Зв'яжіться з нами

Аналітика

У мене більша ненависть не до сепарів, а до тих, хто зрадив присягу на вірність народу України

Опубліковано

на

ТАРАС КОВАЛЬ 10 ДНІВ ПРОВІВ У ДОНЕЦЬКОМУ АЕРОПОРТУ

У БЕРЕЗНІ 2014 РОКУ ПОТРАПИВ ДО РІДНОЇ ЧАСТИНИ В 95-Й БРИГАДІ. Служив там раніше. У спортзалі зробили пункт розподілу. Кажуть: “Місця командирів зайняті, їдь додому”. Просився хоч рядовим, кулеметником. “Підеш у взвод матеріального забезпечення, там немає командира. Ремонтуватимеш бронетехніку”. Кажу: “Я не знаю, з якого боку гайковий ключ брати.” – “Це неважливо”. Та взвод виявився великою польовою кухнею. Я командував – коли топити піч, чистити картоплю. Вдячний бойовому командиру Вові Тимощуку, що забрав у травні до розвідвзводу.

ПОЧАТОК ЧЕРВНЯ 2014-ГО, ЗЕЛЕНІ СВЯТА. Ми прибули на Карачун у телецентр. Він уже наш, усе ніби спокійно. Знайшли двері, пару цеглин, зробили стіл. Сіли, обідаємо. Раптом дивимося – людей немає. Нам кричать: “В укриття! Міни!” Ніхто не думав, що можемо так швидко бігати. Як повернулися, довго лаялися на сепарів, що перевернули стола й залишили нас без обіду. Боєць “Купол” горював, бо пошкодили тактичні окуляри, які сам купував. Дуже дорогі.Тарас КОВАЛЬ, 27 років, військовослужбовець.  Народився 17 серпня 1988 року в Києві. Батько – електрик. Мати – швачка, зараз домогосподарка. Навчався в школі №?294 на Троєщині. ”Щоб зайти в буфет, треба було віддати половину булочки старшим”, – згадує. Закінчив училище деревообробки з червоним дипломом за фахом ”столяр”. ”Став дипломованим сучкогризом. У приватній меблевій компанії робив двері та столи”. В Академії керівних кадрів культури та мистецтва здобув фах менеджера. ”Навчання було веселе: гулянки, п’янки”.  Працював різноробом на будові, офісним клерком, промисловим альпіністом, слюсарем в автомайстерні. У 2011–2012 роках проходив строкову службу. Був менеджером меблевої компанії ”ВіЯр”.  У березні 2014-го мобілізували до 95-ї окремої аеромобільної бригади. Має позивний ”Вальтер”. Був снайпером у Донецькому аеропорту з 24 жовтня по 3 листопада позаторік. Після демобілізації в березні 2015-го повернувся на роботу до ”ВіЯру”.  ”За місяць звільнився. Допоміг другу звести будинок. Із листопада 2015-го служу на контракті”.  Хобі – стрільба, страйкбол. Останню книжку прочитав у Пісках – Ксав’єра Холландер ”Щаслива повія. Історія мого життя”. ”Ну не було там інших книжок! Непогано написано”. Улюблені фільми – радянські ”В зоне особого внимания” та ”Ответный ход”. ”Завдяки їм служитиму у ВДВ”.  Неодружений, дітей немає. В АТО зрозумів, що кохає подругу Юлію. ”Вона чудова, але дуже гонорова”.  Є старший брат. ”Зустрів мене з армії словами: ”Оце ти харю наїв”

Тарас КОВАЛЬ, 27 років, військовослужбовець. Народився 17 серпня 1988 року в Києві. Батько – електрик. Мати – швачка, зараз домогосподарка. Навчався в школі №?294 на Троєщині. ”Щоб зайти в буфет, треба було віддати половину булочки старшим”, – згадує. Закінчив училище деревообробки з червоним дипломом за фахом ”столяр”. ”Став дипломованим сучкогризом. У приватній меблевій компанії робив двері та столи”. В Академії керівних кадрів культури та мистецтва здобув фах менеджера. ”Навчання було веселе: гулянки, п’янки”. Працював різноробом на будові, офісним клерком, промисловим альпіністом, слюсарем в автомайстерні. У 2011–2012 роках проходив строкову службу. Був менеджером меблевої компанії ”ВіЯр”. У березні 2014-го мобілізували до 95-ї окремої аеромобільної бригади. Має позивний ”Вальтер”. Був снайпером у Донецькому аеропорту з 24 жовтня по 3 листопада позаторік. Після демобілізації в березні 2015-го повернувся на роботу до ”ВіЯру”. ”За місяць звільнився. Допоміг другу звести будинок. Із листопада 2015-го служу на контракті”. Хобі – стрільба, страйкбол. Останню книжку прочитав у Пісках – Ксав’єра Холландер ”Щаслива повія. Історія мого життя”. ”Ну не було там інших книжок! Непогано написано”. Улюблені фільми – радянські ”В зоне особого внимания” та ”Ответный ход”. ”Завдяки їм служитиму у ВДВ”. Неодружений, дітей немає. В АТО зрозумів, що кохає подругу Юлію. ”Вона чудова, але дуже гонорова”. Є старший брат. ”Зустрів мене з армії словами: ”Оце ти харю наїв”

ВІДЧУВ, ЩО ЦЕ – СПРАВЖНЯ ВІЙНА УЛІТКУ 2014-ГО ПІД ЛИСИЧАНСЬКОМ. Ми мали доставити на передову транспорт із майном медроти. Приїхали на точку. Кажуть: “Рухайтеся вздовж поля і вийдете на позицію”. Праворуч – поле кукурудзи, ліворуч – соняшників. Ніхто не сказав, що маємо їхати вздовж них. Добралися до якогось блокпосту, а там наш комбриг: “Ви що тут робите? Там блокпост сепарів, який наші штурмують”. Мали виїхати з іншої сторони. Показав, куди рухатися – трасою з Лисичанська на Донецьк. Але ми таки потрапили на той блокпост. На височині сепари зробили укріпрайон. Лінії окопів облаштували. То заїхали з їхнього тилу. Наші подумали, що ми – сепарське підкріплення, і почали гатити. Боєць Ванька мало не на башту БТРа виліз із прапором України – свої, мовляв. Зате сепари не стріляли. Думали, що підкріплення. Ми зметикували: якщо наші сюди б’ють – отже, тут ворог. Трохи на окопи наїхали. Когось давили, напевне. Розгромили сепаратистів. Здобули трофейні шеврони батальйону “Призрак” (збройне формування ЛНР. – Країна). Довго там лежали і сильно смерділи роздуті тіла сепарів. Поряд блокпост наших із 25-ї бригади. Їм було важко. За спиною та ліворуч – тіла людей і корів, що гнили.

ЩО ВОЮЄМО З РОСІЯНАМИ, зрозуміли в Лисичанську, коли розглядали трофеї після бою. Лежить снайперська гвинтівка Драгунова, але зі складним прикладом, яких в Україні – одиниці. Далі автомати Калашникова 103 та 105. Таких у нас немає. Трофейний віджатий БТР-80?2010 року випуску. А в нас найсвіжіші – ще радянські, 1990-го.

ТОДІ В НАС БУЛА “ФОРМА ОДЕЖДЫ НОМЕР ВОСЕМЬ – что украли, то и носим”. Товариш із полку “Миротворець” розповідав, як влаштували засідку на сепарів. А ті вийшли на них зі словами: “Ну вы и сепары. Идите в город хоть форму получите. Будете похожи на армию ДНР”. Прийняли за своїх, бо були у спортивних костюмах і з автоматами. Там так робиться: нема нічого – ідеш, тобі дають автомат: “Воюй”. Отак взяли форму на свій підрозділ.

ЛЮТИЙ 2015-ГО, ДЕБАЛЬЦЕВЕ. Стоїмо на околиці. Ліворуч – торець 5-поверхівки, за якою Луганщина. Праворуч нас прикривали гаражі. Хлопці зайняли позиції в будинку, а я з водієм – у БТРі. Як почався бій, трохи вперед його подали – все поле стало видно. На дистанції 1200 метрів бачу, як вороги рухаються. Наводжу на них. Відпрацьовую півтора короба патронів. Раптом ніби хтось кувалдою гатить по машині. Нас віддало назад. У вухах дзвеніло. Зрозуміли, що висунулися забагато. Між гаражами противник побачив нас і вистрілив із гранатомета. Кришку на акумуляторці погнуло, а там товщина броні – 7 міліметрів. Голова була чавунна. ­Потім додумалися, що біля БТРу має бути ще одна людина. У мене кут огляду 10 градусів, інші 350 – мертва зона. Коли відкривав вогонь, бачив трасери (снаряди, що світяться в польоті. – Країна). Після цього сепари більше не рухалися. Отже, влучив.

ЩО ВІДЧУВАЮ, КОЛИ ВБИВАЮ ЛЮДИНУ? Віддачу зброї. Не стикався з бойовиками на дистанції рукопашного бою. Хто вбивав ножем чи пострілом в упор, бачив, як у тілі згасає життя. Це трагічніше. Я ж розумів, що від моїх пострілів залежать життя близьких і товаришів. Якщо не вб’ю противника, він зайде в тил і як мінімум знищить оснащення, як максимум – хлопців. Тому що більше знищимо їх, то більше збережемо життів наших. Вони діють так само.

ВІЙНА – ЦЕ КУРАЖ. Уявіть: зима, на вас ватяні штани, бушлат. Сидите в БТРі, передні й задні люки відкриті. Він їде, а вітром задуває з усіх сторін. Рукавиці знімаєте, а руки – сині. Ніби температура тіла не 36,6, а нуль градусів. І тут хлопці кричать: там противник. Наводиш приціл, натискаєш електроспуск. Починається стрілянина. Одразу зміна картинки: ніби сидиш у шортах у кріслі, під ногами пісок, спека плюс 50. Валиш, міняєш короби, перезаряджаєш, наводиш, дивишся, куди трасери пішли. Ага, далі – піднімаєш приціл. Думаєш: “Кулі, летіть швидше”. Тоді більше шансів, що хтось не вистрелить у тебе. Мені все одно, бо я всередині броньованої коробки, а хлопці – зверху. До них прилетіти може.

ПЕРЕД ВИЇЗДОМ ЩОРАЗУ ПЕРЕВІРЯЮ, ЧИ ВСЕ ГАРАЗД ІЗ КУЛЕМЕТОМ. Подивився, почистив. Але серце колотиться: не дай Боже, десь контакт відійде. Тоді все, відстрілявся. Башта повна порохового диму. Сидиш, втягуєш його носом, температура тіла градусів під 40. По спині тече цівка холодного поту. Розумієш, що треба замінити короби, викинути гільзи. Замість цього думаєш: “Фух, пару хвилин відпочину”. Розслабон повний. Але це в кожного по-своєму.

БУВАЮТЬ ВЕСЕЛІ МОМЕНТИ. Лежимо в Пісках під БТРом, по нас ведуть мінометний обстріл. І тут найбільший серед нас, Сашка Курбас, вилазить. Ми в крик: “Саня, ти куди?” Він: “Хлопці, мені треба”. І – до туалету. Після обстрілу знайшли його біля сараю. Питаємо: “Що таке?” Він: “Туалету нема”. Вийшов – одразу міна поцілила.

6 ЖОВТНЯ ПОТРАПИВ У ПІСКИ НА МІСЯЦЬ. Постійно просився в аеропорт. Був кулеметником і штурманом. В аеропорт ми доставляли продукти, воду, завозили й вивозили хлопців. Їздили вночі. Злітною смугою повз вишки – до терміналу. Приїжджає БТР, дивишся у приціл, а навкруги – темрява, будівлі якісь. Одні хлопці вистрибують, інші застрибують. І сепари починають стріляти. Це ніби навколо машини пустили багато салютів. Відкриваєш вогонь у відповідь. Треба змусити противника залягти, в ідеалі – знищити. З’являється адреналін.

ЗА 10 ДНІВ В АЕРОПОРТУ ХЛІБ БАЧИВ РАЗ. Їв галети із сухпайка. Два шматки зуба відламав. Вони тверді: борошно, вода, сіль. Плюс морози. Рукавиці знімав лише, щоб поїсти. Коли виїхали з аеропорту, у готелі в Слов’янську руки відмивав пральним порошком і автопастою.

В АЕРОПОРТУ біда була навіть не в тому, що бойовики спати не давали й кошмарили ночами. І не в тому хлібі. А в холоді та бруді. Залазиш у спальник, закидаєш грілку. Біля ніг тепло, а зверху – холодно. Перекинув її – навпаки. Прокидаєшся, бо ніг не відчуваєш. Вилазиш, кладеш грілку в черевик, чекаєш хвилин 10. Сунеш ногу – ніби тепло. Розумні скажуть: у черевиках треба лягати в спальник. Але вони такі брудні, що не хочеться.

КОЛИ НА РОТАЦІЮ ЇХАВ З АЕРОПОРТУ, на вежі нового терміналу було шість українських прапорів. Ми його тоді контролювали. Почули, ніби Кисельов (російський телеведучий, пропагандист. – Країна) розповідає, що термінал узяли. На вежі до двох наших прапорів хлопці ще чотири додали. Один, із написом “Рокитне”, я допомагав ставити. Учотирьох піднялися – тихо. Розподілили позиції, щоб контролювати всі сторони. Дах засипаний щебенем. Є конструкції, за якими можна сховатися. Але на повен зріст ставати стрьомно. Хлопці почали встановлювати прапор, тут – дзинь! Ага, снайпер. Видивляюся в оптику, де буде спалах. Швидко замотали скотч і звалили. Снайпер був фіговий, бо ніхто не постраждав.

ОДНОГО ВЕЧОРА ПІДБИЛИ СНАЙПЕРА, і його гвинтівка випала з вікна. Це була російська ОСВ-98. Крупнокаліберна антиснайперська гвинтівка. Сепари в інтернеті такої купити не могли. 29–30 жовтня нам передали, що прибули професійні снайпери з Росії. Сепари тоді почали працювати за новою схемою – парами. Вилазили, як сутеніло. Вже видно спалах, але ще не темрява. Один на показуху виставляв ствол і хаотично стріляв. Наші зривалися туди. А другий сидів у глибині будівлі й вистежував.

НА 10-Й ДЕНЬ в аеропорту сепари так лупити почали, що перекриття бетонні обвалювалися. До них саме прибув черговий гумконвой. Доти бетон не пробивали, а тут шматки по 2 метри падали. Я на першому поверсі намагався спати. За 4–5 годин мала приїхати лєнточка (зміна. – Країна). Лежу на підлозі, думаю: як прикро. Це як загинути 8 травня біля Рейхстагу. Лєнточку ждали о сьомій вечора. Через обстріли затримувалася. Наша артилерія хотіла її прикрити, але не вдавалося. О десятій вечора, опівночі, о третій ночі: “Команда, на виїзд – команда, відбій”. Зранку ніби затихло. О восьмій-дев’ятій ранку приїхали по нас. Водій отримав рикошет у руку. До машини запхали 12–13 чоловік. Лежали один на одному. Доки доїхали, в мене рука та нога заклякли.

У МЕНЕ БУВ ТОВАРИШ ПО СЛУЖБІ З ЛУГАНЩИНИ. Як почалася війна, пішов у військкомат. Йому сказали: “Дурнику, куди ти за укропів? Давай до нас”. Поїхав на Харківщину, там його взяли. Деякі знайомі телефонують: “Ти продався американцям. Ви хохли, бандери”. Сумно, адже присягу однакову приймали. У мене більша ненависть не до сепарів, а до тих, хто зрадив присягу на вірність народу України.

СПОКІЙНІШЕ, КОЛИ ПО ТОБІ СТРІЛЯЮТЬ, А ТИ ВІД­ПОВІДАЄШ. Це ніби до тебе чіпляються двоє на вулиці, розумієш – зараз буде бійка. Виникає напруження: хто перший ударить. Злякався, коли їхали і по нас ніхто не стріляв. Тоді в темряві бачиш спалах, наводиш і даєш отвєтку. Знаєш, де розташовані вогневі позиції противника. А коли не стріляє, розумієш: він тебе бачить, а ти його – ні. І тут уже, кому раніше терпець увірветься.

ІНОДІ СУМУЮ ЗА ЛІТОМ 2014-ГО. За людьми, обстановкою, навіть американськими сухпайками. Вони смачні! Особливо фруктовий салат. А ще журавлина сушена, як ізюм. Розкриєш пакет, сидиш, жуєш. Дивишся в оптику – ага, дав чергу і далі жуєш.

“ХЛОПЦІ, ПЕРЕДАЄМО ЗА ПРОЇЗД”, – жартував, коли сідали в БТР. Така собі армійська маршрутка. Якось скинулися грошима й поставили там музичний центр. Жили ж у цій машині. Називали ласточкою, любили. Напис зробив на ній, як старшина вчив – фільтр від цигарки вмочаєш у фарбу й виводиш. Жодного разу не підвела. Зараз – у 95-й бригаді. Це кращий БТР батальйону.

ПЕРЕД ДЕМБЕЛЕМ НАСНИВСЯ ГІВІ (бойовик Михайло Толстих. – Країна). Кудись зникла моя зброя. Але мав великого червоного ножа. Раптом Гіві підходить. Починає лаятися, що я – поганий сепар. Прийняв за свого. Доки балакав, я узяв його в полон. І тут з’являються наші хлопці. Потім кадр: ми їдемо до штабу й веземо зв’язаного Гіві.

Автор: Ксенія ПАНТЕЛЄЄВА, фото: Сергій СТАРОСТЕНКО

Джерело:http://gazeta.ua/

Аналітика

Для УБД: отримання знижки плати за користування комунальними послугами в приміщенні, що орендується

Опубліковано

на

Питання отримання знижки плати за користування комунальними послугами для учасників бойових дій, які проживають в орендованому приміщенні на законодавчому рівні в цілому врегульовано.

Разом з тим, інформації про те, яким чином реалізується це право, недостатньо.

Військовослужбовцям та членам їх родин роз’яснюємо процедуру ОТРИМАННЯ ЗНИЖКИ ПЛАТИ ЗА КОРИСТУВАННЯ КОМУНАЛЬНИМИ ПОСЛУГАМИ В ПРИМІЩЕННІ, ЩО ОРЕНДУЄТЬСЯ.

Відповідно до статті 12 Закону України «Простатус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових надається 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (ГАЗОМ, ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЄЮ ТА ІНШИМИ ПОСЛУГАМИ) ТА СКРАПЛЕНИМ БАЛОННИМ ГАЗОМ ДЛЯ ПОБУТОВИХ ПОТРЕБ В МЕЖАХ СЕРЕДНІХ НОРМ СПОЖИВАННЯ.

Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення СТАНОВИТЬ 21 КВ. МЕТР ОПАЛЮВАЛЬНОЇ ПЛОЩІ НА КОЖНУ ОСОБУ, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та ДОДАТКОВО 10,5 КВ. МЕТРА НА СІМ’Ю.

Для сімей, що складаються ЛИШЕ З НЕПРАЦЕЗДАТНИХ ОСІБ, надається 75-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім’ю).

ВІДПОВІДНО ДО ВСТАНОВЛЕНИХ НОРМ ТА ВИМОГ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ (САМОВРЯДУВАННЯ) ТА РЕГІОНАЛЬНИХ ВІДДІЛЕНЬ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ/НАДАВАЧІВ КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ, ВБАЧАЄТЬСЯ НАСТУПНИЙ ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ ВИЩЕЗАЗНАЧЕНИХ ПІЛЬГ, УЧАСНИКАМИ БОЙОВИХ ДІЙ, ЯКІ ОРЕНДУЮТЬ ЖИТЛОВЕ ПРИМІЩЕННЯ:

1) першочергово необхідно звернутись до місцевого депутата за місцем проживання для отримання довідки за фактичним місцем проживання (додаток 1) із пакетом наступних документів: КОПІЯ ПАСПОРТА; КОПІЇ СВІДОЦТВА ПРО НАРОДЖЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ДІТЕЙ ПІЛЬГОВИКА; ДОГОВІР НАЙМУ (ОРЕНДИ) ЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ (ЗА ВИМОГОЮ МІСЦЕВОГО ДЕПУТАТА ДОГОВІР ЗАВІРЕНИЙ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ).

2) після отримання від місцевого депутата довідки за фактичним місцем проживання необхідно звернутись до місцевої ради та ЗАРЕЄСТРУВАТИ вищезазначену довідку (додаток 1).

3) із зареєстрованою довідкою необхідно звернутись в ЦЕНТР НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ, для отримання ДОВІДКИ ПРО СКЛАД СІМ’Ї (додаток 2). При собі мати оригінал довідки від депутата,паспортів, свідоцтва про народження неповнолітніх дітей пільговика.

4) наступним кроком буде звернення до Управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання для включення до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, відповідно до постанови КМУ від 29.01.2003 №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги».

При собі слід мати ОРИГІНАЛ ДОВІДКИ ПРО СКЛАД СІМ’ЇІЗ ЦЕНТРУ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ, КОПІЇ ДОВІДКИ ПРО БЕЗПОСЕРЕДНЮ УЧАСТЬ ОСОБИ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ ТА ПОСВІДЧЕННЯ УЧАСНИКА БОЙОВИХ ДІЙ (З ПРЕД’ЯВЛЕННЯМ ОРИГІНАЛІВ ЦИХ ДОКУМЕНТІВ), КОПІЮ ДОВІДКИ ПРО ПРИСВОЄННЯ РЕЄСТРАЦІЙНОГО НОМЕРА ОБЛІКОВОЇ КАРТКИ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ. НА ПІДСТАВІ НАДАНИХ ДОКУМЕНТІВ, ОРГАНОМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ НАДАЄТЬСЯ ДОВІДКА, ЯКА ПІДТВЕРДЖУЄ ПРАВО НА ПІЛЬГУ (додаток 3).

5) після цього необхідно звернутися до постачальника/надавача відповідних комунальних послуг (газ, електроенергія та інших послуг) із ЗАЯВОЮ ПРО ОФОРМЛЕННЯ ПІЛЬГИ, пакетом документів (МАТИ ПРИ СОБІ ОРИГІНАЛИ), квитанціями (розрахунковими книжками) про сплату за послуги (електроенергія, газ, вода), показаннями лічильника та ДОВІДКОЮ-ДОЗВОЛОМ ПРО ОФОРМЛЕННЯ ПІЛЬГИ ЗА ФАКТИЧНИМ МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ (ЗА НЕОБХІДНОСТІ).

Додатково інформуємо, що КОЖНІ НАСТУПНІ ШІСТЬ МІСЯЦІВ НЕОБХІДНО ЗВЕРТАТИСЯ ДО МІСЬКОГО ДЕПУТАТА ДЛЯ ОТРИМАННЯ ДОВІДКИ, ЯКУ НАДАВАТИ В УПРАВЛІННЯ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ДЛЯ ПІДТВЕРДЖЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ.

Якщо постачальник/надавач відповідних комунальних послуг (газ, електроенергія та інших послуг) не використовує надану вам пільгу, ТО НЕОБХІДНО ПОВТОРНО звернутись до нього із довідкою від Управління праці та соціального захисту населення, яка підтверджує право на пільгу.

Юридична служба Збройних Сил України

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. Юридична служба Збройних Сил України

 

Читати далі ...

Аналітика

Наші воїни можуть бути ситими і добре спорядженими, але без ідеології це буде радянська армія – про ребрендинг ЗСУ

Опубліковано

на

Двозуб Святослава і вовкулака для ССО, лицарська рукавичка для танкових військ, едельвейси і карпатські бартки для гірської піхоти – нова символіка та однострій Збройних Сил України вже офіційно затверджені. Зміна найменувань військових частин триває, так само як і відмова від радянських військових свят. Кампанія з ребрендингу армії найбільших масштабів набирає саме цього року.

Спеціальна робоча група з ідеологічного оновлення української армії працює на волонтерських засадах вже не перший рік. Позаштатний радник заступника голови Адміністрації Президента історик Василь Павлов розповів “Цензор.НЕТ” про перебіг реформи.

ОДИН ВИСОКОПОВАЖНИЙ ОФІЦЕР ЗАПИТАВ: “ВИ ВЗАГАЛІ РОЗУМІЄТЕ, ЩО РОБИТЕ?”

– І суспільство, і армія звикають до нового однострою, емблем, до нових назв частин. Розкажіть загалом про план стосовно того, що називають ребрендингом армії.

– Воєнно-історична робота у Збройних силах України започаткована у квітні 2017 року. За цей рік зроблено багато. Зокрема розроблено законодавчу базу, план воєнно-історичної роботи, чого раніше в принципі не було. За три літні місяці була підготовлена і напередодні 6 грудня 2017-го підписана міністром оборони Концепція воєнної історії України. Маємо цілковите сприяння МО і Генштабу. На найвищому рівні зрозуміли, що ми повинні позбавитися від маркеру ворога – це і свята, і форма, і символіка, і орієнтація на ті чи інші події.

Зараз ми набагато активніше розповідаємо воїнам про присвоєння почесних найменувань підрозділам, про зміну символіки і форми. Це важливо, бо це реально перша хвиля за всі роки незалежності, коли зміни плануються і під них підкладається ідеологічна робота і все це завершується позитивним результатом.

– Дехто ставиться скептично до таких масштабних оновлень у час, коли економіка не на підйомі…

– Таке сприйняття власне через те, що така робота ведеться вперше за 26 років. Армія може бути добре оснащена, в новій формі, сита й натренована, але без ідеологічної роботи в головах це буде досі армія-окупант. Ми не маємо часу все робити по черзі. Треба одночасно переозброювати, переодягати армію, а паралельно – проводити ідеологічні зміни.

– Не таємниця, що дехто з військових, особливо на перших порах, не сприймав зміни. А дехто не сприймає досі. Ви це усвідомлюєте?

– Така проблема є. Але люди не сприймають не через те, що вони погані, а через те, що попросту не знають цього. Інформація для більшості військовослужбовців у кращому випадку обмежується шкільним курсом з історії України, у гіршому – знаннями, отриманими ще за часів Радянського Союзу (з відповідними ідеологічними перекрученнями). Але коли з людьми починаєш говорити і відповідати на їхні запитання – іноді дуже незручні запитання – то все поступово стає на свої місця.

Будь-яка ідеологічна робота потребує часу. Коли в нас відбувала одна з перших зустрічей з десантом, то високоповажний офіцер відверто запитав: “Ви взагалі розумієте, що робите?” Я відповів, що розуміємо. Далі він спитав: “Як швидко ви хочете отримати результат?” Я сказав, що роз’яснювальна робота має тривати 3-5 років. Тоді він погодився, що ми адекватно оцінюємо свої сили і можливості. Тобто найголовнішим в ідеологічній роботі є її інтенсивність та час.

– Як це відбувається за алгоритмом дій – щоб було зрозуміло, що дійсно маєте тверезий план?

– Якщо взяти роботу з присвоєння почесних найменувань, для цього проводяться робочі наради в Генеральному штабі, Міністерстві оборони і в усіх держслужбах, де є військові частини, які претендують на те, щоб отримати почесне найменування. За результатами цієї роботи буде сформовано пул військових частин, які мать право і можливість отримати нове найменування вже цьогоріч. Далі робоча група спільно з представниками військових частин розроблятиме пропозиції. Вирішуватиметься, якими саме будуть ці почесні найменування. Після цього проводиться роз’яснювальна робота з особовим складом. Потім, згідно із законодавством України, мають відбутися збори у військовій частині, рішення протоколюється і далі йде по інстанціях на командування, Генштаб й Міноборони і зрештою до Адміністрації Президента. Лише після цього виходить відповідний Указ.

НОВІ НАЙМЕНУВАННЯ ЧАСТИН: ВІД КОРОЛЯ ДАНИЛА

– Як відбувається власне вибір найменувань?

– Є кілька основних принципів. Перше – це територіальний. Тобто, за місцем, де певна частина дислокується – умовно кажучи, як Київський зенітний ракетний полк. Інший принцип – коли військова частина отримує свого патрона. Наприклад, 24 механізована бригада ім. короля Данила. Або має назву за історичним регіоном, до якого в/ч прив’язана. Так, як 1-ша Сіверська танкова бригада. Або назву на честь військової частини, що відзначилася у певний історичний період – 72 окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців. Або на честь вікопомної події – Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут.

– Ви заявляли, що вояки 24-ї Бригади ім. короля Данила дуже горді зі свого найменування.

– Вони були дуже горді. Це якраз той випадок, коли почесне найменування збігається з бажанням особового складу. Так буває не завжди, але з 24-ю вийшло саме так. Вони себе ще до офіційного перейменування почали називати “королівською піхотою”. Поява таких неформальних назв свідчить про те, що новація сподобалася особовому складу.

– Були випадки, коли ваші пропозиції відверто блокували?

– Такі випадки бувають тоді, коли надаються пропозицію до перейменування на честь видатного діяча, пов’язаного з певною частиною територіально, але особовий склад про нього нічого не знає, а тому й не сприймає. Або може була шанована людина, а в неї не милозвучне прізвище. Однак це проблема браку роз’яснювальної роботи, а не бажання. Тому що був випадок: одна бригада відмовилася від найменування на честь одного історичного діяча, чиє прізвище не дуже звучне, однак згодом самі запропонували нам ім’я іншої людини. Сподіваюся, що через кілька місяців ми зможемо цю історію розповідати відкрито.

УСЯ НОВА СИМВОЛІКА ВЖЕ ОФІЦІЙНО ЗАТВЕРДЖЕНА

– Зміна форми й символіки – те, що найбільш помітно. Проведено титанічну роботу, яка на сьогодні вже завершена. Розкажіть коротко: за якими принципами обирали нові символи?

– Робота зі зміни символіки почалася з 2015 року, її проводила група на чолі з Віталієм Гайдукевичем, до якої з 2016-го я неформально також входжу. Ті символи, які на сьогодні є у Збройних Силах, офіційно затверджені 20 листопада 2017 року Наказом міністра оборони № 606. Суть змін у тому, щоб сучасний український військовий однострій з одного боку не був архаїчним, а з іншого – щоб мав питомо українські елементи. Так, на погонах офіцерського складу є зубчатка Галицької армії. Раніше на погонах в офіцерів були п’ятипроменеві радянські зірки, то на теперішній момент – це ромбічна гетьманська зоря, що веде свій початок від війська гетьмана Павла Скоропадського.

На рукаві кожного українського вояка на теперішній момент є стилізований тризуб, який використовувався в армії УНР. Там, де це було можливим, ми запозичили і кольорову гамму цих тризубів. Такі елементи прив’язують українську армію до період 1917-1921 років, а там, де це можливо, до періоду козацтва або навіть до доби Великого Князівства Литовського. Наприклад, знак танкових військ – це латна рукавиця з пірначем, що символізує спадковість українських танкових підрозділів від важкої кавалерії часів Костянтина Острозького.

Так само багато елементів узято зі світових традицій. Наприклад, новий берет десанту кольору марун, – це символіка, пов’язана з Архистратигом Михаїлом. В усіх країнах він є небесним покровителем парашутно-десантних частин. Для гірської піхоти обрано квітку едельвейса і карпатські бартки.

На рукавах міністра оборони, начальника Генштабу з’явилися дві перехрещені булави як символи вищої військової влади.

Скоро має відбутися ще декілька знакових моментів. На параді 2018 року українська армія позбудеться останніх рудиментів від радянського однострою.

– Знову-таки, були окремі випадки, коли воїни відмовилися сприймати нову форму та символіку з суб’єктивних причин. Скажімо, десантник був проти зняти тільняшку, бо його за неї катували у полоні. Інший приклад – заява морпіхів, про відмову зняти старі чорні берети, бо вони вже омиті кров’ю цієї війни.

– Це абсолютно індивідуальні моменти, які з людьми треба проговорити. Є компроміси, на які бійці погоджуються йти. Є компроміси, на які погоджується йти держава. У своїй роз’яснювальній роботі ми користуємося допомогою Головного управління морально-психологічного забезпечення ГШ ЗСУ, тобто військових психологів і політологів.

Однак у зв’язку з тим, що в нас агресія Росії триває, то місця для подібних компромісів меншає. Насправді Десант дуже швидко почав використовувати новий колір берета. Так само і Національна гвардія, яка також отримала новий колір. Пишаються своїми новими беретами артилеристи й танкісти.

ПИТАННЯ, ЯКЕ ВИШИБАЄ ҐРУНТ З-ПІД НІГ: ЩО РОБИЛА ЧЕРВОНА АРМІЯ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ?

– Вперше був представлений новий Воєнно-історичний календар, але про нього значно менше говорять, ніж про зміну символіки. Чому?

– Воєнно-історичний календар розроблявся в Центрі дослідження гуманітарних проблем ЗСУ. Тривалий час у ньому намагалися поєднати українську та радянську мілітарні традиції. Поступово стало зрозуміло, що цього робити не варто. Календар на 2018 рік був розроблений тими самими людьми. До цього також долучилося Військово-історичне управління Генерального штабу. Тож тепер цей календар набагато більш український. Єдина проблема з ним у тому, що немає коштів для того, щоб його видрукувати. Він розповсюджуватиметься в електронному вигляді.

– Святкування 23 лютого скасоване, але вочевидь до цього ще довго звикатимуть. Що робите з цим?

– 23 лютого скасовано офіційно. У жодній державній установі чи військовій частині офіційно воно не відзначається. Але наступає величезна кількість “але”. Є чимало людей, що ментально перебувають у Радянському Союзі. Тому цьогоріч навіть більш-менш відкрито дехто святкував сторіччя створення Робітничо-селянської червоної армії. При чому, деякі з цих людей є відповідальними за навчання молодого покоління українських офіцерів. Що з цим робити? Єдине, що ми можемо, це проводити роз’яснювальну роботу, чому ми не можемо вважати цю армію українською. Якщо деякі моменти люди сприймають більш-менш спокійно, то коли починаєш говорити, що Червона армія була для України окупаційною, то в деяких людей виникає нервування: “Як це так, армію, в якій я служив, можна вважати окупаційною?”

– Які аргументи ви наводите їм?

– Ми ставимо питання, відповіді на які є абсолютно прозорими. Наприклад, просте питання: Як називається введення іноземних військ на територію незалежної держави? Агресія. ЯК називається наступний акт? Окупація. А тепер порівняймо, що роблять російські війська на Донбасі зараз, і що робила Червона армія в Україні у 1918-1921 роках? А що робила Червона армія на Західній Україні, починаючи з 1944 року? Фактично виконувала функції каральних окупаційних військ.

І питання, яке вишибає в людей ґрунт з-під ніг: що робила Червона армія у 1932-33 роках під час Голодомору? Армія, що позиціонувала себе як армія трудового народу! Вона стояла в оточенні довкола територій, де люди вимирали. Вона стояла на кордонах, відбираючи продовольство. Людей, які здатні мислити, ці факти спонукають до переосмислення. Люди ж, які перебувають в радянській матриці, цього не сприймають абсолютно. Це проблема часу. Такі люди мають піти з армії або за власним бажанням, або ж рано чи пізно має бути прийняте командне рішення позбутися таких людей. Бо глорифікація окупаційнолї армії є абсолютно неприпустимою. Сильною армія буде лише тоді, коли не матиме нічого спільного з ворогом.

– Чи ставиться питання про офіційну відмову в армії від усіх радянських святкувань?

– Там, де можливо, ми від них відходимо. До прикладу, 2 серпня, День Високомобільних Десантних Військ, було замінено на 21 листопада, День Десантно-Штурмових Військ. Ми запровадили українську традицію вшанування Святого Михайла. Сподіваюся, що в наступні роки відбудуться зміни і в днях святкування військових частин і окремих родів військ. Сподіваюся, що більше відзначатимуть дати пам’ятних боїв – не лише битви під Крутами, але й під Вапняркою і Вознесенськом, Чортківської офензиви… Тобто, почне формуватися українська мілітарна традиція і ми вшановуватимемо своїх вояків. Вони не всі свої війни виграли, але вони однозначно боролися за те, щоб українська держава могла існувати сьогодні.

– Ви говорите, що поруч з поверненням до українських традицій має відбуватися інтеграція ЗСУ в світові військові традиції. Зокрема це стосується зміни військових звань.

– Влітку 2015 року було проголошено, що має з’явитися перше офіцерське звання хорунжого і військове звання бригадного генерала – між полковником та генерал-майором. На даний момент ці ідеї знаходяться у тому стані, в якому було від початку. Тобто проголошено бажання це зробити, але через інертність деяких державних інституцій, на кшталт Верховної Ради України, стоїть на місці. Для того, щоб змінити військові звання, треба внести зміни до десятків, якщо не сотень, законодавчих актів. Верховна Рада до цього ще навіть не приступала.

– Щодо бригадного генерала зрозуміло – це практика країн НАТО. А з якою метою пропонують відродити звання хорунжого?

– Є ціла низка традиційних українських старшинських звань, але вони не збігаються ані за назвами, ані історичним використанням з сучасними військовими традиціями. Тому повертати осавулів, бунчужних, чотових, ройових є недоцільним. Але для того, щоб все-таки використати національні елементи, є пропозиція зробити звання хорунжого першим офіцерським званням. Тобто, замість молодшого лейтенанта.

КРЕМЛЬ ЧІТКО РОЗУМІЄ, ЩО ВТРАЧАЄ НАШУ АРМІЮ

– На деякі зміни була дуже різко негативна і неадекватна реакція в Росії.

– Їхня реакція була абсолютно передбачуваною – Кремль чітко розуміє, що втрачає українську армію. У вересні 2017-го, після параду на День Незалежності, російськими медіа прокотилася хвиля паніки з цього приводу. Так само сталося після зміни кольорів десанту. Кремль чітко розуміє, що якщо українська армія не матиме нічого спільного з радянською армією, то не матиме нічого спільного і з російською. За кожною візуальною зміною відбувається зміна внутрішня. Тобто, якщо наша армія не схожа на армію агресора, вона починає і мислити по-іншому. Ворог це відслідковує, і на цьому тлі дивним видається те, що за радянську мілітарну традицію тримаються деякі наші громадяни.

– Дуже болісною була реакція в РФ на нову символіку Воєнної розвідки України – сова, що тримає меч, який пробиває мапу РФ. На емблемі є й географічні огріхи, а може, це зроблено умисне – там Сахалін показаний територією Японії. Віце-прем’єр Рогозін назвав цю емблему “дебильной”. Ви причетні до розробки цієї емблеми?

– Ця символіка цілком розроблена у Головному управлінні розвідки, і є чудовим прикладом того, коли наші військові є абсолютно самодостатніми і креативними. Можна пишатися нашою розвідкою. Символіка, як кажуть, зайшла – сподобалася і розвідникам, і суспільству. Вона викликала просто-таки істерику за порєбріком. Чому взяли сову? Тому що символом військової розвідки Росії є кажан, а кажан – це одна з ланок у харчуванні сови. Девіз російської розвідки “Вище нас – тільки зорі”, девіз української – “Мудрий пануватиме над зірками”. Це ідеологічна боротьба сенсів, яку наша розвідка виграла в одні ворота.

– Ви підтримуєте контакти з російськими військовими істориками? Які контрініціативи звідти?

– Військовою історією я займаюся з 1992 року. З російськими колегами останні контакти припинилися у 2014 році. Але деякі мої знайомі контактують з ними, тому ми знаємо, як російські військові історики на це реагують. Наприклад, книга “Історія українського війська”, яку ми видали у 2016 році, викликала серед російських істориків занепокоєння. Тому що там чітко зазначено, що одним з основних ворогів України є Росія, що ця боротьба велася споконвічно і що Україна не є спадкоємицею традицій радянської армії. Після публікації нашого видання в РФ з’явилося кілька закритих роз’яснювальних матеріалів. Однак якщо бути абсолютно об’єктивним, то ми за рівнем організації воєнно-історичної роботи і в суспільстві, і в армії значно поступаємося Росії. Це треба надолужувати. Зараз для цього докладаються титанічні зусилля, але ми втратили 25 років, тому надолужити за один рік неможливо. Тож залучаємо також цивільних фахівців – для налагодження системи.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3061504

Читати далі ...

Аналітика

Інфраструктура ВМС розбудовується, однак потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс

Опубліковано

на

У Командуванні Військово-Морських Силах ЗС України провели підсумки службової діяльності за 1 квартал 2018 року. Під час заходу присутнім було доведено аналіз стану діяльності національних ВМС за всіма напрямками та обговорено проблемні питання і шляхи їх вирішення. Значну увагу приділили питанням соціального забезпечення військовослужбовців.

— Іде процес реформування та відновлення як інфраструктури військових об’єктів, так і на флоті в цілому. Заходів сплановано дуже багато, значну їх частину вже виконано, — зазначив командувач Військово-Морських Сил ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко. — Роботи залишилося багато, тож не зупиняємося на досягненому, йдемо вперед до поставленої мети.

Звертаючись до особового складу, керівник виду ЗС України розповів про здійснені та перспективні кроки в рамках процесу вирішення соціальних питань військових моряків.

— В Одесі завершується процес будівництва 80-ти квартирного будинку для Військово-Морських Сил ЗС України та гуртожитку для військовослужбовців військової служби за контрактом. В Одеській області для офіцерів вже споруджено будинок на 120 осіб, наразі будується другий, а потім і третій, — наголосив віце-адмірал Ігор Воронченко.

— Також триває процес будівництва житлового фонду для рядового та старшинського складу. Є, звичайно, і невирішені питання, ми над ними працюємо. Але ми маємо розуміти, що для повного вирішення цих проблем потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс. Командування Військово-Морських Сил зі свого боку робить для цього усе можливе, — додав він.

Результат пошуку зображень за запитом "житло вмсу"

4 роки тому росіяни окупували Автономну Республіку Крим, окрім анексії цивільного сектору, вони відібрали і значну інфраструктуру та об’єкти Збройних Сил України загальною вартістю близько 11.5 млрд доларів США. Варто згадати, що тільки з корабельного складу Військово-морські Сили України втратили 70%. Також під контролем росіян зараз перебуває 6 баз ВМСУ що знаходились на території АР Крим:

  • Севастопольська військово-морська база
  • Південна військово-морська База(Донузлав)
  • Балаклава
  • Феодосія
  • Керч
  • Чорноморське

У зв’язку з цим для потреб Військово-морських Сил стала постала нагальною проблема відродження вітчизняного флоту.

Окрім будівництва нових кораблів та катерів у ВМС також розглядають купівлю необхідних плавзасобів у країн партнерів, зокрема мова йде про патрульні катери типу “Айленд” та мінно-тральний комплекс.

Що ж стосується інфраструктури, то на материковій частині України майже не було об’єктів для необхідних розміщення баз Військово-морських сил. Так деякі з них створюються майже з нуля на основі наявних там будов, як наприклад у Бердянську для Азовської військово-морської бази чи в Дачному для ППД батальйону морської піхоти.

Зі створенням в Одесі на базі Західної військово-морської бази ВМС України головного місця базування вітчизняного флоту виникла потреба у розбудові цілого комплексу для потреб Військово-морських Сил, який включатиме в себе окрім місця базування кораблів ще й:

  • Штаб Командування ВМС
  • Інститут ВМС
  • ліцей ВМС
  • їдальну, клуб та автомобільний парк
  • житлові побудови для проживання особового складу бази

Прес-центр Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

http://na.mil.gov.ua/https://mil.in.ua/

Читати далі ...

Trending