Зв'яжіться з нами

Cтатті

Що відомо про українські ракетні програми

Опубліковано

на

Важливим елементом боєздатності будь-якої держави є наявність серйозних сил стримування. І якщо невеликі європейські країни знайшли вихід у створенні «парасольки НАТО», то Україні, яка 25 років своєї незалежності не могла остаточно визначитися з геополітичними перспективами, цей елемент, як виявилося, є практично єдиним фактором збереження державності.

На початку 1990-х років наші неядерні сили стримування представляли собою дивізію бомбардувальників Ту-22М і пару сотень комплексів оперативно-тактичних ракет 9К72 «Ельбрус», 9К52 «Луна-М» з можливістю нанесення ударів на дальність до 300 км (більше відомі за західним позначенням «Скад») і 9К79-1 «Точка-У» (дальність 120 км).

Наявність тактичних ракет такого рівня дозволяла наносити високоточні удари по об’єктах противника, командних пунктах, скупченнях військ, складах й аеродромах, що знаходяться за лінією фронту при відсутності панування в повітрі.

Однак на початку 2000-х років під серйозним тиском з боку Заходу і відверто проросійською позицією нашого політичного керівництва на озброєнні залишилися тільки кілька комплексів «Точка-У» з явно недостатніми для виконання стратегічних завдань характеристиками.

БОЙОВА МАШИНА ОТРК “ТОЧКА-У”

У той же час не можна говорити про те, що військове керівництво не знало небезпеки ситуації, коли фактично «ракетний щит» залежав від зарубіжних комплектуючих – а після розпаду СРСР підприємства, які створювали комплекси та випускали запчастини, в основному залишилися за межами України. І при цьому в самій Україні було кілька дуже великих підприємств ракетної промисловості, які мали потенціал для створення і виробництва ракет. Найбільш перспективним була співпраця з Конструкторським бюро «Південне» ім. Янгеля в Дніпропетровську, де було розроблено 12 з 20 типів радянських міжконтинентальних балістичних ракет.

Тому, ще в 1992 році, за ініціативою Міністерства Оборони України було відкрито відразу кілька десятків дослідно-конструкторських робіт зі створення українських зразків ракетно-реактивного озброєння, а також численних систем, що забезпечують навігацію, геодезичну прив’язку тощо.

Через два роки почалися роботи і по створенню оперативно-тактичного комплексу, який отримав назву «Борисфен». Деталей за цим проектом відомо небагато, але цілком очевидно, що спочатку він створювався як заміна «Скад». Проте після 1998 року, коли після вступу України в РКРТ (Режим контролю за нерозповсюдженням ракетних технологій), що давав право створювати ракети дальністю до 500 км, був перепроектований.

Саме в «Борисфені» була сформульована загальна концепція, якої українські ракетобудівники дотримуються досі. А саме – одноступенева ракета з твердопаливним двигуном з головкою самонаведення і точністю 3 – 5 м з мінометним стартом з транспортно-пускового контейнера.

В цілому можна говорити про те, що далі формування загального вигляду на папері справа не пішла, а в 2003 році через відсутність фінансування проект був закритий.

Зате він став прекрасною основою для вкрай амбіційного проекту багатофункціонального ракетного оперативно-тактичного комплексу «Сапсан», рішення про розробку якого при активній підтримці президента Віктора Ющенко в 2006 році ухвалила РНБО. Планувалося витратити на розробку близько 700-800 млн.грн. ($ 140-160 млн) Ще близько 1,5 млрд.грн. планувалося виділити на поставку цього виду озброєнь військам після 2012 року.

Було укладено договір з конструкторським бюро «Південне» і почалися серйозні роботи в цьому напрямку.

Спочатку суми з державного бюджету виділялися досить стабільно – так, в 2007 році на фінансування робіт за проектом було виділено $ 12 млн – що дозволило до 2009 року завершити ескізний проект комплексу. До жовтня 2011 року розробники оцінювали можливості прийняття «Сапсана» на озброєння до кінця 2015 року. При цьому на той момент в проекті створення комплексу було задіяно близько 70 підприємств України і ще 99% компонентів комплексу – українського виробництва.

Такі темпи викликали небувалу протидію з боку Росії і через своїх агентів впливу Кремль домігся припинення робіт за цим проектом. У червні 2013 року після того як в проект було вкладено понад 200 млн гривень міністр оборони Павло Лебедєв (член БЮТ, а потім Партії регіонів, після Революції Гідності втік до Криму, зараз розшукується українською військовою прокуратурою) своїм рішення зупинив фінансування робіт за проектом.

Для конструкторів КБ «Південне» це був крах – фактично маючи готовий проект, вони виявилися «за бортом» Держзамовлення. У цих умовах було здійснено досить сміливий крок – вихід на світовий ринок з проектом оперативно-тактичної ракети «Грім» з дальністю пуску в 280 км (штучне обмеження для експортних поставок). Дуже скоро знайшовся й інозамовник – Саудівська Аравія, яка вже досить довго намагалася купити російські «Іскандери». Після нетривалих переговорів, Ер-Ріяд перерахував близько $ 40 млн на відповідні доопрацювання даного тактичного ракетного комплексу.

ОТРК “ГРІМ” (ОДИН З ВАРІАНТІВ)

Після анексії Криму і початку війни на Донбасі роботи над проектом «Сапсан» були відновлені – новий проект отримав назву «Грім-2». Основною відмінністю від «саудівської» ракети стала дальність ураження цілі в 500 км. Інші характеристики на сьогодні засекречені, тому всі цифри носять оціночний характер.

Можна говорити про те, що «Грім-2» призначений для ураження одиночних і групових стаціонарних цілей на дальностях від 80 до 500 км. Вага бойового блоку одноступінчастої балістичної ракети з бойовою частиною по моноблочній або касетній схемі складає 480 кг. Розрахункова площа ураження ракети з касетної частиною – більше 10 000 кв. метрів.

Вага ракети з пусковим контейнером завдовжки 7,2 метра становить 3,5 тони. Бортова система управління ракети – інерціальна, що комплектуються системами навігації і наведення різного типу (радіолокаційними, оптико-електронними).

Автоматизована пускова установка комплексу базується на шасі вантажного автомобіля високої прохідності (в базовому варіанті – КрАЗ, також можливе використання гусеничної платформи розробки конструкторського бюро ім. Морозова) і забезпечена набором систем і устаткування для автономного здійснення підготовки до пуску і пуску ракети, який здійснюється за мінометного типу.

На думку фахівців, оптимальним варіантом структурної побудови підрозділів, оснащених ОТРК «Сапсан», стануть батареї з 2-3 самохідних пускових установок і пересувного командного пункту.

Про стан програми розробки комплексу відомо небагато. У січні 2016 року президент Петро Порошенко повідомив, що в затвердженому варіанті державного військового замовлення України на 2016 рік передбачено виділення фінансування державної цільової програми створення багатоцільового ракетного комплексу. При цьому деякі ЗМІ повідомляли, що завершення першої черги випробувань було заплановано на осінь 2016 року.

Результат пошуку зображень за запитом "отрк грім"

Вже 1 грудня 2016 року було опубліковане повідомлення про успішні запуски тактичних ракет «Грім» і зенітних ракет «Дніпро» на полігоні на півдні України, проте офіційного підтвердження цієї інформації не було.

У квітні 2017 року генеральний конструктор КБ «Південне» Олександр Дегтярьов повідомив, що комплекс «Грім» знаходиться на стадії остаточного доведення ракети.

В травні 2017 року очевидці опублікували в Інтернеті фото самохідної пускової установки комплексу по дорозі з Харкова до Дніпра. У машині явно вгадуються риси, характерні для виробів «Мінського заводу колісних тягачів».

ОТРК “ГРІМ-2”

Варто сказати, що прийняття на озброєння комплексу «Грім-2» з можливістю ураження цілей в радіусі до 500 км дозволяє з кордону контролювати більшу частину прикордонної території Російської Федерації, з’являється також можливість нанесення точкових ударів по окупованих територіях Донбасу та Криму.

Саме таке озброєння найчастіше використовує Росія для своєї улюбленої тактики залякування сусідніх країн. Йдеться насамперед про ракетні установки «Іскандер». Так, перекиданням таких комплексів в Калінінградську область, Росія має реальну можливість реально загострити обстановку в балтійському регіоні. Адже звідси російські ракети можуть вразити цілий ряд європейських столиць – Берлін, Копенгаген, Стокгольм, Варшаву, Вільнюс і Ригу.

РОСІЙСЬКИЙ ОТРК “ІСКАНДЕР-М”

Ще однією зброєю, яка має посилити оборонний рубіж України, повинна стати крилата ракета «Коршун» розробки все того ж КБ “Південне”. Ця крилата ракета за габаритами, масою і загальною конфігурацією, виявляє певну схожість з КБ Х-55 і неядерною Х-555, двигуни для яких (МС-350 і МС-400) випускаються на запорізькому ВАТ «Мотор Січ». При набагато менших габаритах ніж «Грім-2» «Коршун» несе все ту ж півтонну бойову частину і може базуватися не тільки на наземних пускових установках (на колісній платформі можна розмістити відразу чотири ракети), але і на кораблях, і навіть винищувачах типу Су 27.

Результат пошуку зображень за запитом "отрк грім"

Крилата ракета «Коршун»

У зв’язку з тим, що «Коршун» – це крилата ракета, її завданням є проходження ППО противника на надмалій висоті до 50 метрів, нижче «рівня радарів», огинаючи рельєф місцевості. Серйозною відмінністю є дальність застосування – всього 280 км. Причому деякі фахівці відзначають, що комплекс має серйозні можливості для збільшення дальності застосування – так, ракета Х-555, яка має практично ідентичні розміри і вагу, оснащена таким же за потужністю двигуном і несе аналогічну по масі бойову частину, летить на дальність у 2000 (!) кілометрів.

Напевно, «Коршун» оснащений комбінованою системою управління, яка об’єднає інерційну і GPS / GLONASS-навігацію. Протикорабельна версія ракети матиме ДБН для кінцевого наведення.

Використовувані боєголовки можуть бути різного типу: осколково-фугасна, проникаюча та касетна.

«Коршун» демонструвався на різних виставках і є велика ймовірність, що він знаходиться на завершальній стадії випробувань та прийняття на озброєння ЗСУ. Справа в тому, що на базі двигуна МС-400 в Китаї в 2009 році була створена власна крилата ракета CJ-10, в розробці якої за деякими непідтвердженими даними брали участь українські фахівці.

А після відвідування в кінці вересня 2014 року делегацією ВПК Білорусі оборонних підприємств в Києві, Львові, Дніпропетровську (нині – Дніпро), а також Чернігові, – Мінськ заявив про швидке прийняття на озброєння власної крилатої ракети «Лелека». Причому нова ракета підозріло нагадує наш проект «Коршун», про що білоруські експерти говорять вголос.

Не варто також забувати, що прийняття на озброєння ракетного комплексу є тільки першим етапом. Адже високоточна зброя – це цілий комплекс озброєнь, в якому інтегровані розвідка, управління і засоби ураження, які функціонують в реальному масштабі часу. Загальний принцип – зведення в одну оперативну структуру підрозділів вогневого ураження і підрозділів розвідки. І наявність високоточної зброї є лише одним з елементів.

Так, наприклад, на озброєнні ЗСУ досі (на четвертий рік війни!) немає свого розвідувального БПЛА, який може використовуватися в системах високоточної зброї. Немає не лише готових рішень, але навіть штатних структур.

Тобто створення нового ракетного комплексу для сухопутних військ не має особливого сенсу без розгортання систем розвідки, управління і цілевказу. Саме через відсутність подібних структур було вкрай неефективним застосування комплексів «Точка-У» під час літньої кампанії 2014 року на Донбасі. Під час особистих бесід дуже багато ветеранів тієї війни розповідали про наведення ракет за допомогою мобільного телефону «по капцю» з приблизними (!) координатами цілі за картами Генштабу СРСР 1950-х років.

І це, наприклад, прекрасно розуміють наші північні сусіди. Нарівні з кількісним наповненням армії комплексами «Іскандер» основним напрямком подальшого розвитку системи бойового застосування цієї зброї став перехід до розвідувально-вогневої системі (РІС) сухопутних військ як складової частини аналогічної загальновійськової системи. За російськими даними в ідеалі вважається можлива ураження супротивника протягом 3-5 хвилин від моменту виявлення.

Підбиваючи підсумок, можна говорити, що анексія Криму та війна на Донбасі і нова геополітична реальність, що склалася в зв’язку з цим, тільки дали поштовх розвитку українській ракетній програмі. Результати вкладення колосальних коштів при збереженні нинішніх темпів фінансування буде видно вже в 2018 – 2020 рр., коли наші збройні сили отримають потужні неядерні інструменти стримування.

Михайло Жирохов

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:https://narodna-pravda.ua/

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Ефективність нашої артилерії не дала РФ перейти у наступ

Опубліковано

на

У Сухопутних військах близько 90% вогневого ураження бойовиків під час конфлікту на Сході України здійснюють ракетні війська й артилерія.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Що стосується ракетних військ і артилерії. Це основний рід Сухопутних військ, який здійснює вогневе ураження. Його дольова участь у вогневому ураженні противника – порядку 90 відсотків. Це дуже суттєво”, – заявив він.

За оперативною інформацією, додав генерал, в ході конфлікту на Донбасі саме ефективність та потужність української артилерії не дозволили російському агресору перейти до масованого наступу.

“Цю обставину ми взяли на озброєння, наситили механізовані й танкові війська артилерією всіх типів – від мінометів до реактивних систем залпового вогню великих калібрів, укомплектували розрахунки цих гармат і артилерійських систем особовим складом, навчили цих людей”,  – зазначив Попко.

Говорячи про переозброєння, командувач зауважив, що, виходячи з тактики бойового застосування й потреб в укомплектованості частин Сухопутних військ, вдалося скласти фінансово обгрунтовану програму технічної модернізації або переозброєння. Програма створювалася з урахуванням фінансових можливостей на кожен бюджетний рік і була затверджена у Генеральному штабі Збройних сил України.

“Тому вже можна говорити про те, що переважна кількість зразків, які нас будуть задовольняти, вони вже у розробці на підприємствах національного обороно-промислового комплексу. Тому ми ставимо перед собою амбітні завдання на майбутнє, коли значна більшість техніки й озброєння – більше 80 відсотків – будуть новітніми. Поки що ми лише на шляху до цієї мети”, – зазначив він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

ДШКМ в руках десантників vs бетонна плита. Очікування і наслідки (ФОТО, ВІДЕО)

Опубліковано

на

Чи витримають плита з бетону, ящики та мішки з піском влучання з ДШКМ? На одному із полігонів у районі проведення АТО, під час зборів з розрахунками великокаліберних кулеметів ДШКМ, десантно-штурмовою бригадою було перевірено на міцність типові укріплення. Також, на різних навчальних точках, десантники відпрацьовували способи ведення вогню по різних цілях та на різних відстанях.

До проведення зборів залучалися волонтери-інструктори, які вже допомогли підготувати Збройним Силам України чималу кількість кулеметників.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

На різних навчальних точках, десантники відпрацьовували способи ведення вогню по різних цілях та відстанях. Цікавим було те, що на полігоні були побудовані імпровізовані укриття, виготовлені із матеріалів, які використовуються в районі АТО.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

– Наша мета полягає не в ураженні цілей завдяки щільності вогню та великою кількістю пострілів, а завдяки мінімальному та ефективному використанню боєприпасів, – відзначає командир десантно-штурмового підрозділу.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

Необхідно відзначити, що модернізація даного великокаліберного кулемету ДШК значно збільшила його бойові можливості, а розрахунок – став мобільнішим.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

Джерело: http://youtube.com/

 *При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending