Зв'яжіться з нами

Cтатті

Як нам закінчити війну: вибір кращого варіанта з декількох найгірших

Опубліковано

на

Зволікати без кінця з Донбасом і чекати, поки труп ворога пропливе повз нас, вже не вийде. Блокади активістів, загострення на фронті, зміна зовнішньополітичних обставин – все це вимагає від нашого керівництва, нарешті, прийняти чітке рішення і почати цілеспрямовано діяти. Ясно одне: так, як було ці три роки – більше тривати не може, і Захід нам не допоможе.

Пора проводити самостійну політику.

Перш за все, нам треба визначитися, чого ми все-таки хочемо.

Чи потрібні нам ці депресивні території і чи готові ми їх відновлювати і дотувати за свій рахунок, зберігши при цьому свою цілісність і національну гідність?

Чи потрібні нам ці люди, які в більшості своїй ненавидять нас, і чи готові ми жити з ними в одній державі, сподіваючись згодом примиритися і інтегрувати їх в наше суспільство?

Чим ми готові пожертвувати заради миру і соборності і в чому ми можемо наступити собі на горло?

Зваживши всі за і проти, нам потрібно однозначно зробити вибір на користь одного з чотирьох варіантів.

1. Відмовитися від окупованої території Донбасу назавжди. В такому випадку, нам доведеться відмовитися і від Криму. Це можливо тільки на міжнародному рівні з визнанням нових реалій, нових кордонів і нового статус-кво.

Плюси – перестають гинути наші хлопці; ми позбавляємося від депресивних територій і нелояльного населення; припиняємо витрачати гроші з бюджету на соціальні виплати та пенсії жителям Донбасу; налагоджуємо з ним і з Кримом прозору торгівлю.

Мінуси – ми терпимо колосальні репутаційні втрати, погодившись на втрату територій і «підставив» своїх західних партнерів, які також зазнали величезних фінансових та моральних втрат в ході санкцій. Крім того, ми втрачаємо ці території для наступних поколінь українців, які могли б їх облаштувати і примножити багатство країни.

Висловивши таку готовність, нам доведеться тиснути на Росію «всім світом», щоб вона визнала нові кордони і не продовжувала обстріли. Але такий варіант її, швидше за все, не влаштовує, оскільки ускладнює подальший тиск на Україну і розширення своєї сфери впливу. І невідомо, наскільки цей варіант влаштовує нас.

2. Відмовитися від окупованої території Донбасу на певний час. Іншими словами, спробувати зберегти існуючу ситуацію на інших підставах і чекати зручного моменту для звільнення окупованих територій силовим шляхом.

Для цього нам потрібно якомога довше мусувати тему виконання Мінських угод до їх повної загибелі, потім намагатися укласти наступні і наступні угоди, за допомогою яких можна максимально тягнути час.

Тактично, по відношенню до неконтрольованих територій у нас є два варіанти. Або ми зберігаємо гібридну політику щодо ОРДЛО, одночасно стріляємо і торгуємо, визнаючи території українськими, а жителів там – громадянами України. Або ж ми оголошуємо ці території окупованими і намагаємося максимально від них відгородитися, розірвавши всі економічні та інші зв’язки з живучими там людьми. Але навіть якщо ми оголосимо військовий стан на сході і обгородимо окуповані території колючим дротом – це ніяк не вплине на військову ситуацію, обстріли не припиняться. Неможливо захиститися від тих, хто «обгороджуватися» не збирається.

Плюси тимчасової відмови – ми не витрачаємо гроші на відновлення Донбасу і ізолюємо небажані для нас елементи на цих територіях, а тим часом намагаємося відродити економіку, побудувати здорове суспільство і чекаємо моменту для блискавичного звільнення територій. Крім того – зберігаємо відносний консенсус в суспільстві і україноцентричною більшістю в ньому.

Мінуси – ми продовжимо платити гроші жителям Донбасу; конфлікт буде час від часу загострюватися; гинутимуть наші солдати і мирні жителі; інфраструктура продовжить руйнуватися і занепадати; контрабанда і сірі схеми торгівлі також продовжаться.

У разі повного розриву всіх відносин з окупованими територіями ми також посилимо і прискоримо ментальний розрив з громадянами, що живуть там, а підростаюче покоління буде бачити в Україні виключно ворога, що ще більше ускладнить у майбутньому повернення цих територій.

Крім того, ми можемо просто не дочекатися слушної нагоди для силового варіанту, а обурені активісти або антивоєнні настрої народу спровокують нові вибори, в результаті яких до влади можуть прийти популісти і проросійські політики.

І, нарешті, терпіння і запас міцності у країн Заходу не безмежні, і вони рано чи пізно можуть об’єднатися з Росією в тиску на нас, якщо ми будемо затягувати процес до нескінченності.

3. Повернути Донбас з наданням особливого статусу. Для цього нам доведеться піти на умови Росії і виконати Мінські угоди в її трактуванні. На інше Росія не погодиться. Тут ситуація і наслідки очевидні і неодноразово обговорювалися всілякими аналітиками і експертами. Це і прямі переговори з сепаратистами, і легалізація їх на звільнених територіях, і право вето Росії через Донбас на зовнішню політику України, і так далі.
4. Повернути Донбас без надання особливого статусу. Здійснити це без згоди Росії ми не зможемо ні чисто військовим, ні дипломатичним шляхом.

Військовий шлях сьогодні відпадає: наша армія поки не здатна протистояти російській, яка миттєво, в разі нашого наступу, може увійти на Донбас за підтримки ракет і авіації.

Дипломатичним шляхом ми також не повернемо Донбас, ні за допомогою Мінських домовленостей, ні за допомогою Будапештського меморандуму, оскільки міжнародна дипломатія сьогодні імпотентна і перетворилася в «балаканину». І порожніми закликами ми зможемо формувати хіба що інформаційний фон, але ніяк не позицію світових держав.

Єдиний варіант – це внутрішнє «повстання» в невизнаних республіках і повернення їх в Україну за власною ініціативою. Тільки такий варіант дозволив би нам обійти Мінські і інші угоди і апелювати до бажання народу, як це зазвичай робить Кремль.

Хто може повстати? Варіанта всього два: або мирні жителі, або самі бойовики з числа місцевого населення. Чи можуть повстати мирні жителі? Це, швидше за все, виключено, оскільки «підвал», в такому випадку, здасться найкращим місцем на землі. Залишаються тільки бойовики.

За яких умов можуть повстати місцеві бойовики? Тільки в разі, якщо вони будуть повністю розкладені нашою пропагандою і розчаровані в Росії; якщо вони будуть впевнені, що ті права, за які багато хто з них повстави в 2014 році, в Україні не будуть зневажатися – це питання мови, культури і т.д .; якщо вони побачать для себе певні вигоди; якщо їм буде гарантована амністія. Адже всі ми прекрасно розуміємо, що багато бойовиків не можуть скласти зброю тільки з тієї причини, що тут їх чекає в’язниця. Що ми повинні зробити, якщо оберемо цей варіант?

Перше – як жест доброї волі гарантувати на законодавчому рівні мовні та культурні права населення на звільнених територіях без надання інших преференцій.

Друге – під виглядом виконання Мінських угод оголосити амністію всім, хто складе зброю, крім тих, хто брав участь у вбивствах і тортурах наших полонених і злочинах проти мирних жителів. Іншими словами, віднестися до бойовиків, що склали зброю, як до військовополонених, які після перевірки будуть або амністовані, або притягнуті до відповідальності за військові і кримінальні злочини.

Третє – почати масовану і якісну пропаганду, спрямовану на бойовиків, яка базувалася б на риториці загальної втоми від війни, необхідності припинити братовбивство, на цінності життя і важливості примирення, на меншовартості жителів Донбасу для росіян і т.д. Розкладання армії ворога за допомогою пропаганди – одне з найголовніших завдань будь-якої воюючої сторони і дивно, що наша держава цим не займається.

Четверте – почати переговори на рівні керівництва силових структур з окремими командирами бойовиків про умови їх переходу на нашу сторону, використовуючи як аргумент будь-які методи, починаючи з тиску через родичів і друзів і закінчуючи підкупом і обіцянками певних посад в майбутніх органах місцевої влади. Перехід на нашу сторону, якщо ми до такого готові, буде служити підставою для амністії в разі відсутності військових злочинів і злочинів проти цивільних.

Головне завдання такого підходу – змусити невизнані республіки «посипатися» на рівні містечок і сіл, коли окремий населений пункт за попереднім погодженням між нашими силовиками та місцевими командирами або авторитетними бойовиками буде оголошувати про відділення від “ДНР / ЛНР” і повернення в Україну. У такому випадку наші війська при підтримці бойовиків, які погодилися співпрацювати, зможуть безперешкодно займати населені пункти і облаштовувати їх оборону до наступного просування. Підстава для порушення Мінських угод – бажання громадян повернутися під юрисдикцію України.

Захоплення одного населеного пункту таким шляхом буде мати набагато більший деморалізуючий ефект для бойовиків, ніж втрата п’яти в ході бойових дій, і може призвести до ланцюгової реакції.

Зрозуміло, на сьогоднішній момент це виглядає малореальним. Але пропаганда здатна робити чудеса, і при її вмілому використанні це всього лише питання часу. Особливо, якщо наші спецслужби зможуть знайти правильні «ключики» до сердець і душ окремих командирів бойовиків.

Плюси – реінтеграція територій; величезний політичний і інформаційний ефект навіть при поверненні таким шляхом 1-2 населених пунктів; демонстрація світу власної спроможності та суб’єктності; позбавлення Росії важеля тиску на нас.

Мінуси – моральний шок у суспільства і, особливо, у ветеранів АТО від «примирення» з вчорашніми ворогами; величезні фінансові витрати на відновлення інфраструктури та соціальної сфери Донбасу; можливе зростання злочинності по всій країні; повернення мільйонів нелояльних Україні виборців і ризик зміни влади на проросійську зі зміною зовнішньополітичного курсу країни.

РЕЗЮМЕ. Всі варіанти для нас погані, але хороших і ідеальних рішень в такій ситуації бути не може апріорі. Нам залишається лише вибрати найбільш прийнятний і почати цілеспрямовано його реалізовувати. Інакше ми так і продовжимо борсатися в болоті невизначеності, поки не потонемо.

Автор: Дмитрий БАЧЕВСКИЙ – політтехнолог, тренер з комунікації

При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

Джерело:http://uainfo.org/blognews/

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending