Connect with us

ВПК

Чому німці прозвали Т-34 «Міккі-Маусом»

Published

on

“Развенчание мифа о Т-34, или Сказка о «Микки-Маусе»”. Так називається глава про танк Т-34 у книзі Зефірова і Дьогтєва “Все для фронта? Как на самом деле ковалась победа”. У ній дослідники розповідають, як насправді створювався і що з себе представляв “легендарний Т-34”.
Похожее изображение
Як і практично все в СРСР у першій половині 20 століття, цей танк складався з “удосконалених” західних технологій і деталей.”Відбувалося так: спочатку промисловість діставала який-небудь німецький або американський двигун, потім його насилу освоювали у виробництві, як могли “модернізували” і “вдосконалювали”.
Картинки по запросу пленный советский танкист
Для нових танків Т-34 та КВ-1 був розроблений дизельний двигун В-2. Він був створений на основі австрійського двигуна фірми “Майбах” і американського тракторного двигуна.
У свою чергу радянські трактори на Сталінградському та Челябінському заводах, побудованих американцями, багато що запозичили від американських танків. Не випадково, наприклад, підвіска радянського трактора СТЗ-5 була зроблена на основі американського танку “Шерман” М4А3Е8″.
Картинки по запросу t 34 soviet tank
Однак з серійним дизелем для Т-34 не заладилося, і було прийнято рішення застосовувати на танку авіаційний двигун М-17. Але у нього був суттєвий “недолік”. “Он был присоблен работать в условиях сильного обдува холодным и чистым воздухом, чего в танке нет. Здесь, наоборот, жара и пыль, что вызывает перегрев масла, повышенный износ” (из записки начальника 3-го отдела бронетанкового управления ГАБТУ РККА военинженера 1-го ранга Афонина).Крім того, цей двигун працював на високооктановому бензині Аі-92, а його катастрофічно не вистачало. Тому в бензобаки лили навіть гас і технічний спирт.
Картинки по запросу Soviet tanks losses WWII
Зрештою конструктори Т-34 зупинилися на “переробленому” німецькому двигуні BMW-VI.Як правило, при виробництві було багато браку. Наприклад, у листі від листопада 1942-го БТУ ГАБТУ РСЧА на завод №112 говорилося, що в 39% випадках броня була бракованою (“не попадала в аналіз”).Картинки по запросу destroyed Soviet tank t-34
Можливо, саме високим процентом браку пояснюється те, що німецькі підкаліберні снаряди легко прошивали броню Т-34 з 400-500 метрів під кутом 20 градусів, а 75-мм кумулятивні снаряди, які почали надходити в вермахт на початку 1942 р. – прошивали наскрізь 120-мм броню Т-34 з 1000 метрів.
Картинки по запросу Soviet tank t-34
За даними ремонтних служб РСЧА на літо 1943 р., 76% бойових втрат Т-34 взагалі були від 50-мм протитанкових гармат Pak38 і аналогічних гармат танків Pz.III. Це ще раз розвінчує міф, що німецьким танкістам було важко боротися з тридцатьчетвірками.
Бракованими і нікуди не придатними на Т-34 були також коробки передач, оптика, і т. п.Погані техніко-тактичні характеристики Т-34 змусили радянське керівництво звернутися за допомогою до США. У грудні 1941 р. танки Т-34 та КВ-1 були передані американцям для всебічного аналізу та розробки рекомендацій і технологій усунення в них браку.
Похожее изображение
Далі Зефірів і Дьогтєв призводять сухі витяги з аналізу американців.
Картинки по запросу t 34 soviet tank“Радянські танки показали на випробуваннях вкрай низьку надійність ходової частини та двигуна. Т-34 вийшов з ладу і не підлягав ремонту після 343 км пробігу.

Внаслідок надзвичайно поганого повітрьоочисника на дизелі в мотор набилося дуже багато бруду. В результаті поршні і циліндри зруйнувалися до такої міри, що їх неможливо відремонтувати. Танк з випробувань знятий і намічено простріляти його гарматою КВ і своєю “3” – з танка М-10, після чого він буде направлений в Абердін (Великобританія), де його розберуть і залишать як експонат.

Картинки по запросу Soviet tank t-34

Хімічний аналіз броні показав, що на обох танках броньові пластини мають неглибоке загартування, а інша частина броні являє собою м’яку сталь. У зв’язку з цим ми вважаємо, що змінивши технологію гартування, можна зменшити її товщину, залишивши ту ж стійкість на пробивання. Це дозволить полегшити вагу Т-34 на 8-10%.

Похожее изображение

Якість зварювання виявилося нікуди не придатним. У Т-34 підвищена водопроникність як нижній частині при подоланні водних перешкод, так і верхньої під час дощу. В щілини натікає багато води, що веде до виходу з ладу електрообладнання та боєприпасів.

Картинки по запросу t 34 soviet tank

Гармата Ф-34 має маленьку початкову швидкість – 385 м/c порівняно з 75-мм гарматою М-3 нашого “Шермана” (560 м/с).

Картинки по запросу пленный танкист

Дуже невдала конструкція башти. Основний недолік – дуже тісна. Ми не можемо зрозуміти, яким чином танкісти можуть поміститися в ній взимку, коли носять кожухи. Дуже поганий электромеханізм повороту башти. Мотор слабкий, сильно перевантажений і іскрить, в результаті вигорають опірники та регулювання швидкостей повороту, кришаться зуби шестірень.

Похожее изображение

Перевірка гусениць. Ідея сталевого трака дуже сподобалася. Але ми вважаємо, що поки не будуть отримані відгуки про порівняльні результати застосування сталевих і гумових гусениць на американських танках в Тунісі, немає підстав відмовлятися від нашої ідеї – гумових.

Пальці на гусеницях Т-34 виявилися погано загартованими і зроблені з поганої сталі, в результаті чого швидко спрацьовуються і гусениця часто рветься. Ми вважаємо, що слід утяжилити гусениці.

Похожее изображение

Підвіска Т-34 запозичена у американського танка “Крісті”. На нашому танку вона, через погану сталь на пружинах, дуже швидко просідає і тому зменшується кліренс.

Перевірили повітрьоочисник. Тільки саботажник міг сконструювати подібний пристрій.
Фільтр з механічної точки зору виготовлений вкрай примітивно: в місцях точкового електрозварювання метал пропалений, що веде до витікання масла.

Низька якість стартерів – малопотужні і наненадійної конструкції.

Картинки по запросу t 34 soviet tank

Трнасмісія.Технік, який працював з нею, був вражений тим, що вона дуже схожа на ті, з якими він працював 12-15 років тому. Була запрошена фірма, яка надіслала креслення своєї трансмісії А-23. До загального здивування, креслення трансмісії виявилися точною копією надісланих. Нас вразило не те, що вона була скопійована з наших конструкцій, а те, що ми відмовилися від неї 15 років тому як застарілої.

Картинки по запросу пленный танкист

Ми вважаємо, що з боку російського конструктора, який поставив її в танк, була проявлена нелюдська жорстокість по відношенню до водіїв (важко працювати).
Під час експлуатації на ній повністю викришились щубья на шестернях. Їх хімічний аналіз показав, що термічена обробка дуже погана і не відповідає ніяким американським стандартам.

Машини виявилися дуже низькохідними. І Т-34 та КВ-1 гірше долали схили, ніж будь-американський танк.

Похожее изображение

Дуже обурює погана робота коробки передач. Її може перемикати тільки 2 людей. Ми відправимо російським конструкторам нашу коробку передач, на заміну штатним на Т-34″.

У результаті американці відправили в СРСР безліч власних технологій, які замінили російські.

Картинки по запросу Т-34 с 2 открытыми люками

“Не дивно, що німецькі легкі танки PZ.II проходили в середньому 11.500, а середні Pz.IV – 11.000 км. Середній пробіг Т-34 до повного виходу з ладу становив не більше 1000 км.

Т-34 представляв собою “збірну солянку” з вузлів і агрегатів, зібраних з усього світу: ходова частина від американського танка “Крісті”, мотор від німецьких літаків, багато агрегатів від австрійців і італійців, і т. д. Більше того, практично всі ці вузли і агрегати були від прототипів, кінця 20-х – початку 30-х, як наприклад двигун BMW-VI, який ставили на біплани ще в середині 20-х.

* Т-34 німці прозвали “Міккі-Маусом” за те, що верхні баштові люки, що мали круглу форму, в бойових умовах радянські танкісти не закривали – в цілях поліпшення вентиляції і боязні їх заклинювання.

Картинки по запросу Т-34 с 2 открытыми люками

Цитується: книга Зефірова і Дьогтєва «Все для фронта? Как на самом деле ковалась победа» 2009 р.


 С 1942 года Т-34 выпускался с двумя башенными люками. Танки с открытыми люками напоминали немцам уши Микки Мауса, и танки этой модификации получили у них прозвище Микки. http://voennoe-delo.com/t-34.html

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело: http://www.e-reading.club/bookreader.php/143024/Degtev%2C_Zefirov_-_Vse_dlya_fronta__Kak_na_samom_dele_kovalas%27_pobeda.html

Continue Reading
Advertisement
2 Comments

2 Comments

  1. Demon

    15.05.2017 at 23:10

    А я то думал, почему советы победили в отечественной, а оно вон чё- потомушта плохие танки делали???

    • Горець

      24.05.2017 at 19:19

      Нє, Demon, совєти перемогли тільки тому, що завалили німців трупами своїх солдат. Горами трупів. Хтось міг би поцікавитися співвідношенням втрат радянської армії та вермахту. А також співвідношенням втрат тих армій у важкій бронетехніці – теж цікаво. Але про це не розповідають московітські прпагандисти, та для цього потрібно думати. А це, схоже, не твоя парафія)))

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Cтатті

Самохідна артилерійська установка на шасі КрАЗ

Published

on

У 1970-ті роки на озброєння СРСР надійшли нові самохідні артилерійські установки, завдяки яким було ліквідовано відставання радянської артилерії від артилерії країн НАТО. У той же час проведені дослідження показали необхідність докорінної модернізації радянської системи ракетно-артилерійського озброєння та до початку 1980-х років були розпочаті роботи по створенню самохідних артилерійських установок наступного покоління: 2С17 — для батальйонної ланки, 2С18 — для полкової, 2С19 — для дивізійної. Всі самохідні установки традиційно базувалися на гусеничних шасі різної вагової категорії, проте в той же час увагу Міністерства оборони СРСР було звернуто на колісні САУ. Використання таких самохідних артилерійських установок на території з добре розвиненою дорожньою мережею давало істотні тактичні переваги перед гусеничними САУ (збільшувалася швидкість переміщення і з’являлася можливість швидкого відходу від вогню противника).

У 1982 році Центральний науково-дослідний інституту «Буревісник» провів НДР під найменуванням «Шасі», за результатами якої було обґрунтовано можливість створення 152-мм самохідної артилерійської установки на базі вантажного автомобіля Урал-5323. У той же час під шифром «Відкриття» велася ОКР по створенню перспективного сімейства вантажних автомобілів. В рамках цих робіт Кременчуцький автомобільний завод виготовив і випробував експериментальну вантажівку-тягач КрАЗ-3130-ЧР. У період з 1983 по 1984 рік Уральський автомобільний завод і Виробниче об’єднання «Барикади»виготовили і провели випробування експериментального зразка 152-мм самохідної гаубиці на шасі вантажного автомобіля Урал-5323, проте як базове було вибрано шасі КрАЗ-3130-ЧР. Отримані опрацювання лягли в основу ДКР під назвою «Мста-К» (індекс ГРАУ — 2С21).

Результат пошуку зображень за запитом "Мста-К"

Порівняльна таблиця ТТХ пропонованих шасі для САУ 2С21
Модель автомобіля Урал-5323 КрАЗ-6316
Основні зарактеристики
Повна вага, т 19,25 30,7
Вантажопідйомність, т 9 15
Кліренс, мм 400 370
Рухливість
Колісна формула 8×8 8×8
Потужність двигуна, к.с. 260 450
Максимальна швидкість по шосе, км/год 80 85
Контрольна витрата палива, л/100 км 40 45
Запас ходу по шосе, км 1240 1000
Брід, м 1,75 1,6

Офіційно роботи зі створення 152-мм дивізіонної самохідної колісної гаубиці були розпочаті в 1985 році відповідно до рішення Військово-промислової комісії від 14 серпня і наказом Міністерства оборонної промисловості від 30 серпня. Основні роботи велися у відділенні № 2 ЦНДІ «Буревісник» під керівництвом Л. П. Дука, розрахунки по визначенню оптимальної схеми стійкості проводилися у відділенні № 4 під керівництвом М. М. Худкова. До 1987 року був закінчений технічний проект нової самохідної гаубиці, а також виготовлений дослідний зразок на базі автомобіля КрАЗ-ЧР-3130, який отримав після доопрацювань позначення КрАЗ-6316. Однак, через необхідність суттєвого доопрацювання базового шасі для дотримання вимог, що пред’являлися Міністерством оборони до вантажівок КрАЗ-6316, Міністерство автомобільної промисловості прийшло до висновку про недоцільність подальших робіт в напрямку створення 152-мм колісних самохідних гаубиць. 17 жовтня 1987 Військово-промисловою комісією було прийнято рішення про припинення робіт по САУ 2С21 «Мста-К».

Результат пошуку зображень за запитом "Мста-К"

Опис конструкції

Шасі САУ 2С21 представляло собою вантажний автомобіль виконаний за безкапотною схемою. У передній частині САУ перебувала броньовані кабіна, створена на базі автомобіля КрАЗ-260. Основною відмінністю кабіни КрАЗ-6316 від КрАЗ-260 була відсутність моторного відсіку і оперення, а також встановлений в передній частині радіатор охолодження. За кабіною розмішався багатопаливний V-подібний 12-циліндровий дизельний двигун ЯМЗ-8425. У задній частині САУ встановлювалася броньована башта кругового обертання зі зброєю, а також відкидні опорні сошники. Всі елементи самохідної гаубиці розміщувалися на нерозрізній рамі. Ходова частина 2С21 складалася з чотирьох мостів. Всі мости ведучі, передні — керовані. Як основне озброєння використовувалася 152-мм нарізна гаубиця, уніфікована по балістичних характеристиках з гаубицею 2А64, яка встановлюється на САУ 2С19.

Оцінка машини

Порівняльна таблиця ТТХ гусеничного і колісного варіантів САУ «Мста»
2С19 2С21
Бойова маса, т 42 не більше 30,7
Тип шассі гусеничне колісне
Потужність двигуна, к.с. 780 450
Максимальна швидкість по шосе, км/год 60 85
Запас ходу по шосе, км 500 1000

У 1980-ті роки в СРСР робили спроби створення артилерійських комплексів на колісному шасі, був відкритий ряд робіт, серед яких були: 2С23 «Нона-СВК» — для батальйонної, 2С26 «Пат-К» — для полкової, 2С21 «Мста-К» — для дивізійної ланки, а також САУ 2С22 «Колба-3». Переведення самохідних артилерійських гармат з традиційного гусеничного шасі на колісне давав ряд переваг, серед яких було суттєве підвищення тактичних можливостей на театрі військових дій з добре розвиненою мережею автомобільних доріг. Завдяки істотному підвищенню швидкості переміщення по автострадах колісні САУ набагато швидше могли б виконувати поставлені завдання, а також змінювати вогневі позиції і уходити з під вогню. Незважаючи на переваги, які отримували більшість робіт по колісним САУ було закрито, однією з причин послужила невиправдана складність і тривалість адаптації та доопрацювання базових шасі під вимоги, які пред’являлися Міністерством оборони СРСР. Єдиною колісною САУ яку було прийнято на озброєння Радянської армії стало батальйонна самохідна артилерійська установка 2С23. До ідеї створення колісної САУ бригадної ланки повернулося вже Міністерство оборони Росії в ході робіт над самохідним артилерійським установками «Коаліція-СВ». Крім гусеничного варіанту також ведуться роботи і над колісною версією САУ.

Порівняльна таблиця ТТХ 2С21 з зарубіжними аналогами
СРСР СРСР 2С21 Flag of South Africa.svg ПАР G6 Чехословаччина Чехословаччина vz.77 Flag of SFR Yugoslavia.svg Югославія NORA-B
Роки розробки 1984—1987 1981—1988 1970—1977 1992
Бойова вага, т не более 30,7 36,5 29,25 30,62
Екіпаж, осіб 5 6 5 5
Калібр гармати, мм 152,4 155 152,4 155
Довжина ствола, клб. 47 45 36,7 45
Кути ВН, град −5…+75 −4…+70 −3…+50
Кути ГН, град 80 90 80
Боєкомплект, пострілів 44 40—60 36
Максимальна дальність стрільби
ОФС, км
24,7 30 18,5 29,4
Максимальна дальність стрільби
АР ОФС, км
29,06 37,5 28,23 38,9
Вага ОФС, кг 43,56 45,5 43,56
Максимальна швидкість по шосе, км/год 85 90 80 80
Запас ходу по шосе, км 1000 400 600 500

Крім СРСР, тема дивізійно-армійських артилерійських комплексів на колісному шасі опрацьовувалася і в інших країнах-членах Варшавського договору. У Чехословаччині на базі вантажного автомобіля Tatra T815 була розроблена 152-мм самохідна гармата-гаубиця vz.77 «Дана». На озброєння Чехословаччини vz. 77 була прийнята в 1977 році, а з 1981 року було розпочато її серійне виробництво. САУ мала масивну броньовану башту з озброєнням, встановлену в середній частині броньованого колісного шасі. Для стійкої стрільби САУ vz. 77 обладнана відкидними сошниками. Основним озброєнням є 152-мм гармата-гаубиця з балістикою аналогічною до гармат-гаубиць 2С3 і Д-20. Незважаючи на ряд недоліків у вигляді обмеженого кута горизонтального обстрілу, істотно більшого часу переведення з похідного в бойове положення, а також гіршої якості виготовлення, ніж у самохідної гаубиці 2С3, vz. 77 мала набагато меншу ціну і більшу мобільність. У порівнянні з 2С21 до моменту прийняття на озброєння САУ «Дана» оснащувалася гарматами із застарілою балістикою, що дозволяло вести стрільбу стандартним осколково-фугасним снарядом типу 53-ОФ-540 всього на 18,5 км (проти 24,7 у 2С21). Для vz. 77 також був розроблений активно-реактивний снаряд, який збільшив максимальну дальність стрільби до 28,23 км, пізніше була розроблена модифікація під позначенням Ondava з гарматою нової балістики і довжиною ствола у 47 калібрів, однак, далі дослідного зразка її виробництво не пішло.

Ще однією аналогічною розробкою є 155-мм самохідна гаубиця G6. Основним завданням, яке вирішували конструктора ПАР при проектуванні G6, було надання прийнятої на озброєння буксируваній гаубиці G5 мобільності на рівні бойової машини піхоти OMC «Ratel». Розробка САУ G6 велася з 1981 по 1987 роки, а з 1988 розпочато серійне виробництво. Як і аналоги, G6 є броньованим колісним шасі, на якому встановлені броньована поворотна башта з основним озброєнням. У порівнянні з самохідної гаубицею 2С21 САУ G6 володіє гарматою з кращою балістикою, що дозволяє вести стрільбу стандартними осколково-фугасними снарядами на дальності до 30 км, а снарядами з донним газогенератором до 37,5 км.

Пізніше, вже в 1990-і і 2000-і роки колісні самохідні гаубиці придбали певну популярність на ринку озброєння, так в 1992 році Югославія розробила 155-мм самохідну гаубицю NORA-B, в 1994 році французька військово-промислова компанія Giat Industries продемонструвала дослідний зразок САУ CAЕSAR. У 2000-і свої варіанти колісних 155-мм САУ були розроблені в Швеції та Ізраїлі.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://uk.wikipedia.org/wiki/

Continue Reading

ВПК

Екскурсія малошумним підводним човном ВМС США четвертого покоління (ФОТОрепортаж)

Published

on

У 2015 році американський флот поповнився новим ударним атомним підводним човном класу Virginia серії Block III – USS John Warner (SSN-785). Церемонія прийняття нового підводного човна до складу ВМС відбулася 1 серпня на військово-морській базі Норфолк в штаті Вірджинія.

Результат пошуку зображень за запитом "USS John Warner"

Вартість субмарини, яку начальник штабу ВМС США адмірал Джонатан Грінерт назвав «втіленням американської стратегічної потужності», склала близько $ 2,5 млрд.

Дванадцята атомна субмарина класу Virginia була побудована на верфі компанії Huntington Ingalls Industries, яка розташовується в місті Ньюпорт-Ньюс в штаті Вірджинія. Новий клас субмарин відрізняється від попередників наявністю новітнього озброєння і збільшеною швидкістю. Удосконалення вносяться в кожен підводний човен цього класу, що вводиться в дію – так, кількість різних модифікацій, внесених в проект човна John Warner, склало до 20% від загального обсягу конструкторсько-технічних робіт.

Пов’язане зображення

Субмарини типу Virginia є багатоцільовими атомними підводними човнами четвертого покоління. Передбачається, що їхнє будівництво буде продовжуватися до 2043 року – за цей час планують спустити на воду 48 атомоходів, які змінять субмарини типу Los Angeles, що будувалися з 1976 по 1996 рік. За даними на поточний рік, Міноборони США підписало контракти на будівництво 28 субмарин типу Virginia, з яких 13 вже добудовані і ще 10 перебувають в стадії будівництва. Надалі ВМС США планують почати будівництво атомних підводних човнів, відомих під проектною назвою SSN-X.

Підводний човен USS John Warner має приблизно 115 м в довжину, його ширина становить близько 10 м, водотоннажність – 8000 т. Максимальна глибина занурення перевищує 500 м, атомний реактор S9G виробляє достатньо енергії, щоб водомет розвивав швидкість 25 вузлів (Максимальна швидкість корабля становить 29 вузлів, а за даними аналітичного агентства IHS Jane’s Fighting Ships – до 35 вузлів).

USS John Warner відноситься до категорії малошумних підводних човнів, призначених для боротьби з наземними цілями, ворожими кораблями на великих і малих глибинах, включно з виконанням спеціальних операцій в прибережних водах. Човен обладнаний спеціальними шлюзовими камерами для водолазів і керованих підводних дронів. Крім того, на корпусі субмарини є кріплення для розміщення маломірних підводних апаратів.

Ударний атомний підводний човен також може вести розвідку, доставляти до узбережжя підрозділи спеціального призначення, виконувати постановку перешкод і підводне мінування, а також інші види підводних робіт (наприклад, пошуково-рятувальні). На його озброєнні знаходяться 12 пускових установок для крилатих ракет Tomahawk і 4 торпедних апарати. Екіпаж налічує 132 матроса і 15 офіцерів.

Підводному човну було присвоєно ім’я відомого американського політика-республіканця, учасника Другої світової і Корейської воєн Джона Вільяма Уорнера (всі попередні кораблі цього класу були названі в честь американських штатів). Екс-сенатор від штату Вірджинія знаменитий не тільки свого довгого та успішного політичною кар’єрою, а й тим, що в 1972-1974 роках був головою Міністерства Військово-морських сил США.

Цього року екіпаж USS John Warner провів екскурсію по своєму підводному човнові для журналістів порталу businessinsider.com. Широкій громадськості стали доступні фотографії деяких відсіків субмарини.

Фотографії командного складу субмарини USS John Warner.

Відсік, через який бійці військово-морського спецпризначення SEAL потрапляють в свої «підводні автобуси».

Перевірка електросистем підводного човна.

Їдальня. Справа на фото – апарат для приготування морозива.

Один із залів управління. З метою секретності всі монітори відключені і затемнені.

Система управління гідролокатором.

Цей комп’ютер відповідає за пуск ракет.

Спальні місця підводників.

Типова койка на американському атомному підводному човні.

Торпеди Mark 48.

Торпедна пускова установка.

Резервний дизельний двигун. Атомну силову установку знімати заборонено.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. businessinsider.com

 

Continue Reading

ВПК

Броньований пікап «Варта-Новатор» для НГУ та ССО ЗСУ – перспективи та зауваження (фото, відео)

Published

on

Детально про випробування та ексклюзивний тест-драйв броньованого пікапа компанії «Українська бронетехніка» журналістами Військового телебачення переповідає популярний медіаресурс Ukrainian Military Pages

«Новатор» – базова модель, в подальшому може застосовуватись як спеціальна патрульна машина, медична машина, машина зв’язку та розвідки. Може бути обладнана розвідувально-ударним комплексом, бойовим модулем типу «Іва», ПТРК, зенітно-ракетним комплексом.

Вперше броньований автомобіль «Варта-Новатор» був презентований 15 грудня минулого року, Національній гвардії, за технічним завданням (ТЗ) якої він і був виготовлений за власні обігові кошти компанії «Українська бронетехніка».

А 22 грудня на території Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів Національної гвардії України вже пройшли випробування (тест-драйв) нового автомобіля за участі командувача НГУ генерал-полковника Аллерова.

Окрім схвальних відгуків щодо прохідності, що перевершує всі вітчизняні аналоги, нацгвардійцями було озвучено ряд питань – по-перше щодо централізовано підкачки шин (хоча в ТЗ цієї вимоги не було, тепер це питання піднімається), також щодо покращення вантажного відсіку та кріплення заднього колеса.

Наприкінці грудня «Новатора» показали Силам спеціальних операцій ЗС України, а в січні командувач ССпО генерал-лейтенант Ігор Луньов особисто обкатав броньовика.

Спецпризначенцями була відзначена прохідність зразка, проте лунали і зауваження. Зокрема щодо відсутності фільтро-вентиляційного обладнання, запотівання вікон під час долання броду, низько встановленої вихлопної труби, а також незручні бійниці (від аналогічної конструкції свого часу відмовились в ході доопрацювання бронемашини «Барс-8»варта).

Силами спецоперацій до бронемашини сформульовані такі рекомендації:

  • потребує збільшення пасажирського відсіку з 4 до 8 міст для бійців із встановлення повноцінних дверей у кормі;
  • для ведення вогню з різних видів зброї (ПКМ, АГС, ПТРК, ПЗРК) є необхідність оснащення біля люку чи знімної механічної турелі неслизької платформи;
  • необхідно підвищити максимальне навантаження на дах з 550 до 1500 кг;
  • потрібно встановити штурмову площадку на даху та капоті автомобіля, а також обладнати «Новатор» більш досконалими порогами для тимчасового перевезення особового складу чи швидкої евакуації;
  • передбачити механічне управління фарошукачами замість електричного;
  • встановити додаткові бокси назовні для транспортування майна та боєкомплекту.

Детально про характеристики машини, комплектацію, результати випробувань та відгуки нацгвардійців і спецпризначенців тощо, дивіться у програмі «Техніка війни»:

Бронемашина виготовлена на популярному шасі Ford 550, яке було спеціально посилене. Складові машини на 50% українські, решта іноземні, військового призначення. Максимальна швидкість автомобіля по шосе 120 км/год.

Автомобіль виготовлено із високоякісної шведської сталі компанії ARMOX різної твердості (до 560) та товщини в залежності від зони бронювання і в цілому машина відповідає класу бронювання ПЗСА-4 або ПЗСА-5. Всі двері обладнані спеціальними підсиленими ригелями і замками підвищеної надійності та мають можливість відкривання ззовні у екстрених ситуаціях.

У вантажному відсіку розміщено місце для сидіння та передбачено місце для фіксації санітарних нош. Три борти вантажного відсіку відкидаються. Бокові борти легко знімаються для полегшення завантаження/розвантаження та перевезення вантажів різного розміру.

Спеціальне освітлення в салоні (білий, червоний, синій колір) та система повного, часткового та нічного маскувального освітлення у темний час доби. У автомобілі встановлено камеру заднього виду із виводом на монітор, навігатор та телевізійний пристрій для виявлення та супроводження цілей, а також пересування у повній темряві.

«Новатор» обладнано системою пожежогасіння в салоні та в моторному відсіку. Завдяки ультрафіолетовим та інфрачервоним детекторам система виявляє займання за 3 мілісекунди та ліквідує її за 250 мілісекунд.

В планах компанії у найближчий час пройти відомчі випробування та отримати допуск до експлуатації виробу, а за два місяці виробник обіцяє створити ще і 9-місну версію з меншим багажним відділенням.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://www.ukrmilitary.com/

Continue Reading

Trending