Connect with us

Cтатті

Як пройшов 2017 рік для української авіації

Published

on

Авіаційна промисловість України увійшла в пік своєї форми після початку нульових – всі наявні ресурси були кинуті на проведення першого, середнього або капітального ремонту не тільки літаків, але і вертольотів. При цьому основні типи літаків і вертольотів – винищувачі типу Су-27, МіГ-29, літаки ударної авіації типу Су-25, навчально-тренувальні Л-39, бойові вертольоти Мі-24 і транспортно-десантні Мі-8 – частково пройшли в тій чи іншій мірі модернізацію. Причому важливим елементом стало заміщення запчастин російського виробництва на аналогічні вітчизняні або західні. В результаті в порівнянні, наприклад, з 2011 роком до кінця 2017 року приріст за рівнем справності авіапарку склав більше 300%!

Загальна кількість “поставлених на крило” в цьому році літаків і вертольотів з різних причин назвати неможливо. Спробуємо проаналізувати відомості з відкритих джерел по окремим підприємства авіаційної галузі.

Надходження: Згідно наявної відкритої інформації протягом 2017 року до бригад тактичної авіації надійшло після заводського ремонту (середнього, капітального, часткової модернізації) 6 винищувачів МіГ-29 та 4 Су-27 (з них 1 Су-27УБ); 1 бомбардувальник Су-24М; 3 штурмовика Су-25 (з них 1 Су-25УБ). Також відомо про надходження як мінімум 1 навчально-тренувального літака Л-39.

Бригади транспортної авіації поповнились 3 Ан-26, відремонтованих на ДП «410 Завод ЦА».

Щодо гелікоптерів, то відомо про надходження до 10 МАБр відремонтованого на ДП «Авіакон» одного Мі-14.

Вінницький авіаційний завод в 2017 році поставив до однієї з бригад армійської авіації Сухопутних військ 1 Мі-2МСБ та 3 Мі-2МСБ до навчальної авіаційної бригади Повітряних сил. Крім того, під кінець 2017 року «Мотор січ» відправив в авіаційну бригаду Національної гвардії України один Мі-2МСБ.

Відносно відремонтованих Мі-8 та Мі-24, нажаль інформація відсутня, однак зазначалось, що «Авіакон» до кінця 2017 року поставить 7 відремонтованих Мі-8. Крім того «Мотор Січ» передавав до ЗСУ та НГУ невизначену кількість Мі-8МСБ.

Варто зазначити, що під кінець 2017 року в процесі ремонту перебуває як мінімум 2 Ан-26, 1 Іл-76МД, 1 Су-24МР, 1 Су-25, 4 МіГ-29, 4 Су-27.

Навчання, підготовка та міжнародне співробітництво: В кінці квітня 2017 року на аеродромі Луцьк проходив льотно-методичний збір 7 БрТА, під час якого здійснювалось застосування авіаційних бомб БЕТАБ-500, ФАБ-500 та некерованих авіаційних ракет С-24 на полігоні «Повурськ».

З військових навчань, які проходили в 2017 році та в яких приймала участь військова авіація варто відзначити навчання «Блакитний тризуб».

Під час практичної фази даних навчань були відпрацьовані дії, зокрема, із виконанням на авіаційних полігонах завдань з бойовою стрільбою та практичним бомбометанням, повітряних боїв, перехоплень, практичного десантування військ та вантажів парашутним способом в складних метеорологічних умовах.

Також в рамках вказаних навчань відбулося перебазування літаків на резервні аеродроми, зокрема пари МіГ-29 з аеродрому Васильків в аеропорт Черкаси.

У вересні 2017 року в рамках навчань «Непохитна стійкість-2017» екіпажі Іл-76МД  з силами десанту та легко броньованої техніки на борту здійснювали приземлення на аеродромі Ніжин.

На початку жовтня були проведені льотно-методичні збори бригад тактичної авіації на базі аеродромів Кульбакіно та Вознесенськ в ході яких були виконані пуски керованих ракет Р-73 по світловим авіабомбам САБ-500.  Пуски були проведені в акваторії Чорного моря поблизу Одеси. Цим пояснюється поява вогняних куль, які місцеві мешканці могли спостерігати на протязі декількох днів.

Слід зазначити, що в ході цих зборів вперше в Україні курсанти випускного курсу льотного факультету ХНУПС ім. І.Кожедуба виконали практичні пуски КР по повітряним мішеням.

Також під час зборів відбулись стрільби із гарматної установки Іл-76МД, відпрацювання атак наземних цілей літаками Ан-26 та гелікоптерами Мі-8 Повітряних сил.

На початку листопада 2017 року, під час навчань підрозділів протиповітряної оборони в Херсонській області, екіпажі Су-27 виконали пуски ракет «повітря-повітря» Р-27 по мішеням типу ВР-3 «Рейс».

В листопаді 2017 року Кабінет міністрів України на своєму засіданні  схвалив передислокацію до Луцька 204-ої Севастопольської бригади тактичної авіації (А0959), яка раніше базувалася на аеродромі «Бельбек» у Криму, а після анексії була перекинута в Миколаїв. Але поки триває вирішення організаційних питань щодо розміщення особового складу та налагодження необхідної інфраструктури, бригада залишається на місці дислокації в Миколаєві.

Протягом 2017 року тривала підготовка курсантів 5 курсу льотного факультету ХНУПС ім.І Кожедуба на бойових літаках МіГ-29, Су-25 та вперше на Су-27. Курсанти 4-го курсу здійснювали підготовку на Л-39 на аеродромах Чугуєва, Коломиї, а 3-го на відновленому аеродромі в Умані. Також другий рік поспіль курсанти 3-го курсу транспортного фаху проходили другий етап льотної підготовки на двомоторному літаку Beechcraft Model 76 Duchess на аеродромі Супрунівка (Полтава). Вперше випускники льотного факультету (транспортна авіація) ХНУПС ім.І Кожедуба на льотну практику були розподілені по частинам і виконували польоти в складі стройових екіпажів Ан-26.

Екіпажі гелікоптерів бригад армійської авіації протягом року регулярно залучались до навчань підрозділів Сухопутних військ, а також для проведення медичної евакуації із зони бойових дій, перевезення звільнених заручників та продовжили виконання завдань у миротворчих місіях ООН.

В листопаді 2017 року серед бригад армійської авіації було проведено конкурс «Краща ланка», під час якого відбулись польоти Мі-8 та Мі-24 на рівненському полігоні із застосуванням некерованих ракет, гармат і бомб.

Варто згадати і про підготовку авіації НГУ, зокрема і про тренування екіпажів Мі-8 в Карпатах на початку вересня 2017 року та залучення Ан-72 до виконання стрибків команд з парашутного спорту на базі Харківського аероклубу.

Окремо потрібно відзначити випробування гелікоптера Мі-2МСБ, оснащеного некерованими ракетами типу С-8 та випробування гелікоптера Мі-8МСБ з блоками Б13 для стрільби некерованими авіаційними ракетами (НАР) типу С-13, а також роботи по адаптації керованої ракети Р-73 для Мі-8.

Відносно міжнародного співробітництва можна згадати чергову українсько-данську операцію “Північний сокіл – 2017” з перевезення пального з авіабази ВПС США «Туле» на данську полярну станцію «Норд» літаком Іл-76МД Повітряних сил. Цього разу було перевезено 720 тис. тонн пального, наліт склав біля 120 годин.

Влітку 2017 року українська делегація прийняла участь у закордонних авіашоу в Англії (RIAT2017), Чехії (CIAF2017), Польщі (Airshow2017), де полковник Олександр Оксанченко продемонстрував оновлену програму пілотажу на Су-27 та виборов низку нагород.  А у вересні Ан-30Б демонструвався на статичному показі авіашоу на Мальті.

Це є беззаперечною перемогою нашої держави, але мало кому відомо, що в нашій державі тільки два льотчики підготовлені на авіаційні покази, при чому один з них вже більше року проходить службу на літаку Міг-29. Сумно констатувати, але переспективи підготовки молодої заміни нашим вже не молодим зіркам пілотажу поки що нема і є ймовірність просто втратити школу пілотажників назавжди.

Нажаль в Україні такі виступи не проводяться. Мабуть керівництво ЗСУ та держави відразу згадують Скнилівську трагедію і не наважуються брати відповідальність за організації таких авіаційних показів. Хоча 05 серпня 2017 року для керівництва держави був проведений міні-парад авіації у Вінниці, під час якого здійснили прольоти Ан-26, Іл-76МД, Су-27, Су-24, а також у вересні 2017 року глядачі «Коротич фест», який проходив під Харковом,  на власні очі змогли побачити Су-27, який спеціально був піднятий з чергової ланки з  ракетами повітря-повітря для «показухи».

Проблеми: Попри те, що авіаційна техніка проходить ремонт, якість ремонту в деяких випадках бажає бути кращою. Виникають проблеми з відремонтованими двигунами і системами двигунів.

Непоодинокими є випадки відмов штатного обладнання на літаках чи інших інцидентів. Наприклад, повідомлялось про зрив ліхтаря кабіни Су-25УБ при стрільбі з гармати, відмови двигуна на Су-27 під час польоту курсанта.

Модернізація, про яку говорять при публічних передачах техніки є несуттєвим оновленням деяких можливостей обладнання літака, але загалом не впливає на підвищення бойового потенціалу літаків у відповідності до сучасних вимог.

Крім того, варто відзначити, що цього року активна експлуатація Л-39М в стройовій частині показала багато недоліків і, як наслідок, дуже сумнівну доцільність в подальшому використанні даного варіанту модернізації для льотної підготовки.

Однією з проблем є також відсутність сучасного керованого озброєння «повітря-земля». Основними боєприпасами ударної авіації продовжують залишатися вільнопадаючі авіаційні бомби та некеровані авіаційні ракети. Блок аеродинамічного керування БАУ-01К, який би зміг підвищити точність авіаційних бомб продовжує випробовуватися вже багато років.

Невирішеною залишається проблема льотно-технічного обмундирування, захисного та висотного спорядження, сучасних комплектів НАЗ, які б відповідали вимогам участі авіації в АТО.  Як відомо, в 2014 році Україна отримала від США 200 комплектів авіаційних шоломів, які до цього часу не пристосовані до наших літаків. В той же час нещодавно було заявлено про можливе придбання авіаційних шоломів у Франції.

Варто згадати що досі не вирішені проблеми щодо умов розміщення льотного та технічного складу, що несуть бойове чергування  на оперативних аеродроомах Дніпра та Одеси. Крім ініціативних волонтерів, ніхто не вживає заходів в цьому напрямку.

Відсутня дієва система соціального захисту військовослужбовців та їх сімей. Різко постає питання щодо необхідності створення ефективного механізму державного страхування, при чому не лише особового складу, але і матеріальних засобів.

Необхідно зазначити, що негативна тенденція звільнення з армії льотчиків, на підготовку яких були витрачені мільйони гривень кожного року, продовжилась і в 2017 році. За нашими даними, якщо ситуація не зміниться, то в наступному році відтік кадрів буде ще більший. Деякі військовослужбовці з посмішкою говорять, що Повітряні сили перетворюється на паперові сили. Планування, відписки на сотні телеграм займає більше часу, а ніж підготовка та самі польоти.

Кінець року майже звів нанівець більшість набутих досягнень. По-перше очернив імідж Повітряних сил дуже гучний і неоднозначний випадок із затриманням начальника ХНУПС ім. І.Кожедуба генерала-майора Алімпієва А.М. та його заступника полковника Нікіфорова І.А. за підозрою у розтраті державних коштів. Наразі справа знаходиться на стадії досудового розслідування. Генерал-майор Алімпієв А.М. перебуває під вартою в СІЗО, а полковник Нікіфоров І.А. був звільнений з під варти і зв’язку з внесенням застави. Варто відмітити організацію активної суспільної підтримки підозрюваних, але іноді вона має певною мірою нездорові форми (як для військових) та інколи “добровільно-примусовий” характер.

Другою значною проблемою під кінець року стали  проблеми з постачанням ПММ в авіабригади, результатом чого стало різке падіння темпів льотної підготовки та рівня боєготовності авіації ПСУ. Будемо сподіватись, що вже на початку нового року дані проблеми будуть вирішені і інтенсивність підготовки відновиться.

Втрати: На жаль 2017 рік не обійшовся без втрат.

26 березня 2017 року в катастрофі Мі-2 18-ої оБрАА біля Краматорська загинув екіпаж в складі командира Євгена Волошина, штурмана-льотчика Дмитра Мовчана та бортінженера Романа Кандула.

29 вересня 2017 року в катастрофі Л-39 зі складу 7 БрТА в Хмельницькій області загинули підполковник Сергій Бородаченко та старший лейтенант Михайло Ткаченко.

Підбиваючи певний підсумок, незважаючи на проблеми та неминучі втрати, можна сказати, що реформування авіаційної складової Збройних сил сьогодні знаходиться на підйомі і командування яу і раніше робить ставку на авіацію як на один з найважливіших компонентів сил стримування.

Автор: 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Cтатті

Техніка війни № 106. Лазерні «війни». Варта Новатор (ВІДЕО)

Published

on

Військове TV у свіжому випуску програми “Техніка війни” :

– Прибуток Росії за зброю та Disney за мультфільми
– Лазерні імітатори бою: LaserTag, «Безстрашний», «Пильний», «Miles-2000», “Saab BT-46”, “BT-47”
– БМ Оплот у Strong Europe Tank Challenge-2018
– Держоборонзамовлення 2018-2020. ПТРК, БПАК, FGM-148 Javelin
– Порошенко і «Вільха». Гіперзвукова ракета КБ Південне. Випробування ракети 5В27Д-М2 на С-125М Печора від КБ Луч та Радіонікс
– Нова бойова машина «Дана». Інженерна група «Арей». Партія БТР «Дозор-Б» для ЗСУ
– Поправки мін оборони щодо нагородних відзнак «Вогнепальна зброя» і «Холодна зброя»
– Станцію СВПП-12 передали для випробувань Нацгвардії
– Нові чоботи Саломон Гардіан. Нановолокно краще за кевлар
– Гібрид AK і Glock. В’єтнам виробляє снайперку ОСВ-96 «Зломщик». Magpul Pro-700
– Виробництво Mowag Piranha V для Румунії
– USS Wasp для F-35B для Японії. Третій авіаносець для ВМС Індії
– Гелікоптери MUH-1, UH-60M Black Hawk
– F-16 США у Естонії. Chengdu J-20 вперше на навчанні. Безпілотний літак від Boeing
– Тест-драйв бронемашини Варта Новатор. Ford F550. Українська бронетехніка. Національна гвардія. Сили спеціальних операцій ЗСУ. Барс-8, Краз Спартан

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Сьогодні День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Published

on

Героїчна оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.

Бої за Донецький аеропорт почались 26 травня 2014 року, коли проросійські сепаратисти та чеченські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька. Цього ж дня українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил та високомобільних десантних військ, завдали удар по позиціях терористів та встановили контроль над Донецьким летовищем. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.

За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу.

У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та  93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та багато інших. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, деяких із них – посмертно.

18-21 січня 2015 року внаслідок підриву терміналу ДАП загинуло 58 захисників-«кіборгів», які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. 21 січня 2015 року було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу – цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони. За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт загинули понад 200 військових.

16 січня з ініціативи самих «кіборгів», які пройшли через 242-денне пекло, відзначається День захисників ДАПу та вшановується пам’ять загиблих побратимів. Можливо, колись ця дата стане офіційною.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Continue Reading

Cтатті

Українські спецслужби. Перемоги і поразки останнього століття

Published

on

Сто років тому, на межі 1917-1918 років, одночасно зі становленням Української Народної Республіки, почалося також становлення українських спецслужб. Про те, як відбувався цей процес упродовж останнього століття, Радіо Свобода розмовляло з експертом із питань безпеки, співробітником СБУ в 2014–2016 роках Юрієм Михальчишиним.

 – Сто років тому Українська Народна Республіка спецслужби успадкувала чи створювала заново?

– Створення національної спецслужби проходило болісніше і хаотичніше, аніж будівництво збройних сил. Оскільки військовий потенціал армії колишньої Російської імперії було не так просто втратити. А в царині спеціальних служб, зокрема розвідки та контррозвідки, ситуація була вкрай плачевною. Одна з причин – очільники Центральної Ради, які прийшли з опозиційних, антисистемних політичних середовищ. Вони дуже підозріло ставилися до спецслужб у цілому.

А потенціал Російської імперії у цій сфері був доволі вагомим. Російська військова контррозвідка до Першої світової війни була найбільш результативною в Європі за кількістю реальних виявлених шпигунів та агентів спецслужб іноземних держав. Охоронне відділення департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Російської імперії володіло вкрай кваліфікованим оперативним складом і потужною агентурною базою, та навіть закордонним апаратом, що для політичного розшуку є нетиповим явищем.

Очільники УНР патологічно остерігалися мати справи зі спецслужбою, намагалися зробити усе від них залежне, аби не формувати нову спецслужбу на базі старих напрацювань. Тож, якщо армію революціонізували та демократизували, то спецслужби намагалися нівелювати. Це відіграло фатальну роль восени та взимку 1917-1918 років.

– Справді, більшість лідерів Центральної Ради були більш чи менш радикальними революціонерами. Їм було важко мати справу з «охранкою».

– Звісно, але будувати національну структуру чи з політичного розшуку, чи контррозвідки було потребою часу. Тому що на території України відбувалася як стихійна, так і впорядкована демобілізація кількох мільйонів військовослужбовців армії Російської імперії. Більшовицьке підпілля діяло агресивно та дуже активно в індустріальних центрах.

Також не варто забувати, що Україна перебувала у стані війни з державами Четверного союзу, тож тут діяла агентура розвідок Німецького Рейху та Австро-Угорської імперії, які також вчиняли розвідувально-підривні акції…

Ситуація була дестабілізована, і національні спецслужби були питанням виживання молодої держави, а не політичної доцільності з точки зору професійних революціонерів, які колись були фігурантами оперативної розробки спецслужб царської Росії.

– З чого почалося становлення українських спецслужб?

– Несміливі кроки відбувалися восени 1917 року на базі органів військової контррозвідки Київського військового округу. Також намагалися організувати у надрах Секретаріату військових справ щось схоже на інформаційно-аналітичний відділ. Спроба була невдала, ресурсно не підтримана. А наслідки нам знайомі: повстання заводу «Арсенал», вторгнення більшовицьких військ. Врешті-решт, це трагічний фінал – бій під Крутами, втрата суб’єктності УНР і поява тут австро-угорських та німецьких окупаційних, хоча начебто союзницьких, військ.

Тоді наступає новий етап – гетьманат Скоропадського, колишнього генерал-лейтенанта російської імперської армії.

– Після приходу до влади гетьмана Скоропадського ситуація змінилася?

– Дуже швидко, фактично, вже з травня 1918 року починається розбудова нової спецслужби – Освідомчого відділу департаменту Державної варти Міністерства внутрішніх справ Української Держави гетьмана Скоропадського. Це була потужна структура, яка використовувала досвідчені кадри оперативників царської «охранки», кадри фронтових контррозвідників і досвідчених оперативників зі структур поліції та корпусу жандармів.

Відбулося створення нової сітки агентури з прицілом на протидію розвідувально-підривній діяльності більшовицьких спецслужб та нейтралізацію підпілля есерів, більшовиків, анархістів. Також Освідомчий відділ протидіяв спецслужбам країн Антанти, які тоді вкрай активно розвивали свою діяльність, вербували агентуру, зокрема, в містах Півдня України.

– Скоропадський був старорежимною людиною – йому було простіше мати справу зі старорежимними структурами.

– Упродовж весни-літа 1918 року активно відбувалися контррозвідувальні операції Освідомчого відділу Державної варти. Було проведено кілька успішних оперативних комбінацій: виявлено канали зв’язку іноземної агентури зі своїми розвідувальними центрами, перехоплено великі суми грошей, які скеровувалися з Москви дипломатичними каналами. Конфісковували великі партії нелегальної літератури, виявляли схованки зі зброєю.

Але на цьому тлі траплялися й провали в оперативній роботі – 6 червня 1918 року стався великий вибух на артилерійський складах у Києві, на Звіринці.

– Така собі Калинівка 1918 року.

– Так, маємо сумне дежавю.

– Восени 1918 року Український національний союз, який готував повстання проти гетьмана, проводив свої зібрання неподалік від гетьманського палацу. Куди дивилися спецслужби?

– Тоді в Міністерстві транспорту була база заколотників – там відбувалися наради.

За часів гетьманату Скоропадського державність мала гібридний характер: частина державного апарату і військових орієнтувалася все-таки на національну державність; інша частина сприймала її як транзитну форму перед переходом до возз’єднання з імперською або демократичною Росією. На цих протистояннях і зіграли змовники з Українського національного союзу.

– Спецслужби про це знали чи не знали, чи удавали, що не бачили?

– З літа 1918 року спецслужби документували цю діяльність. Але на рівні прийняття політичних рішень не було здійснено жодних заходів реагування. Це показує, що спецслужба – хоч би якою була її ефективність – сама по собі, не будучи вмонтованою в систему ухвалення стратегічних рішень, не може визначати розвиток подій.

Об’єктивно обстановка складалася проти гетьманського режиму в усіх можливих формах: поразка військового союзника Німеччини у Першій світовій війні, невдоволення фронтовиків і селянства, та існування потужної опозиції в обличчі лівих політичних партій.

– Наскільки були дієвими спецслужби Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки?

– Директорія УНР, яка прийшла на гребні антигетьманського повстання до влади у грудні 1918 року, зруйнувала практично всю державну інфраструктуру режиму Скоропадського. Тому у царині спецслужб довелося починати роботу практично з нуля. Було створено Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР. Його очільником, який діяв на правах керівника контррозвідки Дієвої армії УНР, був полковник Микола Чеботарів – дуже контроверсійна особа, яка заслужила дуже критичні відгуки у повоєнній мемуаристиці. Чи не єдиною його «успішною операцією» була оперативна розробка та доведення до військового трибуналу справи полковника Болбочана – вкрай скандальна історія, яка негативно позначилася на боєздатності армії УНР.

На противагу цьому, на території ЗУНР спецслужби творилися системно та впорядковано. Там існувала хороша кадрова база, адже в австро-угорській армії чимало українців служили у військовій жандармерії. Тож, вже у березні у 1919 році було сформовано Польову жандармерію Української галицької армії. Вона виконувала функції військової поліції та протидиверсійних формувань.

Також діяла Державна жандармерія ЗУНР при Міністерстві внутрішніх справ. Вона забезпечувала політичний розшук і боротьбу зі спробами повалення законного ладу. Найбільший її успіх – це придушення комуністичного заколоту у Дрогобичі в квітні 1919 року.

І третя спецслужба ЗУНР – невеликий освідомчий відділ при Начальній команді УГА, так звана дефензивна розвідка і відділ детективів. Це невелика група з 30 офіцерів, які діяли при штабі армії та штабах корпусів, але в них був вагомий успіх – ліквідація румунської агентури в штабі одного з корпусів УГА влітку 1919 року.

– А як взаємодіяли спецслужби УНР і ЗУНР?

– Вкрай негативний досвід співпраці. Спочатку це була дуже нездорова конкуренція, потім взаємне ігнорування і відтак антагонізм. Влітку 1919 року, коли дві ставки головного командування опинилися на одній території – в Кам’янець-Подільському, тимчасовій столиці УНР і ЗУНР – фактично, їхні спецслужби діяли на нейтралізацію одна одної і займали антагоністичну позицію. На жаль, співпраці не було і, можливо, це стало однією з причин поразки літньої кампанії – похід на Київ та Одесу 1919 року закінчився з дуже фатальними наслідками.

– Перейдімо до новітнього часу. Після розвалу Радянського Союзу розвиток спецслужб йшов двома шляхами: спецслужби країн Балтики були сформовані з нуля. А в Україні на базі КДБ УРСР створили СБУ. Який був шлях найбільш виправданим і чи вдалий шлях обрала Україна?

– Насправді, було три шляхи. Росія та Білорусь зберегли КДБ: або під іншою назвою, або без жодних реформ.

Натомість шлях, яким пішла Естонія – повна ліквідація КДБ Естонської РСР як юридичної особи, формування нового ядра з оперативників кримінальної розвідки карного розшуку і набір нових кадрів з-поміж випускників престижних університетів. Півроку навчання на контррозвідувальних курсах на базі спецслужб Швеції та Великобританії – і на виході у 1992 році практично нова спецслужба, не обтяжена ні символічною спадковістю, ні ворожою агентурою в лавах співробітників.

Шлях України – досить негативний, і він заклав передумови поразки наших спецслужб на перших етапах гібридної війни з Росією. У нас не тільки не ліквідували КДБ УРСР, у нас створили структуру-прокладку – Службу Національної Безпеки України, так звану СНБУ. Вона була створена у вересні 1991 року Верховною Радою. І її першим очільником став останній голова КДБ УРСР генерал-полковник Микола Голушко, який пробув на цій посаді чотири місяці, здав справи та виїхав до Росії.

У нас тут в березні 1992 року виникла СБУ, а Голушко у 1993–1994 роках очолював Федеральну службу контррозвідки Російської Федерації, це попередниця ФСБ.

– А для України це реальний був шлях – усунути велику кількість працівників КДБ і створити службу з нуля?

– Так. Тим шляхом йшли держави, які здійснювали політику декомунізації не словом, а ділом. Цей потенціал можна було використати при будівництві збройних сил, сил та засобів технічної розвідки. Але будувати контррозвідку, святая святих спецслужби, на основі ворожого кадрового потенціалу – це неправильно.

– Чому ж ворожого? Вони склали присягу на вірність Україні.

– Справа в тому, що ці люди свою кар’єру та оперативну діяльність будували на поборенні українського націоналізму і самої ідеї про українську державність. У структурі КДБ цим займалося одіозне п’яте управління по боротьбі з ідеологічною диверсією. Й один з його очільників став засновником національної спецслужби України.

– Ви маєте на увазі Євгена Марчука?

– Безперечно.

– Даруйте, але ж його вважають державником, і навіть національно-патріотичні сили підтримали його кандидатуру на президентських виборах 1999 року.

– Тоді в мене великі питання до національно-патріотичних сил.

– Як останні події – конфлікт з Росією, втрата Криму, війна на Донбасі – вплинули на українські спецслужби? І як вони змінилися з 2014 року?

– На перших етапах – це вкрай болючі удари: репутаційні, кадрові й безпосередньо оперативні. Російська агентура в надрах української спецслужби успішно працювала в п’ятирічку помаранчевого правління і знищувала в першу чергу контррозвідку та інформаційно-аналітичні структури. Тому навесні 2014 року, коли розпочалася перша фаза операції «Русская весна», багато у чому вітчизняні спецслужби були паралізовані. Крім того, трапились безпрецедентно ганебні явища: дезертирство, перехід на бік супротивника більшості працівників чотирьох структурних підрозділів.

Вдалося, використовуючи той потенціал, який російська агентура усунула від роботи в органах контррозвідки, у стислі строки відновити потенціал, зокрема по критично важливому напрямку військової контррозвідки.

Влітку 2014 року контррозвідка, по суті, працювала з коліс, вступала у бій, забезпечуючи діяльність наших збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. У дуже хаотичному режимі в умовах дестабілізованої оперативної обстановки вдалося не допустити гучних провалів, які були б неминучими, якби не мужність, професіоналізм, і відчайдушна працездатність наших контррозвідників.

– Уточню, коли українська спецслужба зазнала найбільших організаційних втрат: у помаранчеву п’ятирічку чи при Януковичі?

– У помаранчеву п’ятирічку були закладені передумови проникнення кадрових співробітників спецслужб Російської Федерації у нашу контррозвідку. А їхня практична діяльність розгорнулася за каденції одіозних голів СБУ – Калініна і Якименка.

Дмитро Шурхало

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Continue Reading

Trending