Інстроктори зі США вчили як вижити на території противника

Три дні в екстремальних умовах рятувальники вітчизняного флоту вчилися, як вижити на території противника. Вони пройшли курс підготовки, аналогічний до американської програми виживання авіаторів SERE

У межах програми курсу підготовки Personal Recovery українські військові моряки під керівництвом американських фахівців учились евакуації та відновленню особового складу. Навчальний курс, який уперше проводили на українському флоті, було спрямовано на підготовку фахівців пошуково-рятувальних і повітряно-десантних служб ВМС України як інструкторів. За основу взяли курс виживання американських льотчиків SERE (Виживання. Ухилення. Опір. Втеча)

Протягом трьох днів чотири групи військових рятувальників морської авіаційної бригади флоту виживали в умовах автономного існування на місцевості. Групи розділилися на команди, які змінювали локації та одна одну. Одні грали роль льотчиків, чий літак зазнав авіакатастрофи над ворожою територією, другі — противника. Останні, своєю чергою, мали знайти льотні екіпажі, які вижили, і знищити їх. Військовослужбовці мали при собі невеликий запас їжі та води, аптечку, сигнальні ракети й дзеркальце, щоб подавати сигнали, сірники та ніж. У кожного в руках була аварійна радіостанція, що дає змогу подавати сигнали для визначення місця падіння літака та зв’язуватися з іншими повітряними суднами.

Американські інструктори пояснювали українським морським рятувальникам, що коли літак упав на ворожій території, до нього прикуто особливу увагу. Адже льотчики — дуже цінні полонені в будь-якому воєнному конфлікті, тому противник у такій ситуації намагається дістатися до них якомога швидше. А їм потрібно якнайскоріше здійснити евакуацію в безпечне місце. І ще — вижити, вийти неушкодженими з-під обстрілу противника та, головне, не потрапити в полон.

Курс виживання американських льотчиків, збитих на території супротивника, — SERE (Програма «Виживання. Ухилення. Опір. Втеча») вважають одним з основних складових підготовки льотчиків США. Досвіду виживання на ворожих територіях у льотчиків США більш ніж достатньо. Американська авіація активно воювала в Другій світовій війні. У відповідь на японський удар по Перл-Харбору США вступили у війну, у якій боролися з країнами Осі до капітуляції ворога. Тоді майже 68 000 американських пілотів загинуло. Уже після тієї війни американці усвідомили актуальність запровадження спеціальних курсів виживання їхніх льотчиків на ворожій території. Варто згадати й один із найтриваліших збройних конфліктів ХХ століття у В’єтнамі. Під час тієї війни із серпня 1964 року по січень 1973-го американці втратили 3243 літаки. Що стосується вертольотів, то їхні втрати були ще більші: понад 5000 одиниць. Тобто практично по три літальні апарати за день. Особливістю бойових дій сухопутних військ і морської піхоти США тоді стало широке використання вертольотів для доставки військ і вантажів (наприклад, у травні–червні 1967-го щодоби здійснювали 8–11 тис. вильотів). Вертоліт — легка мішень порівняно з літаком: необов’язково мати засоби ППО, щоб його збити. В умовах густих джунглів знайти об’єкти для знищення авіацією США було дуже складно. Натомість в’єтнамські засоби ППО відмінно показали себе в тій війні. Як наслідок, були великі втрати у США. Тоді, напевно, американські льотчики й навчилися виживати в екстремальних бойових умовах. Джунглі, тропічний клімат, інфекційні хвороби, вихід з оточення противника, надання меддопомоги пораненим… Звісно ж, американці зробили правильні висновки з тієї війни. Це все увійшло пізніше в курс виживання їхніх льотних екіпажів.

Справді досвіду виживання американцям не позичати: вони брали участь у бойових діях практично на всіх континентах планети.

Актівський каньйон, де відбувалися навчання, розташований на річці Мертвовод на Миколаївщині. Це унікальний комплекс лісової та водної екосистем з ансамблем скель та гранітних валунів. Єдиний в Європі, він за своїми геолого-ландшафтними показниками нагадує в мініатюрі знамениті каньйони Північної Америки.

Така місцевість ідеально підходить для курсу виживання. Як мовиться, є де розвернутися військовим. Тут наші вояки позначали потенційно небезпечні ділянки на маршруті просування, установлювали й маскували наметове містечко, знаходили воду, облаштовували місця для ночівлі та приготування їжі, розкладали багаття, полювали на звірів. Словом, робота кипіла. Вивчали кожну дрібницю, а їхні вуха, мов локатори, прослуховували все навкруги. Головне, як то кажуть, не «спалитися».

— У таких екстремальних умовах рятувальники вчилися насамперед виживати. Під час бойових дій сподіватися на допомогу не випадало, тим паче, якщо група перебуває на території противника. Це як на мінному полі: не знаєш, з якого боку прилетить «звісточка», — каже керівник курсу підполковник Анатолій Глиненко.

Уночі, змінюючи один одного, морські рятувальники грали роль диверсійно-розвідувального загону противника. Завдання — непомітно напасти на наметове містечко, знешкодити радіостанції та взяти полонених і непомітно зникнути в темряві.

Значну увагу в польових умовах приділяли й відпрацюванню елементів тактичної медицини, адже в разі поранення треба швидко надати якісну медичну допомогу.

— Звісно, такі тренування для українських військових не є новими. За три роки АТО ми можемо й самі будь-кого навчити. Американські інструктори не приховували, що наш досвід їм теж у пригоді стане. Їх зацікавило, як ми за допомогою штатних і підручних засобів здійснюємо медичні маніпуляції в разі термічних уражень. Натомість американці показали нам, як іще можна шукати воду на місцевості та самотужки дезінфікувати її для промивання шлунка, якщо стаються гострі отруєння. У польових умовах це справді важливо. А ще іноземні партнери показали нам, як надавати допомогу в разі укусів отруйних плазунів, комах і змій. Тут процедури слід виконувати швидко, не можна втрачати жодної хвилини. У них за плечима В’єтнам, Ірак, Афганістан, тобто виконання завдань у різних кліматичних умовах, — розповів учасник курсу військовослужбовець Віталій. — Новим для нас було відпрацювання елементу втечі з полону. Американці показали, як у них проходить така підготовка. Скажімо, ворог узяв вас у полон. Під час привалу полонений за допомогою будь-яких підручних засобів має непомітно звільнити собі руки, відволікти увагу чатового, у разі потреби застосувати фізичну силу до нього та чкурнути, наприклад, у лісові нетрі. Дуже корисно також психологічно впливати на опонента, вивести його зі стану рівноваги. Простіше кажучи, чатовий має занервувати. Треба дочекатися його помилки, тоді легше перемогти. Звісно ж, найголовніше у втечі з полону — позбутися переслідування. Приміром, американці уникають його круговим або квадратним способом. Лісисту місцевість ділять на умовні кілька кругів або квадратів. Завдання — рухатися хаотично по колу або периметру квадрата, збивати з пантелику переслідувачів, увести в оману, заплутати сліди. А потім діяти, як хижак, вибрати оптимальний момент і самому напасти на самотнього ворога, який відбився від групи. Відібрати зброю й забрати в нього рацію, тоді шанси вижити зростають у рази.

А ще американці навчили наших рятувальників використовувати болотяну місцевість і водойми для втечі. Тут головне — правильно пірнати в болото чи воду, «зливатися» з берегом, виготовляти з очерету спеціальну дихальну трубку, сидіти під водою довгий час і не видавати себе. До речі, цей метод колись успішно застосовували запорозькі козаки, а тепер, як бачимо, його вже апробували американці.

— Крім того, наші партнери вперше розповіли нам, як вижити тоді, коли потрапив у пастку з крокодилами. Найболючіше місце в крокодила — його очі, тому бити потрібно саме по них. Він не витерпить навіть зо два удари беззбройною рукою й відпустить жертву. Якщо до очей неможливо дотягтися, треба брати все, що є під рукою, і бити по ніздрях. Вони не такі чутливі, як зіниці очей, тому в удари слід укласти всю свою силу. Не знаю, чи знадобиться досвід боротьби з крокодилами у нашій місцевості, але готовим треба бути до всього, — додає інший учасник курсу військовослужбовець Кирило.

Також морські рятувальники вдосконалили навички евакуації поранених із ворожої території. У цій ситуації головне залишатися невикритим, коли приховано наводиш екіпаж вертольота на визначене місце.

Спільні практичні дії рятувальників ВМС із представниками НАТО підвищують ефективність роботи. Військові моряки навчилися правильно діяти в екстремальних умовах із мінімальним комплектом спорядження. Згодом вони вже як інструктори передаватимуть набутий досвід льотним екіпажам морської авіації.

Автор: Віталій ПАНЧИШИН

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: http://na.mil.gov.ua/

Related posts