Зв'яжіться з нами

Історія

200 тисяч військ і 5 тисяч танків вторглися до Чехословаччини

Опубліковано

на

У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року приблизно 200 тисяч військ і 5 тисяч танків країн Варшавського договору увійшли на територію Чехословаччини для придушення “Празької весни”, – періоду лібералізації комуністичного режиму в країні. Чехословацькі громадяни, котрі демонстраціями, мітингами та іншими мирними способами протестували проти інтервенції були безсилі проти радянських танків. На зміну ліберальним реформам Александра Дубчека прийшов період “нормалізації” Густава Гусака.
Результат пошуку зображень за запитом "1968 prague spring"

Підтримувані Радянським Союзом комуністи Чехословаччини захопили владу в країні в 1948 році і до 1964 року послідовно діяли за вказівкою з Москви. У середині 1960-х в Чехословаччині почався рух за проведення економічних та суспільних реформ, і дотримання свободи слова. Напруженість в країні підсилвалася тим, що керівнику Чехословаччини першому секретарю Компартії Антоніну Новотному опонували словацькі лідери Александр Дубчек і Густав Гусак, невдоволені командною роллю центального уряду і домінуванням чехів на керівних посадах і постах.

Результат пошуку зображень за запитом "1968 prague spring"

У січні 1968 році Александр Дубчек був одноголосно обраний першим секретарем Компартії Чехословаччини і у квітні запропонував програму реформ – “Програму дій”, – котра передбачала демократичні вибори, більшу автономію Словаччині, свободу слова і віросповідань, відміну цензури преси, зняття обмежень на поїздки за кордон, а також зміни в системі управління і функціонування промисловості і сільського господарства. Дубчек образно називав мету реформ побудовою “соціалізму з гуманним обличям”, а масова підтримка курсу Дубчека громадянами країни була настільки активною, що практично зразу відобразилась в активізації суспільного і культурного життя, названої “Празькою весною“.
Пов’язане зображення
У червні була опублікована петиція “Дві тисячі слів”, котра закликала до ще більш радикальних реформ. Радянський Союз і його найактивніші союзники по Варшавському блоку Польща та НДР побачили в чехословацьких подіях загрозу падіння комуністичного режиму в самій Чехословаччині і поганий приклад для інших соціалістичних країн. Радянський лідер Леонід Брежнєв звернувся до Дубчека з вимогою негайно згорнути рефоми, але чехословацький лідер, окрилений своєю шаленою популярністю в країні, проігнорував вимогу. Він також відмовився прибути на спеціальне засідання Варшавського блоку, призначене на липень, але погодився прийняти 2 серпня Брежнєва у словацькому місті Черна. Наступного дня в Братіславі зібрались представники комуністичних партій Європи і прийняли комюніке, в котрому рекомендували Дубчеку посилити контроль за пресою.
Результат пошуку зображень за запитом "1968 prague spring"
 На 20 серпня було підготовлено угрупування військ, перший ешелон який мав у своєму складі до 250 тис. о/с, а загальна кількість — до 500 тис. чол., близько 5 тис. танків і бронетранспортерів. Для участі у проведенні операції залучалося 26 дивізій, з них 18 радянських, не враховуючи авіації. У вторгненні брали участь війська радянських 1-ї гвардійської танкової, 20-ї гвардійської загальновійськової, 16-ї повітряної армій (Група Радянських Військ у Німеччині), 11-ї гвардійської загальновійськової армії (Білоруський військовий округ), 13-ї і 38-ї загальновійськових армій(Прикарпатський військовий округ) і 14-ї повітряної армії (Одеський військовий округ),17-ї окремої бригади спеціального призначення ЧЧФ ВМФ. Були сформовані Прикарпатський і Центральний фронти.
В ніч на 21 серпня близько 200 тисяч радянських, східно-німецьких, польських, болгарських і мадярських військ увійшли на територію Чехословаччини. Це була найбільша військова операція в Європі з часів 2-ї Світової війни. Фізичний опір інтервентам був практично відсутній, але міста країни заповнили тисячі демонстрантів. У Празі іноземними військами було взято під контроль телебачення і радіо (загинули 19 чоловік), Дубчек і його найближчі послідовники були затримані і вивезені до Москви. Всього в Чехословаччині від рук інтервентів загинуло близько ста чоловік.
Результат пошуку зображень за запитом "1968 prague spring"

В цілому чисельність введених до Чехословацької Соціалістичної Республіки військ становила:

  • СРСР — 18 мотострілецьких, танкових і повітряно-десантних дивізій, 22 авіаційних і вертолітних полків, близько 170 000 чоловік;
  • Польська Народна Республіка — 5 піхотних дивізій, до 40 000 чоловік;
  • НДР — мотострілецька і танкова дивізії, всього до 15 000 чоловік (по публікаціях в пресі, від безпосереднього введення частин НДР до Чехословаччини в останню мить було вирішено відмовитися, вони грали роль безпосереднього резерву на кордоні, в Чехословаччині знаходилася оперативна група ННА НДР з декількох десятків військовослужбовців);
  • Угорська Народна Республіка — 8-ма мотострілецька дивізія, окремі частини, всього 12 500 чоловік;
  • Народна Республіка Болгарія — 12-й і 22-й болгарські мотострілецькі полки, загальною численності 2164 чол. і один болгарський танковий батальйон при 26 машинах Т-34.
 Результат пошуку зображень за запитом "Вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини"
 Дата введення військ була призначена на вечір 20 серпня, коли відбувалося засідання Президії ЦК КПЧ. Вранці 20 серпня 1968 офіцерам був зачитаний секретний наказ про формування головного командування «Дунай»Головкомом був призначений генерал армії І. Г. Павловський, чия ставка була розгорнута в південній частині Польської Народної Республіки. Йому підпорядковувалися обидва фронти (Центральний і Прикарпатський) і оперативна група «Балатон», а також дві гвардійські повітряно-десантні дивізії.

У перший день операції для забезпечення висадки десантних дивізій в розпорядження Головкому «Дунай» виділялося п’ять дивізій військово-транспортної авіації.

Втрати сторін

Радянські і російські джерела не повідомляють про втрати серед цивільного населення, вказуючи, що, на відміну від будапештських подій 1956 років, настільки масштабне вторгнення сталося майже безкровно. Бойові дії практично не велися. Мали місце окремі випадки нападу на військових, але в переважній більшості жителі Чехословаччини не чинили опору.

За сучасними даними, в ході вторгнення було убито 108 і поранено понад 500 громадян Чехословаччини, в переважній більшості мирних жителів. Лише у перший день вторгнення було убито або смертельно поранено 58 чоловік, у тому числі сім жінок і восьмирічну дитину.

Пов’язане зображення

Найбільше число жертв серед мирних жителів було в Празі в районі будівлі Чеського радіо. Ймовірно, значна частина жертв була незадокументована. Так, свідки повідомляють про стрільбу радянських солдатів по натовпу пражан на Вацлавській площі 21 червня 1968 року, в результаті якої загинуло та було поранено декілька чоловіків, хоча дані про цей інцидент не увійшли до звітів Чехословацької служби безпеки. Існують чисельні свідоцтва про загибель мирних жителів, у тому числі серед неповнолітніх і осіб літнього віку, в Празі, Ліберце, Брно, Кошице, Попраде і інших містах Чехословаччини в результаті невмотивованого застосування зброї радянськими солдатами. Відомо також про обстріл будівлі Національного музею радянськими танками.

Всього з 21 серпня по 20 вересня 1968 року бойові втрати радянських військ склали 12 чоловік загиблими і 25 пораненими і травмованими. Небойові втрати за цей же період — 84 загиблих і померлих, 62 поранених і травмованих. Також в результаті катастрофи гелікоптера в районі Тепліце загинули 2 радянських кореспонденти.

Результат пошуку зображень за запитом "Вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини"

Відомі дані про втрати збройних сил інших країн — учасниць операції. Так, угорська армія втратила 4-х солдатів загиблими (все — небойові втрати: нещасний випадок, захворювання, самогубство). Болгарська армія втратила 2 чоловік — один чатовий був убитий на посту невідомими (при цьому викрадений автомат), 1 солдат застрелився.

 Багато країн, включаючи Югославію, Румунію та Китай, засудили інтервенцію, але міжнародною спільнотою не було вчинено ніяких практичних дій на захист Чехословаччини. 27 серпня Дубчек повернувся з Москви і оголосив, що погодився згорнути реформи. Ортодоксальні комуністи зайняли ключові пости в компартії і уряді, і Дубчек втратив підтримку і поступово був усунутий від прийняття важливих рішень. Після невдалої спроби антирадянського повстання в квітні 1969 року, його було звільнено з посади першого секретаря партії і замінено на “реаліста” Гусака. Згодом Дубчека було виключено і з Компартії.
Результат пошуку зображень за запитом "1968 prague spring"
У 1989 році, коли комунізм почав втрачати свої позиції практично у всіх країнах Східної Європи, Александр Дубчек знову повенувся в політику – він очолив новий багатопартійний парламент, на котрому ативний учасник Празької весни, дисидент і драматург Вацлав Гавел був обраний президентом Чехословаччини.
*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: http://www.jnsm.com.ua/https://uk.wikipedia.org/wiki/

Продовжити читання ?
Реклама
Натисніть, щоб коментувати

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Історія

Цей день в історії: Радянська окупація Польщі

Опубліковано

на

17 вересня 1939 року в рамках підписаного з нацистською Німеччиною таємного пакту Ріббентропа-Молотова, а формально під приводом захисту “єдинокровного” населення Західних України та Білорусії, радянські війська окупували східну частину Польщі. Операція закінчилась за тиждень виходом на Західний Буг і Сян – Польща, як держава, вчетверте за свою історію перестала існувати.

Фундаментальна спільність інтересів тоталітарних режимів у нацистській Німеччині та комуністичному Радянському Союзі зумовила зближення цих держав, особливо в умовах неминучого військового конфлікту в Європі. Це виявилось, зокрема, у підписанні 23 серпня 1939 року в Москві радянсько-німецького пакту про ненапад терміном на 10 років (“пакт Ріббентропа-Молотова”), окремою частиною якого став таємний протокол, в котрому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Згідно з ним, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва і Бесарабія відходили до радянської зони впливу, а Польща мала бути поділеною по річках Нареву, Вісла і Сян.
Через тиждень після підписання договору про ненапад Німеччина почала війну проти Польщі, а 3 вересня Британія та Франція, а за ними Австралія, Нова Зеландія та Індія оголосили війну Німеччині – почалась Друга Світова війна.
Попри ноти німецького уряду від 3, 5 і 8 вересня керівництво СРСР не наважувалось увійти на територію Польщі, оскільки це б засвідчувало б факт прямої агресії проти сусідньої держави. Водночас, боячись втратити досягнуті домовленості, Москва 10 вересня дала зрозуміти Берліну, що її цікавить лише східна частина Польщі, де проживають етнічні білоруси та українці. В ноті від 16 вересня, врученій польському послу в Москві, зазаначалось, що Радянський Союз “бере під захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії”. Цього ж дня було віддано наказ командуванню Червоної армії про перехід радянсько-польського кордону.
17 вересня 1939 року був утворений Український фронт на чолі з маршалом Семеном Тимошенком, війська котрого рано-вранці перейшли кордон і зайняли Тернопіль, Збараж і Рівне. Польське керівництво не наважилось де-юре оголосити війну СРСР, а головнокомандуючий польською армією Ридз-Смігли видав лише директиву відступати в Угорщину і Румунію, уникаючи прямих зіткнень з Червоною Армією.

Нота уряду СССР Польщі, 17 вересня 1939 року

Нота уряду СССР Польщі, 17 вересня 1939 року
18 вересня більшовиками були зайняті Луцьк і Станіслав, 22 вересня – Львів, 24-го – Дрогобич, 26-го – Яворів, 27-го – Старий Самбір. В результаті 12-денного маршу і коротких боїв з окремими польськими частинами Червона армія вийшла на Західний Буг і Сян, втративши вбитими 737 чоловік і пораненими – близько 2 тисяч.
На здобутих західноукраїнських землях було створено Львівську, Волинську, Дрогобицьку, Рівненську, Станіславську й Тернопільську області. Одразу ж після окупації відбулася хвиля націоналізації промисловості, банків, транспорту, землі, примусова експропріація майна, репресії та масові депортації місцевого населення до Сибіру.
Німецько-радянський договір про дружбу і кордон, 28 вересня 1939 року

Німецько-радянський договір про дружбу і кордон, 28 вересня 1939 року
28 вересня 1939 року між СРСР і Німеччиною був підписаний «Договір про дружбу і кордон», який викреслив Польщу з карти Європи. За цим договором до СРСР відійшла більша частина Західної України (крім Холмщини, Підляшшя, Посяння і Лемківщини), натомість за пропозицією Сталіна терен між Віслою і Бугом перейшов до Німеччини. Військові частини обох країн відійшли на новий кордон, котрий для СРСР просунувся на захід на 250-350 кілометрів.

Heinz Guderian (li.) und der russische General Kriwoschin bei einer Parade zur feierlichen Übergabe des von den Deutschen besetzten Brest-Litowsk an die Russen., 01.10.1939-31.10.1939

Як відомо, вже в червні 1940 року сталінське керівництво в ультимативній формі висунуло перед Румунією вимогу передати СРСР Бессарабію (зайняту румунськими військами в 1918 року) з переважаючим молдавським, а також гагаузьким, болгарським, українським, єврейським населенням та населену переважно українцями Північну Буковину.
Уряд Румунії був змушений прийняти ультиматум, і наприкінці червня 1940 року частини Червоної армії перетнули румунсько-радянський кордон, приєднуючи названі території до СРСР. Акерманський та більша частина Ізмаїльського й Хотинського повітів Бессарабії було включено до складу Одеської області Української РСР, а Північну Буковину реорганізовано в Чернівецьку область.
Таким чином, внаслідок подій вересня 1939 – червня 1940 року територію маріонеткової Радянської України значно розширено в західному та південно-західному напрямках. Вона охопила майже всі, за винятком Закарпаття (переданого німцями Угорщині після ліквідації Чехословацької республіки), етнічні українські землі.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:http://www.jnsm.com.ua/,

Продовжити читання ?

Історія

Цей день в історії: Перші танки в бою

Опубліковано

на

15 вересня 1916 року в ході Першої Світової війни під час битви на Соммі британці вперше у військовій практиці людства застосували танки – 32 доволі примітивні і повільні машини, котрі навіть не встигали рухатись синхронно з переміщенням піхоти, одним своїм виглядом викликали паніку в німецьких оборонних рядах.
Весною 1915 року при британському Адміралтействі було створено «Комітет з сухопутних кораблів», перед яким була поставлена задача створити броньовану бойову машину для охорони континентальних берегових баз. Влітку 1915 року контракт на розробку такої машини було надано компанії з виробництва сільськогосподарської техніки «William Foster & Co».
Будівництво прототипу почалось 11 серпня, а вже 9 вересня перший екземпляр танка зробив пробний пробіг по території заводу. Танк було названо “Little Willie” (“Малюк Віллі”), а восени з’вилась його удосконалена версія – “Big Willie” (“Здоровило Віллі”), 49 екземплярів котрої під назвою “Mark I” надійшло наступного року в британські військові частини.
Результат пошуку зображень за запитом "марк 1 танк"
Екіпаж 28-тонного танка складався з восьми чоловік, двоє з яких займались його керуванням, двоє були стрілками, ще двоє їх помічниками; керував танком офіцер, у розпорядженні якого було ще два механіка. В якості озброєння використовувались дві 57-мм гармати і два або чотири 7,7-мм кулемети. Швидкість танка складала близько 6,5 км/год, а запас ходу не перевищував 40 кілометрів. Місце розміщення екіпажу танка не було відділене від двигуна із-за чого температура всередині корпусу досягала 50 градусів і були випадки, коли перші танкісти втрачали свідомість, отруївшись чадними газами і випарами мастила. 8-міліметрова броня мала уберегти екіпаж танка від стрілецької зброї, а для захисту від випадкових осколків танкістам видавалась шкіряна кольчуга і шолом.
1 липня в районі ріки Сомма (Франція) почався наступ англо-французьких військ на німецькі позиції. Атаці передувала тижнева артпідготовка, котра, однак, не зруйнувала оборонні позиції німців і в перший же день бою із 100 тисяч британських солдат загинуло двадцять тисяч, а сорок тисяч було поранено. Дії наступних днів також були малоефективними і супроводжувались великими втратами – за кожні захоплені десять метрів німецьких позицій гинуло 100 французьких чи англійських військових.
І навіть 15 вересня, коли вперше в історії воєн, були застосовані танки, змінити характер бою не вдалося. Однак, незважаючи на недосконалість танків, більша частина яких із-за поганої маневренності була втрачена під час німецького контрнаступу, генерал Дуглас Хейг, командуючий союзницьких військ на Соммі, замовив ще кілька сотень екземлярів новітнього озброєння.
За виключенням того, що битва на Соммі відвернула на себе частину німецьких сил, що брали участь в боях під Верденами, результат англо-французького наступу був трагічним – захоплено 125 квадратних миль (близько 300 квадратних кілометрів) території і втрачено вбитими, пораненими і пропалими безвісті 600 тисяч французів та англійців і 650 тисяч німців.
Перший танковий бій відбувся 24 квітня 1918 року під містечком Віллер-Бретонне (Північна Франція) – три наступаючих німецьки танки A7V наткнулася на групу з трьох британських танків Mark IV, два з яких були оснащені лише кулеметами для підтримки піхоти. У результаті перестрілки вони були пошкоджені, а третій британський танк, оснащений гарматою, зумів підбити один танк супротивника, після чого решта два німецьких танки відступили. Того ж дня німецький та британські танки були відремонтовані і продовжили бойові дії.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: http://www.jnsm.com.ua/

Продовжити читання ?

Історія

Штаб оперативного командування «Північ» після ракетного удару (2014) з території Росії (ФОТОрепортаж)

Опубліковано

на

Цього дня, у 2014 році, ракетним обстрілом Збройних сил Російської Федерації з території РФ , було знищено українське селище Побєда, що на Луганщині.

Селище Побєда знаходиться в 50-ти кілометрах на захід від україно-російського кордону і в 90 кілометрах на північ від Луганська. Саме там у серпні-вересні 2014 року розташовувався штаб оперативного командування «Північ» Збройних сил України. Також – польовий шпиталь, вертолітний майданчик. І, як це тоді було прийнято, зосередження техніки та близько 6 тисяч українських військових.

Потужні ракетні обстріли штабу цілого сектору відбулися з території Російської Федерації після перелому у ході боїв під Луганськом 1-2 вересня. Одна з наймасованіших російських атак сталася 3 вересня – територія, де знаходився штаб, стала схожа на випалену пустелю – дивом уцілів лише один-єдиний березовий хрест біля каплички.

Вогонь коректувався за допомогою російських військових розвідувальних дронів, які практично безперервно кружляли над розташуванням штабу. До того ж був зафіксований протиправний перетин повітряного простору України російськими гелікоптерами.

Напередодні російська сторона висунула українцям ультиматум: покинути місце дислокації протягом 72 годин. За цей час переважна частина техніки була вивезена, так само, як і був передислокований майже весь особовий склад. Але на момент удару у таборі залишалися військовослужбовці, зокрема 27-го Сумського реактивного артилерійського полку і 3-го окремого механізованого мотопіхотного батальйону 24-ї механізованої бригади (3-тя ОМПБ) та близько двох десятків одиниць важкої техніки, в тому числі “Ураган”, яку до того часу не встигли вивезти. Вся вона була знищена прицільним шквальним вогнем. Особовий склад зазнав значних втрат – тоді загинуло 78 українських військовослужбовців.

Результат пошуку зображень за запитом "обстрел село победа луганская область"

Суттєвих пошкоджень зазнали і будинки мешканців селища, котрі й досі знаходять  «Смерча», що не розірвалися і капсули від касетних боєприпасів – саме ними були обстріляні військові та жителі Побєди.

Влітку та восени 2014 року щонайменше п’ять сіл та селищ Луганської області, розташованих поблизу кордону з Росією, – Колесниківка, Комишне, Мілове, Дмитрівка, Побєда, – обстрілювалися з території Російської Федерації зі ствольної та реактивної артилерії.

Результат пошуку зображень за запитом "знищено українське селище Побєда"

Результат пошуку зображень за запитом "село победа луганская область"

Результат пошуку зображень за запитом "село победа луганская область"

Село Дмитрівка, Луганської області, обстріляли системою «Смерч» з території РФ

До того ж, саме у випадку сіл Дмитрівка і Побєда використовувалися снаряди типу «Торнадо-С», які розробляються тільки в Росії і не експортуються в інші країни. Про це йшлося у звіті, який підготувала правозахисна організація International Partnership for Human Rights (IPHR).

Результат пошуку зображень за запитом "ракетні обстріли з території рф"

Правозахисники додали всі зібрані IPHR докази російсько-української війни, до 300 кейсів воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які вже подані до Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending

Copyright © 2017 Військовий навігатор України