Connect with us

Історія

5 травня – третя річниця створення добровольчого батальйону «Азов»

Published

on

Полк «Азов» — окремий загін спеціального призначення (ОЗСП) Національної гвардії України, раніше полк патрульної служби міліції особливого призначення (ППСМОП) МВС України, який базується у Маріуполі Донецької області (тимчасово базувався у Бердянську Запорізької області). Підрозділ бере участь в Антитерористичній операції на півдні Донецької області, переважно в межах Приазов’я. Емблемою полку є символ «Ідея Нації».

Офіційно повідомляємо, що даний підрозділ є лінійним підрозділом спеціального призначення і входить до складу військової частини 3057 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Особовий склад підрозділу проходить службу за контрактом і виконує поставлені завдання.

Прес-служба НГУ 

Навесні 2015 колишній бійці підрозділу та громадські активісти створили Цивільний корпус “Азов”, а наприкінці 2016 року було створено партію “національний Корпус”.

Командувач полку «Азов» Андрій Білецький

Створення

Батальйон «Азов» створений 5 травня 2014 року у Бердянську, як і інші батальйони патрульної служби міліції особливого призначення (БПСМОП) МВС на підставі рішення Міністерства внутрішніх справ України про формування спеціальних підрозділів міліції з охорони громадського порядку з залученням до них цивільних осіб та людей, які мають досвід військової служби або пройшли прискорений, двотижневий курс підготовки при МВС.

При заснуванні його основу склали учасники двох громадських організацій: Автомайдан та «Патріот України». 20 травня 2014 р. було оголошено про набір бійців до батальйону. 17 вересня 2014 р. було прийнято рішення розширити батальйон, перетворивши його на полк особливого призначення. 12 листопада 2014 р. рішенням міністра МВС України Арсена Авакова полк спеціального призначення «Азов» було переведено до складу Національної гвардії України.

Склад

Український журналіст, блогер та громадський діяч Олена Білозерська, відвідавши «Азов», зазначила:

«Патріот України» і СНА складають кістяк «Азову», але далеко не всі бійці батальйону — націоналісти. Людей з більш поміркованими поглядами не бентежить сусідство хлопців з витатуйованими рунами і написами типу «100% racist».

Голова МВС України Арсен Аваков так прокоментував питання про праворадикальну ідеологію, яку сповідує більшість бійців «Азову»:

Да, большинство из собравшихся в батальоне «Азов» ребят имеют своё восприятие мира. Но кто вам сказал, что вы можете их судить? Не забывайте, что сделал батальон «Азов» для страны… И всякий, кто скажет мне, что эти ребята проповедуют нацистские взгляды, носят свастику и так далее, — откровенно врёт и занимается дурью. Я много часов провёл с бойцами «Азова» в разговорах. Нет там ни нацизма, ни свастик.

За інформацією колишнього заступника командира батальйону Ігоря Мосійчука на початок червня 2014 року в складі спецбатальйону перебували 20 іноземців: з Росії, кількох скандинавських країн, та один громадянин Італії.

23 червня 2014 року на Софійській площі у Києві на вірність Україні присягла третя рота спецбатальйону «Азов».

17 серпня 2014 року на площі поряд з Національним музеєм Історії України у Києві новобранці батальйону «Азов» з Донецької, Львівської, Київської та інших областей склали присягу на вірність народу України та вирушили у зону АТО на підкріплення до своїх співвітчизників.

У річницю звільнення Маріуполя від проросійських сепаратистів командир полку Андрій Білецький повідомив про реорганізацію полку Азов у окрему бригаду спеціального призначення. Штат новоствореної бригади буде доведений до 2,5 тисяч військових. Теперішній штат полку не дозволяє задовольнити місцем усіх добровольців.

Озброєння

На озброєнні батальйону перебуває стрілецька зброя, зокрема автомати АКС-74, снайперські гвинтівки СВД та кулемети ПКМ. 27 серпня 2014 року радник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко повідомив, що батальйону було нарешті передано важке озброєння:

Тільки що говорив з командиром спецбатальйону міліції «Азов» Андрієм Білецьким. Згідно з прийнятою вчора постановою Кабміну про прискорену передачу зброї впродовж 48 годин, батальйон «Азов» за вчорашній вечір і за цю ніч отримав від Міноборони зенітні установки ЗУ-23-2 та інше важке озброєння.

Також на озброєнні батальйону перебуває саморобний бронеавтомобіль, виготовлений на базі вантажівки марки «Камаз». За словами заступника командира 2-ї роти Дмитра Лінька, автомобіль було обшито бронепластинами та арматурою, які дозволяють витримати калібр 7.62, та оснащено крупнокаліберним кулеметом «Утьос». Панцерник, який у батальйоні отримав назву «Залізяка», уперше був випробуваний під час звільнення Маріуполя від терористів, та воював «надзвичайно вдало».

Наприкінці серпня 2014 року «Азов» отримав від Міністерства оборони важке озброєння, зокрема зенітні установки «ЗУ-23-2».

Бойовий шлях

Після створення батальйон «Азов» проводив тренування у Запорізькій області поблизу Бердянська, а також патрулював територію навколо Маріуполя. За словами колишнього заступника командира батальйону Ярослава Гончара, свою діяльність підрозділ розпочав ще у квітні, коли відбувалося його залучення до різного роду розвідувальних операцій. Однак безпосередню участь у бойових діях батальйон розпочав на початку травня 2014 року, звівши кілька невеликих боїв з диверсійними групами у околицях Маріуполя. На думку командира батальйону «Донбас» Семена Семенченка, батальйон «Азов» на 22 травня 2014 року був найбільш боєздатним підрозділом МВС України. Бойові епізоди містять:

Маріуполь

  •  7 травня терористи з автоматичної зброї обстріляли автобус батальйону поблизу селища Мангуш. Було поранено водія. Одного з нападників було убито, ще двох взято у полон, серед них «міністр оборони» так званої «Донецької народної республіки» Ігор Хакімзянов.
  • 9 травня бійці батальйону «Азов» прибули на виклик начальника міліції Маріуполя з метою участі у визволенні від терористів захопленої будівлі міського відділу міліції у Маріуполі.
  • 26 травня бійці батальйону «Азов» разом з батальйоном «Україна» під час проведення розвідувальної операції ліквідували близько 5 терористів, у тому числі снайпера, та затримали 3 терористів. Також унаслідок операції було знищено частину боєприпасів терористів.
  • 12 червня бійцями батальйону у Маріуполі був затриманий один з ватажків терористів так званої «Донецької народної республіки» Олександр Фоменко.
  • 13 червня бійцями батальйону «Азов» за підтримки частин Національної гвардії, батальйону «Дніпро-1» та Збройних сил України звільнили Маріуполь від бойовиків так званої «Донецької народної республіки». Під час операції з українського боку було поранено 4 бійців (1 отримав важке поранення), терористи втратили 3 убитими, 17 пораненими і 38 бойовиків було затримано.

Торез, Шахтарськ, Сніжне

  •  23 травня батальйон «Азов» очистив виконавчий комітет Торезької міської ради Донецької області від бойовиків. В результаті перестрілки — двоє представників «ДНР» загинули, з боку батальйону «Азов» загиблих і постраждалих не було.
  • 23 травня батальйон «Азов» запропонував бойовикам «Донецької народної республіки», дислокованим у районі міст Шахтарськ, Торез та Сніжне, прибрати незаконні блок-пости, скласти зброю та повернутися до своїх сімей. В інакшому випадку батальйон буде вимушений провести зачистку усіх незаконно встановлених блок-постів в районі цих міст.

Урзуф

  • 26 травня 2014 батальйон «Азов» разом з бійцями батальйону «Україна» взяли штурмом перевалочну базу терористів та російських бойовиків, облаштовану на дачі Олександра Януковича у селищі Урзуф. Під час штурму частину терористів було ліквідовано, частину затримано, під час огляду приміщень виявлено великий арсенал стрілецької зброї та готівку.

Подальший бойовий шлях у зоні АТО

30 червня 2014 року бійці батальйону «Азов» затримали сотника проросійського Бердянського козацтва Ігоря Гуськова, який є близьким соратником одного з ватажків терористів на Донбасі Ігоря Гіркіна-«Стрєлка».

Від початку липня бійцями підрозділу проводяться операції з перекриття каналів постачання зброї терористів на території Донеччини. Зокрема, за повідомленням командира батальйону Андрія Білецького, станом на 6 липня узбережжя Азовського моря у Донецькій області повністю контролюється силами батальйону, здійснено встановлення блокпостів та затримано деяких терористів.

12 липня 2014 року бійцями батальйону було затримано одного з лідерів терористів з міста Дружківка — Василя Черненка. Йому інкримінується організація терористичних груп та напади на українських військових.

15 липня 2014 року бійцями батальйону було затримано одного з лідерів терористів «ДНР» Олексія Пабушкова — «Грека», який є поплічником ватажка бойового крила терористів «ДНР» Маріуполя Андрія Борисова на прізвисько «Чечен»[32].

25 липня 2014 року бійцями батальйону затримано терориста з «ДНР» на прізвисько «Прапор», який займав посаду зброяра у місцевому терористичному осередку. Затриманого передано СБУ для проведення слідчих дій.

10 серпня 2014 року Збройними силами України за участю бійців батальйонів «Донбас», «Азов», «Шахтарськ», «Правого сектору» розпочато операцію зі звільнення Іловайська та ліквідації укріпленого району терористів.

18 серпня 2 взвод батальйону «Азов» разом з частинами батальйону «Донбас» та окремою ротою батальйону «Дніпро» вели важкі бої на підступах до Іловайська. Увечері частини батальйонів «Азов» та «Дніпро» закріпилися на підступах до міста.

Кінцем серпня 2014 року група розвідників «Азова», в якій знаходився побратим «Ядро», потрапила у засідку терористів. Кілька вояків були вбиті на місці, інші згодом опинилися в тюрмах РФ. Через деякий час близьким Миколи подзвонили терористи та повідомили, що Миколи Самофалова-«Ядра» більше немає. Вважається зниклим безвісти, орієнтовна дата смерті — 31 серпня.

5 вересня разом з підрозділами Збройних сил України здійснюють оборону від Маріуполя в сторону Новоазовська.

12 жовтня бійці полку з солдатами ЗСУ знешкодили ворожий танк, котрий обстрілював позиції українських військових. Вороже командування, яке згодом прибуло на джипі на місце події, також було ліквідоване.

У листопаді 2014 року керівництво полку спільно з СБУ та Держприкордонслужбою України затримали громадянина Росії, який за завданням російських спецслужб мав увійти до складу підрозділу, і надавати інформацію щодо діяльності «Азова» та операцій, у яких він братиме участь, а також підготувати замах на його керівництво, для чого мав комплектуючі для встановлення вибухівки дистанційного керування.

28 листопада розвідгрупа полку «Азов» знищила розвідувальну групу терористів, яка діяла в околицях Маріуполя, 2 терористів убито, 1 поранено, через артилерійський вогонь українські сили відступили без втрат.

10 лютого 2015 року полком було визволено 5 населених пунктів на схід від Маріуполя: Павлопіль, Комінтернове, Бердянське, Широкине та Лебединське.

Реорганізація

17 вересня 2014 року наказом Міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова батальйон «Азов» було реорганізовано та розширено до складу полку з аналогічною назвою. Командиром новостворюваного полку залишився Андрій Білецький.

29 вересня з’явилася неоднозначна заява місії ОБСЄ щодо очолювання полком «Азов» заворушень під час знесення пам’ятника у Харкові; з огляду на попередні закиди щодо міжнародної організації стає цілком видимою її проросійська заанґажованість.

4 жовтня оприлюднено інформацію, що вояки «Азова» у співпраці з СБУ затримали дезертира — прапорщика Нацгвардії, котрий протягом трьох місяців «зливав» дані про пересування українських військ представникам так званої «ДНР».

9 жовтня було прийнято рішення про переведення полку особливого призначення «Азов» МВС України до складу Національної гвардії України, що дає можливість забезпечити підрозділу спеціальне комплектування та навчання його бійців, розпочати формування його штатів і резерву, а також передати йому бойову техніку. Командир полку Андрій Білецький зазначив, що підрозділ знаходиться в стадії формування, в його складі з’явився артилерійський дивізіон, який вже розпочав навчальні стрільби, є у складі полку і танковий підрозділ.

11 листопада міністром внутрішніх справ України Арсеном Аваковим було підписано наказ про переведення полку «Азов» до складу Національної гвардії України з подальшою доукомплектацією його до бойового стандарту бригад Національної гвардії. У серпні 2016-го, згідно певних джерел за ініціативи Аллерова, частина формування була відведена на охорону блокпостів у Запорожжі.

У вересні керівництво полку анонсувало створення на день Покрови нової політичної партії.

 

 Один з шевронів на початку існування батальйону .

Символіка

 Нарукавний знак, який використовували в батальйоні. На ному зображено “Ідею Нації” та “Чорне сонце”.

На початку існування батальйон використовував чорно-білий нарукавний знак, на якому було зображено групу людей у чорному кольорі на фона щита з тризубом. Через зовнішній вигляд знаку, а також через чорну уніформу, яку використовували члени підрозділу, азовців стали називати «чорні чоловічки». Пізніше в батальйоні з’явилася емблема з зображенням “Ідеї Нації” та “чорного сонця”. Цю емблему використовували допоки батальйон не перетворився на полк. Сучасна емблема полку має синю “Ідею нації” з написом “Азов” на жовтому тлі.

 Емблема полку.

Втрати:

  •  7 травня під час нападу терористів на автобус батальйону поблизу селища Мангуш було поранено водія.
  • 8 травня під час нападу терористів на міськвідділ міліції у Маріуполі був убитий пострілом у спину командир першої роти батальйону «Азов» Родіон Добродомов. Йому було 29 років, він був активним учасником Автомайдану, і у нього залишилася дружина та двоє дітей. Прощання з ним відбулося 12 травня на Європейській площі у Києві. Під час цих подій був також поранений один з керівників батальйону Олександр Кондрашов.
  • 4 серпня під час боїв за звільнення Мар’їнки загинув боєць батальйону Сергій Анатолійович Грек (позивний — «Балаган»).
  • Романов Іван Валентинович, солдат, бої за Іловайськ, 10 серпня
  • 10 серпня під час боїв за Іловайськ при спробі витягнути пораненого гранатометника батальйону (Андрій Дрьомін (псевдо — Світляк), який теж загинув) від кулі снайпера загинув чоловік відомої української журналістки та громадської діячки Тетяни Чорновол Микола Березовий. Указом Президента України посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Пізніше у лікарні в Німеччині помер також Роман Сокуренко (позивний «Сокіл»), який, у свою чергу, був поранений при спробі витягти пораненого Миколу Березового.
  • 20 серпня під час боїв за Іловайськ загинули бійці батальйону Андрій Снітко (позивний — «Хома») та Олег Аксененко (позивний — «Аксьон»).
  • 23 серпня під Іловайськом загинув боєць Олександр Русак (псевдо — «Дєрзкий»).
  • 29 серпня від поранень помер солдат Голіцин Дмитро Сергійович
  • 23 вересня в лікарні німецького міста Ульм після десятків операцій помер молодший сержант Роман Сокуренко

28 листопада батальйон «Азов» повідомив про звільнення з полону бойовиків шістьох українських військових. Обмін відбувався за схемою шість на шість. Шестеро терористів були затримані бійцями полку «Азов» у місті Маріуполь та околицях. З полону були звільнені:

  • Поваров Ярослав В’ячеславович 1995 р. н
  • Стрецкул Ілля Вікторович 1995 р. н
  • Аленков Євгеній Анатолійович 1992 р. н
  • Званенко Артем Васильович 1987 р. н
  • Казалей Олександр Павлович 1963 р. н
  • Гінге В’ячеслав Георгійович 1962 р. н.
  • Грицай Антон Юрійович 1987 р. н.

12 грудня під Маріуполем загинули молодші сержанти Бєлошицький Ігор Анатолійович та Ігор Сливка.

  • 28 грудня смертельних поранень під Маріуполем зазнав молодший сержант Дмитро Астраков

5 лютого 2015 загинув капітан Степан Криворученко, місце — Широкине.

14 лютого загинули:

  • Коряк Дмитро Володимирович з позивним «Брат», 25 квітня 1989 року народження.
  • Черненко Роман Олександрович з позивним «Бенч», 25 травня 1995 року народження.
  • Кирилов В’ячеслав Юрійович з позивним «Козак», 19 грудня 1981 року народження.
  • Гольченко Ігор Іванович з позивним «Ернесто», 16 жовтня 1996 року народження.
  • Радіонов Володимир Олександрович з позивним «Чемпіон», 7 листопада 1988 року народження.
  • Чеботарьов Михайло Вікторович з позивним «Чавур», 29 червня 1987 року народження.
  • Грицай Антон Юрійович з позивним «Сіф», 7 травня 1987 року народження.

16 лютого загинули:

  • Микола Троїцький з позивним «Акела», 1966 року народження.
  • Олександр Кутазакій з позивним «Кутуз», 1986 року народження.

18 лютого загинув Амброс Сергій Сергійович, з позивним «Амброс», 16 травня 1990 року народження. Сергія Амброса посмертно нагородили відзнакою «За заслуги перед Черкащиною».

  • 31 травня, Дюсов Владислав Романович, солдат, бої за Широкине.
  • 10 червня, Денисюк Денис Сергійович, солдат, бої за Широкине.
  • 26 липня, Бабич Ярослав, заступник керівника штабу Цивільного Корпусу «Азов», адвокат був знайдений повішеним у власній квартирі.

 Критика

1 листопада 2016 року в соціальних мережах з’явилося повідомлення Олександра Животовського, де він повідомляє, що його хочуть знищити, про таємну співпрацю Арсена Авакова з Андрієм Білецьким, та їхню причетність до загибелі Ярослава Бабича. Причиною стало виключення з лав полку і вимога Олекскандру Животовскьому про переведення до іншої військової частини через вживання алкоголю, що суворо забороняється правилами полку.

Цікаві факти

 Логотип полкового часопису
  • Бійців «Азову» також називають «чорними чоловічками».
  • Командир полку «Азов» Андрій Білецький на позачергових виборах до Верховної Ради України 26 жовтня 2014 року був обраний народним депутатом України (виборчий округ № 217 у м. Києві).
  • Заступник командира полку Вадим Троян 31 жовтня 2014 року був призначений на посаду начальника Головного управління МВС України в Київській області. Разом з призначенням йому було присвоєне звання підполковника міліції.
  • Друкованим органом полку «Азов» є часопис «Чорне Сонце».
  • 12 червня 2015 Палата представників США прийняла поправку про заборону тренування бійців «Азова» і передачі їм озброєння в рамках американської програми підтримки збройних сил України. Коментуючи цю поправку, депутат Ігор Мосійчук повідомив, що «лобіюванням негативної постанови конгресу по „Азову“ і ПЗРК займався політтехнолог Пол Маннафорт тісно пов’язаний з Сергієм Льовочкіним». Цей же політтехнолог редагував разом з конгресменом Джоном Кон’єрсом антиукраїнську поправку.
  • Полк «Азов» є одним з небагатьох військових формувань в Україні, що отримало найновітніші зразки військової техніки, озброєння та обладнання.
  • У полку дуже жорстко ставляться до паління та вживання алкоголю.
  • Трагічні події на Донбасі очима бійців полку «Азов» описано у романі Василя Шкляра «Чорне сонце».
  • 20 грудня 2015 полк «Азов» за участі Цивільного Корпусу «Азов» відкрив у Маріуполі пам’ятник князю Святославу. Відкриття супроводжувалося ходою та святковим концертом. Цей пам’ятник встановлений на місці, де раніше стояв пам’ятник Леніну, який знесли у рамках програми по декомунізації.
  • 16 липня 2016 в Запорізькій області за напад на інкасаторський автомобіль було затримано трьох осіб, що представилися бійцями полку «Азов». Затримання відбулось в результаті проведення спецоперації СБУ.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/

Історія

«Віднині є єдина Українська Народна Республіка…»

Published

on

22 січня 1919 року на Софійській площі Києва було  проголошено об’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину державу нагадує Видання Міністерства оборони України «Народна армія»

Щоб краще зрозуміти, за яких обставин це відбулося, нагадаємо про події, що передували цьому. Українська Центральна Рада в листопаді 1917 року проголосила утворення Української Народної Республіки, «сподіваючись на федеративні стосунки з демократичною Росією». Не склалося. Більшовики, які захопили там владу, вже 17 грудня 1917 року зажадали від українського уряду допомогти їхнім «товарищам» в Україні. Але 20 грудня 1917 року ультиматум було відхилено, що й стало приводом для російських більшовиків розпочати агресію. Попри це, 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм IV Універсалом проголосила Українську Народну Республіку «самостійною, суверенною державою українського народу».

18_01_2018.qxd

Восени 1918 року на етнічних українських землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії, що розпалася, з представників громадськості було створено Українську Національну Раду, яка 13 листопада оголосила про створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). До її складу ввійшли території, які заселяли українці, — Галичина, Буковина й Закарпаття. Та невдовзі у Львів прибула делегація поляків, яка заявила про наміри включити Галичину до складу Польщі. Українці, звісно, були проти й учинили збройний спротив. Але сили виявилися нерівними, і 21 листопада польські війська захопили Львів, через що уряд ЗУНР змушений був переїхати в Тернопіль, а потім у Станіслав (нині — Івано-Франківськ). Ситуація, що склалася, була вкрай несприятливою для ЗУНР.

Ось як згадував ті дні Логвин Цегельський, громадсько-політичний діяч Галичини, член Української Народної Ради, яка стала найвищим державним органом: «Кожний день закріплював поляків у їхніх оборонних позиціях, знижуючи наші шанси й зміцнюючи польські. Нам конче треба було вигнати їх зі Львова. А для цього потрібно було більше війська, гармат, панцирних автомобілів і грошей. Отже, наше становище поневолювало нас звернутися до гетьмана за поміччю».

Восени 1918 року на зустріч із Гетьманом Української держави Павлом Скоропадським відбула делегація. Її мета — переговори про об’єднання. Проте зустріч не відбулася: Київ оточили війська, вірні Директорії, які виступили проти Скоропадського. Тоді посланці вирушили у Фастів, де перебували Володимир Винниченко, Симон Петлюра та інші представники Директорії. На перемовинах, що відбулися 1 грудня 1918 року, уклали угоду, у якій було передбачено, що «ЗУНР увійде з усією територією й населенням як складова частина державної цілості в Українську Народну Республіку». На початку січня 1919-го в Станіславі її ратифікувала Українська Національна Рада. 16 січня цей документ вручили керівництву УНР, а через день, 18 січня, відбулась нарада представників обох республік, котрі й схвалили угоду, одностайно вирішивши, що її, як пізніше згадував один з учасників цього процесу, «потрібно винести на суд людський».

22 січня 1919 року у центрі Києва — десятки тисяч киян, військових, представників церкви, і серед них — очільники УНР та ЗУНР. Після богослужіння, рівно опівдні, Логвин Цегельський зачитав ухвалу про об’єднання, а Федір Швець, професор Київського університету, член Директорії, оголосив Універсал УНР. Наступного дня на загальному зібранні представники республік його ратифікували.

Після цього почалася їхня інтеграція, зокрема у військовій сфері: Симон Петлюра особисто виїжджав у Галичину, де брав участь у засіданнях уряду ЗУНР, а УНР надавала галичанам продовольчу допомогу, отримуючи від них нафтопродукти. Але, незважаючи на таку співпрацю, реального об’єднання, яке б дало змогу перемогти ворогів зі сходу й заходу, не сталося.

І все ж проголошення України соборною державою, на думку істориків, стало знаменною подією, яка мала велике історичне значення. Саме тоді, 22 січня 1919 року, українці заявили на весь світ про бажання жити єдиною великою родиною, про неподільність українських земель.

Виступаючи на мітингу з нагоди проголошення Соборності України, Михайло Грушевський сказав: «Я підчеркую, і кілька разів робив се, що ми не являємося, як часто висловлюються, якоюсь новою і молодою республікою, ми відновляємо тільки нашу державність, якою ми жили і яка була відібрана нам проти нашої волі».

Цими словами Михайло Сергійович як історик нагадував про Галицько-Волинське князівство, Запорозьку Січ, Українську козацьку державу, які передували утворенню єдиної та соборної України.

— Символ цієї соборності згадували через багато років попри те, що українська державність після возз’єднання довго не протрималася, — каже голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. — Пам’ять про події 22 січня 1919 року залишалася символом, який об’єднував українців, хоч би де вони жили. Наприклад, для Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії це було одне з найголовніших свят.

Не маючи власної держави, у радянському ярмі загинули мільйони українців. Але мине понад сім десятиліть, і 1991 року на руїнах УНР постане незалежна Українська держава. А ще через кілька десятиліть її знову спробує задушити наш «старший брат» — путінська Росія. І тоді на її захист стануть нащадки тих українців, які взимку 1919-го вийшли на Софійську площу, щоб проголосити Соборність українських земель.

Сергій ЗЯТЬЄВ

 

100 років тому, 22 січня 1918 року, Україну було проголошено самостійною державою

Четвертий універсал УЦР закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками й повідомив про прагнення якнайскоріше укласти мирний договір із центральними державами

Четвертий універсал ухвалили в умовах розгортання більшовицької агресії проти України. Зокрема Українська Центральна Рада повідомила: «Петроградське правительство народних комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі своє військо, красногвардійців-більшовиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, убивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодійство, безчинство».

Четвертим універсалом УЦР проголосила Україну «самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Верховний орган виконавчої влади держави, Генеральний Секретаріат, було перетворено на Раду Народних Міністрів УНР, яку очолив Всеволод Голубович. У своєму зверненні до українського народу члени УЦР зазначили, що «зробили всі заходи, щоб не допустити цієї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське правительство не пішло нам назустріч і веде далі криваву боротьбу з нашим народом і Республікою». Універсал закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками й повідомив про прагнення Центральної Ради якнайскоріше укласти мирний договір із центральними державами (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною), щоб вивести Україну з Першої світової війни. Водночас Універсал декларував скасування професійної армії та заміну її народною міліцією, «щоб наше військо служило охороні робочого народу, а не бажанням пануючих верств». Це рішення українських керманичів мало вкрай згубні наслідки для обороноздатності України перед більшовицькою навалою. Вигнати більшовиків з України вдасться лише після підписання Брест-Литовського мирного договору з допомогою військ центральних держав.

Руслан ТКАЧУК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://na.mil.gov.ua/

Continue Reading

Історія

Цей день в історії: 100 років від проголошення Української Народної Республіки та 99 років Акту злуки українських земель

Published

on

100 років тому (1918) 22 січня Четвертим Універсалом Центральної ради Українську Народну Республіку проголошено самостійною і незалежною державою.

Але навіть ця урочиста декларація, одностайно підтримана всіма представленими в Центральній Раді українськими партіями, за умов російсько-більшовицького наступу, що розгортався по всьому Лівобережжю, не змогла консолідувати національні сили.

В дні, коли російсько-більшовицькі війська наближалися до Києва, в самій Центральній Раді відбувся розкол. Частина її членів, переважно від фракції українських лівих есерів, виступила з пропозицією про перевибори цього органу, наголошуючи на тому, що настрої людей принципово змінилися і його склад не відповідає справжнім орієнтаціям суспільства.

В цей же ж день 22 січня, у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, щорічно відзначається День Соборності України. Це свято офіційно встановлене у 1999 році, враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання УНР і ЗУНР для утворення єдиної (соборної) української держави. У 2011 році День Соборності поєднали з Днем Свободи, що раніше відзначався 22 листопада, під назвою «День Соборності і Свободи України». Однак 2014 року Указом Президента Петра Порошенка свято було відновлено як День Соборності України.

У сучасному українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць і має глибокий символічний зміст: одвічної мрії українців на вільне життя в самостійній соборній незалежній державі. 22 січня 1918 року Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу. У тексті Акту Соборності утверджувалось: «Однині на всіх землях України, розділених віками – Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка».

Однак об’єднання України відбулось суто символічно: вже через кілька тижнів після проголошення Акту злуки, більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехо-Словаччина – Закарпаття.

Перше святкування Соборності відбулось 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час – автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.

Яскравим проявом єдності, волі українського народу до свободи, став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки. Мільйони тоді ще радянських українців узялись за руки від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності.

З того часу в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щорічно.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.ukrinform.ua/rubric-society/

Continue Reading

Історія

Останній бій: 3 роки тому завершилась оборона Донецького аеропорту

Published

on

Оборона ДАП тривалістю 242 дні залишається однією з найтрагічніших та найгероїчніших подій АТО. Проте і зараз до останніх днів аеропорту залишається багато запитань.

Російські бойовики захопили будівлю Донецького аеропорту в ніч з 25 на 26 травня.

Проте вже через 2 дні українські військові звільнили аеропорт та зайняли оборону. З того часу ЗСУ тримали територію ДАП 242 дні, допоки будівлі, що знаходилися на його території, внаслідок тривалих боїв не було знищено вщент.

Особливо виснажливим виявився останній місяць захисту аеропорту.

Під Новий рік ситуація навколо ДАП загострилася – незважаючи на режим припинення вогню, бойовики не полишали спроб вибити сили АТО з території аеропорту. Вони блокували дорогу до терміналу, чим ускладнювали доставку провізії та боєприпасів.

13 січня у результаті обстрілів завалилася диспетчерська вежа, яку зображували на численних мотиваторах і постерах як символ протистояння українських військових.

Через два дні ватажок бойовиків Олександр Захарченко хамовито тикав пальцем в груди українського полковника і хвалився, що його головорізи візьмуть аеропорт за 30 хвилин. Слова Захарченка виявилися блефом – бойовики не змогли витіснити українських військових ані через 30 хвилин, ані через добу.

Захопити частину ДАП і заблокувати бійців 81-ої бригади в терміналі їм вдалося лише 18 січня.

Штаб АТО був змушений діяти у відповідь. Того ж дня навколо ДАП розгорнулася спецоперація, яку розробили, щоб врятувати ситуацію і військових, що опинилися в оточенні. Але майже нічого з запланованого не вийшло. Кілька невдалих спроб просунутись вперед змусили штаб відмовитись від наступальних операцій.

19 січня в Генштабі заявили, що ситуацію в аеропорту контролюють “кіборги”. Бойовики підірвали перекриття між поверхами нового терміналу. За свідченнями українських бійців, вже тоді всі перекриття терміналу провалилися до підвалу, хвилею знесло всі барикади і укриття. Після вибухів терористи почали масовий наступ. Українські військові продовжували захищати руїни вежі. Під завалами опинився 51 український захисник. Також група бійців потрапила в полон.

20 січня “кіборгам” вдалося відкинути противника на кілька кілометрів у бік Донецька. Терористи підірвали Путилівський шляхопровід, щоб зупинити прорив української бронетехніки. Вранці декілька десятків ВДВ пішли на допомогу бійцям в аеропорту. Того дня був густий туман, видимість близько 20-30 метрів. Гіршою ситуація була в ДАП- пересувалися без єдиного орієнтира. Бійці промахнулися на 800 метрів, взявши трохи лівіше й потрапили прямо в місце концентрації бойовиків. Був бій і загиблі. 8 бійців потрапили до полону.

І хоч наші атаки не вдалися, російські бойовики усвідомили, що повністю взяти аеропорт під свій контроль вони не зможуть, тому вирішили стерти його з лиця землі.

Найтрагічнішим вінцем історії оборони ДАПу став другий надпотужний вибух, який 20 січня поховав під завалами десятки “кіборгів”. Протягом кількох тижнів після цього з-під завалів діставали тіла “кіборгів”. Щонайменше четверо з них підірвали себе гранатами, щоб не здатися живими, один з них – офіцер. Надійшла від них смс до одного з наших бійців, що “ми знаходимося в терміналі і живими не здамося”.

Автор: Сергій Лойко
"В аеропорту люди перетворювалися на кіборгів, у них зникали всі фізіологічні потреби, їм не потрібен був сон, адже вони весь час були на війні і насолоджувалися кожною секундою, адже на якомусь дуже ранньому етапі усвідомили, що вже мертві", - Лойко.
“В аеропорту люди перетворювалися на кіборгів, у них зникали всі фізіологічні потреби, їм не потрібен був сон, адже вони весь час були на війні і насолоджувалися кожною секундою, адже на якомусь дуже ранньому етапі усвідомили, що вже мертві”, – Лойко.

21 січня 2015 року прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу Донецького аеропорту – цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони.

21 січня бійці 90 окремого аеромобільного батальйону вирішили покинути руїни диспетчерської вежі. Щоб відволікти і заставити бойовиків припинити вогонь вони викликали на себе “Град”, під залп якого вибігали з вежі. Вночі новий термінал аеропорту покинули ще 13 вцілілих “кіборгів”. Останнім о 5.30 ранку вийшов боєць 90 окремого аеромобільного батальйону.

22 січня, після 242 дні оборони, “кіборги” з боями вийшли з Донецького аеропорту. Новий і старий термінал Донецького аеропорту та башта укріплення повністю знищені. Після обвалу бетонних перекриттів трьох поверхів терміналу утримувати вже було нічого. Укрїанські бійці підірвали злітну смугу і відступили до основних позицій в селищі Піски.

У битвах за Донецький аеропорт загинули близько 200 українських бійців, а поранено — понад 500, за даними РНБО. Проросійські бойовики втратили не менше 3,5 тисяч чоловік.

У ці дні Україна вшановує пам’ять захисників Донецького аеропорту – “кіборгів”, які полягли, захищаючи форпост України.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

 

Continue Reading

Trending