Зв'яжіться з нами

Аналітика

Особливості реінтеграційної політики України щодо ОРДЛО

Опубліковано

на

Київ змінює стратегію щодо ОРДЛО (Окремі райони Донецької та Луганської областей). Замість військової риторики і конфронтації як з урядами республік, так і з підтримуючим їх населенням буде застосовуватися м’який підхід, що передбачає полегшення перетину лінії зіткнення, розвиток людських контактів між людьми з підконтрольних і непідконтрольних Києву територій, істотне пом’якшення торгової блокади територій ОРДЛО . Про це розповів в інтервю російському виданню Газета.ru. міністр з питань окупованих територій Вадим Черниш.

 

11 січня поточного року цю постанову з другої спроби було проголосовано урядом Володимира Гройсмана. Напередодні голосування Україна відновила подачу води в Луганськ. Це сталося після того, як 6 січня перші 10,5 млн гривень (22,8 млн рублів) надійшли на рахунки фірми-посередника як оплата за спожиту на неконтрольованих Україною територіях воду. Запрацював механізм оплати за водопостачання “ЛНР”, розроблений як раз міністерством Вадима Черниша під час переговорів у Мінську в 2016 році.

План на 214 млн доларів

— Ви багато встигли з квітня, з моменту формування свого міністерства?

— Ми людей почали набирати тільки з вересня. Ще не всі пройшли тренінги, але ударна сила, яка добре розбирається в процесах і розуміє, що саме потрібно робити, вже є.

В цій країні всі розуміють, що щось потрібно робити, а от як — розуміють не всі.

— І у вас вже є всі рецепти для непідконтрольних територій України?

— Для окремих районів Луганської і Донецької областей точніше буде визначення «непідконтрольні території Україні».

Про це формулювання. Якщо ж говорити про рішення, то коли ми говоримо про східні терени нашої країни, ми розуміємо, що, по-перше, ми повинні боротися за серця і уми людей. По-друге, шукати, домагатися політико-дипломатичного рішення. І це не лінійні процеси в стилі «спочатку кордон, а потім треба щось з людьми робити». Ні, з людьми потрібно працювати вже зараз.

— Ви розумієте, скільки там людей?

— Приблизно знаємо, точно — ні.

— Дані ООН і статистичних управлінь “самопроголошених республік” розходяться на 800 тис. осіб…

— Ми спираємося на дані, які відпрацьовані з міжнародними гуманітарними організаціями і нашими міжнародними партнерами. Вони не точні, але фахівці нашого міністерства були залучені на всіх етапах аналітичної роботи міжнародних організацій. На контрольованих територіях Донецької та Луганської областей зараз проживають близько трьох мільйонів чоловік.

У нас є кілька цифр від міжнародних партнерів. Наприклад, коли планується гуманітарний проект на контрольованих територіях, робиться так звана оцінка потреб. Під час цього процесу оцінюється, скільки там людей живе і яка їх частина потребує допомоги. Оцінюються школи, кількість дітей в сім’ях, в класах, кількість переміщених осіб, йде опитування цих осіб про родичів, які залишилися там. Частина тимчасово переміщених осіб (ТПО) залишає інформацію в анонімних опитуваннях при одержанні допомоги, послуг, відправлення дітей до школи.

Весь цей обсяг інформації аналізується спеціальним агентством ООН, його називають OCHA (управління ООН з координації гуманітарних питань). Цифри OCHA ми підтверджуємо і представляємо донорам. Говоримо: «Дивіться, у нас стільки людей, які потребують таких видів допомоги на територіях, де немає влади, немає бюджету, немає нашого казначейства». У 2015 році, за оцінкою ООН, там було 2,8 млн жителів. В цьому році був деякий відтік людей на непідконтрольні території, пов’язане з набагато меншою інтенсивністю бойових дій. В наступному ми теж зробимо детальну оцінку кількості населення.

— Ваша поїздка в Нью-Йорк в грудні була з цим пов’язана?

— Так, з розробкою плану гуманітарного реагування ООН на 2017 рік. ООН відокремлює проекти гуманітарної допомоги від проектів відновлення та розвитку. Відновлення зруйнованого — це початковий етап розвитку. Тому що завжди ставиться мета зробити краще, ніж було. Гроші, які виділяються на гуманітарний план, дають ті ж донори, які фінансують розвиток. Це так звані «швидкі гроші», які не потрібно повертати, і вони направляються безпосередньо на надання допомоги. Конфлікт триває, обстріли тривають по всій лінії зіткнення, і гроші на розвиток там ніхто з донорів давати не буде.

Тому наше міністерство захищало в ООН детальний план з оцінкою потреб для допомоги людям на підконтрольних територіях, людям, які проживають уздовж лінії зіткнення, і частково для підконтрольних територій.

Багато офіційних осіб в Нью-Йорку були дуже здивовані, коли ми показали слайди, діаграми з докладною динамікою обстрілу. Вони були впевнені, що конфлікту особливого вже немає і пора починати говорити про відновлення.

По-перше, конфлікт не заморожений, а відбувається зараз. По-друге, ніхто не застрахований, що він не буде більш інтенсивним. І ми сподіваємося, що уряду України через міжнародних партнерів вдасться надати максимальну допомогу людям на контрольованих територіях.

— Про які суми йде мова?

— Гуманітарний план передбачає виділення 214 млн доларів.

— А наскільки глибоко ви відстежуєте процеси в Донецьку і Луганську і на лінії зіткнення? Наприклад, ви розумієте ситуацію з вугіллям і його постачанням звідти?

— Ми розуміємо, що відбувається. Всього 9,2 млн антрациту потрібно для енергетики України, і весь він знаходиться на неконтрольованій території. Істотна частина руху обсягів вугілля відбувається всередині бізнес-ланцюжків ДТЕК Ріната Ахметова та інших приватних власників, які володіють шахтами і одночасно є бенефіціарами енергогенеруючих підприємств, куди це вугілля постачається. Вони переміщують вугілля через лінію дотику, але при цьому всі взаєморозрахунки в цих схемах йдуть на українських територіях і, відповідно, не корумпують блокпости і військових.

Без цього вугілля почнуться віялові відключення електроенергії по всій країні. У різні періоди непідконтрольні території забезпечують від 10 до 19% електрогенерації країни.

Плюсом для нас ще є те, що ці компанії платять зарплати людям, які живуть на непідконтрольних Україні територіях, але при цьому отримують гроші у гривні від українського підприємства на картки, емітовані українським банком, з яких сплачуються всі податки, в тому числі і військовий. І виходить, інтерес влади РФ тільки в тому, щоб не перешкоджати діяльності українських підприємств на підконтрольних територіях, оскільки це не дає людям на підконтрольних територіях померти з голоду.

— Багато переміщається вантажів?

— Багато. Цифри змінюються кожен день, все залежить від того, які перегони працюють. Всього таких залізничних перегонів п’ять, і кожен день я отримую довідку про їх роботу. Сьогодні (на момент розмови. — «Газета.Ru»), наприклад, із-за вибуху не працює перегін Стаханов – Попасна. По решті перегонах — через Ясинувату вантажі не йшли. Працювали ділянки Сентянівка – Шипилово, Микитівка – Майорск, Луганськ Південний – Кондрашевська Нова. За добу на підконтрольну територію пройшло 364 вагона, які перевезли 24,7 тис. тонн енергетичного вугілля. І так кожен день.

Комунальні схеми перемир’я
— Ваш заступник Георгій Тука багато разів погрожував відключити Луганськ від води. У вас дійсно є такі можливості і повноваження?

— Він ніде не говорив такого. Ми не маємо повноважень і можливостей відключати в Луганську воду. Ми спостерігаємо за ситуацією і робимо все, щоб вода не була відключена. Система дуже проста — ми домовляємося з усіма зацікавленими сторонами, щоб вода, за постачання якої відповідає КП «Попаснянський районний водоканал», йшла в Луганськ і далі. Попаснянський водоканал забезпечує людей водою не тільки на неконтрольованій території, але і на контрольованій теж. І коли підприємству відключали електрику, без води сиділи всі — і до лінії зіткнення, і за нею.

Там працюють сотні людей, і гроші на зарплату йдуть вже навіть не з бюджету міста Попасна, а з обласного. Але грошей, щоб покрити борги за електроенергію, немає вже і в обласному бюджеті. Водоканал не відрізають від Луганська, просто в умовах, коли від 90 до 95% води роздається фактично безкоштовно, підприємство швидко йде до банкрутства. Це не наше бажання відключити воду, це фінансовий крах підприємства, яке не має доходів, але качає воду у великих обсягах і кожен день.

Тому ми вели переговори з Міжнародним комітетом Червоного Хреста (МКЧХ), донорами і втримали ситуацію. МКЧХ заплатив зі свого бюджету за електроенергію для Попаснянського водоканалу за два місяці в надії, що за цей час в Мінську вдасться домовитися про порядок розрахунків з непідконтрольних територій.

— А хто, по-вашому, повинен платити? Росія? Адже існування влади самопроголошених республік ви не визнаєте.

— Схема проста. Ми зареєстрували на підконтрольній території підприємство, яке називається «Джерело нового життя». Його завдання купувати воду у Попаснянського водоканалу і поставляти потім на непідконтрольну територію згідно з тарифами, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг. Ми знаємо, що на непідконтрольних територіях гроші за воду з населення збираються більше в рублях, звичайно. При цьому на непідконтрольних територіях ведуть свою діяльність кілька підприємств, зареєстрованих на підконтрольній території, з якими можна розробити схеми взаємозаліків. У той же час представники окремих районів Луганської області, де органи влади України не здійснюють повноваження, блокували всі домовленості, директори просто не доїжджали на підписання документів, щоб замкнути ланцюжок.

Варіант, при якому можливі якісь господарські зв’язки з так звано владою з непідконтрольної частини Луганської області, не обговорювалося в принципі.

Але був варіант з міжнародними компаніями, кінцеві бенефіціари яких знаходяться в Російській Федерації. В такому випадку це могли бути вексельні схеми, існує безліч клірингових схем, можна було залучити міжнародних посередників з репутацією. Було б бажання, але от його якраз не було.

Я був учасником мінських переговорів і ніколи не чув, щоб вони (ЛНР. — «Газета.Ru») хотіли самі платити. Навіть мови не було! Йшлося тільки про те, що ми повинні там відновити українську банківську систему, щоб пішли розрахунки. Але це можна зробити тільки в теорії — української влади немає, української охорони немає, контролюючих органів немає. Безпеку ніхто гарантувати не може. А ви уявляєте, скільки там втратила українська держава від пограбування банків у 2014 році?

Мова про відновлення банківської системи не піднімається в принципі, оскільки ніхто не розуміє, як це можна зробити. Переговорам дуже заважала персональна зацікавленість тих, хто називає там себе владою. Адже гроші за воду збираються, але потім нікуди не перераховуються. Плюс політичні проблеми — населення там зараз за воду платить набагато менше, ніж на підконтрольних територіях. Що для них означає ввести реальні, економічно обґрунтовані тарифи?

Але як би там не було, зараз система оплати за водопостачання, запропонована нами, запрацювала.

— А газ?

— Газ ми туди не постачаємо.

— Електроенергія?

— Ми повністю контролюємо енергосистему через структури «Укренерго». Органи «Укренерго» продовжують працювати в тій же Горлівці. Я згадав про Горлівку, оскільки влітку там була спроба захоплення об’єкта МЕМ (магістральні електромережі. — «Газета.Ru»).

— Я пам’ятаю, туди зайшли озброєні люди і зажадали у співробітників переоформитись з України на ДНР…

— Так, вони прийшли, а потім пішли. Домоглися цього ми в ході переговорів в Мінську. І досі автоматизовані системи «Укренерго» керують енергетичними мережами у тому числі і на непідконтрольних територіях.

— Ви не могли б окреслити всі компетенції України усередині самопроголошених республік?

— Диспетчерські служби залізниці знаходяться на підконтрольній території, Донецька залізниця працює в українській юрисдикції, виплата зарплат 26 тис. співробітників розблокована і здійснюється в гривні на картки, які емітовані українськими банками. Те ж саме можна сказати про постачання води. Диспетчерські функції на підконтрольній території, дирекція в Донецьку. Компанія «Вода Донбасу» розподілена нерівномірно — трохи більше 4 тис. працюючих на підконтрольній території, більше 7 тис. — на непідконтрольній. Всі отримують зарплати у гривні.

Хлор і реагенти для знезараження води на Донецьку фільтрувальну станцію з 2014 року надає і оплачує Швейцарська конфедерація у співпраці з нашим міністерством. 9 тонн хлору кожні два місяці підвозять в Ясинувату через лінію розмежування за посередництва ОБСЄ та Центру з контролю за припиненням вогню. Вдень, під час спеціального «вікна тиші», на цій ділянці хлор доставляють безпосередньо на станцію, яка знаходиться в так званій «буферній зоні», і за більш ніж два роки боїв її, слава богу, ніхто ще не розбив. Цей хлор – продукція подвійного призначення, тому строго контролюється, поставляється на підставі спеціальних дозволів, відповідальність беруть на себе міжнародні посередники, СММ ОБСЄ. А потім ця очищена вода йде не тільки в Донецьк, але і в Авдіївку, Волноваху і Маріуполь.

У Луганській області реагенти також оплачує і постачає Міжнародний комітет Червоного Хреста, і очищення води там йде простіше, на спеціальних об’єктах Попаснянського водоканалу. МКЧХ також ремонтує труби Попаснянського водоканалу. А UNICEF (Дитячий фонд ООН) займається ризик-менеджментом, з допомогою найнятого ними ж спеціального експерта австрійця Еріха Кашки, кооптованого в дирекцію компанії «Вода Донбасу».

Вся енергосистема управляється Україною з обмеженням у вигляді пошкоджених бойовими діями лініями електропередачі.

Диспетчеризація йде з контрольованої території, в тому числі і на Зуївській та Старобешівській ТЕС, які знаходяться на неконтрольованій території Донецької області. З приводу оплати за електроенергію: існує спеціальна постанова уряду та схема розподілу грошей. Система всередині там не замкнута — вона окрема в неконтрольованих територіях Донецькій і Луганській областях. У Луганську існує ЛуТЕС в Щасті, яка живить всю область. Я був на цій ТЕС, там з вікна видно пагорб, і за пагорбом уже чужі окопи. Але вугілля на станцію підвозиться з тієї сторони лінії зіткнення — з шахт Ровеньків та Свердловська, а електроенергія частково повертається назад. І ця станція — єдине джерело електроенергії в Луганській області. Тобто якщо припиниться потік вугілля з непідконтрольноЇ території, то електрики позбудеться вся область. Така повна взаємозалежність. Вони це добре знають і пускають вугілля, щоб певний запас завжди залишався. Знову ж, значна частина електроенергії йде на Алчевський металургійний комбінат, зареєстрований на українській території і працює в українському правовому полі.

Шахти в Ровеньках і Свердловську не націоналізовані і працюють в українській юрисдикції.

Реінтеграція по-тихому
— До речі, що ви можете сказати про націоналізацію?

— Можу сказати, що російська компанія «Мечел» з приводу захоплення свого електрометалургійного заводу в Донецьку в українське міністерство у справах тимчасово окупованих територій не зверталася (раніше компанія спростовувала факт «захоплення». — «Газета.Ru»). Господарі харцизького «Силуру» теж поки мовчать. Ми готові піднімати будь-яку проблему в Мінську, як це було з горлівською МЕС. Ми вирішували проблеми невеликих українських власників, а також до нас зверталася міжнародна виробнича компанія, філія якої знаходиться на непідконтрольній території, але після консультацій керівництво компанії вирішило не піднімати питання на політичний рівень.

— Ви завжди всім цим займалися?

— Так, з 2014 року, з моменту створення Агентства з питань відновлення Донбасу.

— І ви завжди були апологетом «м’якої сили»?

— Так!

— І саме як прихильника «м’якої сили» президент Петро Порошенко поставив вас на це міністерство?

— Я не знаю точних причин, але я завжди говорив про «м’яку силу», і, мені здається, саме тому мені довірили цю роботу. Рішення приймала парламентська коаліція. Прем’єр-міністр виніс мою кандидатуру, президент її підтримав. Я брав участь у переговорах у Мінську і підтримую позицію президента про те, що території можна повернути тільки політико-дипломатичним шляхом. Ніякого військового шляху тут бути не може.

— А ви розумієте, скільки людей там працюють на великий український бізнес, що це за підприємства, цифри їх виробництва?

— Звичайно. Якщо ми говоримо про великі підприємства, то там 20 великих виробництв: корпорації «Індустріальний союз Донбасу» — 3, ДТЕК — 8 і 9 заводів «Метінвесту». На великих виробництвах працюють понад 73 тис. осіб, останніх цифр під рукою немає, але от за 2015-й і перший квартал 2016 року вони заплатили податків до бюджету 5 783,11 млн гривень.

Це що стосується «монстрів» промисловості. Але підприємств дуже багато, багато вбудовані в технологічні ланцюжки на українській території і є цехами якихось виробництв. У Луганській області на неконтрольованій території шість великих підприємств. Мова не тільки про Алчевськ — наприклад, той же Стахановський завод феросплавів зареєстрований на українській території.

І всі ці підприємства мають можливість виключно на залізничному транспорті завозити туди сировину і комплектуючі. Під контролем силових органів, зрозуміло — створені спеціальні групи при Антитерористичному центрі з представників військових, фіскалів, співробітників СБУ.

Є такий 415-й наказ СБУ, який регулює пересування людей і вантажів через лінію дотику. Кожна поставка туди сировини або комплектуючих розглядається окремо.

— Скільки людей таким чином зав’язано на українську державу?

— На український бізнес! Це дуже важливо — там немає бюджетних державних організацій і органів влади, там є державний бізнес. «Укрзалізниця», «Укренерго», «Вода Донбасу» — це всі державні та комунальні підприємства. У нас є тільки непрямі цифри, зав’язані на дані українських банків. Вони сирі, банківська таємниця не все дає можливість фіксувати. Але до 150 тис. осіб отримують зарплати у гривні. Зараз чекаємо одне міжнародне дослідження. У гуманітарних місіях працюють і економісти. Це аналітика непублічна, але з сім’ями через бізнес від 15 до 20% населення таким чином зав’язані.

Бізнес — це один з важливих містків, які залишилися з людьми на непідконтрольній території. В теорії є декілька «треків» збереження контактів з людьми.

Наша тверда позиція – громадяни Захарченко і Плотницький представляють лише себе і, може бути, своїх кураторів з РФ. А ось якщо ви хочете зберігати контакти з людьми, то повинні розуміти, по яких напрямках ви будете це робити.

Перший напрямок — це дрібний, не середній і великий, а малий бізнес. Якщо ти приїхав і купив дозволені 75 кг товару для перепродажу, то ти контактуєш з людиною, у якої ти купуєш, і є провайдером українських товарів і послуг як мінімум для своїх родичів. Друге — наймана робоча сила. Третє — державні адміністративні послуги. По-четверте, різноманітні культурні контакти.

Я багато раз приводив приклад концерту «Океану Ельзи» в Маріуполі. Він і в Краматорську був абсолютно масовим, але наслідки маріупольського я особисто бачив на КПВВ в Новотроїцьке.

Я там спілкувався з молодими хлопцями, які масово їхали назад в Донецьк з цього концерту. Мене впізнали хлопці і вийшли з черги, без преси, без будь-якого офіціозу просто розповідали, як вони заздалегідь виїжджали, щоб не дізналися на тій стороні, і яким це було для них святом. Ми повинні докладати всі сили для збереження контактів з людьми на непідконтрольних територіях і їх примноження. Так сталося, що ми розділені зараз, але як тільки ми туди повернемося, вони повинні органічно влитися в українське суспільство. Ми єдиний народ, єдина країна.

Якщо ці контакти не підтримувати, вони швидко заміщуються. І людина за 50 кг свинини їде не в Волноваху, а в Гуково Ростовської області, наприклад. Який у цьому сенс? Тому ми боремося за те, щоб КПВВ було якомога більше і вони працювали як можна краще і швидше.

— Постанова українського уряду про «м’яку силу», про який ми вже писали, має перспективи?

— Вона пройшла в грудні державний комітет з невеликими правками та проголосована 11 січня. Як тільки її підпише прем’єр-міністр, ми її презентуємо. Задумка в тому, що в ній деталізовані завдання та ідеї для кожного міністерства і кожного державного органу. Ті, які вони повинні здійснити переважно в рамках своїх існуючих бюджетів. Це речі, які робляться не нашим міністерством, ми всього лише координатори і розробники ідеї. Уряд України прийняв цю логіку, і всі органи влади в 2017 році будуть по Донбасу в рамках неї працювати.
— А по Криму?

— По людям те ж саме. Якщо людина хоче тримати в кишені паспорт України, але боїться наслідків, ми повинні забезпечити можливість отримання всіх адміністративних сервісів на кордоні. Всі бажаючі повинні мати можливість отримати українське свідоцтво про народження дитини, змінити фото в паспорті, отримати новий закордонний паспорт. В іншому ми намагаємося робити все від нас залежне, щоб перешкодити схемами заходження суден у порти, переміщення літаків, порушення Конвенції з морського права. Але при цьому Україна не вдається до військових засобів, не влаштовує там війну, тільки прикордонне судно не раз виходило, щоб, відповідно до Конвенції з міжнародного морського права, зафіксувати факт порушення та скласти відповідні матеріали для судових органів.

І судові процеси йдуть. Україна подала позови з міжнародного морського права і «Нафтогаз України» позов щодо порушення права власності. Всі чули про суди по скіфському золоті, але це тільки верхівка айсберга. Поза увагою журналістів залишаються наші дії в ЮНЕСКО, наприклад.

Пам’ятки культурної спадщини — Херсонес, Бахчисарай, Пантікапей в Керчі і так далі — це нерухомість, яку ми не могли б вивезти за будь-яких умов, але Україна вважає це своєю територією і вимагає, раз нас там немає, щоб всі археологічні розкопки йшли під контролем ЮНЕСКО.

Дуже великі зусилля додаються, щоб задіяти міжнародні механізми, щоб вчені, які будуть вести там незаконні розкопки, позбавлялися права доступу на міжнародні конференції, наприклад. Чим би вони не прикривалися, ми говоримо, що ми зганьбимо цих людей, що вони чинять не лише всупереч закону, а й моралі, що міжнародне наукове співтовариство не повинно їх приймати. І таких «фронтів» безліч.

Інша справа, що багато документів по Криму і деякі по сходу країни знаходяться під грифом «таємно», щоб уникнути попереджувальних дій Російської Федерації.

 

Джерело:https://www.gazeta.ru Переклад: http://milnavigator.com.ua/

 

Аналітика

Наші воїни можуть бути ситими і добре спорядженими, але без ідеології це буде радянська армія – про ребрендинг ЗСУ

Опубліковано

на

Двозуб Святослава і вовкулака для ССО, лицарська рукавичка для танкових військ, едельвейси і карпатські бартки для гірської піхоти – нова символіка та однострій Збройних Сил України вже офіційно затверджені. Зміна найменувань військових частин триває, так само як і відмова від радянських військових свят. Кампанія з ребрендингу армії найбільших масштабів набирає саме цього року.

Спеціальна робоча група з ідеологічного оновлення української армії працює на волонтерських засадах вже не перший рік. Позаштатний радник заступника голови Адміністрації Президента історик Василь Павлов розповів “Цензор.НЕТ” про перебіг реформи.

ОДИН ВИСОКОПОВАЖНИЙ ОФІЦЕР ЗАПИТАВ: “ВИ ВЗАГАЛІ РОЗУМІЄТЕ, ЩО РОБИТЕ?”

– І суспільство, і армія звикають до нового однострою, емблем, до нових назв частин. Розкажіть загалом про план стосовно того, що називають ребрендингом армії.

– Воєнно-історична робота у Збройних силах України започаткована у квітні 2017 року. За цей рік зроблено багато. Зокрема розроблено законодавчу базу, план воєнно-історичної роботи, чого раніше в принципі не було. За три літні місяці була підготовлена і напередодні 6 грудня 2017-го підписана міністром оборони Концепція воєнної історії України. Маємо цілковите сприяння МО і Генштабу. На найвищому рівні зрозуміли, що ми повинні позбавитися від маркеру ворога – це і свята, і форма, і символіка, і орієнтація на ті чи інші події.

Зараз ми набагато активніше розповідаємо воїнам про присвоєння почесних найменувань підрозділам, про зміну символіки і форми. Це важливо, бо це реально перша хвиля за всі роки незалежності, коли зміни плануються і під них підкладається ідеологічна робота і все це завершується позитивним результатом.

– Дехто ставиться скептично до таких масштабних оновлень у час, коли економіка не на підйомі…

– Таке сприйняття власне через те, що така робота ведеться вперше за 26 років. Армія може бути добре оснащена, в новій формі, сита й натренована, але без ідеологічної роботи в головах це буде досі армія-окупант. Ми не маємо часу все робити по черзі. Треба одночасно переозброювати, переодягати армію, а паралельно – проводити ідеологічні зміни.

– Не таємниця, що дехто з військових, особливо на перших порах, не сприймав зміни. А дехто не сприймає досі. Ви це усвідомлюєте?

– Така проблема є. Але люди не сприймають не через те, що вони погані, а через те, що попросту не знають цього. Інформація для більшості військовослужбовців у кращому випадку обмежується шкільним курсом з історії України, у гіршому – знаннями, отриманими ще за часів Радянського Союзу (з відповідними ідеологічними перекрученнями). Але коли з людьми починаєш говорити і відповідати на їхні запитання – іноді дуже незручні запитання – то все поступово стає на свої місця.

Будь-яка ідеологічна робота потребує часу. Коли в нас відбувала одна з перших зустрічей з десантом, то високоповажний офіцер відверто запитав: “Ви взагалі розумієте, що робите?” Я відповів, що розуміємо. Далі він спитав: “Як швидко ви хочете отримати результат?” Я сказав, що роз’яснювальна робота має тривати 3-5 років. Тоді він погодився, що ми адекватно оцінюємо свої сили і можливості. Тобто найголовнішим в ідеологічній роботі є її інтенсивність та час.

– Як це відбувається за алгоритмом дій – щоб було зрозуміло, що дійсно маєте тверезий план?

– Якщо взяти роботу з присвоєння почесних найменувань, для цього проводяться робочі наради в Генеральному штабі, Міністерстві оборони і в усіх держслужбах, де є військові частини, які претендують на те, щоб отримати почесне найменування. За результатами цієї роботи буде сформовано пул військових частин, які мать право і можливість отримати нове найменування вже цьогоріч. Далі робоча група спільно з представниками військових частин розроблятиме пропозиції. Вирішуватиметься, якими саме будуть ці почесні найменування. Після цього проводиться роз’яснювальна робота з особовим складом. Потім, згідно із законодавством України, мають відбутися збори у військовій частині, рішення протоколюється і далі йде по інстанціях на командування, Генштаб й Міноборони і зрештою до Адміністрації Президента. Лише після цього виходить відповідний Указ.

НОВІ НАЙМЕНУВАННЯ ЧАСТИН: ВІД КОРОЛЯ ДАНИЛА

– Як відбувається власне вибір найменувань?

– Є кілька основних принципів. Перше – це територіальний. Тобто, за місцем, де певна частина дислокується – умовно кажучи, як Київський зенітний ракетний полк. Інший принцип – коли військова частина отримує свого патрона. Наприклад, 24 механізована бригада ім. короля Данила. Або має назву за історичним регіоном, до якого в/ч прив’язана. Так, як 1-ша Сіверська танкова бригада. Або назву на честь військової частини, що відзначилася у певний історичний період – 72 окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців. Або на честь вікопомної події – Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут.

– Ви заявляли, що вояки 24-ї Бригади ім. короля Данила дуже горді зі свого найменування.

– Вони були дуже горді. Це якраз той випадок, коли почесне найменування збігається з бажанням особового складу. Так буває не завжди, але з 24-ю вийшло саме так. Вони себе ще до офіційного перейменування почали називати “королівською піхотою”. Поява таких неформальних назв свідчить про те, що новація сподобалася особовому складу.

– Були випадки, коли ваші пропозиції відверто блокували?

– Такі випадки бувають тоді, коли надаються пропозицію до перейменування на честь видатного діяча, пов’язаного з певною частиною територіально, але особовий склад про нього нічого не знає, а тому й не сприймає. Або може була шанована людина, а в неї не милозвучне прізвище. Однак це проблема браку роз’яснювальної роботи, а не бажання. Тому що був випадок: одна бригада відмовилася від найменування на честь одного історичного діяча, чиє прізвище не дуже звучне, однак згодом самі запропонували нам ім’я іншої людини. Сподіваюся, що через кілька місяців ми зможемо цю історію розповідати відкрито.

УСЯ НОВА СИМВОЛІКА ВЖЕ ОФІЦІЙНО ЗАТВЕРДЖЕНА

– Зміна форми й символіки – те, що найбільш помітно. Проведено титанічну роботу, яка на сьогодні вже завершена. Розкажіть коротко: за якими принципами обирали нові символи?

– Робота зі зміни символіки почалася з 2015 року, її проводила група на чолі з Віталієм Гайдукевичем, до якої з 2016-го я неформально також входжу. Ті символи, які на сьогодні є у Збройних Силах, офіційно затверджені 20 листопада 2017 року Наказом міністра оборони № 606. Суть змін у тому, щоб сучасний український військовий однострій з одного боку не був архаїчним, а з іншого – щоб мав питомо українські елементи. Так, на погонах офіцерського складу є зубчатка Галицької армії. Раніше на погонах в офіцерів були п’ятипроменеві радянські зірки, то на теперішній момент – це ромбічна гетьманська зоря, що веде свій початок від війська гетьмана Павла Скоропадського.

На рукаві кожного українського вояка на теперішній момент є стилізований тризуб, який використовувався в армії УНР. Там, де це було можливим, ми запозичили і кольорову гамму цих тризубів. Такі елементи прив’язують українську армію до період 1917-1921 років, а там, де це можливо, до періоду козацтва або навіть до доби Великого Князівства Литовського. Наприклад, знак танкових військ – це латна рукавиця з пірначем, що символізує спадковість українських танкових підрозділів від важкої кавалерії часів Костянтина Острозького.

Так само багато елементів узято зі світових традицій. Наприклад, новий берет десанту кольору марун, – це символіка, пов’язана з Архистратигом Михаїлом. В усіх країнах він є небесним покровителем парашутно-десантних частин. Для гірської піхоти обрано квітку едельвейса і карпатські бартки.

На рукавах міністра оборони, начальника Генштабу з’явилися дві перехрещені булави як символи вищої військової влади.

Скоро має відбутися ще декілька знакових моментів. На параді 2018 року українська армія позбудеться останніх рудиментів від радянського однострою.

– Знову-таки, були окремі випадки, коли воїни відмовилися сприймати нову форму та символіку з суб’єктивних причин. Скажімо, десантник був проти зняти тільняшку, бо його за неї катували у полоні. Інший приклад – заява морпіхів, про відмову зняти старі чорні берети, бо вони вже омиті кров’ю цієї війни.

– Це абсолютно індивідуальні моменти, які з людьми треба проговорити. Є компроміси, на які бійці погоджуються йти. Є компроміси, на які погоджується йти держава. У своїй роз’яснювальній роботі ми користуємося допомогою Головного управління морально-психологічного забезпечення ГШ ЗСУ, тобто військових психологів і політологів.

Однак у зв’язку з тим, що в нас агресія Росії триває, то місця для подібних компромісів меншає. Насправді Десант дуже швидко почав використовувати новий колір берета. Так само і Національна гвардія, яка також отримала новий колір. Пишаються своїми новими беретами артилеристи й танкісти.

ПИТАННЯ, ЯКЕ ВИШИБАЄ ҐРУНТ З-ПІД НІГ: ЩО РОБИЛА ЧЕРВОНА АРМІЯ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ?

– Вперше був представлений новий Воєнно-історичний календар, але про нього значно менше говорять, ніж про зміну символіки. Чому?

– Воєнно-історичний календар розроблявся в Центрі дослідження гуманітарних проблем ЗСУ. Тривалий час у ньому намагалися поєднати українську та радянську мілітарні традиції. Поступово стало зрозуміло, що цього робити не варто. Календар на 2018 рік був розроблений тими самими людьми. До цього також долучилося Військово-історичне управління Генерального штабу. Тож тепер цей календар набагато більш український. Єдина проблема з ним у тому, що немає коштів для того, щоб його видрукувати. Він розповсюджуватиметься в електронному вигляді.

– Святкування 23 лютого скасоване, але вочевидь до цього ще довго звикатимуть. Що робите з цим?

– 23 лютого скасовано офіційно. У жодній державній установі чи військовій частині офіційно воно не відзначається. Але наступає величезна кількість “але”. Є чимало людей, що ментально перебувають у Радянському Союзі. Тому цьогоріч навіть більш-менш відкрито дехто святкував сторіччя створення Робітничо-селянської червоної армії. При чому, деякі з цих людей є відповідальними за навчання молодого покоління українських офіцерів. Що з цим робити? Єдине, що ми можемо, це проводити роз’яснювальну роботу, чому ми не можемо вважати цю армію українською. Якщо деякі моменти люди сприймають більш-менш спокійно, то коли починаєш говорити, що Червона армія була для України окупаційною, то в деяких людей виникає нервування: “Як це так, армію, в якій я служив, можна вважати окупаційною?”

– Які аргументи ви наводите їм?

– Ми ставимо питання, відповіді на які є абсолютно прозорими. Наприклад, просте питання: Як називається введення іноземних військ на територію незалежної держави? Агресія. ЯК називається наступний акт? Окупація. А тепер порівняймо, що роблять російські війська на Донбасі зараз, і що робила Червона армія в Україні у 1918-1921 роках? А що робила Червона армія на Західній Україні, починаючи з 1944 року? Фактично виконувала функції каральних окупаційних військ.

І питання, яке вишибає в людей ґрунт з-під ніг: що робила Червона армія у 1932-33 роках під час Голодомору? Армія, що позиціонувала себе як армія трудового народу! Вона стояла в оточенні довкола територій, де люди вимирали. Вона стояла на кордонах, відбираючи продовольство. Людей, які здатні мислити, ці факти спонукають до переосмислення. Люди ж, які перебувають в радянській матриці, цього не сприймають абсолютно. Це проблема часу. Такі люди мають піти з армії або за власним бажанням, або ж рано чи пізно має бути прийняте командне рішення позбутися таких людей. Бо глорифікація окупаційнолї армії є абсолютно неприпустимою. Сильною армія буде лише тоді, коли не матиме нічого спільного з ворогом.

– Чи ставиться питання про офіційну відмову в армії від усіх радянських святкувань?

– Там, де можливо, ми від них відходимо. До прикладу, 2 серпня, День Високомобільних Десантних Військ, було замінено на 21 листопада, День Десантно-Штурмових Військ. Ми запровадили українську традицію вшанування Святого Михайла. Сподіваюся, що в наступні роки відбудуться зміни і в днях святкування військових частин і окремих родів військ. Сподіваюся, що більше відзначатимуть дати пам’ятних боїв – не лише битви під Крутами, але й під Вапняркою і Вознесенськом, Чортківської офензиви… Тобто, почне формуватися українська мілітарна традиція і ми вшановуватимемо своїх вояків. Вони не всі свої війни виграли, але вони однозначно боролися за те, щоб українська держава могла існувати сьогодні.

– Ви говорите, що поруч з поверненням до українських традицій має відбуватися інтеграція ЗСУ в світові військові традиції. Зокрема це стосується зміни військових звань.

– Влітку 2015 року було проголошено, що має з’явитися перше офіцерське звання хорунжого і військове звання бригадного генерала – між полковником та генерал-майором. На даний момент ці ідеї знаходяться у тому стані, в якому було від початку. Тобто проголошено бажання це зробити, але через інертність деяких державних інституцій, на кшталт Верховної Ради України, стоїть на місці. Для того, щоб змінити військові звання, треба внести зміни до десятків, якщо не сотень, законодавчих актів. Верховна Рада до цього ще навіть не приступала.

– Щодо бригадного генерала зрозуміло – це практика країн НАТО. А з якою метою пропонують відродити звання хорунжого?

– Є ціла низка традиційних українських старшинських звань, але вони не збігаються ані за назвами, ані історичним використанням з сучасними військовими традиціями. Тому повертати осавулів, бунчужних, чотових, ройових є недоцільним. Але для того, щоб все-таки використати національні елементи, є пропозиція зробити звання хорунжого першим офіцерським званням. Тобто, замість молодшого лейтенанта.

КРЕМЛЬ ЧІТКО РОЗУМІЄ, ЩО ВТРАЧАЄ НАШУ АРМІЮ

– На деякі зміни була дуже різко негативна і неадекватна реакція в Росії.

– Їхня реакція була абсолютно передбачуваною – Кремль чітко розуміє, що втрачає українську армію. У вересні 2017-го, після параду на День Незалежності, російськими медіа прокотилася хвиля паніки з цього приводу. Так само сталося після зміни кольорів десанту. Кремль чітко розуміє, що якщо українська армія не матиме нічого спільного з радянською армією, то не матиме нічого спільного і з російською. За кожною візуальною зміною відбувається зміна внутрішня. Тобто, якщо наша армія не схожа на армію агресора, вона починає і мислити по-іншому. Ворог це відслідковує, і на цьому тлі дивним видається те, що за радянську мілітарну традицію тримаються деякі наші громадяни.

– Дуже болісною була реакція в РФ на нову символіку Воєнної розвідки України – сова, що тримає меч, який пробиває мапу РФ. На емблемі є й географічні огріхи, а може, це зроблено умисне – там Сахалін показаний територією Японії. Віце-прем’єр Рогозін назвав цю емблему “дебильной”. Ви причетні до розробки цієї емблеми?

– Ця символіка цілком розроблена у Головному управлінні розвідки, і є чудовим прикладом того, коли наші військові є абсолютно самодостатніми і креативними. Можна пишатися нашою розвідкою. Символіка, як кажуть, зайшла – сподобалася і розвідникам, і суспільству. Вона викликала просто-таки істерику за порєбріком. Чому взяли сову? Тому що символом військової розвідки Росії є кажан, а кажан – це одна з ланок у харчуванні сови. Девіз російської розвідки “Вище нас – тільки зорі”, девіз української – “Мудрий пануватиме над зірками”. Це ідеологічна боротьба сенсів, яку наша розвідка виграла в одні ворота.

– Ви підтримуєте контакти з російськими військовими істориками? Які контрініціативи звідти?

– Військовою історією я займаюся з 1992 року. З російськими колегами останні контакти припинилися у 2014 році. Але деякі мої знайомі контактують з ними, тому ми знаємо, як російські військові історики на це реагують. Наприклад, книга “Історія українського війська”, яку ми видали у 2016 році, викликала серед російських істориків занепокоєння. Тому що там чітко зазначено, що одним з основних ворогів України є Росія, що ця боротьба велася споконвічно і що Україна не є спадкоємицею традицій радянської армії. Після публікації нашого видання в РФ з’явилося кілька закритих роз’яснювальних матеріалів. Однак якщо бути абсолютно об’єктивним, то ми за рівнем організації воєнно-історичної роботи і в суспільстві, і в армії значно поступаємося Росії. Це треба надолужувати. Зараз для цього докладаються титанічні зусилля, але ми втратили 25 років, тому надолужити за один рік неможливо. Тож залучаємо також цивільних фахівців – для налагодження системи.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3061504

Читати далі ...

Аналітика

Інфраструктура ВМС розбудовується, однак потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс

Опубліковано

на

У Командуванні Військово-Морських Силах ЗС України провели підсумки службової діяльності за 1 квартал 2018 року. Під час заходу присутнім було доведено аналіз стану діяльності національних ВМС за всіма напрямками та обговорено проблемні питання і шляхи їх вирішення. Значну увагу приділили питанням соціального забезпечення військовослужбовців.

— Іде процес реформування та відновлення як інфраструктури військових об’єктів, так і на флоті в цілому. Заходів сплановано дуже багато, значну їх частину вже виконано, — зазначив командувач Військово-Морських Сил ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко. — Роботи залишилося багато, тож не зупиняємося на досягненому, йдемо вперед до поставленої мети.

Звертаючись до особового складу, керівник виду ЗС України розповів про здійснені та перспективні кроки в рамках процесу вирішення соціальних питань військових моряків.

— В Одесі завершується процес будівництва 80-ти квартирного будинку для Військово-Морських Сил ЗС України та гуртожитку для військовослужбовців військової служби за контрактом. В Одеській області для офіцерів вже споруджено будинок на 120 осіб, наразі будується другий, а потім і третій, — наголосив віце-адмірал Ігор Воронченко.

— Також триває процес будівництва житлового фонду для рядового та старшинського складу. Є, звичайно, і невирішені питання, ми над ними працюємо. Але ми маємо розуміти, що для повного вирішення цих проблем потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс. Командування Військово-Морських Сил зі свого боку робить для цього усе можливе, — додав він.

Результат пошуку зображень за запитом "житло вмсу"

4 роки тому росіяни окупували Автономну Республіку Крим, окрім анексії цивільного сектору, вони відібрали і значну інфраструктуру та об’єкти Збройних Сил України загальною вартістю близько 11.5 млрд доларів США. Варто згадати, що тільки з корабельного складу Військово-морські Сили України втратили 70%. Також під контролем росіян зараз перебуває 6 баз ВМСУ що знаходились на території АР Крим:

  • Севастопольська військово-морська база
  • Південна військово-морська База(Донузлав)
  • Балаклава
  • Феодосія
  • Керч
  • Чорноморське

У зв’язку з цим для потреб Військово-морських Сил стала постала нагальною проблема відродження вітчизняного флоту.

Окрім будівництва нових кораблів та катерів у ВМС також розглядають купівлю необхідних плавзасобів у країн партнерів, зокрема мова йде про патрульні катери типу “Айленд” та мінно-тральний комплекс.

Що ж стосується інфраструктури, то на материковій частині України майже не було об’єктів для необхідних розміщення баз Військово-морських сил. Так деякі з них створюються майже з нуля на основі наявних там будов, як наприклад у Бердянську для Азовської військово-морської бази чи в Дачному для ППД батальйону морської піхоти.

Зі створенням в Одесі на базі Західної військово-морської бази ВМС України головного місця базування вітчизняного флоту виникла потреба у розбудові цілого комплексу для потреб Військово-морських Сил, який включатиме в себе окрім місця базування кораблів ще й:

  • Штаб Командування ВМС
  • Інститут ВМС
  • ліцей ВМС
  • їдальну, клуб та автомобільний парк
  • житлові побудови для проживання особового складу бази

Прес-центр Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

http://na.mil.gov.ua/https://mil.in.ua/

Читати далі ...

Аналітика

Проект Закону України “Про прощення”: відповідальність військовослужбовців

Опубліковано

на

В середині березня Центр деокупації опублікував проект Закону України «Про прощення» для відкритого громадського обговорення. Ми впевнені, що українське суспільство має самостійно вирішити, кого прощати, а кого карати за злочини, скоєні в інтересах Російської Федерації на шкоду інтересам нашої країни. Ми послідовно оприлюднимемо пропозиції стосовно різних категорій злочинців та сподіваємося на нашу активну участь в дискусії.

Розгорнута презентація самого законопроекту доступна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=qU1c1X9ujH0&feature=youtu.be

Нижче викладені пропозиції щодо притягнення до відповдальності військовослужбовців Збройних Сил України, які вчинили злочини в інтересах держави-агресора, а також громадян України, що вступили на службу в армію держави-агресора, незаконні збройні формування або військово-комерційні компанії, а також брали участь в бойових діях в якості найманців залежно від тяжкості злочину

Стаття 9. Процедура прощення не застосовується:

1) частиною першою статті 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

2) частиною третьою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

3) частиною четвертою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

4) частиною першою статті 111 (державна зрада), зокрема військовослужбовці, які перейшли на бік ворога і змінили військовій присязі; громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України або за її межами.

5) частиною другою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

6) частиною третьою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України;

7) частиною четвертою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

8) частиною п’ятою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

9) частиною другою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю, що спричинило тяжкі наслідки;

10) частиною другою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб;

11) частиною третьою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в умовах особливого періоду;

12) частиною четвертою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в бойовій обстановці;

13) частиною третьою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю, або втратили документи чи матеріали з такими відомостями, якщо це спричинило тяжкі наслідки;

14) частиною другою, третьою і четвертою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

15) статтею 427 (здача або залишення ворогові засобів ведення війни), зокрема начальницький склад військових формувань;

16) частиною першою і другою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні;

17) статтею 447 (найманство), зокрема громадяни України, які без дозволу відповідних органів державної влади як найманці брали участь у збройних конфліктах інших держав.

Стаття 10. Процедура прощення може застосовуватись за злочини середньої тяжкості:

1) частиною другою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

2) частиною першою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і не брали участі у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

3) частиною першою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю;

4) частиною першою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби;

5) частиною першою і другою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю;

6) частиною першою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

7) частиною третьою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні.

Стаття 11. Процедура прощення може застосовуватись за злочини невеликої тяжкості:

1) частиною третьою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями за межами території України;

Стаття 13. Дії, які за Законом не вважаються злочинами

За цим Законом не вважаються злочинами дії громадян України щодо отримання документів, які посвідчують особу чи її майнові права, виданих окупаційною адміністрацією Російської Федерації, сплата податків та інших обов’язкових платежів на окупованій території, а також участь в голосуванні на незаконних виборах та референдумах.

Згідно статті 51 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни та Резолюції третього комітету Генеральної асамблеї ООН від 15 листопада 2016 року, держава-окупант не має права здійснювати примусовий призов громадян України на строкову військову службу. Такі дії вважаються порушенням міжнародного права, а громадяни звільняються від відповідальності.

Пояснення:

Процедура прощення полягає в заміні покарання, пов’язаного з позбавленням волі, на альтернативне покарання у вигляді тимчасового обмеження прав. Особи, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, прощенню не підлягають.

Альтернативне основне покарання – покарання, яке застосовується до громадянина України, відповідно до Кримінального кодексу України, в якості заміни основного покарання у вигляді позбавлення волі на тимчасове позбавлення права на роботу в органах державної влади та місцевого самоврядування, в консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах і службах Президента України та органів державної влади, на роботу в складі виборчих комісій на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах, всеукраїнському та місцевому референдумах, права на військову службу, роботу в правоохоронних органах та органах судової влади, роботу на керівних посадах в державних підприємствах, закладах та установах, права на викладацьку діяльність, права бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільським, селищним, міським головою та старостою, а також призупинення права брати участь у виборах Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів, старост та у референдумі на строк п’ять або десять років.

ЦЕНТР ДЕОКУПАЦІЇ ТА РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Читати далі ...

Trending