Connect with us

Cтатті

Які перспективи має проект “Міжмор’я” в Україні

Published

on

Активне обговорення ідеї союзу “від можа до можа” розпочалося за часів Юзефа Пілсудського. Нині існує два підходи до трактування проекту

Аналіз політичного процесу в сучасній Польщі підкреслює наявність дискусії в польському суспільстві щодо пошуку альтернативних підходів до формування зовнішньополітичного вектору розвитку держави. Це відбувається на тлі приходу до влади політичної партії “Право і справедливість”, в середовищі якої лунають різні думки щодо оцінки ризиків та загроз подальшого політичного розвитку в разі можливої політичної кризи ЄС та фрагментації Євросоюзу. Серед основних проектів, які фігурують в середовищі польського суспільства та істеблішменту, активне поширення набуває ідея створення регіонального об’єднання на базі проекту “Міжмор’я”. Умовно політику польського президента Анджея Дуди можна інтерпретувати як продовження політичної лінії, започаткованої ще на початку ХХ столітті.

В Україні, нажаль, не існує сталого уявлення про те, що на справді представляє собою проект “Міжмор’я”, якими є його слабкі та сильні сторони в контексті можливого долучення України до вказаного геополітичного об’єднання. На рівні громадянського суспільства, ЗМІ та експертного середовища України на сьогодні відсутня широка дискусія щодо обговорення можливої співпраці з країнами Східної Європи та Прибалтики.

То що ж собою насправді уявляє проект “Міжмор’я”, які перспективи матиме Україна в разі збільшення співпраці з країнами Прибалтики та Східної Європи? Відповіді на ці питання спробуємо знайти в цьому матеріалі.

Витоки проекту

Активне обговорення проекту “Міжмор’я” починається після закінчення Першої світової війни у Польщі з приходом до влади Юзефа Пілсудського. Перш за все, вказаний геополітичний проект розглядав можливість створення конфедеративної держави, яка включала би Польщу, Україну, Білорусь, Литву, Латвію, Естонію, Молдову, Угорщину, Румунію, Югославію, Чехословаччину, а також, можливо, Фінляндію. Позиція Юзефа Пілсудського полягала в тому, що нове геополітичне утворення дозволить державам Центральної Європи уникнути домінування в своєму регіоні Німеччини або Росії. Цю ідею в той час опротестували СРСР і всі західні держави. Підтримала вказаний проект лише Франція. Ця конфедерація мала сягати від Чорного й Адріатичного морів до Балтійського, що підкреслювало саму назву. Проте агресивна політика більшовиків, окупація Білорусі та України Червоною армією поклала кінець цим ідеям. В свою чергу неможливість домовитись з тогочасним литовським керівництвом та захоплення загонами генерала Люціана Желіговського Вільнюської області відвернули від Пілсудського прихильність литовців.

У той самий час зароджується інший підхід до трактування проекту “Міжмор’я”, основним натхненником якого виступав політичний опонент Пілсудського Роман Дмовський, якого сьогодні вважають творцем концепції польського націоналізму. На його погляд, геополітична ситуація в світі істотно змінилась, а ідеї про багатонаціональну федерацію або конфедерацію втратили своє першочергове значення. На перший план він висував думку про те, що держава повинна боротися за свою незалежність та успішність. Роман Дмовьский не бачив загрози з боку тогочасної Росії. Він вважав її слабкою державою, нижчою за цивілізаційними показниками та такою, що не представляє для Польщі жодної загрози. В той самий час, Дмовський вбачав загрозу з боку Німеччини, вважаючи її більш сучасною, динамічною, культурною та економічною силою. Саме ця концепція перемогла в кінцевому підсумку в Варшаві. В 1921 році був підписаний Ризький трактат і відбувалась зміна кордонів. Польща була вимушена визнати існування кордонів БРСР та УРСР.

Сьогодні в Польщі однакового розвитку набувають ці дві концепції. При цьому проблемним для українців і поляків в інтерпретації інтеграційних процесів, ініційованих польською стороною, залишається різна специфіка трактування періоду знаходження територій Західної України (“східних кресів”) в складі Другої Речі Посполитої, діяльність УПА та українських націоналістів.

Прихильники концепції Юзефа Пілсудського підтримували Євромайдан як проєвропейський і демократичний мирний протест. Лунали навіть порівняння його з боротьбою “Солідарності” і польськими повстаннями. Серед прибічників цієї концепції можна було також зустріти тих, хто підтримував погляди Гедройца та Мерощевського: їх ідея полягає в тому, аби досягти суспільної згоди щодо втрати поляками Львова взамін на добросусідські відносини з українцями. В часи Євромайдану серед провладних кіл Польщі та польських медіа, яких також можна умовно віднести до прибічників цієї концепції, також була широко представлена підтримка діяльності протестуючих активістів проти політики Віктора Януковича.

Паралельно прихильники концепції Романа Дмовського були скептично налаштовані до Майдану, писали про загрозу т. зв. “бандерізації” України. Це також було пов’язано зі спрощеним образом сприйняття України через призму історії Галичини і стереотипів, що спостерігаються в польському суспільстві. На їхній погляд, слід бути націоналістами і піклуватися про власні інтереси. В якості прикладу вони наводять діяльність угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана. Прихильники концепції Дмовського вважають, що краще не наражатися на російські санкції та не бути засобом західноєвропейської політики, натомість Польщі необхідно налагодити співпрацю з Росією та дистанціюватись від Брюсселю. До цієї групи, перш за все, необхідно віднести середовище, об’єднане навколо діяльності інтернет-ресурсу Xportal.pl, маргінальну партію “Зміна”, ультраправу організацію “Фаланга”, “Національно-радикальний табір”, організацію “Реституція кресів”, партію “Корвін”, організацію “Задруга”, “Табір великої Польщі”, “Кукіз 15”, “Польський слов’янський комітет” та інших.

Сприйняття проекту в Україні

Протягом багатьох років як в політичних, так і в експертних колах активно обговорюються перспективи інтеграції України до альянсу східноєвропейських країн на базі Балто-чорноморського союзу в разі його утворення. Проте, слід зазначити, що між цими проектами насправді існує певна відмінність, яка, з іншого боку залежить, від того, як саме цей інтегративний проект інтерпретує експертне поле та певні політичні сили.

Визначити специфіку інтерпретації проекту “Міжмор’я”, оцінити рівень його сприйняття в українському суспільстві та перспективи подальшого розвитку необхідно, перш за все, посилаючись на аналіз думок в експертному середовищі України.

Ілля Кононов, доктор соціологічних наук, професор, редактор порталу www.ostrovok.lg.ua:

“Ідея ця дуже стара та в сучасному вигляді, напевно, походить від Фридриха Науманна з його концепцією Mitteleuropa (Середня Європа). Справа в тому, що Польща перетворилася в провідника політики США в Європі. Це веде до того, що вона не може стабільно реалізовувати будь-які регіональні проекти, якщо інтереси їхніх учасників хоч у чомусь починають розходитися з інтересами геополітичного патрона. Звідси нестабільність Вишеградської групи. Ну, а з “Міжмор’ям” тим більше так буде. Польський правлячий клас в забезпеченні своєї безпеки покладається виключно на США і НАТО. Події в Україні показують, що при найсерйознішій загрозі ці надії можуть не виправдатися. Тому Польща підриває основи своєї регіональної безпеки. Але проект “Міжмор’я” проводить не тільки Польща. З ним носиться білоруська опозиція. Мабуть, цей проект підживлюється західними фондами. Зрозуміло, що він націлений в сучасній ситуації не на розвиток економічного співробітництва в просторі між Чорним і Балтійським морями, а на створення санітарного кордону проти Росії. Тепер про Україну. Для нашої країни головною геополітичною віссю є Схід–Захід. Вісь Південь–Північ в рамках обговорюваного проекту зачіпає тільки невелику частину української території і не може сприяти комплексному розвитку країни. Для нас навіть Шовковий шлях перспективніше. До того ж, в рамках “Міжмор’я” Україна опиниться знову крайньою в геополітичному проекті, націленому на стримування Росії. Це для нас взагалі може загрожувати крахом державності. Нинішня війна багато в чому пов’язана з тим, що Україна і так стала інструментом чужої політики. За великим рахунком, вона шкідлива для національних інтересів як України, так і Росії. Нам надалі доведеться відновлювати, не побоюся сказати, дружні відносини з РФ. Напевно, це станеться після відходу Путіна і його безвідповідальних клевретів. Але самі національні інтереси будуть штовхати нас до цього. Проект “Міжмор’я” буде їм перешкоджати”.

Юрій Войціцький, член Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки м. Вінниці, член правління Спілки Поляків України, редактор “Слова Польського”:

“Дивлячись крізь рожеві окуляри на ідею об’єднання країн Балто-чорноморського союзу, дійсно можна мати враження, що ця ідея може колись бути втілена в життя. Насправді реалії дещо інші. На сьогоднішній день не існує ніякої альтернативи для України для членства в Північноатлантичному Союзі. Це розуміє президент Петро Порошенко, це розуміють також експерти, які реально оцінюють шанси України на відновлення територіальної цілісності після російської агресії на сході нашої держави. Окупація Криму і Донбасу – це не лише сльози матерів вбитих українських героїв, але й величезні фінансові збитки для України. Чи ризикнула б Росія заатакувати її східну частину, якби знала, що максимум за п’ять днів Північноатлантичний Альянс відреагує у передбачений процедурами спосіб? Чи могли б ми уникнули 10 тисяч жертв і тотального знищення інфраструктури руками російських і сепаратистських солдатів, якби пішли шляхом Польщі і країн Балтії, що приєдналися до НАТО раніше? “Міжмор’я” дуже гарно виглядає на карті. Кілька держав, омиті Чорним і Балтійським морями, поєднані економічними і мілітарними інтересами, вісь стримування російської навали на Європу. Але якщо порахувати сукупну кількість танків, літаків, живої сили в усіх країнах балто-чорноморського басейну, то побачимо, що вона навіть на половину не рівняється з кількістю військової техніки у Російській Федерації, тобто шанси перемогти ворога зі Сходу, опираючись виключно на власні ресурси, дуже невеликі. Зовсім інша справа, коли говоримо про Україну, Польщу, країни Балтії, а навіть Білорусь у якості членів НАТО. Дорога України до союзу “Міжмор’я” може вести виключно через НАТО і ЄС. Маю надію, що референдум щодо вступу до Північноатлантичного альянсу, який лобіює сьогодні президент, стане виразним сигналом для Заходу, що наша країна нарешті відірвалась від російської орбіти і повернулась до Європейського лона, з якого нас силою висмикнув Кремль під кінець XVIII століття. Членство в НАТО – це не лише мілітарна “парасолька”, але й сигнал для світових інвесторів, що їх вкладення в Україні не повторять долю тих, які опинились внаслідок окупації Криму і окупованої частини Донбасу. Тому до “Міжмор’я” дорога провадить виключно через НАТО”.

Сергій Пархоменко, громадський активіст, директор Центру зовнішньополітичних досліджень OPAD:

“Проект “Міжмор’я” – це польська версія балто-чорноморської кооперації, за фактом, він підміняє суть Балто-чорноморського союзу. Він не відповідає національним інтересам України, адже в “Міжмор’ї” нам відведена другорядна роль (бути “другою серед рівних” – це вже ми колись проходили, коли Україна перебувала у складі СРСР). Економічно ми слабші за Польщу, отже, не можемо претендувати на геополітичне лідерство в цьому проекті. Крім того, на відміну від балто-чорноморської осі, концепцію якої розкрив український геополітик Юрій Липа, “Міжмор’я” не передбачає інтеграцію країн Скандинавії, Балкан та Кавказу, без яких геополітична, економічна, торгова і транзитна вигода для України куди менша. Фактично, “Міжмор’я” – це формат “нової Речі Посполитої”. Неминуче питання не тільки економічного, але й гуманітарного співробітництва, а, отже, Польща неодмінно вимагатиме в Україні відмовитися від свого бачення національної пам’яті, від героїзації ОУН і УПА (а саме ці дві формації є ключовими в умовах російсько-української війни, адже та ж УПА – це один з важливих прикладів успішної боротьби з московськими окупантами). “Міжмор’я” не може претендувати і на статус нового військово-політичного блоку, адже і Польща, і країни Балтії – члени НАТО, а членам НАТО забороняється вступати паралельно в інші військово-політичні блоки. Україні вигідно укладати двосторонні договори про військову підтримку з країнами-членами НАТО”.

Сергій Кузан, заступник голови руху “Вільні люди”, екс-голова організації “Молодіжний націоналістичний конгрес”:

“Піднімати цю тему потрібно було ще вчора, а не сьогодні. Вона дуже актуальна. Що стосується ставлення до проекту “Міжмор’я”, то для нас дана ініціатива не нова. Раніше ми позиціонували подібні ініціативи через діяльність ГУАМ, дискусії про необхідність формування Балто-чорноморської дуги. Для початку нам необхідно провести дискусію в самій Україні, потім на рівні уряду і МЗС розробити стратегію державної політики. І тільки після цього починати вести діалог з польською стороною. Але не шляхом шантажу і апеляції до минулого, а шляхом пошуку шляхів взаємодії в області економіки, військового співробітництва, спільних культурних проектів”.

Євген Білоножко, заступник головного редактора порталу “Polonews”:

“Проект “Міжмор’я” для поляків – це мета-політика, це певний ідеалістичний проект бажаного, ідея повернутися в епоху, коли існувала велика і багатонаціональна Річ Посполита. Важливо розуміти, що ідея “Міжмор’я” в Польщі підтримується консерваторами, у нас цю ідею артикулюють тільки праві партії. Дві загальноукраїнські партії мають в своїх програмах ідеї про необхідність створення Балто-чорноморського союзу. Перша – це вже не існуюча Республіканська партія, друга – це новостворений “Національний корпус”. Відповідно, для України питання входження в проект “Міжмор’я” більш актуальний з однієї простої причини – ми в середньостроковій перспективі, в найближчі 20 років, не зможемо бути членами НАТО, хіба що за цей час відбудеться розпад Росії. Варто відзначити, що ідея “Міжмор’я” поляками реалізується на базі “Вишеградської групи”. Тобто, V4 – якийсь базис, на якому може з’явитися надбудова у формі “Інтермаріум”. На мій погляд, перспектива побудови “Міжмор’я” є. Так є спільна загроза, яка може об’єднати, але союзи можуть будувати особи, які дивляться в майбутнє, а не згадують про історію. На жаль, на першому плані польсько-українських відносин – не майбутнє, а минуле”.

 

Автор: Олександр Никоноров

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції. *Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело:http://dn.depo.ua

 

Cтатті

Нелегкий вибір для армії: зарплата чи зброя

Published

on

Бюджет українських Збройних сил дозволяє вирішувати лише тактичні питання розвитку армії, а не їхньої модернізації. З найбільших проблем, які є у війську, – застаріла техніка, повільні темпи її ремонту та модернізації, слабкий рівень підготовки молодших командирів. 

Про це повідомляє народний депутат, член Комітету з нацбезпеки та оборони Олександр Бригинець.

«І уряд, і міністерство оборони, і Верховна Рада в питання військового бюджету виходять сьогодні з фінансових можливостей, які є в державі. Хочеться думати про далекі плани, але потрібно купувати саме те, що допоможе нам в даний момент, в війні, яка йде зараз. Тому найкращі сучасні озброєння, які можна було б купити, носять стратегічний характер і в цій війні можуть і не знадобитися. Фінанси нас змушують думати про день сьогоднішній, завтрашній, максимум післязавтрашній. Тобто вирішувати тактичні питання», – зазначив Бригинець.

За його словами, в питанні озброєння армії також йде розрахунок на іноземну підтримку.

«Але точно ніхто нам не виділить гроші на підвищення оплати військовослужбовцям. Тому потрібно вирішувати, що краще – заплатити сьогодні з наявного бюджету гроші солдату, або купити якесь краще озброєння», – пояснив народний депутат.

Нагадаємо, що раніше міністр оборони Степан Полторак планував, що бюджет міністерства у 2018 році має перейти з бюджету утримання на бюджет розвитку. В Міністерстві оборони порахували, що їм у 2018-му добре було би мати 141,2 млрд грн, але у Державному бюджеті відомству виділили набагато менше від бажаного – 83,3 мільярди (2,56% ВВП).

Військо отримало майже вдвічі менше, ніж просило, однак на 14,5 млрд. грн або на 20,7 % більше, ніж у 2017 році. Розгулятися на ці гроші в армії не вийде, однак багато чого зробити вдасться, наприклад, підвищити грошове забезпечення військовослужбовцям, провести реформи тощо

Слід не забувати, що проводить Україна свої реформи в умовах війни. Хотілося би, щоб війна розглядалася не як виправдання повільного реформування, а як стимул зробити все швидше, зробити систему такою, щоб вона не залежала від окремих осіб, а працювала досконало сама по собі. За відточеними стандартами.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

 

Continue Reading

Cтатті

Крим повернемо тоді, коли українці будуть готовими віддавати за нього життя

Published

on

Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз заявив, що Росія підло скористалася ослабленням центральної влади в Києві для анексії Криму.

Меджліс задовго до 2014-го попереджав українську владу про небезпеку створення в Криму загонів проросійського “козацтва”, однак на це не звернули уваги, заявив заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз в ефірі інформаційно-політичного ток-шоу “Народ проти” на телеканалі ZIK.

“Коли сидів у тюрмі, я бачив зміни, які відбуваються в Україні. Звідти ми оцінювали ці зміни не за доходом на душу населення, а за рівнем патріотизму й самовідданості українців, які сьогодні захищають свою територію на Донбасі ціною власної крові, – ми оце оцінювали. Крим повернеться тоді, коли відчуємо, що кожен українець готовий віддавати своє життя за нього так само, як зараз за Донбас”, – зазначив він.

Чийгоз додав, що Київ призначав до влади в Криму людей без проукраїнської позиції.

“Із листопада 2013-го усі проросійські процеси в Криму вже почали активізуватись. Росія підло скористалась відсутністю сконцентрованої влади в Києві, коли не було змоги управляти армією, СБУ, міліцією. І ми бачили, що в Криму стоять частини української армії, де командувачі вже на той час здали їх”, – наголосив він.

Заступник голови Меджлісу додав, що після арешту спілкувався з полковником ФСБ із Москви, який розповів йому, що українські військові зрадили присязі тому, що їхні генерали перейшли на сторону РФ.

“Я запитав полковника ФСБ: “А ви кому присягу давали – генералові чи батьківщині?”. У цьому помилка наших структур – коли давали присягу батьківщині – вони її не сприймали як батьківщину, вони були ситуативниками. Тому ми повернемо Крим, коли станемо справжніми громадянами України”, – підсумував Чийгоз.

У вересні підконтрольний Росії суд Криму засудив Чийгоза до восьми років колонії суворого режиму за організацію масових заворушень під час окупації Криму Росією 2014 року.

Пов’язане зображення

Того самого місяця ще одного заступника голови Меджлісу – Ільмі Умерова засудили на два роки колонії-поселення за висловлювання про необхідність посилення санкцій проти Росії, які можуть змусити її піти з Криму і з Донбасу. Чийгоза із січня 2015 року утримували в СІЗО, вирок Умерова не набув чинності, останнім часом він перебував у лікарні.

25 жовтня Чийгоза та Умерова відправили літаком до Туреччини. За словами лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, це стало можливим завдяки зусиллям керівництва України, міжнародних організацій і президента Туреччини.

27 жовтня Умеров і Чийгоз прилетіли до Києва. На прес-конференції вони повідомили, що мають намір повернутися до Криму.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Армія обрала якісну систему зв’язку, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan»

Published

on

Члени комісії від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення

Ідеальна модель завше приваблива. Приміром, було б зовсім чудово, якби українське військо зараз, на початок четвертого року опору російській агресії, мало повністю укомплектовані сучасними, відповідно до останніх досягнень технічного прогресу, взірцями озброєння й військового обладнання. Й бажано кращого, аніж у нашого противника. Цього можна швидко досягнути за умови вкладення колосальних ресурсів у закупівлю вже готової закордонної техніки або розгортання її власного виробництва. Й оскільки таких ресурсів нам іще бракує, а національна економіка лише виходить із затяжного піке, доволі правильним є стратегічне рішення покращувати технічне оснащення оборонної сфери в окремих її кластерах. Спершу — в найважливіших, опорних. Одним із них є військовий зв’язок.

Уже на початку російської інтервенції стало зрозуміло: без осучаснення систем зв’язку, у всьому оборонно-безпековому секторі неможливо налагодити якісне та адекватне управління підрозділами і стійку захищену комунікацію. Волонтерський рух попервах вносив помітну лепту в насичення військ певними засобами зв’язку різних виробників. Але доволі швидко прийшло розуміння, що це не вирішує кардинально реальних потреб, а є тимчасово-вимушеним кроком. Складнощі з сумісністю, захистом, обслуговуванням, ремонтом тощо підштовхнули до пошуку уніфікації та гарантованого забезпечення потреб ЗСУ буквально на роки вперед.

Треба було обрати надійного партнера, який запропонує оптимальні умови — якісне обладнання зв’язку за прийнятною ціною. Як відомо (не зупинятимемося докладно на перипетіях), а певний час довелося витратити саме на вибір такого партнера, адже ціна питання була і є надвисокою — обороноздатність та безпека України. І буквально в фінансовому вимірі ціна такого контракту теж становила чималу привабливість. Хтось із постачальників мав програти в цій конкурентній боротьбі, а хтось отримати головний приз — тривалу співпрацю з Міноборони України.+

Отже, переможця визначено, проводиться належна робота з адаптації й унормування використання радіостанцій турецького виробника «Aselsan» у ЗС України. Проте й досі триває кампанія з дискредитації, що має на меті поставити під сумнів прозорість проведення конкурсу при закупівлі радіостанцій для потреб нашої армії й посіяти сумнів у тім, що саме такі вироби потрібні нам.

Одразу зауважимо: будь-який юрист, вивчивши правовий бекграунд цього контракту, відповість, що його процедура відбулася з урахуванням усіх вимог законодавства, зокрема, визначальних і порівняльних випробувань. А практик зауважить: не існує армії, де новий зразок апаратури зв’язку чи комунікації, тим паче, іноземного виробництва, в процесі встановлення на вітчизняну бойову техніку не потребував би певної адаптації.

НАЧАЛЬНИК ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗС УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ВОЛОДИМИР РАПКО

Щоб прояснити ситуацію та з’ясувати, як відбувається означена адаптація, я звернувся до експертів, які володіють першоджерельною інформацією.

У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД НА ТАНКАХ ОДНОЧАСНО ПРАЦЮВАТИМУТЬ ЯК «MOTOROLA», ТАК І «ASELSAN»

— Наразі існує певний «інформаційний шум», що радіостанції «Aselsan» якось неправильно встановлюють на танки. Наскільки я розумію, нічого неординарного, крім як знаходження оптимального варіанту встановлення сучасних засобів зв’язку на нашу бронетехніку, в цій роботі не відбувається?

— Ми розпочали інсталяцію сучасних засобів зв’язку з танкових військ, тому що танк, як комплексний зразок бойової техніки, є найскладнішим. Наразі триває опрацювання технічних аспектів цієї роботи, — коментує ситуацію начальник Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України генерал-майор Володимир Рапко. — Процес не видався легким. І це було очікуваним. Просто вмонтувати сучасну станцію натовського зразка в Т-64 без конструкторських і нормативних головоломок складно. Опрацьовано низку ідей з вирішення цього виклику. Звісно, ми мали все експериментально випробувати, аби виявити практичні недоліки — щоб інсталяція засобів зв’язку задовольняла вимоги війська.

Зараз у Харківському КБ із машинобудування ім.Морозова працює спеціальна робоча група, до складу якої входять фахівці Харківського бронетанкового ремонтного заводу, конструкторсько-технологічного центру Міноборони, представники «Aselsan» в Україні. Вони працюють над тим, щоб визначити оптимальні штатні місця підключення та установки радіостанції, які покращать ефективність роботи бойової машини в цілому.

Наразі у штатному режимі на танках здебільшого працюють водночас «Motorola» та «Aselsan», а встановлена апаратура внутрішнього зв’язку й комутації «Aselsan» забезпечує роботу як зовнішньої, так і внутрішньої комунікації, що покращило керованість бойових машин.

Заступник начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ Озброєння Збройних сил України полковник Євген Сидоренко тим часом зауважує: «Завершити адаптацію та встановлення радіостанцій «Aselsan» на дослідний зразок танка Т-64 відповідно до затверджених конструкторських змін плануємо до кінця 2017-го. Адже за результатами випробувань визначимося з моделлю для тиражування. Передовсім, це стосується танків, що перебувають на капремонті в заводських умовах. Діятимуть і виїзні ремонтні бригади, які замінюватимуть системи зв’язку танків у військах. Тобто, в усіх танках, які проходитимуть регламентний капремонт, встановлять сучасні засоби зв’язку. А в перехідний період на бронетехніці застосовуватимуть як «Motorola», так і «Aselsan» — поки ми повністю не перейдемо на сучасні засоби. Крім того, триває і адаптація вітчизняних шоломофонів для роботи з радіостанціями «Aselsan». Найближчим часом отримаємо щонайменше 100 таких шоломофонів, які дешевші закордонних аналогів».

ЯКЩО НЕ ЗАБРАКНЕ КОШТІВ, ПЕРЕОСНАЩЕННЯ ВІЙСЬКА НА НОВІ ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ ЗАКІНЧАТЬ ДО 2020-ГО

Зазначимо, що шоломофони натовського стандарту відрізняються від українських наявністю знімного шолому з кевлару, також у вітчизняних використовують ларингофони, а в європейських — мікрофонну гарнітуру. Тому танкістам треба звикати до мікрофона перед обличчям, який, на перший погляд, ніби заважає. Однак застосування такої гарнітури забезпечує кращу чіткість і розбірливість переговорів завдяки значно ліпшим частотним характеристикам.

Отже, вибір шоломофонів залишимо за танкістами.

— Також необхідно опрацювати технічні питання інсталяції сучасних засобів зв’язку для танків Т-80 та БМП. Процес встановлення сучасних засобів зв’язку на зразки бойової техніки радянського виробництва не такий легкий, як видавалося спершу. Хоча відкрию «таємницю»: окрім бронетехніки, на всіх інших зразках озброєння така адаптація пройшла успішно та швидко. Йдеться про радіостанції «Harris», «Motorola» і в деяких випадках «Aselsan».

 Коли ми говоримо про радіостанції «Aselsan» УКХ-діапазону, ми розуміємо, що це техніка, яка забезпечує підвищений захист і спроможність діяти в умовах РЕБ на відміну від «Motorola»? — запитуємо в головного зв’язківця українського війська.

— Так, але «Motorola» дає змогу на перехідний період бути на зв’язку з підтримуючою танки піхотою. Найважчий — перехідний період, коли водночас діють кілька типів техніки, — каже співрозмовник, — кожен виробник засобів зв’язку реалізовує унікальні алгоритми псевдовипадкового налаштування робочої частоти, криптографічного захисту інформації та методи цифро-аналогового, аналогово-цифрового перетворення сигналу.

 Яка ситуація з фінансуванням на наступний рік із точки зору задоволення потреб зв’язку ЗС України?

— Для того, щоб успішно здійснити переоснащення війська сучасними засобами зв’язку потрібен час і кошти. До речі, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan», і ми продовжимо переоснащення тих підрозділів, які нам визначив начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України.

ВОЛОДИМИР РАПКО: МИ ЗНАЛИ, ЩО НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ РАЗОМ ВОЮВАТИ І БУДУВАТИ СИСТЕМУ ВЗАЄМОСУМІСНОСТІ

— Переоснащення — це чималі кошти. Мабуть, тому за давньою українською традицією в декого виникли підозри щодо непрозорості закупівель…

— Усі рішення щодо закупівлі тих чи тих технічних засобів Головне управління зв’язку ГШ ЗС України приймає не просто так. Вивчається досвід країн, які були у такій ситуації, як ми, і які потребували швидких змін у своєму технопарку. Це досвід Польщі, Грузії, Азербайджану, країн Балтії. А нова хвиля інформаційного пресингу, на мою думку, піднялася через те, що ми не придбали радіостанції ізраїльської компанії «Elbit Systems Ltd». Цей виробник запропонував Збройним силам України радіостанції, які не підтвердили заявлених технічних характеристик. Це декому не подобається, мабуть, тому я і мої підлеглі відчуваємо певний тиск. Причому, рішення якому виробнику віддати перевагу, ухвалювалося разом із Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації, а також за участі експертної ради до складу якої входять волонтери й науковці. Хочу, для розуміння, довести алгоритм цього рішення: в 2015-му здійснювалося вивчення сучасних зразків засобів зв’язку, наступного року провели покази, визначальні відомчі випробування. А потім — колегіальне рішення, що за технічними параметрами обрано «Aselsan». Ми укладаємо угоду й отримуємо першу партію радіостанцій. Після цього почався певний тиск на ЗС України і міністр оборони України, задля уникнення інсинуацій, вирішив провести додаткові порівняльні випробування задля повної прозорості в травні-червні 2017-го комплексною комісією від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ. Усі члени комісії без винятку віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення.

— Підрозділи, на озброєнні яких перебувають різнотипні станції, чутимуть один одного?

— Питання сумісності окремо діючих підрозділів сьогодні вирішується застосуванням сучасної апаратури внутрішнього зв’язку й комутації та радіостанціями «Harris» короткохвильового діапазону. Останні застосовують усі силові структури — задля взаємодії. Це рішення начальників зв’язку ЗСУ, Держприкордонслужби, Нацгвардії. Ми знали: нам доведеться разом воювати і тому треба будувати взаємосумісну систему комунікації. Хтось не хоче, щоб Збройні сили України переходили на сучасний цифровий зв’язок. Ми ухвалили правильне рішення і повернутись назад неможливо, бо це стане злочином перед тими солдатами, які хочуть нормального, якісного і захищеного зв’язку. Співвідношення якість — ціна в цьому процесі вибору була визначальною. На жаль, бізнес ще не навчився програвати в чесній конкурентній боротьбі. Але в нього ще є можливість цьому навчитись…

Геннадій КАРПЮК, військовий журналіст

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading
Advertisement
Advertisement
Advertisement

Trending