Зв'яжіться з нами

Cтатті

Яка армія потрібна Україні?

Опубліковано

на

В Україні ось уже четвертий рік йде війна, яка забрала тисячі життів і зробила більше мільйона чоловік біженцями у своїй країні. Руйнівна війна, яка почалася з вини сусіда, охопленого мілітаристським амбіціями. Протягом цих чотирьох років Україна перебуває в пошуку відповідей на питання, як організувати збройні сили відповідно до викликів сучасності і стандартами демократичної, а не мілітаристської країни.

Замість передмови

Ця війна почалася з прямого агентурного і військового втручання Росії у внутрішні справи України після ослаблення її інститутів влади (внаслідок перемоги євромайдану) навесні 2014 року. Втручання Росії почалося з перетину російсько-українського кордону полковником ФСБ Ігорем Гіркін в ніч з 11 на 12 квітня (Турчинов оголосив АТО 13 квітня) разом з російською диверсійно-розвідувальною групою, яка захопила місто Слов’янськ, і дійшло до безпосередньої участі регулярних частин РФ влітку того ж року. Саме цей літній наступ позбавив змоги звільнити Донецьк і Луганськ (угруповання проросійських бойовиків на той час були оточені і розчленовані добровольчими батальйонами України) і закінчити АТО, тобто покласти край війні. Саме з того часу – з кінця літа 2014 року – Україна терпить руйнівну війну на своїй території. І якщо по темі агресії РФ можна довго спекулювати, то сама війна є вже фактом з матеріального світу – а значить, народу України потрібно нарешті вирішити, як організувати армію для захисту від зовнішньої агресії.

Конкретний аналіз конкретних обставин або визнання простих (і хворих) фактів

Для того, щоб відповісти на поставлене вище питання про майбутнє української армії, спочатку потрібно визнати ряд очевидних фактів:

Факт перший: В Україні інститут держави вкрай слабкий і корумпований. Його структури працюють дуже неефективно і дезорганізовані. Це важливий момент, тому що в більшості країн світу саме інститут держави відповідає за організацію та утримання збройних сил.

Факт другий: Економіка України вкрай слабка і неефективна. Вона не може бути фундаментом для організації та утримання великого і добре оснащеного регулярного війська.

Факт третій: Народ України не має загарбницьких, агресивних амбіцій, мілітаристські настрої в ньому вкрай непопулярні. Це теж важливий момент, бо він не меншою мірою наказує нам той формат армії, який Україні буде найбільш вигідний.

Факт четвертий: Україна оточена сильнішими державами або блоками. Блок НАТО з Заходу і ОДКБ в особі Росії та Білорусі на півночі і сході. Змагатися з їхніми збройними силами (у разі агресії) Україна на рівних не зможе.

Факт п’ятий: Українські громадяни користуються більшим набором цивільних, ліберальних свобод, ніж, наприклад, громадяни сусідніх країн (таких як Білорусь). Є певний фактор невтручання держави в цивільне життя жителів України.

Саме ці п’ять об’єктивних матеріальних фактів – слабка держава, слабка економіка, мирний настрій жителів, агресивні, сильні, мілітаристськи налаштовані сусіди і наявність широких ліберальних громадянських свобод – підводять нас до тієї моделі армії, яка буде найбільш оптимальним і ефективною для України

Контури демократичного війська

Демократичне військо – це військо озброєних громадян. На практиці це може виглядати так. Основне ядро ​​війська – професіонали-контрактники, які підписали контракт на військову службу на кілька років і присвятили себе військовому ремеслу. Це пілоти, підводники, кадровий командирський склад, загони спецпризначення, інструктори в навчальних закладах системи Міністерства оборони, оператори систем ППО і РЛС і т.д. Контрактники складають всього 10% війська або кілька десятків тисяч в реаліях України. Така маленька, але кадрова і професійна армія є фундаментом для решти, загальної, народної армії. Це армія резервістів, розквартированих за територіальною ознакою і які перебувають поза службою більшу частину свого життя. Їх закликають тільки в разі військових навчань або війни. Сучасною військовою мовою така армія називається територіальною обороною.

Які позитивні сторони у такій армії?

  1. Така армія дуже економічна, так як регулярно утримувати 50 тисяч солдатів банально дешевше, ніж 500 тисяч.
  2. Така армія не може служити зброєю в руках політиків або політичних сил з загарбницькими мілітаристськими амбіціями, так як невисокий рівень підготовки резервіста (в порівнянні з кадровим професіоналом) і його прихильність до рідної території не дозволяє використовувати його для широких наступальних операцій за межами країни. Мілітаристська держава завжди спирається в першу чергу на велику регулярну армію.
  3. Така армія ефективна для оборони країни: з історії ми бачимо, що людина завжди з великим задоволенням бореться за свій рідний дім у буквальному сенсі, а не за абстракції, такі як нація, імперія, цар тощо.
  4. Така армія може бути побудована тільки в демократичному суспільстві. Тоталітарне суспільство завжди спирається на багнети і не довіряє своїм громадянам зброю і причетність до військової справи.
  5. У разі тотальної агресії таке широке територіальне військо може стати фундаментом для партизанської боротьби проти військ загарбника. До речі, сучасні військові аналітики і теоретики схильні вважати, що це (розрахунок на нерегулярну війну) чи не єдина можливість організувати діючу оборону для невеликої і слабкої країни.

Якими важливими якостями повинна володіти така армія?

  1. Призов до територіальної оборони повинен бути або добровільним (з наданням усіляких пільг для призовника, щоб залучити маси людей), або за загальним призовом на короткий термін – не більше ніж на три місяці. В іншому випадку, з огляду на низький рівень довіри громадян до влади, люди будуть масово «косити» і ухилятися від служби в територіальних частинах. У разі обов’язкового призову призовнику теж повинен надаватися набір певних умов, таких як оплата його перебування на тримісячному курсі підготовки. Чому саме три місяці? Це той мінімальний термін, який потрібен для підготовки бійця середнього рівня. Поганого бійця готують приблизно місяць. Непоганого – близько року.
  2. Кадрові частини повинні будується на основі контрактного призову на тривалий термін з високим окладом. Йдеться про зарплату не менше 15 000 гривень (без вирахування податків) для базових, рядових посад. Контракт потрібно підписувати на термін не менше трьох років, а щодо таких спеціальностей, як пілот або оператор ППО, РЛС – на термін не менше п’яти років. Підготовка та стандарти служби повинні бути на рівні армій передових країн НАТО.
  3. До лав контрактників і командного складу не повинні допускатися (на законодавчому рівні) політизовані громадяни, особливо радикали – як ліві, так і праві. Здорове військо завжди аполітичне, так як є захисником всіх громадян, а не обслугою політичних сил. Це перша причина. Друга причина в тому, що політика і радикали, як правило, отруюють і дезорганізують військо, так як єдино можлива ідеологія армії – це загальногромадянський патріотизм. Потрібно розуміти, що це, по факту, дискримінація, вимушений захід, оскільки армія апріорі не може бути на 100% демократичною, як і військова справа взагалі. Але вже краще така дискримінація, ніж отримати військову силу і монополію на насильство прихильниками Освенціма, ГУЛАГу або будь-яких інших нелюдських концепцій.
  4. Повна відмова від солдатчини, муштри і стройової. З огляду на те, що три місяці – це вкрай малий термін для підготовки бійця, упор повинен робитися на військову, бойову, психологічну підготовку.
  5. У кадрових підрозділах і частинах повинні бути створені служби військових психологів, психіатрів і соціологів для роботи з людьми, які переживають посттравматичний стресовий розлад.
  6. Мародерство, згвалтування, дідівщина повинні припинятися від початку і каратися найсуворішим чином.
  7. Призов на навчання в територіальну оборону повинен проходити не рідше ніж раз на рік (на пару тижнів або на місяць) для підтримки мінімального рівня підготовки у резервістів – з повною виплатою тієї заробітної плати, яку щомісяця отримує резервіст на своїй цивільній професії.
  8. Відмова від солдатчини і стройової має на увазі і відмова від парадів. Варто звернути увагу на той факт, що регулярні військові паради проводять, як правило, авторитарні і недемократичні держави, такі як РФ, Білорусь, КНР, КНДР, Іран та інші. Західні демократії в своїй масі від них давно вже відмовилися.

Замість післямови

Безсумнівно, побудова такої армії в Україні потребує глибоких реформ – настільки корінних, що багато хто з них виявляться революційними за своїм ефектом. Це запотребує вивільнення коштів – фінансових, людських, суспільно-політичних. Звичайно ж, таку армію неможливо побудувати без глибинної й активної участі громадянського суспільства. Але важливо пам’ятати, що таке військо – не фантастика. Воно існує близько 200 років в Швейцарії і стало одним з аргументів для відмови Німеччини від нападу на цю країну в 1940 році.

Результат пошуку зображень за запитом "армия литвы"

Така система створена і в скандинавських країнах та країнах Прибалтики. Багато невеликих і слабких (географічно, демографічно, політично, економічно), але демократичних країн вибирають саме такий вид збройних сил. Такий вибір є актуальним і для України.

Автор: Ігаль Левін – колишній кадровий військовий, соціальний активіст

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:http://ukraine.politicalcritique.org/

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending