Connect with us

Cтатті

Як адаптують ветеранів у провідних країнах світу

Published

on

За понад три роки війни на Донбасі в Україні з’явилося майже 320 тисяч ветеранів, які потребують допомоги, щоб інтегруватися назад у суспільство. Провідні країни світу навчилися надавати якісні послуги з психосоціальної адаптації, й Україна могла б скористатися їхніми напрацюваннями. Івона Костина заступниця керівника громадської організації «Побратими» побувала на Міжнародному симпозіумі True Patriot Love, присвяченому  темі впливу травми на сім’ю ветерана, та форумі Канадійського інституту досліджень здоров’я ветеранів та військовослужбовців (CIMVHR Forum). Вона підкреслює, що країни, які зараз мають великий досвід адаптації ветеранів, також вчилися на власних помилках, як зараз вчиться Україна.

Як адаптують ветеранів у провідних країнах світу

Канада

У Канаді понад 700 тисяч ветеранів – удвічі більше, ніж в Україні – та 64 тисячі родин військових. За статистикою, яку наводить Івона, один із п’яти ветеранів, що покидають Збройні сили, зазнає фізичної або психологічної травми. В  уряді Канади створили спеціальний департамент Veterans Affairs Canada (VAC), який відповідає за більшість послуг для ветеранів. Крім того, у Збройних силах країни діє програма, яка включає психологічну підготовку до служби та звільнення, готує до зміни фаху та «відлучення» від армійської спільноти. Також існує багато громадських організацій, розповідає Івона, які безпосередньо з державою не працюють, проте їхні практики застосовуються в держорганах.

«Ветерани, проте, не мають достатнього рівня довіри до державних програм. Вони часто ображені на «відлучення» та зневірюються, коли стикаються з «системою». Насправді, це дуже подібно до нашої історії. Єдина різниця, напевно, в тому, що в Канаді держава піклується про якість своїх послуг більше ніж про недовіру ветеранів до неї», – зазначає Костина.

США

За словами Івони, система ветеранської адаптації у США подібна на канадську організаційно, проте є доволі бюрократизованою. У США, каже Івона, 300 тисяч ветеранів не мають даху над головою, серед них доволі велика кількість самогубств, тому з цим активно борються.

«Політика більшості організацій та програм, з якими я знайома, звучить як «For one veteran to commit suicide is one veteran too many» – «Один ветеран, що скоює самогубство – це рівно на одного ветерана забагато».

Крім того, каже вона, через активну участь у майже всіх війнах у Штатах існує конфлікт поколінь ветеранів, який держава не розпізнає.

«Часто у молодих ветеранів виникає незадоволення тим, що послуги, навіть якісні, доводиться отримувати опліч «старців». А 25-річні хлопці і дівчата не надто хочуть себе з ними асоціювати», – роповідає Івона. За її словами, американська система підтримки ветеранів комплексна і багаторівнева, і один із таких рівнів – громадський. Тут діють як глобальні організації на кшталт Wounded Warrior Project, Combined Arms, так і місцеві. За її словами, проблему повернення у США почали визнавати глобально після «м’якого приземлення» ветеранів В’єтнамської війни, коли країна втратила більше військових вдома, ніж на полі бою.

Велика Британія

У Великій Британії, розповідає Костина, немає державної установи з ветеранських справ, і самі ветерани цим незадоволені. За її словами, громадськість роками писала скарги на відсутність послуг, і врешті Міноборони надало приміщення для послуг ветеранів, у яких працюють активісти.

Із державних програм, за словами Івони, у Британії існує система Major Trauma Centres, у якій створили Veteran Trauma Network, що діє за принципом хабу. «Очікувалось, що така система матиме попит у сотень ветеранів на місяць. Цитуючи одного з її творців (ветеранів, до речі): не сталось. В середньому звертаються чотири ветерани різноманітних конфліктів на місяць», – зазначає Костина.

Данія

У Данії, розповідає Івона Костина, найбільший у світі відсоток ветеранів – більше 5%, частково через невелику кількість населення. Після війни на Балканах виявилося, що ветеранам у Данії необхідна швидка й ефективна підтримка. У цей момент тут почався хаотичний рух, схожий на той, що зараз відбувається в Україні: держава створювала програми, активісти об’єднувалися у волонтерські групи. Проте ефективною виявилася лише частина з них. Наприклад, розповідає Івона, в державі існувала програма «ветеранського дому» – ветеран у складних життєвих обставинах міг прийти і жити тут, отримувати підтримку. Це був звичайний будинок на міській вулиці, а програмою керували цивільні менеджери, які керувалися цивільними нормами – замки на дверях і повна повага до приватного простору. Врешті в ці будинки почали приходити наркоторговці. Проблему вирішили тим, що поставили ветеранів замість цивільних менеджерів. Замки на дверях зникли, але ефективність програм зросла.

Згодом, каже Костина, держава обмежила свою відповідальність за послуги для ветеранів, тепер там існують ветеранські центри під керівництвом військових, які надають послуги психологічної консультації, працевлаштування. Також ці центри координують представників приватного та громадського сектору, які надають ветеранам такі послуги, та фінансують їх на основі грантів.

«Якщо звітність не доводить ефективності проекту, держава відмовляється від закупівлі послуги у надавача на наступний рік. Але головне, що держава не заважає. Вони дуже чітко почули необхідність підходу «рівний рівному» в питанні ветеранських справ», – розповідає Костина.

Вона була в одному з ветеранських центрів і зазначає, що принцип їхньої роботи дуже спонукає туди звертатися.

«Уявіть собі: ви підходите до красивої будівлі без огорожі, щойно плануєте натиснути ручку на скляних дверях, як вони відчиняються автоматично. Я на собі відчула, як сильно це спонукає зайти. Тебе не зустрічає охоронець, а секретар сидить десь у кінці великої кімнати, за стійкою, де її навіть не видно. Можна скористатись комп’ютером, на якому наліплені стікери з усіма поясненнями, не питаючи ні в кого дозволу. Можна безкоштовно заварити собі кави у автоматі. І можна піти на прийом, ні до кого додатково не звертаючись», – розповідає Івона. І підкреслює, що про ці речі не розповідають місцеві, тому що для них це – норма, такі деталі помічаєш, лише приїхавши з іншої країни.

Усі ці країни, підсумувала Костина, мають спільну рису – у певний момент вони переключилися зі «спринту» на «марафон» у питанні ветеранів. «Вони зрозуміли, що не буває швидких рішень, коли мова йде про якість життя людей, що не можна дозволити собі «статистичної похибки». Ветеранські справи – це процес, що відбувається не сьогодні, не вчора, а завтра. Ми всі маємо переходити з ментальності діагностики та лікування на передбачення та попередження», – каже вона.

Костина розповіла про канадську програму Helping Heroes від компанії Sage, яка навчає ветеранів працювати  корпоративному секторі за програмою ротації, тобто вони спочатку пробують себе в різних компаніях та напрямках. За словами Костини, ці компанії виявили певні особливості такої роботи. По-перше, ветерани ефективніші, коли працюють у групах з іншими ветеранами. По-друге, ветерани зазвичай не притримуються стандартного робочого графіку, проте це тільки покращує їхні показники. По-третє, ветеранам у роботі потрібно орієнтуватися на велику мету, і роботодавці, які вміють її сформулювати, отримують якісно виконану роботу.

Сприйняття ветерана в суспільстві

Коли ветерани повертаються з війни, в них часто трапляються різноманітні розлади. Найбільш «популярним» і тиражованим у суспільстві та ЗМІ є термін ПТСР – посттравматичний стресовий розлад. Проте, як наголошує Івона Костина, неправильно вішати ярлик «ПТСР» на всіх, хто пройшов війну, оскільки це психіатричний діагноз, і точно встановити його може тільки лікар.

«Це стан здоров’я. І розпитувати про нього так само неетично, як і про те, чи ваш знайомий-ветеран раптом не вбивав дітей», – говорить вона.

Натомість, наголошує Костина, за кордоном існують більш доречні терміни на позначення стану ветеранів: PTS (посттравматичний стрес), ASR (гостра реакція на стрес), OSI (операційна стресова травма). За її словами, серед екс-бійців поширюється тенденція змінювати в абревіатурі ПТСР слово «розлад» на слово «травма». «Важливо також зазначити, що і дослідники, і ветерани наголошують на різниці між поняттями moral injury (моральна травма) та PTS (посттравматичний стрес) і останні жартівливо називають себе post combat normal (повоєнний нормальний)», – каже Івона.

Щоб зрозуміти проблему сприйняття ветерана в суспільстві, Івона пропонує вписати в пошук зображень у Google «ветеран АТО»: часто бачимо пияка чи дебошира, тобто образ, який ветеранам створює російська пропаганда, і в результаті негативний контекст переважає над позитивним.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Cтатті

Крим повернемо тоді, коли українці будуть готовими віддавати за нього життя

Published

on

Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз заявив, що Росія підло скористалася ослабленням центральної влади в Києві для анексії Криму.

Меджліс задовго до 2014-го попереджав українську владу про небезпеку створення в Криму загонів проросійського “козацтва”, однак на це не звернули уваги, заявив заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз в ефірі інформаційно-політичного ток-шоу “Народ проти” на телеканалі ZIK.

“Коли сидів у тюрмі, я бачив зміни, які відбуваються в Україні. Звідти ми оцінювали ці зміни не за доходом на душу населення, а за рівнем патріотизму й самовідданості українців, які сьогодні захищають свою територію на Донбасі ціною власної крові, – ми оце оцінювали. Крим повернеться тоді, коли відчуємо, що кожен українець готовий віддавати своє життя за нього так само, як зараз за Донбас”, – зазначив він.

Чийгоз додав, що Київ призначав до влади в Криму людей без проукраїнської позиції.

“Із листопада 2013-го усі проросійські процеси в Криму вже почали активізуватись. Росія підло скористалась відсутністю сконцентрованої влади в Києві, коли не було змоги управляти армією, СБУ, міліцією. І ми бачили, що в Криму стоять частини української армії, де командувачі вже на той час здали їх”, – наголосив він.

Заступник голови Меджлісу додав, що після арешту спілкувався з полковником ФСБ із Москви, який розповів йому, що українські військові зрадили присязі тому, що їхні генерали перейшли на сторону РФ.

“Я запитав полковника ФСБ: “А ви кому присягу давали – генералові чи батьківщині?”. У цьому помилка наших структур – коли давали присягу батьківщині – вони її не сприймали як батьківщину, вони були ситуативниками. Тому ми повернемо Крим, коли станемо справжніми громадянами України”, – підсумував Чийгоз.

У вересні підконтрольний Росії суд Криму засудив Чийгоза до восьми років колонії суворого режиму за організацію масових заворушень під час окупації Криму Росією 2014 року.

Пов’язане зображення

Того самого місяця ще одного заступника голови Меджлісу – Ільмі Умерова засудили на два роки колонії-поселення за висловлювання про необхідність посилення санкцій проти Росії, які можуть змусити її піти з Криму і з Донбасу. Чийгоза із січня 2015 року утримували в СІЗО, вирок Умерова не набув чинності, останнім часом він перебував у лікарні.

25 жовтня Чийгоза та Умерова відправили літаком до Туреччини. За словами лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, це стало можливим завдяки зусиллям керівництва України, міжнародних організацій і президента Туреччини.

27 жовтня Умеров і Чийгоз прилетіли до Києва. На прес-конференції вони повідомили, що мають намір повернутися до Криму.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Армія обрала якісну систему зв’язку, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan»

Published

on

Члени комісії від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення

Ідеальна модель завше приваблива. Приміром, було б зовсім чудово, якби українське військо зараз, на початок четвертого року опору російській агресії, мало повністю укомплектовані сучасними, відповідно до останніх досягнень технічного прогресу, взірцями озброєння й військового обладнання. Й бажано кращого, аніж у нашого противника. Цього можна швидко досягнути за умови вкладення колосальних ресурсів у закупівлю вже готової закордонної техніки або розгортання її власного виробництва. Й оскільки таких ресурсів нам іще бракує, а національна економіка лише виходить із затяжного піке, доволі правильним є стратегічне рішення покращувати технічне оснащення оборонної сфери в окремих її кластерах. Спершу — в найважливіших, опорних. Одним із них є військовий зв’язок.

Уже на початку російської інтервенції стало зрозуміло: без осучаснення систем зв’язку, у всьому оборонно-безпековому секторі неможливо налагодити якісне та адекватне управління підрозділами і стійку захищену комунікацію. Волонтерський рух попервах вносив помітну лепту в насичення військ певними засобами зв’язку різних виробників. Але доволі швидко прийшло розуміння, що це не вирішує кардинально реальних потреб, а є тимчасово-вимушеним кроком. Складнощі з сумісністю, захистом, обслуговуванням, ремонтом тощо підштовхнули до пошуку уніфікації та гарантованого забезпечення потреб ЗСУ буквально на роки вперед.

Треба було обрати надійного партнера, який запропонує оптимальні умови — якісне обладнання зв’язку за прийнятною ціною. Як відомо (не зупинятимемося докладно на перипетіях), а певний час довелося витратити саме на вибір такого партнера, адже ціна питання була і є надвисокою — обороноздатність та безпека України. І буквально в фінансовому вимірі ціна такого контракту теж становила чималу привабливість. Хтось із постачальників мав програти в цій конкурентній боротьбі, а хтось отримати головний приз — тривалу співпрацю з Міноборони України.+

Отже, переможця визначено, проводиться належна робота з адаптації й унормування використання радіостанцій турецького виробника «Aselsan» у ЗС України. Проте й досі триває кампанія з дискредитації, що має на меті поставити під сумнів прозорість проведення конкурсу при закупівлі радіостанцій для потреб нашої армії й посіяти сумнів у тім, що саме такі вироби потрібні нам.

Одразу зауважимо: будь-який юрист, вивчивши правовий бекграунд цього контракту, відповість, що його процедура відбулася з урахуванням усіх вимог законодавства, зокрема, визначальних і порівняльних випробувань. А практик зауважить: не існує армії, де новий зразок апаратури зв’язку чи комунікації, тим паче, іноземного виробництва, в процесі встановлення на вітчизняну бойову техніку не потребував би певної адаптації.

НАЧАЛЬНИК ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗС УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ВОЛОДИМИР РАПКО

Щоб прояснити ситуацію та з’ясувати, як відбувається означена адаптація, я звернувся до експертів, які володіють першоджерельною інформацією.

У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД НА ТАНКАХ ОДНОЧАСНО ПРАЦЮВАТИМУТЬ ЯК «MOTOROLA», ТАК І «ASELSAN»

— Наразі існує певний «інформаційний шум», що радіостанції «Aselsan» якось неправильно встановлюють на танки. Наскільки я розумію, нічого неординарного, крім як знаходження оптимального варіанту встановлення сучасних засобів зв’язку на нашу бронетехніку, в цій роботі не відбувається?

— Ми розпочали інсталяцію сучасних засобів зв’язку з танкових військ, тому що танк, як комплексний зразок бойової техніки, є найскладнішим. Наразі триває опрацювання технічних аспектів цієї роботи, — коментує ситуацію начальник Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України генерал-майор Володимир Рапко. — Процес не видався легким. І це було очікуваним. Просто вмонтувати сучасну станцію натовського зразка в Т-64 без конструкторських і нормативних головоломок складно. Опрацьовано низку ідей з вирішення цього виклику. Звісно, ми мали все експериментально випробувати, аби виявити практичні недоліки — щоб інсталяція засобів зв’язку задовольняла вимоги війська.

Зараз у Харківському КБ із машинобудування ім.Морозова працює спеціальна робоча група, до складу якої входять фахівці Харківського бронетанкового ремонтного заводу, конструкторсько-технологічного центру Міноборони, представники «Aselsan» в Україні. Вони працюють над тим, щоб визначити оптимальні штатні місця підключення та установки радіостанції, які покращать ефективність роботи бойової машини в цілому.

Наразі у штатному режимі на танках здебільшого працюють водночас «Motorola» та «Aselsan», а встановлена апаратура внутрішнього зв’язку й комутації «Aselsan» забезпечує роботу як зовнішньої, так і внутрішньої комунікації, що покращило керованість бойових машин.

Заступник начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ Озброєння Збройних сил України полковник Євген Сидоренко тим часом зауважує: «Завершити адаптацію та встановлення радіостанцій «Aselsan» на дослідний зразок танка Т-64 відповідно до затверджених конструкторських змін плануємо до кінця 2017-го. Адже за результатами випробувань визначимося з моделлю для тиражування. Передовсім, це стосується танків, що перебувають на капремонті в заводських умовах. Діятимуть і виїзні ремонтні бригади, які замінюватимуть системи зв’язку танків у військах. Тобто, в усіх танках, які проходитимуть регламентний капремонт, встановлять сучасні засоби зв’язку. А в перехідний період на бронетехніці застосовуватимуть як «Motorola», так і «Aselsan» — поки ми повністю не перейдемо на сучасні засоби. Крім того, триває і адаптація вітчизняних шоломофонів для роботи з радіостанціями «Aselsan». Найближчим часом отримаємо щонайменше 100 таких шоломофонів, які дешевші закордонних аналогів».

ЯКЩО НЕ ЗАБРАКНЕ КОШТІВ, ПЕРЕОСНАЩЕННЯ ВІЙСЬКА НА НОВІ ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ ЗАКІНЧАТЬ ДО 2020-ГО

Зазначимо, що шоломофони натовського стандарту відрізняються від українських наявністю знімного шолому з кевлару, також у вітчизняних використовують ларингофони, а в європейських — мікрофонну гарнітуру. Тому танкістам треба звикати до мікрофона перед обличчям, який, на перший погляд, ніби заважає. Однак застосування такої гарнітури забезпечує кращу чіткість і розбірливість переговорів завдяки значно ліпшим частотним характеристикам.

Отже, вибір шоломофонів залишимо за танкістами.

— Також необхідно опрацювати технічні питання інсталяції сучасних засобів зв’язку для танків Т-80 та БМП. Процес встановлення сучасних засобів зв’язку на зразки бойової техніки радянського виробництва не такий легкий, як видавалося спершу. Хоча відкрию «таємницю»: окрім бронетехніки, на всіх інших зразках озброєння така адаптація пройшла успішно та швидко. Йдеться про радіостанції «Harris», «Motorola» і в деяких випадках «Aselsan».

 Коли ми говоримо про радіостанції «Aselsan» УКХ-діапазону, ми розуміємо, що це техніка, яка забезпечує підвищений захист і спроможність діяти в умовах РЕБ на відміну від «Motorola»? — запитуємо в головного зв’язківця українського війська.

— Так, але «Motorola» дає змогу на перехідний період бути на зв’язку з підтримуючою танки піхотою. Найважчий — перехідний період, коли водночас діють кілька типів техніки, — каже співрозмовник, — кожен виробник засобів зв’язку реалізовує унікальні алгоритми псевдовипадкового налаштування робочої частоти, криптографічного захисту інформації та методи цифро-аналогового, аналогово-цифрового перетворення сигналу.

 Яка ситуація з фінансуванням на наступний рік із точки зору задоволення потреб зв’язку ЗС України?

— Для того, щоб успішно здійснити переоснащення війська сучасними засобами зв’язку потрібен час і кошти. До речі, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan», і ми продовжимо переоснащення тих підрозділів, які нам визначив начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України.

ВОЛОДИМИР РАПКО: МИ ЗНАЛИ, ЩО НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ РАЗОМ ВОЮВАТИ І БУДУВАТИ СИСТЕМУ ВЗАЄМОСУМІСНОСТІ

— Переоснащення — це чималі кошти. Мабуть, тому за давньою українською традицією в декого виникли підозри щодо непрозорості закупівель…

— Усі рішення щодо закупівлі тих чи тих технічних засобів Головне управління зв’язку ГШ ЗС України приймає не просто так. Вивчається досвід країн, які були у такій ситуації, як ми, і які потребували швидких змін у своєму технопарку. Це досвід Польщі, Грузії, Азербайджану, країн Балтії. А нова хвиля інформаційного пресингу, на мою думку, піднялася через те, що ми не придбали радіостанції ізраїльської компанії «Elbit Systems Ltd». Цей виробник запропонував Збройним силам України радіостанції, які не підтвердили заявлених технічних характеристик. Це декому не подобається, мабуть, тому я і мої підлеглі відчуваємо певний тиск. Причому, рішення якому виробнику віддати перевагу, ухвалювалося разом із Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації, а також за участі експертної ради до складу якої входять волонтери й науковці. Хочу, для розуміння, довести алгоритм цього рішення: в 2015-му здійснювалося вивчення сучасних зразків засобів зв’язку, наступного року провели покази, визначальні відомчі випробування. А потім — колегіальне рішення, що за технічними параметрами обрано «Aselsan». Ми укладаємо угоду й отримуємо першу партію радіостанцій. Після цього почався певний тиск на ЗС України і міністр оборони України, задля уникнення інсинуацій, вирішив провести додаткові порівняльні випробування задля повної прозорості в травні-червні 2017-го комплексною комісією від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ. Усі члени комісії без винятку віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення.

— Підрозділи, на озброєнні яких перебувають різнотипні станції, чутимуть один одного?

— Питання сумісності окремо діючих підрозділів сьогодні вирішується застосуванням сучасної апаратури внутрішнього зв’язку й комутації та радіостанціями «Harris» короткохвильового діапазону. Останні застосовують усі силові структури — задля взаємодії. Це рішення начальників зв’язку ЗСУ, Держприкордонслужби, Нацгвардії. Ми знали: нам доведеться разом воювати і тому треба будувати взаємосумісну систему комунікації. Хтось не хоче, щоб Збройні сили України переходили на сучасний цифровий зв’язок. Ми ухвалили правильне рішення і повернутись назад неможливо, бо це стане злочином перед тими солдатами, які хочуть нормального, якісного і захищеного зв’язку. Співвідношення якість — ціна в цьому процесі вибору була визначальною. На жаль, бізнес ще не навчився програвати в чесній конкурентній боротьбі. Але в нього ще є можливість цьому навчитись…

Геннадій КАРПЮК, військовий журналіст

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Готуймося до шикування в нових мундирах. З 2019 року все українське військо має надіти нові однострої.

Published

on

Через рік українська армія остаточно розпрощається з військовими одностроями пострадянського зразка

Нагадаємо: нові предмети військової форми одягу для нашої армії були розроблені волонтерською групою Віталія Гайдукевича і, без сумніву, докорінно змінили зовнішній вигляд захисника України. Зміни у тканині, обрисах, кольорах, символіці й знаках розрізнення вдало поєднали українську національну самоідентичність і європейську традицію. Більше року тривала робота волонтерів, ще стільки ж часу знадобилося фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, аби завершити процес розробки і затвердження нових Правил носіння військової форми одягу.

Отже, на сьогодні новими правилами передбачено носіння елементів форми, які були введені з 2013 року, повністю нової символіки, знаків розрізнення і беретів — нової кольорової гами та призначення, запроваджено новий підхід до нарукавних знаків і розміщення на погонах знаків розрізнення військових звань — від ліцеїстів до генералів.

5530_p_13_img_0006Також новими правилами встановлено такі види військової форми одягу: парадна (парадно-вихідна), повсякденна, польова (службова морська), спеціальна (робоча) та спортивна.

Кожна з цих військових форм поділяється на літню та зимову, а також демісезонну — у повсякденній і польовій комплектаціях. За приналежністю військову форму одягу поділено на однострої Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а також Десантно-штурмових військ та Сил спеціальних операцій.

Новими правилами носіння встановлено, що літню парадну (парадно-вихідну) форму одягу становлять кашкет або берет, кітель, штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, затвердженого Міністром оборони країни, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, напівчеревики чорного кольору. До комплекту зимових парадних та парадно-вихідних одностроїв входять шапка зимова повсякденна, пальто, кітель і штани навипуск кольору відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, черевики чорного кольору, рукавички чорного кольору (чорного для військовослужбовців ВМС ЗСУ та ССпО ЗСУ), кашне білого кольору.

На відміну від парадної та парадно-вихідної форми одягу, які мають літній та зимовий комплекти, повсякденні однострої передбачено ще й для демісезонного носіння.

5530_p_13_img_0002У літньому варіанті «повсякденку» становитимуть берет (пілотка в авіації СВ ЗСУ, ПС ЗСУ та ДШВ ЗСУ), куртка і штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини та напівчеревики чорного кольору. В демісезонний період, окрім цих предметів, передбачено носіння плаща, а взимку військовослужбовці одягатимуть шапку зимову, куртку зимову, куртку і штани навипуск, сорочку кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини, напівчоботи (черевики) чорного кольору, рукавиці чорного кольору та кашне кольору, визначеного для відповідного виду чи роду військ.

5530_p_13_img_0003Цікаво, що генерали, адмірали та офіцери отримали право носити шкіряні рукавички, а військовослужбовці рядового та сержантського складу — трикотажні. При цьому передбачено, що під час військового вітання рукавички не знімають.

Що стосується погонів, то правилами встановлено, що погони кольору, визначеного для виду ЗСУ, носять на пальто зимовому, куртці зимовій, плащі демісезонному, кітелі, джемпері, сорочці кольору «тан», сорочці білого та чорного кольору (з коротким та довгим рукавом).

За призначенням погони поділяються на ті, що передбачені для парадного (парадно-вихідного) і повсякденного обмундирування, а також для польових одностроїв. За способом кріплення вони також різнитимуться і поділятимуться на так звані погон-муфту та погон із текстильною застібкою.

Погон-муфта кріпитиметься на пальтах зимових, куртках зимових, плащах демісезонних, кітелях, куртках, джемперах, сорочках (кольору відповідно до форми одягу). Погони з текстильною застібкою військовослужбовці носитимуть на куртках зимових, на куртках спеціального одягу, а також предметах польової форми одягу. На сорочці (з короткими рукавами), поло та куртці костюма-утеплювача фон погонів має бути на тон темніше за колір тканини. На погонах до джемперів, сорочок та польового обмундирування дозволено вишиті знаки розрізнення.

Також правилами дозволяється певне комбінування або заміна одних предметів одягу іншими. Так, берет кольору «марун» у ДШВ та кольору «сталь» у ССпО дозволяється носити в усіх випадках — за рішенням органу управління. Також берет дозволяється носити замість кашкета польового (кепі-бойове) з літньою польовою формою одягу. Окрім цього, замість берета з повсякденною формою одягу можна носити кашкет, а з літньою та демісезонною повсякденною формою одягу — пілотку для військовослужбовців ДШВ, шапку зимову із зимовою повсякденною формою одягу за температури повітря 0 градусів і нижче; кашкет замість шапки зимової при зимовій парадно-вихідній формі одягу; кітель замість куртки при літній повсякденній формі одягу; сорочки білого або чорного кольору з довгими або короткими рукавами — з погонами і краваткою (краваткою-стрічкою для військовослужбовців-жінок) без кітеля з літньою парадною (парадно-вихідною) формою. В робочих кабінетах дозволено носіння джемпера з погонами. При цьому пуловер із V-подібним вирізом горловини носиться із сорочкою і краваткою, а з круглим вирізом горловини — без сорочки і краватки. Також поза строєм поверх джемпера дозволяється одягати куртку.

Певні особливості нових правил стосуються деяких елементів одягу жінок-військовослужбовців. Зокрема представницям слабкої статі при перебуванні у військовій формі одягу дозволяється носити сумки однотонних неяскравих забарвлень, колготки чорного або сірого кольору, туфлі і чобітки цивільного зразка з парадно-вихідною і повсякденною формою одягу, а також у дощову погоду вони можуть, не порушуючи нових правил носіння, доповнювати свій гардероб парасолькою чорного або темно-синього кольору.

Відображено в нових правилах і реалії бойових буднів у районі проведення антитерористичної операції. Так, усім категоріям військовослужбовців під час виконання бойових та навчально-бойових завдань дозволяється носіння «тактичних» бороди та вусів за умови, що вони мають відповідати вимогам гігієни і не заважати використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження. Також військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а за окремою вказівкою — у службовий час. Окрім контрактників, переодягатися в цивільне отримали право й військовослужбовці строкової служби — під час перебування у відпустці, а курсантам і ліцеїстам це ж дозволено робити в позаслужбовий час за межами військової частини.

Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading
Advertisement
Advertisement
Advertisement

Trending