Зв'яжіться з нами

Cтатті

Як кількісно і якісно змінювалася українська армія за 26 років незалежності

Опубліковано

на

6 грудня святкують День Збройних Сил України.

Це свято з’явилося 1993 року, а його дата приурочена до важливої події в історії України. Саме 6 грудня 1991 року Верховна Рада затвердила закони “Про оборону України” та “Про збройні сили України”. За 2 роки саме цього дня вирішили відзначати День збройних сил.

Чисельність і склад військ

На момент проголошення незалежності України чисельність армії складала 980 тис. осіб.

1993 року армію скоротили до 445 тис. З 1995 до 2000 року – до 400 тис. Рекордно низька чисельність була за часів правління президента Віктора Януковича (25 грудня 2010 – 22 лютого 2014) та міністра оборони Павла Лєбєдєва (24 грудня 2012 — 27 лютого 2014). Тоді чисельність армії скоротилася до 184 тис. 2012-го та 165 тис. 2013-го.

Після того Лєбєдєв анонсував значне скорочення особового складу в армії.

“Воно торкнеться насамперед частин і підрозділів забезпечення і управління. Зараз в армії служить 182 тисяч чоловік, з яких у бойових частинах – 70 тисяч. 2017-го з 122 тисяч чоловік найменше 65 тисяч служитимуть у бойових частинах”, – заявив Лєбєдєв.

Але російська агресія проти України внесла свої корективи у план “реформи” армії. 2014-го чисельність військових зросла.

20 вересня 2017 року Кабмін України затвердив чисельність призовників на строкову службу в жовтні-листопаді 2017-го — 10 460 осіб. З початку 2017 року з ЗСУ уклали понад 26 тис. контрактів на військову службу.

 “Гранична чисельність Збройних сил – 250 тисяч. Ця цифра обґрунтована. Як у будь-якій армії, що більше людей, то краще. Але ми не можемо порушувати закон. Тому Збройні сили перебувають на граничному ліміті чисельності”, – заявив начальник головного управління персоналу, заступник начальника Генштабу армії Артур Артеменко 3 жовтня 2017 року.

Організаційно Збройні сили України поділяються на 3 види та 2 окремі роди військ та сил: сухопутні війська; повітряні сили; військово-морські сили; десантно-штурмові сили; сили спеціальних операцій.

У квітні 2014 року Верховна Рада України рекомендувала в. о. Президента України Олександру Турчинову відновити призов до армії. 1 травня 2014 року в. о. Президента України підписав указ про заходи щодо підвищення обороноздатності держави, яким відновили призов 2014 року.

“210 тисяч людей прийшли на військову службу за шостою чергою мобілізації. З них 35 тисяч, тобто кожний шостий, — добровольці”, – зазначив президент України Петро Порошенко, 24 серпня 2015 року.

7 березня 2017 року президент Порошенко повідомив, що в Збройних силах України проходять військову службу і працюють 54 тис. жінок, з них понад 20 тис. є військовослужбовцями. І додав, що лише з початку року на контрактну службу вступили більше 2 тис. жінок. Стільки ж жінок мають статус учасників бойових дій.

“Завдяки нормативним змінам вже більше 100 жінок обіймають військові посади”, – додав президент.

Україна – на 18-му місці у світі за чисельністю збройних сил. 250 тис. осіб у діючих військах, 720 тис. в резерві та 84 900 осіб у воєнізованих організаціях. Про це повідомляє Міжнародний інститут стратегічних досліджень.

Військовий потенціал та озброєння

24 серпня 1991 року за рішенням Верховної Ради під юрисдикцію України перейшли 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад з 9293 танками і 11 346 бойових машинами, бригада спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, 3 повітряні армії (близько 1500 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 1272 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2500 одиниць тактичної ядерної зброї.

Протягом 1991-1996 років Україна реалізувала програму ядерного роззброєння. На території України не лишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

За часів правління Януковича планували не лише скоротити армію, а й продати більшу частину військової техніки. Виручені кошти обіцяли витратити на “модернізацію” того, що залишиться. Залишки радянської амуніції стали в нагоді у боротьбі проти російських окупантів.

 У період з 2014 по 2016 роки українська армія отримала 36 одиниць нових типів озброєнь і військової техніки. На озброєння ЗСУ прийняли БТР-3 і БТР-4 ПТКР “Стугна”, стрілецьку зброю “Форт”, станції РЕБ і РЛС, систему захисту для літаків та гелікоптерів “Адрос”, бронеавтомобілі “Спартан” і “Кугуар”. Динамічно розвиваються українські технології у створенні безпілотників. Однак поки Україні не вистачає потужності у повітрі та у морському флоті.

Українські зброярі зробили з радянського танка Т-64 сучасний Т-64БМ “Булат”.

З 7 по 12 травня 2017 року найкращий танковий взвод України вперше взяв участь у міжнародних змаганнях – Танковому біатлоні “Сильна Європа”. На танках Т-64БВ посів почесне 5-те місце серед найсильніших танкових армій світу. Пропустили українці вперед лише Австрію, Німеччину, США та Францію, випередивши бронзового призера минулого року – Польщу. При цьому в таких компонентах, як злагодженість підрозділів, злагодженість екіпажу і скорострільність українцям не було рівних.

Точних даних про озброєення української армії не оприлюднюють. Але відомо, що на її озброєнні є ряд бронетехніки як вітчизняного, так і виробництва західних країн. Це броньовані машини “Будка”, БТР-3Е, БТР-80, і БТР-4Е “Буцефал”, ББМ “Дозор-Б”, і американський HMMWV, також відомий, як “Хаммер”.

Україна має потужний модельний ряд гармат, кажуть експерти. Це 100-мм протитанкова гармата МТ-12 “Рапіра”, 152-мм гаубиця 2А36 “Гіацинт-Б”, 152-мм гаубиця 2А65 “Мста-Б”, 152-мм гаубиця 2С19 “Мста-С”, 122-мм гаубиця 2С1 “Гвоздика”, 203-мм гаубиця 2С7 “Піон”, БМ-21 “Град”, БМ-30 “Смерч”, Тактичний ракетний комплекс 9К79 “Точка-У”.

Війська протиповітряної оборони називають найбільш боєздатним підрозділом української армії.

2016-го в Україні вперше продемонстрували бойових роботів власного виробництва. Наприкінці серпня “Укроборонпром” презентував роботизований технічний комплекс “Фантом”. Розробники стверджують, що цей тип техніки здатні виробляти лише кілька країн, серед яких тепер буде й Україна.

Камуфляж військових

До подій на Донбасі українських солдатів одягали у форму радянського зразка, яка отримала назву “дубок”. За останні 4 роки українська армія двічі змінила форму для військових.

З 2014-го до 2016-го наші бійці носили форму з плащової тканини, яку прозвали “гелетейка” за прізвищем тодішнього міністра оборони України Валерія Гелетея. Бійці нарікали, що форма загоряється й плавиться через якість матеріалу. Через це гинуть люди. У Міноборони відреагували й почали постачати нову тканину.

Найновішу форму “піксельку” створили в травні цього року вже за новими технологіями.

Днями волонтери вирішили випробувати вогнем на міцність усі зразки військового одягу. Радянський “дубок” через високий вміст натуральних тканин не горів, а плавився. “Гелетейка” тест провалила. У разі загоряння форма миттєво плавиться, що неприпустимо для військового однострою. “Пікселька” швидко спалахнула, але вогонь не пішов далі і форма горіла повільніше.

“Я думаю, тут співвідношення бавовни з синтетикою явно не 65% на 35%, а навпаки, – сказав волонтер Юрій Москаленко.

Еволюція військової форми
Еволюція військової форми

Харчування солдатів

Продовольче забезпечення армії залишалося незмінним з 1960 року. Польовий раціон військового ЗСУ до 2014 року нічим не відрізнявся від радянського сухпайка 1974 року. У мирний час на добу військовослужбовцю виділяли 750 г хліба, 900 г овочів, з них 700 – картоплі, м’яса 200 г, 150 г риби, 15 г сиру і два яйця видавали в неділю.

“Існував перелік з 70-90 продуктів, з яких в реальності використовувалися 40-45”, – каже волонтерка Діана Петреня.

З початком АТО додали 60 г печива, 110 г м’ясних консервів, 30 г сала і 40 г згущеного молока. Також – сухпайок, який бійці прозвали “зеленка”: на сніданок і вечерю – каша з м’ясом, на обід – 325 г тушонки, риба, мед, розігрівач із спиртовою таблеткою, чай, 300 г пшеничних галет. Додавалася ще овочева приправа, вологі серветки і пластикова ложка. Спецпризначенцям і десантникам у пайок додали родзинки і м’ятні цукерки, щоб у засідці не видати себе кашлем.

2014-го Міноборони трохи покращило сухпай ЗСУ. Збільшили калорійність та подовжили термін зберігання. 2015-го пайок поповнили 50 г сала шпик, пакетиком кави і двома разовими пакетиками меду або джему, проте на 50 г зменшили порцію хліба.

Під час війни на Донбасі волонтери та активісти змусили владу переглянути харчові норми. 2016-го почали пілотний проект реформи харчового забезпечення ЗСУ в Національній академії сухопутних військ у Львові та одній з військових частин Західної військово-морської бази Військово-Морських Сил в Одесі. Оновлений каталог продуктів складався з 350 найменувань.

“Два види хліба, чорний, білий, булочка, крупи, макарони, мед, цукор, сіль, чай, спеції, картопля, овочі, м’ясо, риба, жири тваринні, олія, сухофрукти,– каже заступник начальника тилу Національної академії сухопутних військ імені Сагайдачного Олександр Мельничук. – Грами розписані на людину. Але овочів, фруктів, вітамінів у списку немає. Працюємо над тим, щоб Україна хоча б наближено перейшла до системи харчування, як в НАТО. Вже з волонтерами склали каталог – майже тисяча найменувань. Але без сучасного обладнання не приготуєш якісно”.

У меню американських і канадських військових – понад 600 найменувань продуктів. Є морепродукти та десятки видів сирів.

Впродовж 2016 року розробили сучасний сухпай для української армії, який, поповнився новими готовими стравами, в тому числі супами. Вартість нового набору – 172 грн. Наприкінці червня 2017-го Міноборони почало постачати оновлені сухпайки до частин та підрозділів на передовій, в зону проведення АТО на сході України. Перші відгуки бійців – позитивні. Вони кажуть, що страви, хоч і прості, проте вже принаймні їстівні та смачні.

Найбільші миротворчі місії, у яких брала участь Україна

Починаючи з 1992 року в військових операціях взяли участь 37 000 українських військовослужбовців, 50 із них — загинули.

Участь України у миротворчих операціях розпочалась у зонах конфліктів на території колишньої Югославії. У липні 1992-го 240 окремий спеціальний батальйон (УКРБАТ-1) прибув до Сараєво, Боснія і Герцеговина. 1303 українські миротворці застосовували штатну зброю у відповідь на напади місцевих збройних формувань для розблокування позицій батальйону. Також знищували снайперів та евакуювали поранених та загиблих. За 3 роки українська армія втратила там 15 бійців.

Українська місія в Іраку в склад коаліційних військ під проводом США тривала з 11 серпня 2003 року по 9 грудня 2008 року. Ця військова операція є наймасштабнішою за всю історію незалежної України. Постійна військова присутність в Іраку складала до 1690 військовослужбовців. Усього військову службу в Іраку та Кувейті пройшло близько 6100 українців, 18 з яких загинуло і понад 40 отримали поранення.

Воєнні доктрини України

Першу редакцію Воєнної доктрини, яка визначає державну політику України у сфері оборони,ухвалили постановою Верховної Ради в 19 жовтня 1993 р. Концепція передбачала тимчасову наявність на території України військ або сил 2 рівнів – національних збройних сил і частин колективної стратегічної оборони, а також набуття в майбутньому статусу нейтральної без’ядерної держави.

Другу редакцію Воєнної доктрини України президент Леонід Кучма ухвалив у червні 2004-го. Мала оборонний характер, охоплювала воєнно-політичні, воєнно-технічні та воєнно-економічні аспекти.

 Починаючи з 2014 року значно посилилася співпраця України із НАТО. Вже наприкінці 2015 року Міноборони за наказом Головнокомандувача було розроблено низку стратегічних документів, які визначали оборонну реформу. Всього 4 документи: Стратегія національної безпеки, Воєнна доктрина України, Концепція розвитку сектора безпеки й оборони та Стратегічний оборонний бюлетень.

Вперше за 25 років ці документи розроблялися із урахуванням довготривалої загрози з боку російської сторони. В той же час, повністю перейти до стандартів НАТО планується вже до кінця 2020 року.

Редакцію Воєнної доктрини прийняла Рада нацбезпеки і оборони України 2 вересня 2015 року. Визначає як актуальні воєнні загрози для України:

  • збройну агресію Росії проти України; нарощування військової потужності РФ біля державного кордону, зокрема можливість розгортання тактичної ядерної зброї на території Криму;
  • мілітаризацію окупованої території, активізацію російськими спецслужбами підривної діяльності в Україні з метою дестабілізації;
  • роботу в Україні незаконних збройних формувань, які залякують населення та порушують функціонування органів державної влади.

14 березня 2016-го президент України Петро Порошенко ввів у дію рішення РНБО “Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України”.

Основними загрозами визначені: агресивні дії Росії для виснаження української економіки і підриву стабільності з метою знищення держави Україна і захоплення її території; застосування Росією проти України воєнної сили та технологій гібридної війни.

Втрати в російсько-українській війні

У результаті російської агресії з 2014 року загинули понад 10 220 українців. Серед них – 2335 українських військових, зокрема 3 жінок. Про це йдеться у повідомленні ООН.

Близько 8390 українських військових отримали поранення. Серед них – 24 жінки.

Наші перемоги

У липні 1995 року підрозділ 79 українських миротворців в результаті операції урятував більше як 9 тис. людей – жителів міст Жепи та Сребрениці у Боснії і Герцеговині. Там нідерландський батальйон не зміг виконати завдання. Через це сербські підрозділи вбили понад 9 тис. мирних жителів.

Міжнародна компанія Global Firepower, яка щорічно складає рейтинг найкращих армій світу, цього року помістила Україну на 30 місце серед 133, між Швецією і М’янмою. Під час дослідження враховували понад 50 чинників. Ядерні країни та члени НАТО отримували бонусні бали.

Збройні сили України з 2014 року і до сьогодні стримують російську агресію на території Луганської та Донецької областей.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending