Зв'яжіться з нами

Історія

200 тисяч військ і 5 тисяч танків вторглися до Чехословаччини

Опубліковано

на

У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року приблизно 200 тисяч військ і 5 тисяч танків країн Варшавського договору увійшли на територію Чехословаччини для придушення “Празької весни”, – періоду лібералізації комуністичного режиму в країні. Чехословацькі громадяни, котрі демонстраціями, мітингами та іншими мирними способами протестували проти інтервенції були безсилі проти радянських танків. На зміну ліберальним реформам Александра Дубчека прийшов період “нормалізації” Густава Гусака.
Результат пошуку зображень за запитом "1968 prague spring"

Підтримувані Радянським Союзом комуністи Чехословаччини захопили владу в країні в 1948 році і до 1964 року послідовно діяли за вказівкою з Москви. У середині 1960-х в Чехословаччині почався рух за проведення економічних та суспільних реформ, і дотримання свободи слова. Напруженість в країні підсилвалася тим, що керівнику Чехословаччини першому секретарю Компартії Антоніну Новотному опонували словацькі лідери Александр Дубчек і Густав Гусак, невдоволені командною роллю центального уряду і домінуванням чехів на керівних посадах і постах.

Результат пошуку зображень за запитом "1968 prague spring"

У січні 1968 році Александр Дубчек був одноголосно обраний першим секретарем Компартії Чехословаччини і у квітні запропонував програму реформ – “Програму дій”, – котра передбачала демократичні вибори, більшу автономію Словаччині, свободу слова і віросповідань, відміну цензури преси, зняття обмежень на поїздки за кордон, а також зміни в системі управління і функціонування промисловості і сільського господарства. Дубчек образно називав мету реформ побудовою “соціалізму з гуманним обличям”, а масова підтримка курсу Дубчека громадянами країни була настільки активною, що практично зразу відобразилась в активізації суспільного і культурного життя, названої “Празькою весною“.
Пов’язане зображення
У червні була опублікована петиція “Дві тисячі слів”, котра закликала до ще більш радикальних реформ. Радянський Союз і його найактивніші союзники по Варшавському блоку Польща та НДР побачили в чехословацьких подіях загрозу падіння комуністичного режиму в самій Чехословаччині і поганий приклад для інших соціалістичних країн. Радянський лідер Леонід Брежнєв звернувся до Дубчека з вимогою негайно згорнути рефоми, але чехословацький лідер, окрилений своєю шаленою популярністю в країні, проігнорував вимогу. Він також відмовився прибути на спеціальне засідання Варшавського блоку, призначене на липень, але погодився прийняти 2 серпня Брежнєва у словацькому місті Черна. Наступного дня в Братіславі зібрались представники комуністичних партій Європи і прийняли комюніке, в котрому рекомендували Дубчеку посилити контроль за пресою.
Результат пошуку зображень за запитом "1968 prague spring"
 На 20 серпня було підготовлено угрупування військ, перший ешелон який мав у своєму складі до 250 тис. о/с, а загальна кількість — до 500 тис. чол., близько 5 тис. танків і бронетранспортерів. Для участі у проведенні операції залучалося 26 дивізій, з них 18 радянських, не враховуючи авіації. У вторгненні брали участь війська радянських 1-ї гвардійської танкової, 20-ї гвардійської загальновійськової, 16-ї повітряної армій (Група Радянських Військ у Німеччині), 11-ї гвардійської загальновійськової армії (Білоруський військовий округ), 13-ї і 38-ї загальновійськових армій(Прикарпатський військовий округ) і 14-ї повітряної армії (Одеський військовий округ),17-ї окремої бригади спеціального призначення ЧЧФ ВМФ. Були сформовані Прикарпатський і Центральний фронти.
В ніч на 21 серпня близько 200 тисяч радянських, східно-німецьких, польських, болгарських і мадярських військ увійшли на територію Чехословаччини. Це була найбільша військова операція в Європі з часів 2-ї Світової війни. Фізичний опір інтервентам був практично відсутній, але міста країни заповнили тисячі демонстрантів. У Празі іноземними військами було взято під контроль телебачення і радіо (загинули 19 чоловік), Дубчек і його найближчі послідовники були затримані і вивезені до Москви. Всього в Чехословаччині від рук інтервентів загинуло близько ста чоловік.
Результат пошуку зображень за запитом "1968 prague spring"

В цілому чисельність введених до Чехословацької Соціалістичної Республіки військ становила:

  • СРСР — 18 мотострілецьких, танкових і повітряно-десантних дивізій, 22 авіаційних і вертолітних полків, близько 170 000 чоловік;
  • Польська Народна Республіка — 5 піхотних дивізій, до 40 000 чоловік;
  • НДР — мотострілецька і танкова дивізії, всього до 15 000 чоловік (по публікаціях в пресі, від безпосереднього введення частин НДР до Чехословаччини в останню мить було вирішено відмовитися, вони грали роль безпосереднього резерву на кордоні, в Чехословаччині знаходилася оперативна група ННА НДР з декількох десятків військовослужбовців);
  • Угорська Народна Республіка — 8-ма мотострілецька дивізія, окремі частини, всього 12 500 чоловік;
  • Народна Республіка Болгарія — 12-й і 22-й болгарські мотострілецькі полки, загальною численності 2164 чол. і один болгарський танковий батальйон при 26 машинах Т-34.
 Результат пошуку зображень за запитом "Вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини"
 Дата введення військ була призначена на вечір 20 серпня, коли відбувалося засідання Президії ЦК КПЧ. Вранці 20 серпня 1968 офіцерам був зачитаний секретний наказ про формування головного командування «Дунай»Головкомом був призначений генерал армії І. Г. Павловський, чия ставка була розгорнута в південній частині Польської Народної Республіки. Йому підпорядковувалися обидва фронти (Центральний і Прикарпатський) і оперативна група «Балатон», а також дві гвардійські повітряно-десантні дивізії.

У перший день операції для забезпечення висадки десантних дивізій в розпорядження Головкому «Дунай» виділялося п’ять дивізій військово-транспортної авіації.

Втрати сторін

Радянські і російські джерела не повідомляють про втрати серед цивільного населення, вказуючи, що, на відміну від будапештських подій 1956 років, настільки масштабне вторгнення сталося майже безкровно. Бойові дії практично не велися. Мали місце окремі випадки нападу на військових, але в переважній більшості жителі Чехословаччини не чинили опору.

За сучасними даними, в ході вторгнення було убито 108 і поранено понад 500 громадян Чехословаччини, в переважній більшості мирних жителів. Лише у перший день вторгнення було убито або смертельно поранено 58 чоловік, у тому числі сім жінок і восьмирічну дитину.

Пов’язане зображення

Найбільше число жертв серед мирних жителів було в Празі в районі будівлі Чеського радіо. Ймовірно, значна частина жертв була незадокументована. Так, свідки повідомляють про стрільбу радянських солдатів по натовпу пражан на Вацлавській площі 21 червня 1968 року, в результаті якої загинуло та було поранено декілька чоловіків, хоча дані про цей інцидент не увійшли до звітів Чехословацької служби безпеки. Існують чисельні свідоцтва про загибель мирних жителів, у тому числі серед неповнолітніх і осіб літнього віку, в Празі, Ліберце, Брно, Кошице, Попраде і інших містах Чехословаччини в результаті невмотивованого застосування зброї радянськими солдатами. Відомо також про обстріл будівлі Національного музею радянськими танками.

Всього з 21 серпня по 20 вересня 1968 року бойові втрати радянських військ склали 12 чоловік загиблими і 25 пораненими і травмованими. Небойові втрати за цей же період — 84 загиблих і померлих, 62 поранених і травмованих. Також в результаті катастрофи гелікоптера в районі Тепліце загинули 2 радянських кореспонденти.

Результат пошуку зображень за запитом "Вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини"

Відомі дані про втрати збройних сил інших країн — учасниць операції. Так, угорська армія втратила 4-х солдатів загиблими (все — небойові втрати: нещасний випадок, захворювання, самогубство). Болгарська армія втратила 2 чоловік — один чатовий був убитий на посту невідомими (при цьому викрадений автомат), 1 солдат застрелився.

 Багато країн, включаючи Югославію, Румунію та Китай, засудили інтервенцію, але міжнародною спільнотою не було вчинено ніяких практичних дій на захист Чехословаччини. 27 серпня Дубчек повернувся з Москви і оголосив, що погодився згорнути реформи. Ортодоксальні комуністи зайняли ключові пости в компартії і уряді, і Дубчек втратив підтримку і поступово був усунутий від прийняття важливих рішень. Після невдалої спроби антирадянського повстання в квітні 1969 року, його було звільнено з посади першого секретаря партії і замінено на “реаліста” Гусака. Згодом Дубчека було виключено і з Компартії.
Результат пошуку зображень за запитом "1968 prague spring"
У 1989 році, коли комунізм почав втрачати свої позиції практично у всіх країнах Східної Європи, Александр Дубчек знову повенувся в політику – він очолив новий багатопартійний парламент, на котрому ативний учасник Празької весни, дисидент і драматург Вацлав Гавел був обраний президентом Чехословаччини.
*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: http://www.jnsm.com.ua/https://uk.wikipedia.org/wiki/

Читати далі ...
Реклама
Натисніть, щоб коментувати

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Історія

Російська агресія в Криму розпочалася 20 лютого чотири роки тому

Опубліковано

на

День 20 лютого – офіційна дата початку російської агресії в Криму в 2014 році. Ця дата визначена постановою Верховної Ради від 21 квітня 2015 року “Про Заяву Верховної Ради України “Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків”.

Саме 20-го лютого 2014 року Росія здійснила міжнародний злочин, порушила базові принципи міжнародного права та європейського устрою, зруйнувала існуючий баланс сил в регіоні, спровокувала найбільшу з часів Другої світової війни безпекову кризу в Європі.

Грубо порушуючи територіальну цілісність та суверенітет України, російські війська розпочали окупацію Криму. На півострові з’явилися вантажівки без номерів, так звані “зеленые человечки” – озброєні військові без розпізнавальних знаків. Водночас відбулося створення й озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації.

Події відбувалися стрімко – у ніч на 27 лютого будівлі Верховної Ради та уряду АРК захопили російські спецпризначенці та встановили на них російські прапори. 16 березня було проведено так званий референдум, а вже через два дні – 18 березня, проголошено про “приєднання” Криму до РФ.

Росія спочатку відмовлялася визнавати факт власної військової агресії. Лише 17 квітня 2014 року президент Росії Володимир Путін вперше публічно визнав, що в подіях у Криму брали участь російські військові. Стало також відомо, що учасникам спецоперації давали медаль “За возвращение Крыма” (їх отримали як кадрові військові на чолі з Шойгу, так і кримінальні злочинці, які “відпрацьовували” скорочення тюремних термінів).

Пов’язане зображення

Деякий час в Україні не було законодавчо встановленої дати початку агресії РФ. Такою датою вважалося 27 березня 2014-го, коли Генасамблея ООН ухвалила Резолюцію в якій підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід’ємними частинами, іншою – 27 квітня 2014-го – день, коли набув чинності закон “Про забезпечення прав і свобод на тимчасово окупованій території”.

Визначення фактичної дати початку тимчасової окупації Криму і Севастополя – 20 лютого 2014 року – було закріплено Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації” від 15 вересня 2015 року № 685-VIII. Цей Закон сприяє захисту прав держави, громадян і юридичних осіб, а також посилює позиції України у судових спорах проти РФ.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/

Читати далі ...

Історія

Побожні поляки відрізали вуха, вибирали очі. І за що? За те, що українці, як і вони, хочуть мати свою державу?

Опубліковано

на

Вкотре наголошуємо, що однозначно не варто сьогодні роздмухувати якоїсь міжнаціональної ворожнечі. Тим більше ми маємо усвідомити як істину те, що Польща сьогодні є не ініціатором міжнародних скардалів з Україною на історичному поприщі, а скоріше кремлівським інструментом, що використовується в його геополітичних цілях.

Сьогодні ми розглянемо одну із трагедій, яку до цього часу замовчували з метою примирення. Але мабуть неварто нічого забувати, як нам так і полякам, бо це може спровокувати нові, ще більші жертви замість спільної боротьби із тими, хто століттями використовує наші народи у своїх цілях.

 ВОЇН УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ ІВАН СИЧ 10 РОКІВ ВІДБУВ У ПОЛЬСЬКИХ В’ЯЗНИЦЯХ

ВОСЕНИ 1930 РОКУ БУЛА ПАЦИФІКАЦІЯ (репресивна акція польської влади із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Галичини). Так звані добровольчі загони зненацька наїжджали в українські села, били ні в чому не винних людей, здирали з дахів покрівлі, висипали борошно в криниці. Щоб усі сиділи тихо й не висувалися з визвольною національною ідеєю. Через наше село возами везли закатованих.

1935-ГО ВЛАДА ВЗЯЛА КУРС НА ОПОЛЯЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ. До нас поприїжджали дуже бідні поляки. Ніхто з них не мав ні корови, ні кози. Зате в кожній сім’ї росли четверо-п’ятеро дітей. Держава дала їм матеріальну допомогу, і до зими вони розбудувалися, купили худобу. Почали зверхньо дивитися на українців. Їхній священик Лещинський називав нас не інакше як кабанами.

Іван СИЧ, стрілець Української повстанської армії на псевдо “Касіян”. Народився 17 січня 1924-го. Син Григорія і Марії із села Войславичі Сокальського району Львівської області. Тоді ця територія була під владою Польщі. Закінчив шість класів школи. 1939-го вступив до Організації українських націоналістів, а 1944 року – до УПА. Воював у курені Юрченка. Мав дружину. Розлучилися. 1946-го арештували у власній хаті. За націоналізм польська влада присудила 15 років тюрми. Відбув рік під слідством і дев’ять – у в’язницях. Звільнили за амністією 1955-го, залишився в Польщі. Вертатися у Радянський Союз побоявся. 

1937 РОКУ В СЕЛІ БАГАТО ЛЮДЕЙ ВСТУПИЛИ ДО “ПРОСВІТИ”. Почали масово брати книжки в бібліотеці. Ходили переважно босоніж. Але були веселі. То тут, то там лунали пісні. Студент Юрко Кней під гітару й мандоліну з друзями Козаком і Мазурком співали “Повій вітре на Вкраїну”, “Стоїть гора високая”. Співали, як гнали худобу зранку і як вертали її додому ввечері. Поляки підсилали у читальню провокаторів, щоб учиняти бійки. Кожна така давала привід старості закрити читальню на деякий час.

У ЖОВТНІ 1939-ГО МОЛОДЬ ПОЧАЛА ВСТУПАТИ В ОУН. Підпільна військова організація нашого села нараховувала 70 ­членів віком від 16 до 40 років. Очолив її Шавлюк, 1919 року народження. Вишкіл він пройшов у Карпатах. Його батько був воїном Української галицької армії, загинув у центральній Україні 1920-го. Військовим інструктором став Лобода, колишній підофіцер австрійської армії. Військову підготовку проходив і я. Мав 15 років.

У ЛЮТОМУ 1940-ГО В БЕЛЗІ ВІДБУВСЯ З’ЇЗД ОУН. Від Войславич делегували чотирьох старших хлопців. Мене не хотіли брати, але я впросив. У будинку “Сокіл” помістилася тільки половина присутніх. Почали з виголошення декалогу націоналіста. Потім багато людей виступали. У кінці завели “Не пора, не пора москалеві й ляхові служити”. Цю пісню я почув уперше. Вона так кликала до боротьби, надихала, що всю дорогу додому був дуже схвильований. Сили збільшилися вдесятеро.

У ЧЕРВНІ 1943 РОКУ В НЕДІЛЮ ПОПРИБІГАЛИ В СЕЛО ЧОРНОМУНДИРНИКИ З ЧЕРЕПАМИ НА КАШКЕТАХ (Німецькі загони охорони – Schutzstaffel або скорочено SS – носили чорну форму, а на кашкетах – різні емблеми. Череп мала SS “Тотенкопф”, що означало CC “Мертва Голова”. – Країна). Німці звеліли виганяти їм худобу до ставка. Потім стало підозріло: їх мова мала явно польський акцент. Це були польські фольксдойчі (заробітчани в Німеччині. – Країна), які вислуговувалися у німаків. Через годину в селі з’явилися пристойно одягнені хлопці. Чорномундирники заметушилися і втекли. Бо це частина упівців законспіровано оточили село, а частина – увійшли всередину. Поляк Суберляк записався в фольксдойчі і грозився, що буде українцями в неділю гній возити. Він недовго прожив на цьому світі.

1943-ГО НАШІ СЕЛЯНИ ПРИЙНЯЛИ 22 РОДИНИ УКРАЇНЦІВ ІЗ ­ХОЛМЩИНИ, ЯКИМ ВДАЛОСЯ ВИРВАТИСЯ З РУК “АРМІЇ КРАЙОВОЇ” І “БАТАЛЬЙОНІВ ХЛОПСКЄ” (польські національні військові організації в часи окупації Третім Рейхом). Ці люди перебували в нас, доки фронт перейшов на Захід, і повернулися додому на згарища.

1945 РОКУ В СЕЛО УПЕРШЕ ЗАВІТАЛО РЕГУЛЯРНЕ ПОЛЬСЬКЕ ВІЙСЬКО. Якось жовніри схопили чотирьох чоловіків, у центрі села жорстоко їх били, потім кинули на підводи й повезли кудись. Івана Гаврилюка і Івана Козака на прізвисько Дріт замучили до смерті, повиколювали їм очі, попробивали багнетами й кинули в рові.

Пов’язане зображення

22–23 ТРАВНЯ ПОЛЯКИ – БАНДА З ПОЛІЦІЄЮ – УВІРВАЛИСЯ В СЕЛО І ЗНОВУ ПРОСТО ТАК УБИЛИ СЕМЕРО ЛЮДЕЙ. У 1945–1946-х то там, то тут тільки чути було, що застрелили, замордували, повішали невинних українців. За час війни і до 1946-го загальна кількість жертв у нашому селі була 52 особи.

Я ПІШОВ В УКРАЇНСЬКУ ПОВСТАНСЬКУ АРМІЮ У ЛИПНІ 1944-ГО. Це була друга черга хлопців, усі потрапили до сотні “Романа” (у структурі УПА існував поділ: загін, курінь, сотня або відділ, чота, рій). Навчання було в селі Гільче. Вчили поводитися з різними видами зброї: крісовою, автоматною, кулеметною, мінометною. Наша сотня мала окрему протитанкову чоту. На її озброєнні, крім протитанкових рушниць, були магнітні міни й фаустпатрони (перший протитанковий гранатомет одноразової дії. – Країна). Нам привезли трофейну кухню, дівчата з села приносили їжу. Зранку на кожного воїна були кусень хліба, два яйця, суп, півлітра кави – часом із молоком. Таке саме – на вечерю. Обідали м’ясною зупою чи картоплею з гуляшем.

ПІСЛЯ СНІДАНКУ ЧИ ОБІДУ ЗІ СПІВОМ ІШЛИ ВИВЧАТИ ВІЙСЬКОВУ СПРАВУ. Ночами сотня рейдувала ближніми теренами. Часто доводилося іти форсованим кроком, тому на розташування з рейду приходили дуже стомлені. Сотня виставляла для охорони стійки й чуйки, висилала стежі. Офіцерських чинів не було. До командирів зверталися “друже командир”.

У СЕРПНІ 1944 РОКУ “РОМАН” ЗАЧИТАВ НАКАЗ, ЩО ПРИЄДНУЄМОСЯ ДО КУРЕНЯ “ЮРЧЕНКА” І ПІДЕМО НА ВОЛИНЬ. У документі зазначалося поводитися дисципліновано, із місцевими жителями – ввічливо й культурно. За непослух винних каратимуть розстрілом. Усі отримали пайок – ковбасу, солене сало й черствий хліб.

КУРІНЬ ФОРМУВАВСЯ В ГОРОДИЛОВИЧІВСЬКОМУ ЛІСІ НЕПОДАЛІК ЗАХІДНОГО БУГУ. До нього входили три сотні: “Романа”, “Юнака” і “Брили”. У моїй було 196 стрільців, чотири санітари, лікар, фельдшер, командир і його заступник. ­Казали, що курінь має разом десь 1200 осіб. Ще сюди входили окремі стрільці з сотень “Дуди”, “Ягоди” й “Лиса”.

КУРІНЬ ЧЕРЕЗ БУГ ПІШОВ НА ВОЛИНЬ. У лісах між селами Іваничі, Перетоки, Самоволя, Порицьк мали перший бій із москалями. 31 серпня зранку почулися постріли. Підійшли до краю лісу. Через зв’язок передали підпускати ворога якомога ближче. І ось москалі вже метрів за 70. Ураз відкрили вогонь. У них зчинився лемент. Падали вбиті. Деякі втікали.

Іван Сич (посередині у другому ряду зверху) стоїть із побратимами в рідному селі Войславичі на Львівщині, 1942 рік. Усі вони вступили до ОУН та УПА

Іван Сич (посередині у другому ряду зверху) стоїть із побратимами в рідному селі Войславичі на Львівщині, 1942 рік. Усі вони вступили до ОУН та УПА

ОТРИМАЛИ НАКАЗ ХОВАТИСЯ В ЛІСІ. ЗА МИТЬ ТЕ МІСЦЕ, ДЕ МИ БУЛИ, ОБСТРІЛЯЛИ МІНОМЕТАМИ. Москалі лізли на нас і палили з автоматів. Вели наступ улюбленим методом напролом – “Впєрьо-од!”, “Ура-а-а!” Пообіді ініціативу бою перебрали ми. Вороги відступили. Але з повітря облили нафтою ліс і підпалили. Ще ніколи не чув, щоб так горіло живе дерево. Накинув на голову кабат (піджак. – Країна). З усіх сторін пекло вогнем. Притиснув до себе кріс і наосліп біг навмання, почало паморочитися в голові. Знепритомнів. Але упав так, що півтіла з головою лягло на траву, де не було вогню. Ковтнув чистого повітря і прийшов до себе. Виліз на галявину, де не горіло. Раптом ззаду почув крик. То горів мій друг. Я накинув на голову кабат і намацав його у вогні й виволік на траву. Удвох побігли за своїми.

ЗАЙНЯЛИ НОВЕ СТАНОВИЩЕ. ВІДБИВАЛИ НОВУ АТАКУ. Біля мене втиснулася санітарка. Я накричав на неї, що їй тут нічого робити. За мить бачу, її рука відкинулася, а голова лежить на автоматі. “Миколай, ворог санітарку вбив!” – гукнув я. У цей момент дали наказ рушати до атаки. Миколая опанувала така лють, що погнався вперед і довгими кулеметними серіями почав косити ворогів.

ВЖЕ БУЛО ТЕМНО – ЯК ВИГНАЛИ МОСКАЛІВ ІЗ ЛІСУ НА ПОЛЕ. Вони розбіглися. А ми зайняли найближче село. Більше доби нічого не їли й не пили. У селі припали до криниць. Та вода нас повалила – одразу знесилилися і лягли спочивати. Як потім довідалися, близько 200 наших загинуло в тому бою. Сотні почали сходитися. Жінки несли їсти, що могли – молоко сире, кисле, капусту, картоплю, огірки, сир, яйця.

ОТРИМАЛИ НАКАЗ РУШАТИ ДО ЧОРНОГО ЛІСУ. Набоїв було мало. Команда: вести лише прицільний бій. За 3 години з нашого боку один за одним почали замовкати кулемети й автомати. Командир зрозумів: далі вести бій нічим і дав наказ кулеметникам і автоматникам вицофуватися (виходити) з бою. А крісовикам – стримувати москалів. Надалі всім – партизанською тактикою відірватися від ворога, зникнути в терені й малими групами відходити на захід. Мала прийти допомога, але її не було. Як виявилося потім, курінний Юрченко зрадив нас.

ВЕРТАЮЧИСЬ, 24 ЛЮДИНИ ЗІБРАЛИСЯ НА ЗАРОСЛИХ ЛОЗОЮ ЛУКАХ. Перемучені, з потрісканими на ногах мозолями, одразу заснули. Розбудив голос жінки. Привіталася, зняла з плечей тлумак, і по траві покотилися буханці хліба. Вона роздала по буханцю на чотирьох. Решту замотала у тлумак, закинула на плечі і сказала: “Піду. Може, ще надибаю нещасних наших хлопців”. Дорогою заходили у різні хати. Люди нас годували, мили. Сказали, що москалі два дні вантажівкою вивозили трупи своїх із лісу.

ЧАСТО НА ОДНОГО ПОВСТАНЦЯ ПРИПАДАЛО ДО ДЕСЯТИ ВОРОГІВ – СИТИХ, ВИСПАНИХ, ВІДПОЧИЛИХ. Наші ж не раз по три дні не їли, не спали, промокли. Але люди любили свою армію. Годували, з полотна шили нам білі халати для маскування взимку. Без народної підтримки Повстанська армія не змогла б так довго вистояти.

КРІМ НІМЦІВ І МОСКАЛІВ, БОРОЛИСЯ З “АРМІЄЮ КРАЙОВОЮ”. Щоб не попасти в лапи ворогу, останніми патронами хлопці вбивали себе. Якщо засада була у чиїйсь хаті – мусили здаватися живими. Тоді йшли на сильні муки й тортури в таборах.

ТАКІ ЗРАДНИКИ, ЯК ЮРЧЕНКО, ТРАПЛЯЛИСЯ В УПА. МОЖЕ, ВІН БУВ ВІД ПОЧАТКУ ЗАВЕРБОВАНИЙ. А може, злякався в останній момент і рятував свою шкуру. Потім говорили, що москалі дали йому звання і він допомагав НКВДистам ліквідовувати повстанців. Бо знав систему зв’язку з підпіллям, мережу дислокації. Але восени 1945 року боївка “Ягоди” відслідкувала маршрут НКВДистів, де був Юрченко, на дорозі між Варяжем і Ощівим і вщент його розгромила. Живим узяти зрадника не вдалося. Він утікав, тому застрелили.

Я ДОБРАВСЯ ДОДОМУ. ХОДИВ У ПОЛЕ НОЧУВАТИ, УДЕНЬ ПРАЦЮВАВ ПО ГОСПОДАРСТВУ. Бо батьки були хворі, а жінка – з маленьким сином. Лише раз лишився вдома – і по мене прийшли поляки. 18 січня 1945 року над ранок почув у дворі гамір. Одягнувся, і тільки відкрив двері – на мене націлилися три дула. Вивели в центр села. Заарештованих там уже було 20. Усі віком від 16 до 22 років.

Пов’язане зображення

ПОВЕЗЛИ ДО МІСТА ГРУБИШЕВА. РОЗПОДІЛИЛИ ПО КАМЕРАХ. Долівку залили водою і жодного стільця. Коли сторожа повечеряла, вигнала нас на коридор і почала муштру: сісти, встати, повзти. Лупили ніжками від крісел. Називали собаками, свиньми, бульбаками, бандерівцями. Потім мене повели у великий зал. Там сиділи зо 20 військових. Кожен тримав палку або ніжку від стола. Кинулися на мене. Я старався прикривати руками голову. Та одразу ж був удар у лікоть, рука обвисла, а потім стукнули по голові. Зомлів. Мене заволокли до камери з побитими. Хтось мав кусок хліба, то поділився. Я смоктав його як цукерок, бо ковтнути не міг. На вечерю дали солоної зупи, і нас цілу ніч мучила спрага.

НА ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ ПОВЕЛИ МІСТОМ ДО УБ – УРЯДУ ­БЕЗПЕКИ (аналог радянського КГБ в той час, лише в Польщі). Скрізь стояли поляки і кричали: “Помордувати їх! То є бидло! Вирізати цю худобу”. Плювали, кидали каміння, підбігали й били. Думаю, що це організував УБ. Нас привели на подвір’я, вистроїли вздовж коридору і сказали стояти на одній нозі.

Результат пошуку зображень за запитом "AK PRZECIW UPA"

УВЕЧЕРІ МЕНЕ ПОВЕЛИ НА ДОПИТ. Один поляк сидів, другий походжував із палицею по кімнаті. Перший почав питати, як звати, до якої банди належав. Я сказав, що до ніякої банди не належав, а був в Українській повстанській армії. Наче ошпарений, слідчий зірвався з місця, вдарив револьвером у лице, по мені потекла кров. Копали далі, скільки влізло, виволокли на коридор. Наші ще стояли на одній нозі. Хто не міг – падав. Коли всі попадали, конвой з диким реготом покинув нас.

ПІД РАНОК ЗНОВУ ПОЧАЛИ ВИКЛИКАТИ НА ДОПИТИ. МЕНЕ СИЛЬНО БИЛИ ПО НИРКАХ І КОПАЛИ В ЖИВІТ. Питали, скільки поляків замордував. Відповів, що УПА мирних жителів не рухає, а воює з військом. Знов побої. Тоді з бічних дверей випустили мого односельця Івана Литвина. Він почав наговорювати на мене різні нісенітниці – де, що, о котрій годині я робив. Кажу: “Іване, та ти ж у житті годинника не бачив! Звідки ти знаєш?” Литвин ніколи не був у жодній організації. Потім дізнався, що йому дали 10 літ ув’язнення.

МЕНЕ ЗАВОЛОКЛИ ДО ПУСТОЇ КАМЕРИ Й УТРЬОХ ДОБИВАЛИ ТАМ. Коли прийшов до тями, не знаю. Лежав у камері на підлозі в темноті. Згадував, як поляки забили моїх односельців на волі. Відрізали вуха, вибирали очі, в тілі кожної жертви було понад 40 колотих ран. Це зробили побожні католики. І за що? За те, що українці, як і вони, хочуть мати свою державу?

ПРИЙШЛО В КАМЕРУ ДВОЄ. “СОБАКО, ВСТАВАЙ!” ТА Я НЕ МІГ. Підвели до стіни. Один приставив револьвер до потилиці: “Хочеш, щоб стріляли в тебе спереду чи ззаду?” Мені було все одно, лиш би швидше вмерти. Пролунав постріл. Серце так затіпалося, що вискакувало з грудей. Але продовжував стояти. “Тверда бандерівська собача голова”, – сказав один. Жартували так: один приставляв револьвер, а другий поряд стріляв у стіну.

ЩЕ РАЗ МЕНЕ ПРИВЕЛИ ДО СЛІДЧОГО Й СУНУЛИ ЗВИНУВАЧЕННЯ НА ПІДПИС. Я не підписував. Один викрутив мені ліву руку, інший узяв праву і нею зробив підпис. Так закінчилося моє слідство.

КИНУЛИ В КАМЕРУ, ДЕ СИДІЛИ ПОЛЯКИ ЗА КРИМІНАЛ. Вони кинулися на мене, сильно били.

ІЗ ГРУБИШЕВА ВІДПРАВИЛИ НА ЕТАП У ХОЛМ. Там у камері виявився добрий поляк. Побачив, що я навіть не можу встати в туалет і почав стукати у двері, щоб мене забрали до лікаря. Лікар як почув, що я українець, почав кричати, щоб здихав. Але той перший насильно посадив мене у крісло та зміряв температуру. Мене відправили в палату на ліжко. Але на цьому лікування закінчилося. Температура росла, горлом пішла кров. Лікар наказав винести мене до трупарні. Пролежав там у холоді, як сказали, три доби.

ТЕМПЕРАТУРА ТІЛА СЯГАЛА 41 ГРАДУСА. МАРИЛОСЯ, ЩО ВДОМА, СЕРЕД РОДИНИ. До мене приходив 14-річний хлопець з України, що сидів тут уже півроку і мав обов’язки допомагати при лікарні. Носив у трупарню зупу і годував. Коли побачили, що я не вмер, лікар звелів поставити мені 40 банок і помити.

У ПАЛАТІ ПРОБУВ ДВА ДНІ І ЗНОВУ ВІДПРАВИЛИ В КАМЕРУ. Там сиділи переважно кримінальні злочинці. Ходити я не міг, тому до туалету ліз рачки. Вони реготали й кидали в мене черевиками. Якось у камеру прийшов чоловік голити нас. Поляки сказали, щоб він мені лишив вуса. То було для того, щоб їх потім вищипувати. У 1944–1949 роках українців у польських в’язницях не вважали за людей. Можна було вбити й не було за це кари.

ЧУВ РОЗМОВИ СПІВКАМЕРНИКІВ, ЯКІ БУЛИ У “АРМІЇ КРАЙОВІЙ”. Розповідали про напад на 40-річного заможного господаря. Він мав 37-річну дружину і доньок – 19 і 17 років. Били чоловіка, доки жінка не впросила його віддати гроші. Забрали 270 тисяч злотих, матерію, 12 літрів горілки. Господареві наказали гавкати, кинули в льох. Жінок поґвалтували і змусили стояти обличчям до стіни. У стайні зарізали телицю і свиню, кинули на віз господаря і його ж кіньми поїхали на свою базу.

ІЗ ЧАСОМ ПОЧАВ КРІПНУТИ, ХОЧ У ДЕНЬ ЇВ ЛИШЕ 200 ГРАМІВ ХЛІБА. Зупу в мене відбирали. Почали виводити надвір, щоб я не смердів. Це йшло мені на користь.

ЯКОСЬ ЗРАНКУ ПОЧУВ РОЗМОВУ ПОЛЯКІВ, ЩО РОЗСТРІЛЯЛИ 19-РІЧНОГО УКРАЇНЦЯ. Дивувалися, що коли на розстріл вели поляків, вони кричали, плакали, а українець ішов спокійно. Перед смертю гукнув на весь двір “Слава Україні!” Тоді пролунала автоматна черга.

РАЗ ОХОРОНЕЦЬ ПРИЙШОВ У КАМЕРУ З МОЛОТКОМ ПЕРЕВІРЯТИ ҐРАТИ. Обстукав їх, а потім сказав полякам розіп’яти мене при стіні й сильно стукнув молотком у груди. Я впав. Він викрутив мені руки: “Ще не здох, собако українська?”

У ТРАВНІ 1946-ГО ЗАВЕЗЛИ В СУД. Але коли судді глянули на мій стан, то відправили до лікарні. Там уже ніхто не знущався. Лікарі й начальник були з України. Він почав приносити мені хліб, рибу і сказав: хто мене чіпатиме – того згноїть у карцері.

У ЖОВТНІ ВІДВЕЗЛИ ДО ЯКОГОСЬ БУДИНКУ Й ЗАЧИТАЛИ ВИРОК: 15 років тюремного ув’язнення. Бандити, які на очах чоловіків ґвалтували жінок, вбивали, мордували своїх же поляків, отримували по 12 років. А за що ж мені 15? Виходить, тільки за те, що українець.

ДАЛІ НАС ВАГОНАМИ ВІДВЕЗЛИ В МІСТО ЩЕЦИН І НОВОГАРДСЬКУ В’ЯЗНИЦЮ. Кинули на підлогу. “Ти єсть українець і можеш спати як собака”, – сказали. Я перестудив міхура, не міг ходити. До туалету повзав. Матрац дали через два тижні. Сторожа щоночі напивалася і влаштовувала оргії. По черзі заходили в кожну камеру й лупцювали в насолоду. Сидиш і чекаєш, коли вже наближаються до твоєї камери. Так тривало два місяці.

ЗГАДУВАВ, ЯК НАС ІЗ ЧИСЛЕННОЮ ПЕРЕВАГОЮ ОТОЧИВ ВОРОГ. Ще не обстріляні хлопці запанікували. Прибіг сотник: “Дорогі мої сини! Ви ж орли рідної неньки України! Не лякайтеся ворога! Він вас більше боїться, ніж ви його! Тисніть твердо в руках кріси й автомати й цільно бийте ворога”. Цей спогад кріпив мене.

НА ПОЧАТКУ 1955 РОКУ ВИВЕЗЛИ ДО МІСТА ЩЕЦИН І ТАМ 18 ЛЮТОГО ПІД АМНІСТІЮ ЗВІЛЬНИЛИ. Лише у 1950-х у тамтешніх в’язницях українців почали трактувати на рівні з поляками.

Автор: Леся МЕЖВА

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Джерело: https://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/

Читати далі ...

Історія

Від кого росіяни Донбас звільняли: кожен п’ятий німецько-фашистський загарбник був росіянином

Опубліковано

на

Днями в багатьох містах Донецької та Луганської областей проходили заходи, присвячені 75-й річниці визволення Донбасу від німецько-фашистських загарбників.

На території “ЛНР” і “ДНР” псевдолідери кричали і докоряли України і країнам Прибалтики в тому, що в роки Другої світової війни на їхніх територіях були сформовані частини СС, поліцейські підрозділи і організації, що підтримували антибільшовицькі й антирадянські настрої.

Особлива увага приділяється сформованій на території України дивізії СС “Галичина”. При цьому цинічно замовчуються власні частини СС, на службі в яких перебували росіяни. Була б воля нинішніх борців з “бандерівцями” та “лісовими братами”, то вони б без найменшого сумніву постаралися б стерти з власної історії і власовців РОА.

Ніхто чомусь навіть не намагається задуматися над тим, чи всі росіяни були однодумцями політики комуністичної влади СРСР. Деякі не беруть до уваги і той факт, що громадянська війна на території Росії закінчилася 16 липня 1923 року i мільйони принижених емігрантів тільки і чекали можливості помститися тоталітарному режиму, а це, на хвилиночку, до 4 мільйонів осіб.

Тоді основними центрами їхньої еміграції стали: Берлін, Прага, Белград, Париж, Константинополь, Харбін, Шанхай. Демографічні втрати СРСР від голоду і репресій в період 1926 – 1940 років склали 9 мільйонів чоловік, а, якщо задуматися над кількістю родичів, які оплакують своїх близьких, то голова йде обертом від передбачуваної цифри.

Порившись в архівах, можна без особливих зусиль знайти інформацію про те, що в ряди дивізії СС “Галичина” за станом на 1 червня 1943 записалося понад 80 тисяч українських добровольців. У той же час, за різними підрахунками різних дослідників, загальна кількість росіян, що воювали на боці Третього Рейху, досягала 2-х мільйонів чоловік.

Так, наприклад, армія Власова сама по собі була не дуже великою. Дві його дивізії, які були вже сформовані, представляли собою не більше 40 тисяч бійців. Плюс була ще одна погано озброєна і не до кінця сформована третя дивізія. А це ще приблизно 10-12 тисяч солдатів.

До Власова примикав ще й козачий корпус генерала Гельмута фон Паннвіца, який увійшов до складу РОА. Це 45 тисяч козаків, які воювали в Югославії. До нього належав російський корпус, сформований з емігрантів, які воювали в Сербії (це близько шести тисяч чоловік). Всього приблизно 120 тисяч чоловік. Це те, що власне і іменувалося РОА.

Таким чином, одна тільки РОА дала приблизно 120 тисяч росіян, що воювали на боці Гітлера.

Додавши до цих 120 тисяч всі інші відомі російські дивізії СС, охоронні полки і частини, з’єднання і загони, ми як раз і вийдемо на цифру в 1 мільйон російських (!) Солдат на стороні Третього Рейху. А взагалі, якщо врахувати, що солдати гинули в боях і в військові частини постійно потребували поповнення, то до цього мільйону, можна сміливо додати ще тисяч 200 – 300 росіян.

Дуже примітно про справжню кількість росіян, що воювали на боці Гітлера, говорить той факт, що, коли в 1943 році Гітлер зажадав прибрати всіх росіян з Східного фронту і перевести їх на Західний, генерали схопилися за голову: це було неможливо, тому що кожен п’ятий на східному фронті був тоді росіянином. Ви тільки уявіть собі, що кожен п’ятий німецько-фашистський загарбник, від якого 75 років тому звільнили Донбас, був росіянином.

Ось і виходить, що ті, хто сьогодні, так посилено поливає брудом за співпрацю з фашистським режимом своїх сусідів, сам же і був найбільш масовим і вірним прихильником Третього Рейху і Гітлера в роки Другої світової війни. Може бути, саме цим і пояснюється незрозуміла тяга в сучасній Росії до неонацистської символіки та ідеології?

В чужому оці смітинку ти помітиш, а в своєму оці колоди не помічаєш! Цікаво, правда? Так, від кого все-таки 75 роки тому радянські війська звільнили Донбас ?!

Автор: Олексій Нікольський

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://24tv.ua/

Читати далі ...

Trending