Зв'яжіться з нами

Аналітика

“Відстрільний список”: як Моссад вів полювання за катами єврейського народу

Опубліковано

на

Інститут “Яд ва-Шем” зняв гриф секретності з тритомного дослідження Йосі Хена про таємні операції Моссаду з пошуку нацистських злочинців. Вперше опубліковано “відстрільна список” з іменами тих, хто підлягав першочерговим ліквідації

Після захоплення в 1960 році Адольфа Ейхмана ізраїльська зовнішня розвідка Моссад готувала ще цілу серію подібних операцій. Мета ставилася проста – захопити і доставити в Ізраїль. А якщо не вдасться – ліквідувати.

 Моссад — політична розвідка Ізраїлю, за своїм призначенням та функціями є аналогом американського Центрального Розвідувального Управління. Вважається однією з найбільш ефективних і професійних спецслужб у світі. 

В Моссаді існував “відстрільний список”, робота по якому тривала протягом 30 років. Результати, на жаль, були не такими вражаючими, як хотілося б керівництву Моссаду та й всьому єврейського народу. Подробиці цього плану викладені в тритомнику ізраїльського дослідника Йосі Хена (Хейніца). Вони були надруковані десять років тому і покладені на полицю в архіві “Яд ва-Шем”. Гриф секретності був знятий тільки на цьому тижні. Таким чином, “відстрільний список” – перелік нацистських злочинців, за якими вів полювання Моссад, – вперше отримано доступ до широкого загалу.

Спецпідрозділ, який вів полювання за нацистськими злочинцями, називався “Амаль”. Воно було створено з ініціативи легендарного керівника Моссаду Іссер Харель і його майбутнього наступника Меїра Аміта. Саме вони, як вважається, склали список злочинців, що підлягали ліквідації, ранжируючи їх за першочерговістю знищення – відповідно до активності і внеску в “остаточне вирішення єврейського питання”.

Першим в списку стояв Адольф Ейхман – один з ідеологів і практиків масового знищення євреїв, який зумів уникнути правосуддя і сховався в Аргентині.

Після Ейхмана, якого судили і повісили в Ізраїлі в 1962 році, першим в списку став “ангел смерті з Освенціма” доктор Йозеф Менгеле, пошуки якого тривали тридцять років.

Крім нього в списку фігурували імена карателя з Латвії Герберта Цукурса, якого Моссад знайшов і ліквідував в 1965 році, а також вбивці євреїв в Польщі, Україні, Білорусі, голови концтаборів, вбивці з гетто … Про деяких фігурантів “відстрільного списку” – трохи докладніше.

Хорст Шуман: “експериментатор” з Освенціма

Штурмбанфюрер СС Хорст Шуман (1906-1983) вважався першим помічником Йозефа Менгеле. Лікар і син лікаря. Ще в січні 1940 року почав відпрацьовувати програму умертвлення (евтаназії) “неповноцінних” (пристарілих та невиліковно хворих) в благодійній опікунській установі (HuPa-, Heil- und Pflegeanstalten) в Графенекк, директором якого був. За півроку було знищено 10 тисяч чоловік. Досвід був повторений в іншому подібному закладі в Зонненштейн.

З 1942 року брав участь в дослідах зі стерилізації та кастрації, що проводилися над в’язнями Освенціма.

Після війни спокійно жив у Західній Німеччині і спочатку переслідуванням не піддавався. У 1951 році, дізнавшись про намір німецької поліції заарештувати його, втік з країни. У 1951-1955 працював судновим лікарем. Жив в Судані, Гані (де навіть працював в міністерстві охорони здоров’я), в 1964-му був спійманий і екстрадований до Німеччини.
Започаткований у вересні 1971 року, процес у його справі було закрито у зв’язку з поганим станом здоров’я Шумана.

Моссад, полюючи за Менгеле, не рахував Шумана головною метою. Це дозволило йому вижити і померти своєю смертю в 1983 році від ракового захворювання.

Алоїз Бруннер: пережив два замахи

Гауптштурмфюрер СС Алоїз Бруннер (1912-2010) – один з головних соратників Адольфа Ейхмана зі здійснення “остаточного вирішення єврейського питання”. У 1939-1945 роках керував перевезенням десятків тисяч євреїв з Відня, Берліна, Греції, Франції та Словаччини в табори смерті.

Після війни за підробленими документами переховувався в Німеччині, потім втік до Сирії, де жив під ім’ям доктора Георга Фішера і співпрацював з місцевими спецслужбами.

Моссад зробив дві спроби ліквідації Бруннера – в 1961 і 1980. У результаті він позбувся ока і чотирьох пальців, але вижив.

За операціями з ліквідації Бруннера стояв Іцхак Шамір, в майбутньому прем’єр-міністр Ізраїлю. У книзі Йосі Хена стверджується, що Шамір особисто передав йому замінований пакет в Дамаску.

Мартін Борман: гонитва за примарою

Мартін Борман (1900-1945?) Був особистим секретарем Гітлера, главою партканцеляріі НСДАП, рейхсміністром у справах партії, входив в найближче оточення фюрера і всюди його супроводжував.

16 січня 1945 року слідом за Гітлером переїхав в фюрербункер. Після того як його начальник наклав на себе руки, 2 травня в складі групи покинув рейхсканцелярію. Імовірно, наклав на себе руки на мосту біля Лертського вокзалу. За військові злочини і злочини проти людяності на Нюрнберзькому трибуналі був заочно засуджений до смертної кари через повішення.

Підпис Бормана стоїть під указами від 31 травня 1941 року про поширення дії расових законів на східні зони окупації, 9 жовтня 1942 року – про “остаточне вирішення єврейського питання” 1 липня 1943 року – про передачу повноважень щодо вирішення єврейського питання гестапо і особисто Адольфу Ейхману .

У зв’язку з тим, що смерть Бормана була офіційно підтверджена лише в 1972 році, він був включений в “відстрільний список”, однак про якісь конкретні операції з його розшуків невідомо.

Генріх Мюллер: в пошуках косинусів

Групенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції Генріх Мюллер (1900-1945?) – начальник таємної державної поліції (IV відділ РСХА). Як начальник гестапо, був причетний майже до всіх злочинів нацистського режиму.

Якщо Ейхман і Менгеле в Ізраїлі вважаються кровожерливими катами єврейського народу, то Мюллер, який мав кличку Косинус, був їхнім безпосереднім начальником і ніс пряму відповідальність за винищення 6 мільйонів євреїв.

Мюллер був в числі учасників Ванзейської конференції, яка розробила програму “остаточного вирішення єврейського народу” і фактично керував її реалізацією (як шеф гестапо).

Післявоєнна доля Мюллера, як і Бормана, довгий час була невідомою. Існували підозри, що він під вигаданими іменами ховається чи то в Південній Америці, чи то в Єгипті.

Примітно, що після захоплення Ейхман заявив слідчим, що Мюллер живий.

Моссад вів стеження за дружиною Мюллера в Мюнхені, шукав його сліди в Панамі і навіть схопив там якогось Мюллера, але той виявився іншим (це підтвердили відбитки пальців). В даний час вважається, що нацист наклав на себе руки 1-2 травня (за іншою версією – загинув під час бомбардування).

Франц Штангель: знайдений в Бразилії, помер в Німеччині

Гауптштурмфюрер СС Франц Штангль (1908-1971) – комендант концентраційних таборів Собібор і Треблінка.

На початку 1940-х по лінії СС керував здійсненням програми евтаназії (умертвлення). Весною 1942-го став комендантом Собібора, а у вересні 1942-го – Треблінки. Особисто несе відповідальність за знищення не менше 1 млн євреїв, третина з яких складали в’язні Варшавського гетто. Також керував концтабором Сан-Саббах на Адріатичному узбережжі.

Після війни втік до Італії, звідки перебрався до Сирії, де жив під своїм прізвищем. У 1951 році переїхав до Бразилії, влаштувався в Сан-Паулу. На початку 1960-х був пізнаний, викритий і виданий владі Німеччини. У 1970 році засуджений до довічного позбавлення волі. Помер 28 червня 1971 року в тюрмі Дюссельдорфа.

Вальтер Рауфф: жінка і собака

Штандартенфюрер СС Херманн Юліус Вальтер Рауфф (1906-1984) під час бойових дій в Північній Африці очолював спеціальний підрозділ СС, в завдання якого входило масове знищення євреїв. Однак військові невдачі призвели до того, що великі території переходили під контроль союзників. У травні 1943 року Рауфф був посланий в Мілан, де був поставлений на чолі відділення поліції безпеки.

В кінці війни здався в полон американським військам, втік до Сирії, де служив в секретній поліції. У 1958 році перебрався до Чилі. У 1962 році був пізнаний, оголошений в міжнародний розшук і навіть заарештований. Але верховний суд Чилі, який розглядав запит Німеччини про екстрадицію, відмовив у видачі.

У 1983 році знаменита мисливиця за нацистами Беата Кларсфельд, яка приїхала в Чилі, щоб домогтися екстрадиції Рауфф, була заарештована. Після цього з критикою чилійського уряду виступили британський прем’єр-міністр Маргарет Тетчер і державний департамент США,

14 травня 1984 року Рауфф помер від раку в госпіталі Лас-Кондес в Сантьяго.

У “відстрільний список” Моссаду Рауфф був включений тільки в травні 1977 року на прохання Менахема Бегіна і з санкції військово-політичного кабінету.

У 1979 році була зроблена спроба ліквідації Рауфф. Операція провалилася абсолютно несподівано: у дворі будинку, де проживав нацистський злочинець, загавкав собака, а сусіди, побачивши незнайомих чоловіків, зажадали, щоб вони негайно пішли, погрожуючи викликати поліцію.

Клаус Барьбье: ліонський м’ясник, що врятувався в останній момент

Гауптштурмфюрер СС Клаус Барьбье (1913-1991), відомий як ліонський м’ясник або кат Ліона, на початку 1940-х був головою відділу з єврейських питань в Гаазі. У листопаді 1942 року став шефом гестапо в Ліоні, займався винищуванням і депортацією в концтабори французьких євреїв, в тому числі “дітей з Ізьyo”.

Після війни кілька разів заочно був засуджений до смертної кари. Втік до Болівії, де переховувався під ім’ям Клауса Альтман, займав пост радника з питань безпеки президента Луїса Гарсіа Меси.

Був пізнаний на початку 1970-х. Моссад активно готував його ліквідацію і навіть направив групу для реалізації плану в Болівію. Але напередодні операції болівійська поліція затримала нациста і видала Франції, де він в 1987 році був засуджений до довічного ув’язнення. Він помер 25 вересня 1991 року у французькій в’язниці від раку.

У списку знаходяться й імена інших нацистських злочинців…

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Джерело: https://www.vesty.co.il/articles/

Аналітика

Наші воїни можуть бути ситими і добре спорядженими, але без ідеології це буде радянська армія – про ребрендинг ЗСУ

Опубліковано

на

Двозуб Святослава і вовкулака для ССО, лицарська рукавичка для танкових військ, едельвейси і карпатські бартки для гірської піхоти – нова символіка та однострій Збройних Сил України вже офіційно затверджені. Зміна найменувань військових частин триває, так само як і відмова від радянських військових свят. Кампанія з ребрендингу армії найбільших масштабів набирає саме цього року.

Спеціальна робоча група з ідеологічного оновлення української армії працює на волонтерських засадах вже не перший рік. Позаштатний радник заступника голови Адміністрації Президента історик Василь Павлов розповів “Цензор.НЕТ” про перебіг реформи.

ОДИН ВИСОКОПОВАЖНИЙ ОФІЦЕР ЗАПИТАВ: “ВИ ВЗАГАЛІ РОЗУМІЄТЕ, ЩО РОБИТЕ?”

– І суспільство, і армія звикають до нового однострою, емблем, до нових назв частин. Розкажіть загалом про план стосовно того, що називають ребрендингом армії.

– Воєнно-історична робота у Збройних силах України започаткована у квітні 2017 року. За цей рік зроблено багато. Зокрема розроблено законодавчу базу, план воєнно-історичної роботи, чого раніше в принципі не було. За три літні місяці була підготовлена і напередодні 6 грудня 2017-го підписана міністром оборони Концепція воєнної історії України. Маємо цілковите сприяння МО і Генштабу. На найвищому рівні зрозуміли, що ми повинні позбавитися від маркеру ворога – це і свята, і форма, і символіка, і орієнтація на ті чи інші події.

Зараз ми набагато активніше розповідаємо воїнам про присвоєння почесних найменувань підрозділам, про зміну символіки і форми. Це важливо, бо це реально перша хвиля за всі роки незалежності, коли зміни плануються і під них підкладається ідеологічна робота і все це завершується позитивним результатом.

– Дехто ставиться скептично до таких масштабних оновлень у час, коли економіка не на підйомі…

– Таке сприйняття власне через те, що така робота ведеться вперше за 26 років. Армія може бути добре оснащена, в новій формі, сита й натренована, але без ідеологічної роботи в головах це буде досі армія-окупант. Ми не маємо часу все робити по черзі. Треба одночасно переозброювати, переодягати армію, а паралельно – проводити ідеологічні зміни.

– Не таємниця, що дехто з військових, особливо на перших порах, не сприймав зміни. А дехто не сприймає досі. Ви це усвідомлюєте?

– Така проблема є. Але люди не сприймають не через те, що вони погані, а через те, що попросту не знають цього. Інформація для більшості військовослужбовців у кращому випадку обмежується шкільним курсом з історії України, у гіршому – знаннями, отриманими ще за часів Радянського Союзу (з відповідними ідеологічними перекрученнями). Але коли з людьми починаєш говорити і відповідати на їхні запитання – іноді дуже незручні запитання – то все поступово стає на свої місця.

Будь-яка ідеологічна робота потребує часу. Коли в нас відбувала одна з перших зустрічей з десантом, то високоповажний офіцер відверто запитав: “Ви взагалі розумієте, що робите?” Я відповів, що розуміємо. Далі він спитав: “Як швидко ви хочете отримати результат?” Я сказав, що роз’яснювальна робота має тривати 3-5 років. Тоді він погодився, що ми адекватно оцінюємо свої сили і можливості. Тобто найголовнішим в ідеологічній роботі є її інтенсивність та час.

– Як це відбувається за алгоритмом дій – щоб було зрозуміло, що дійсно маєте тверезий план?

– Якщо взяти роботу з присвоєння почесних найменувань, для цього проводяться робочі наради в Генеральному штабі, Міністерстві оборони і в усіх держслужбах, де є військові частини, які претендують на те, щоб отримати почесне найменування. За результатами цієї роботи буде сформовано пул військових частин, які мать право і можливість отримати нове найменування вже цьогоріч. Далі робоча група спільно з представниками військових частин розроблятиме пропозиції. Вирішуватиметься, якими саме будуть ці почесні найменування. Після цього проводиться роз’яснювальна робота з особовим складом. Потім, згідно із законодавством України, мають відбутися збори у військовій частині, рішення протоколюється і далі йде по інстанціях на командування, Генштаб й Міноборони і зрештою до Адміністрації Президента. Лише після цього виходить відповідний Указ.

НОВІ НАЙМЕНУВАННЯ ЧАСТИН: ВІД КОРОЛЯ ДАНИЛА

– Як відбувається власне вибір найменувань?

– Є кілька основних принципів. Перше – це територіальний. Тобто, за місцем, де певна частина дислокується – умовно кажучи, як Київський зенітний ракетний полк. Інший принцип – коли військова частина отримує свого патрона. Наприклад, 24 механізована бригада ім. короля Данила. Або має назву за історичним регіоном, до якого в/ч прив’язана. Так, як 1-ша Сіверська танкова бригада. Або назву на честь військової частини, що відзначилася у певний історичний період – 72 окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців. Або на честь вікопомної події – Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут.

– Ви заявляли, що вояки 24-ї Бригади ім. короля Данила дуже горді зі свого найменування.

– Вони були дуже горді. Це якраз той випадок, коли почесне найменування збігається з бажанням особового складу. Так буває не завжди, але з 24-ю вийшло саме так. Вони себе ще до офіційного перейменування почали називати “королівською піхотою”. Поява таких неформальних назв свідчить про те, що новація сподобалася особовому складу.

– Були випадки, коли ваші пропозиції відверто блокували?

– Такі випадки бувають тоді, коли надаються пропозицію до перейменування на честь видатного діяча, пов’язаного з певною частиною територіально, але особовий склад про нього нічого не знає, а тому й не сприймає. Або може була шанована людина, а в неї не милозвучне прізвище. Однак це проблема браку роз’яснювальної роботи, а не бажання. Тому що був випадок: одна бригада відмовилася від найменування на честь одного історичного діяча, чиє прізвище не дуже звучне, однак згодом самі запропонували нам ім’я іншої людини. Сподіваюся, що через кілька місяців ми зможемо цю історію розповідати відкрито.

УСЯ НОВА СИМВОЛІКА ВЖЕ ОФІЦІЙНО ЗАТВЕРДЖЕНА

– Зміна форми й символіки – те, що найбільш помітно. Проведено титанічну роботу, яка на сьогодні вже завершена. Розкажіть коротко: за якими принципами обирали нові символи?

– Робота зі зміни символіки почалася з 2015 року, її проводила група на чолі з Віталієм Гайдукевичем, до якої з 2016-го я неформально також входжу. Ті символи, які на сьогодні є у Збройних Силах, офіційно затверджені 20 листопада 2017 року Наказом міністра оборони № 606. Суть змін у тому, щоб сучасний український військовий однострій з одного боку не був архаїчним, а з іншого – щоб мав питомо українські елементи. Так, на погонах офіцерського складу є зубчатка Галицької армії. Раніше на погонах в офіцерів були п’ятипроменеві радянські зірки, то на теперішній момент – це ромбічна гетьманська зоря, що веде свій початок від війська гетьмана Павла Скоропадського.

На рукаві кожного українського вояка на теперішній момент є стилізований тризуб, який використовувався в армії УНР. Там, де це було можливим, ми запозичили і кольорову гамму цих тризубів. Такі елементи прив’язують українську армію до період 1917-1921 років, а там, де це можливо, до періоду козацтва або навіть до доби Великого Князівства Литовського. Наприклад, знак танкових військ – це латна рукавиця з пірначем, що символізує спадковість українських танкових підрозділів від важкої кавалерії часів Костянтина Острозького.

Так само багато елементів узято зі світових традицій. Наприклад, новий берет десанту кольору марун, – це символіка, пов’язана з Архистратигом Михаїлом. В усіх країнах він є небесним покровителем парашутно-десантних частин. Для гірської піхоти обрано квітку едельвейса і карпатські бартки.

На рукавах міністра оборони, начальника Генштабу з’явилися дві перехрещені булави як символи вищої військової влади.

Скоро має відбутися ще декілька знакових моментів. На параді 2018 року українська армія позбудеться останніх рудиментів від радянського однострою.

– Знову-таки, були окремі випадки, коли воїни відмовилися сприймати нову форму та символіку з суб’єктивних причин. Скажімо, десантник був проти зняти тільняшку, бо його за неї катували у полоні. Інший приклад – заява морпіхів, про відмову зняти старі чорні берети, бо вони вже омиті кров’ю цієї війни.

– Це абсолютно індивідуальні моменти, які з людьми треба проговорити. Є компроміси, на які бійці погоджуються йти. Є компроміси, на які погоджується йти держава. У своїй роз’яснювальній роботі ми користуємося допомогою Головного управління морально-психологічного забезпечення ГШ ЗСУ, тобто військових психологів і політологів.

Однак у зв’язку з тим, що в нас агресія Росії триває, то місця для подібних компромісів меншає. Насправді Десант дуже швидко почав використовувати новий колір берета. Так само і Національна гвардія, яка також отримала новий колір. Пишаються своїми новими беретами артилеристи й танкісти.

ПИТАННЯ, ЯКЕ ВИШИБАЄ ҐРУНТ З-ПІД НІГ: ЩО РОБИЛА ЧЕРВОНА АРМІЯ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ?

– Вперше був представлений новий Воєнно-історичний календар, але про нього значно менше говорять, ніж про зміну символіки. Чому?

– Воєнно-історичний календар розроблявся в Центрі дослідження гуманітарних проблем ЗСУ. Тривалий час у ньому намагалися поєднати українську та радянську мілітарні традиції. Поступово стало зрозуміло, що цього робити не варто. Календар на 2018 рік був розроблений тими самими людьми. До цього також долучилося Військово-історичне управління Генерального штабу. Тож тепер цей календар набагато більш український. Єдина проблема з ним у тому, що немає коштів для того, щоб його видрукувати. Він розповсюджуватиметься в електронному вигляді.

– Святкування 23 лютого скасоване, але вочевидь до цього ще довго звикатимуть. Що робите з цим?

– 23 лютого скасовано офіційно. У жодній державній установі чи військовій частині офіційно воно не відзначається. Але наступає величезна кількість “але”. Є чимало людей, що ментально перебувають у Радянському Союзі. Тому цьогоріч навіть більш-менш відкрито дехто святкував сторіччя створення Робітничо-селянської червоної армії. При чому, деякі з цих людей є відповідальними за навчання молодого покоління українських офіцерів. Що з цим робити? Єдине, що ми можемо, це проводити роз’яснювальну роботу, чому ми не можемо вважати цю армію українською. Якщо деякі моменти люди сприймають більш-менш спокійно, то коли починаєш говорити, що Червона армія була для України окупаційною, то в деяких людей виникає нервування: “Як це так, армію, в якій я служив, можна вважати окупаційною?”

– Які аргументи ви наводите їм?

– Ми ставимо питання, відповіді на які є абсолютно прозорими. Наприклад, просте питання: Як називається введення іноземних військ на територію незалежної держави? Агресія. ЯК називається наступний акт? Окупація. А тепер порівняймо, що роблять російські війська на Донбасі зараз, і що робила Червона армія в Україні у 1918-1921 роках? А що робила Червона армія на Західній Україні, починаючи з 1944 року? Фактично виконувала функції каральних окупаційних військ.

І питання, яке вишибає в людей ґрунт з-під ніг: що робила Червона армія у 1932-33 роках під час Голодомору? Армія, що позиціонувала себе як армія трудового народу! Вона стояла в оточенні довкола територій, де люди вимирали. Вона стояла на кордонах, відбираючи продовольство. Людей, які здатні мислити, ці факти спонукають до переосмислення. Люди ж, які перебувають в радянській матриці, цього не сприймають абсолютно. Це проблема часу. Такі люди мають піти з армії або за власним бажанням, або ж рано чи пізно має бути прийняте командне рішення позбутися таких людей. Бо глорифікація окупаційнолї армії є абсолютно неприпустимою. Сильною армія буде лише тоді, коли не матиме нічого спільного з ворогом.

– Чи ставиться питання про офіційну відмову в армії від усіх радянських святкувань?

– Там, де можливо, ми від них відходимо. До прикладу, 2 серпня, День Високомобільних Десантних Військ, було замінено на 21 листопада, День Десантно-Штурмових Військ. Ми запровадили українську традицію вшанування Святого Михайла. Сподіваюся, що в наступні роки відбудуться зміни і в днях святкування військових частин і окремих родів військ. Сподіваюся, що більше відзначатимуть дати пам’ятних боїв – не лише битви під Крутами, але й під Вапняркою і Вознесенськом, Чортківської офензиви… Тобто, почне формуватися українська мілітарна традиція і ми вшановуватимемо своїх вояків. Вони не всі свої війни виграли, але вони однозначно боролися за те, щоб українська держава могла існувати сьогодні.

– Ви говорите, що поруч з поверненням до українських традицій має відбуватися інтеграція ЗСУ в світові військові традиції. Зокрема це стосується зміни військових звань.

– Влітку 2015 року було проголошено, що має з’явитися перше офіцерське звання хорунжого і військове звання бригадного генерала – між полковником та генерал-майором. На даний момент ці ідеї знаходяться у тому стані, в якому було від початку. Тобто проголошено бажання це зробити, але через інертність деяких державних інституцій, на кшталт Верховної Ради України, стоїть на місці. Для того, щоб змінити військові звання, треба внести зміни до десятків, якщо не сотень, законодавчих актів. Верховна Рада до цього ще навіть не приступала.

– Щодо бригадного генерала зрозуміло – це практика країн НАТО. А з якою метою пропонують відродити звання хорунжого?

– Є ціла низка традиційних українських старшинських звань, але вони не збігаються ані за назвами, ані історичним використанням з сучасними військовими традиціями. Тому повертати осавулів, бунчужних, чотових, ройових є недоцільним. Але для того, щоб все-таки використати національні елементи, є пропозиція зробити звання хорунжого першим офіцерським званням. Тобто, замість молодшого лейтенанта.

КРЕМЛЬ ЧІТКО РОЗУМІЄ, ЩО ВТРАЧАЄ НАШУ АРМІЮ

– На деякі зміни була дуже різко негативна і неадекватна реакція в Росії.

– Їхня реакція була абсолютно передбачуваною – Кремль чітко розуміє, що втрачає українську армію. У вересні 2017-го, після параду на День Незалежності, російськими медіа прокотилася хвиля паніки з цього приводу. Так само сталося після зміни кольорів десанту. Кремль чітко розуміє, що якщо українська армія не матиме нічого спільного з радянською армією, то не матиме нічого спільного і з російською. За кожною візуальною зміною відбувається зміна внутрішня. Тобто, якщо наша армія не схожа на армію агресора, вона починає і мислити по-іншому. Ворог це відслідковує, і на цьому тлі дивним видається те, що за радянську мілітарну традицію тримаються деякі наші громадяни.

– Дуже болісною була реакція в РФ на нову символіку Воєнної розвідки України – сова, що тримає меч, який пробиває мапу РФ. На емблемі є й географічні огріхи, а може, це зроблено умисне – там Сахалін показаний територією Японії. Віце-прем’єр Рогозін назвав цю емблему “дебильной”. Ви причетні до розробки цієї емблеми?

– Ця символіка цілком розроблена у Головному управлінні розвідки, і є чудовим прикладом того, коли наші військові є абсолютно самодостатніми і креативними. Можна пишатися нашою розвідкою. Символіка, як кажуть, зайшла – сподобалася і розвідникам, і суспільству. Вона викликала просто-таки істерику за порєбріком. Чому взяли сову? Тому що символом військової розвідки Росії є кажан, а кажан – це одна з ланок у харчуванні сови. Девіз російської розвідки “Вище нас – тільки зорі”, девіз української – “Мудрий пануватиме над зірками”. Це ідеологічна боротьба сенсів, яку наша розвідка виграла в одні ворота.

– Ви підтримуєте контакти з російськими військовими істориками? Які контрініціативи звідти?

– Військовою історією я займаюся з 1992 року. З російськими колегами останні контакти припинилися у 2014 році. Але деякі мої знайомі контактують з ними, тому ми знаємо, як російські військові історики на це реагують. Наприклад, книга “Історія українського війська”, яку ми видали у 2016 році, викликала серед російських істориків занепокоєння. Тому що там чітко зазначено, що одним з основних ворогів України є Росія, що ця боротьба велася споконвічно і що Україна не є спадкоємицею традицій радянської армії. Після публікації нашого видання в РФ з’явилося кілька закритих роз’яснювальних матеріалів. Однак якщо бути абсолютно об’єктивним, то ми за рівнем організації воєнно-історичної роботи і в суспільстві, і в армії значно поступаємося Росії. Це треба надолужувати. Зараз для цього докладаються титанічні зусилля, але ми втратили 25 років, тому надолужити за один рік неможливо. Тож залучаємо також цивільних фахівців – для налагодження системи.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3061504

Читати далі ...

Аналітика

Інфраструктура ВМС розбудовується, однак потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс

Опубліковано

на

У Командуванні Військово-Морських Силах ЗС України провели підсумки службової діяльності за 1 квартал 2018 року. Під час заходу присутнім було доведено аналіз стану діяльності національних ВМС за всіма напрямками та обговорено проблемні питання і шляхи їх вирішення. Значну увагу приділили питанням соціального забезпечення військовослужбовців.

— Іде процес реформування та відновлення як інфраструктури військових об’єктів, так і на флоті в цілому. Заходів сплановано дуже багато, значну їх частину вже виконано, — зазначив командувач Військово-Морських Сил ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко. — Роботи залишилося багато, тож не зупиняємося на досягненому, йдемо вперед до поставленої мети.

Звертаючись до особового складу, керівник виду ЗС України розповів про здійснені та перспективні кроки в рамках процесу вирішення соціальних питань військових моряків.

— В Одесі завершується процес будівництва 80-ти квартирного будинку для Військово-Морських Сил ЗС України та гуртожитку для військовослужбовців військової служби за контрактом. В Одеській області для офіцерів вже споруджено будинок на 120 осіб, наразі будується другий, а потім і третій, — наголосив віце-адмірал Ігор Воронченко.

— Також триває процес будівництва житлового фонду для рядового та старшинського складу. Є, звичайно, і невирішені питання, ми над ними працюємо. Але ми маємо розуміти, що для повного вирішення цих проблем потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс. Командування Військово-Морських Сил зі свого боку робить для цього усе можливе, — додав він.

Результат пошуку зображень за запитом "житло вмсу"

4 роки тому росіяни окупували Автономну Республіку Крим, окрім анексії цивільного сектору, вони відібрали і значну інфраструктуру та об’єкти Збройних Сил України загальною вартістю близько 11.5 млрд доларів США. Варто згадати, що тільки з корабельного складу Військово-морські Сили України втратили 70%. Також під контролем росіян зараз перебуває 6 баз ВМСУ що знаходились на території АР Крим:

  • Севастопольська військово-морська база
  • Південна військово-морська База(Донузлав)
  • Балаклава
  • Феодосія
  • Керч
  • Чорноморське

У зв’язку з цим для потреб Військово-морських Сил стала постала нагальною проблема відродження вітчизняного флоту.

Окрім будівництва нових кораблів та катерів у ВМС також розглядають купівлю необхідних плавзасобів у країн партнерів, зокрема мова йде про патрульні катери типу “Айленд” та мінно-тральний комплекс.

Що ж стосується інфраструктури, то на материковій частині України майже не було об’єктів для необхідних розміщення баз Військово-морських сил. Так деякі з них створюються майже з нуля на основі наявних там будов, як наприклад у Бердянську для Азовської військово-морської бази чи в Дачному для ППД батальйону морської піхоти.

Зі створенням в Одесі на базі Західної військово-морської бази ВМС України головного місця базування вітчизняного флоту виникла потреба у розбудові цілого комплексу для потреб Військово-морських Сил, який включатиме в себе окрім місця базування кораблів ще й:

  • Штаб Командування ВМС
  • Інститут ВМС
  • ліцей ВМС
  • їдальну, клуб та автомобільний парк
  • житлові побудови для проживання особового складу бази

Прес-центр Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

http://na.mil.gov.ua/https://mil.in.ua/

Читати далі ...

Аналітика

Проект Закону України “Про прощення”: відповідальність військовослужбовців

Опубліковано

на

В середині березня Центр деокупації опублікував проект Закону України «Про прощення» для відкритого громадського обговорення. Ми впевнені, що українське суспільство має самостійно вирішити, кого прощати, а кого карати за злочини, скоєні в інтересах Російської Федерації на шкоду інтересам нашої країни. Ми послідовно оприлюднимемо пропозиції стосовно різних категорій злочинців та сподіваємося на нашу активну участь в дискусії.

Розгорнута презентація самого законопроекту доступна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=qU1c1X9ujH0&feature=youtu.be

Нижче викладені пропозиції щодо притягнення до відповдальності військовослужбовців Збройних Сил України, які вчинили злочини в інтересах держави-агресора, а також громадян України, що вступили на службу в армію держави-агресора, незаконні збройні формування або військово-комерційні компанії, а також брали участь в бойових діях в якості найманців залежно від тяжкості злочину

Стаття 9. Процедура прощення не застосовується:

1) частиною першою статті 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

2) частиною третьою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

3) частиною четвертою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

4) частиною першою статті 111 (державна зрада), зокрема військовослужбовці, які перейшли на бік ворога і змінили військовій присязі; громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України або за її межами.

5) частиною другою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

6) частиною третьою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України;

7) частиною четвертою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

8) частиною п’ятою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

9) частиною другою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю, що спричинило тяжкі наслідки;

10) частиною другою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб;

11) частиною третьою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в умовах особливого періоду;

12) частиною четвертою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в бойовій обстановці;

13) частиною третьою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю, або втратили документи чи матеріали з такими відомостями, якщо це спричинило тяжкі наслідки;

14) частиною другою, третьою і четвертою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

15) статтею 427 (здача або залишення ворогові засобів ведення війни), зокрема начальницький склад військових формувань;

16) частиною першою і другою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні;

17) статтею 447 (найманство), зокрема громадяни України, які без дозволу відповідних органів державної влади як найманці брали участь у збройних конфліктах інших держав.

Стаття 10. Процедура прощення може застосовуватись за злочини середньої тяжкості:

1) частиною другою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

2) частиною першою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і не брали участі у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

3) частиною першою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю;

4) частиною першою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби;

5) частиною першою і другою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю;

6) частиною першою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

7) частиною третьою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні.

Стаття 11. Процедура прощення може застосовуватись за злочини невеликої тяжкості:

1) частиною третьою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями за межами території України;

Стаття 13. Дії, які за Законом не вважаються злочинами

За цим Законом не вважаються злочинами дії громадян України щодо отримання документів, які посвідчують особу чи її майнові права, виданих окупаційною адміністрацією Російської Федерації, сплата податків та інших обов’язкових платежів на окупованій території, а також участь в голосуванні на незаконних виборах та референдумах.

Згідно статті 51 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни та Резолюції третього комітету Генеральної асамблеї ООН від 15 листопада 2016 року, держава-окупант не має права здійснювати примусовий призов громадян України на строкову військову службу. Такі дії вважаються порушенням міжнародного права, а громадяни звільняються від відповідальності.

Пояснення:

Процедура прощення полягає в заміні покарання, пов’язаного з позбавленням волі, на альтернативне покарання у вигляді тимчасового обмеження прав. Особи, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, прощенню не підлягають.

Альтернативне основне покарання – покарання, яке застосовується до громадянина України, відповідно до Кримінального кодексу України, в якості заміни основного покарання у вигляді позбавлення волі на тимчасове позбавлення права на роботу в органах державної влади та місцевого самоврядування, в консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах і службах Президента України та органів державної влади, на роботу в складі виборчих комісій на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах, всеукраїнському та місцевому референдумах, права на військову службу, роботу в правоохоронних органах та органах судової влади, роботу на керівних посадах в державних підприємствах, закладах та установах, права на викладацьку діяльність, права бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільським, селищним, міським головою та старостою, а також призупинення права брати участь у виборах Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів, старост та у референдумі на строк п’ять або десять років.

ЦЕНТР ДЕОКУПАЦІЇ ТА РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Читати далі ...

Trending