK в жовтні 2017 року провела успішні випробування низки нових передових боєприпасів калібру 30х173 для гармати MK44 XM813 та башти XM914 Bushmaster Chain Pistols. Нові типи боєприпасів є керовані за командою і призначенні для знищення цілей вибухом поряд з цілю. Вони поєднують в собі маневрений постріл з комплементарною лазерною системою, яка компенсує вплив погодних умов та інші фактори, які можуть зменшити точність ведення вогню. Роботи виконувалися в рамках програми Extreme Accuracy Precision Ordnance (EXACTO) в інтересах DARPA(США).

171215 PABM T

Лінійка 30 мм пострілів з Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T

В лютому 2017 армія США оголосила тендер на придбання 30 000 боєприпасів Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T із завершенням поставки у 2019 році. Вони призначені для використання з гарматою XM813. Крім того, передбачається, що застарілі системи, де використовуються постріли калібру 30 мм також будуть оновлені з метою ведення вогню вже боєприпасами класу АВМ для збільшення летальності та бойової ефективності.

Окрім пострілів до автоматичних гармат розвитку набувають також гранати до гранатометів калібрами 30-40 мм. З початком 2000 років була впроваджена та набула практичного застосування технологія повітряного вибуху для боєприпасів 40х53 мм зі швидкістю 240 м/с і дальністю 2200 м.

Наразі після 2000 років в активному використанні перебувають постріли DM131 калібру 40 мм від компанії Rheinmetall для автоматичного станкового гранатомету H&K GMG AGL у поєднанні з системою ведення вогню VІNGMATE, гранати 40 мм Mk 285 PPHE від компанії Nammo з системою AN/PVG-1 LVS від Raytheon для гранатометів Mk 47 STRIKER від General Dynamics, постріли 40 мм AMBS від ST Kinetics для гранатометів STK 40 AGL Mk 2 AGL та гранати C171 PPHE-RF від Nammo для гранатометів C16 CASW (GMG E) AGL з системою ведення вогню VINGMATF FCS. Однак виробники постійно їх удосконалюють та створюють нові зразки.

Паралельно відбувається розвиток змішаних – гібридних систем, де гвинтівка з калібром 5,56 мм поєднується з гранатометом калібром 20 мм. Наприклад, виріб XM29 OICW, де постріл гранатомету програмується і здійснюється його детонація після пострілу в заданій точці перед/над ціллю.

171215 XM29 OICW

Гвинтівка XM29 OICW

Також набуває розвитку тенденція створення виключно ручних гранатометів, як то гвинтівка XM25 CD-TE калібром 25мм з програмованим детонатором. Вона здатна вести вогонь меншим калібром ніж станковий гранатомет, однак з достатньо високою ефективністю.

Характер сучасних війн та конфліктів, де часто піхотним підрозділам доводиться вести бойові дії в міських умовах, зумовив появу низько та середньо швидкісних пострілів з повітряним вибухом калібром 40 мм зі швидкостями польоту 78 м/с та дальністю стрільби близько 400 м та 105 м/с та дальністю до 800. Такі боєприпаси ефективні не лише для знищення противника, який перебуває в різноманітних міських приміщеннях, а й для пробиття дверей та ураження легко броньованих об’єктів.

171215 XM25 CD TE

Гвинтівка XM25 CD-TE

З огляду на це, компанія Rheinmetall розробила два боєприпаси HEBE16-50 та HEBE 100 з підвищеною пробивною здатністю. Вони обладнані висувним шпилем, який забезпечує ефективне пробиття, наприклад, дверей.

Окремим напрямком розвитку є використання програмованих боєприпасів повітряного підриву проти безпілотних літальних апаратів. Нещодавно компанією Amtech Less-Lethal Systems були розроблені багатосекційні снаряди SKYNET, призначені для застосування саме проти БПЛА.

171215 UAV

Багатосекційні снаряди SKYNET від Amtech Less-Lethal Systems 

Останньою тенденцією є створення програмованих пострілів, які забезпечують ефективне ведення операції у, фактично, ближньому бою. Цікавою є концепція Adjustable Range Impact Munition (ARIM), розроблена компанією Safanland Group. Вона передбачає вогневе враження противника пострілом з дистанційним детонатором, який програмуються на короткі 0-40 м та довгі 40-70 м відстані. Цим напрямком розвитку активно цікавляться Збройні сили США, де вважають, що у війнах найближчої перспективи з огляду на високу урбанізації територій велике значення матиме ефективність ведення саме ближнього бою.

Окремим напрямком розвитку програмованих боєприпасів є їх використанні у нічний час, адже існує потреба в їх застосуванні з використанням сучасних приладів нічного бачення, які діють на різних принципах.

За матеріалами видання European Defense and Security 6/2017

Олексій Сердюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending