Зв'яжіться з нами

Політінфо

Про пропозиції щодо обміну Криму на Донбас

Опубліковано

на

За останні тижні прозвучало кілька різних заяв/пропозицій щодо Криму.

Наприклад:

1). Донбас можна повернути невійськовим шляхом, тільки якщо відмовитися від Криму;

2). Україна повинна 10-15 років не робити яких-небудь дій з повернення Криму.

Таких заяв через можливий тиск як з боку Росії, так і з боку окремих представників політелит на Заході, в цьому році може ставати більше. Але Україні немає ніякого сенсу йти за такою логікою.

Україна і так поверне Донбас мирним шляхом. На мій погляд, в три етапи:

1. Відхід Росії;

2. Демілітаризація і роззброєння регіону (саме для цього потрібна поліцейська місія ОБСЄ);

3. Реінтеграція, правова, інформаційна, політична, економічна в простір України (саме на те, щоб цей процес у майбутньому йшов менш болісно, а також, щоб полегшити становище наших громадян на окупованих територіях, спрямований план уряду щодо реінтеграції, де акцент зроблений на гуманітарній складововій і на усуненні законодавчих можливостей для контрабанди в “сірій зоні”). Старт процесу почнеться тоді, коли Кремль, нарешті, остаточно переконається в тому, що Донбас неможливо на щось обміняти. Військове просування вглиб неможливе (в тому числі і через нашу армію). Реалізація Мінських угод у варіанті і послідовності Кремля теж неможлива. Шантажувати залежністю української економіки від Росії (газу, ринку для експорту, боргом в 3 млрд. і т. д.) теж неможливо. Найболючіший і чи не єдиний інструмент шантажу – це заручники. Але коли Росія зрозуміє, що обміняти питання Донбасу на поступки України по Криму, федералізацію та інші фантазії неможливо, а санкції по відношенню до РФ відчутні, тоді Росія і піде з Донбасу.

Що стосується пропозиції не піднімати тему Криму протягом 10-15 років, за фактом це значить відмовитися від перспективи повернення Криму. Я вважаю популістськими конструкції “Крымнаш” (у російському варіанті) і “Крим – наш” (в українському варіанті). У тому сенсі, що Росії не вдасться тактичну перевагу в 2014 році, коли Україна була розгублена, перетворити в стратегічний виграш і зберегти Крим у складі РФ. А Україні – буде нелегко повернути півострів (з урахуванням обмежених можливостей впливати на ситуацію в/навколо Криму). Але стратегічно – наша позиція більш перспективна, в Росії це прекрасно розуміють (звідси – пропозиції до України обміняти Крим на Донбас). При цьому не можна виключати, що в процесі переходу Криму “від Росії до України” буде якийсь проміжний статус, і цей статус може розтягнутися в часі. Але коли нам пропонують забути на час про Крим – це значить зняти санкції з РФ, не вживати ніяких дій на міжнародному рівні (у тому числі щодо захисту прав кримських татар), не подавати позови проти Росії і т. д. тобто, дозволити РФ зробити анексію незворотною. За цей час Росія повністю змінить демографічну структуру півострова, придушивши будь-яку можливу нелояльність, і у випадку законного референдуму (без “зелених чоловічків” та за участю міжнародних спостерігачів) отримає результат у свою користь.

Не кажучи вже про те, що в разі реалізації таких пропозицій вийде, що жителів Донбасу обміняють на узаконення анексії Криму Росією (а вони-то думали, що потрібні Росії), а кримських татар в черговий раз позбавлять їх рідної землі.

Автор: Олеся Яхно – політичний експерт

Джерело:http://blogs.pravda.com.ua/

При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

Політінфо

Після появи терміна “російська агресія” Україна отримала право денонсувати положення Великого договору

Опубліковано

на

Після офіційного введення в українські та міжнародні документи визначення “російська агресія” настав час денонсувати низку положень договору про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною і Росією, пояснив президент України Петро Порошенко.

“Ні в 2014, ні в 2015, ні навіть у 2016 році загальновизнаного визначення “російська агресія” у міжнародних документах не було. Усі сором’язливо говорили, що це конфлікт на сході України… громадянська війна або щось інше. Все це йшло в форматі російської гібридної війни і лише в 2017-2018 роках у міжнародні документи, передусім після ухвалення закону про реінтеграцію Донбасу, увійшов офіційний термін “російська агресія”: як в українське законодавство, так і в міжнародні документи”, – сказав президент в інтерв’ю українським телеканалам у п’ятницю.

П.Порошенко наголосив, що саме тому Україна сьогодні має право призупинити норми про стратегічне партнерство, про військове співробітництво, про військово-технічне співробітництво, і “багато інших норм, які на сьогоднішній день не є інтересом України”.

Президент України зазначив, що юридично країна повинна мати підстави відповідно до статті 51 Статуту ООН для призупинення низки статей угоди, тим більше, якщо країна є об’єктом агресії.

“Але твердо залишаються норми про суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України про міжнародно визнані кордони, зафіксовані у цьому договорі. Те, що на сьогоднішній день обов’язково працює на нас, воно залишиться”, – сказав президент.

П.Порошенко пообіцяв, що найближчим часом подасть на розгляд Верховної Ради законопроект про призупинення деяких положень базового договору про співпрацю України і Росії.

“Я твердо переконаний, що Верховна Рада мене підтримає”, – сказав президент.

Як повідомлялося, 12 квітня президент України Петро Порошенко, виступаючи на 11-му Безпековому форумі в Києві, заявив, що внесе до Верховної Ради України законопроект про негайне одностороннє припинення дії окремих положень договору про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною і Росією в частині, в якій дія цього договору є несумісною з національними інтересами держави і реалізацію нашого права на самооборону.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://ua.interfax.com.ua/

Читати далі ...

Аналітика

Кому вигідно звинувачувати українців в антисемітизмі?

Опубліковано

на

Протягом останнього століття з українців навмисно й систематично «ліпили» антисемітів, таким чином дискредитуючи не лише лідерів визвольного руху, а й саме прагнення українського народу до незалежності. У стороннього спостерігача взагалі може скластися враження, що українці заподіяли євреям більше лиха, ніж нацисти, а антисемітизм – одна з рис українського національного характеру. Втім, як засвідчило нещодавнє опитування, рівень антисемітизму в Україні найменший серед держав Центрально-Східної Європи.

Від Петлюри…

У своєму матеріалі «Для чого Петлюру звинувачували в єврейських погромах?»проректор Острозької академії Петро Кралюк порушує цікаву тему, яку я б хотів доповнити, додавши ще один штрих до портрету Симона Петлюри.

Головний Отаман армії і флоту Української Народної Республіки Симон Петлюра в місті Кам’янець-Подільському
Головний Отаман армії і флоту Української Народної Республіки Симон Петлюра в місті Кам’янець-Подільському

На опис цієї події я натрапив у мемуарах Бориса Антоненка-Давидовича – книжці «На шляхах і роздоріжжях», в якій автор описує свої роки в «петлюрівській» армії. Ось промовистий фрагмент із цієї публікації:

«У лютому 1919 року багато української інтелігенції, побоюючись, що другий прихід більшовиків на Україну буде ще страшніший за перший прихід муравйовських банд, виїхало з Києва. Виїхав тоді й Васильченко і, оселившись у єврейській родині в Кам’янці, писав далі свої твори. Одного дня Васильченко побачив через вікно, що біля його будинку спинився фаетон і з нього вийшов елегантний старшина й попрямував у двір. Васильченко здивувався, які це справи могли привести тилового старшину до господарів-євреїв, але за хвилину виявилось, що старшина прибув саме до Васильченка. «Головний отаман просить вас прибути зі мною до нього в одній важливій справі», – промовив старшина, ще більше здивувавши Васильченка, який не був особисто знайомий з Петлюрою і не уявляв, які можуть бути справи в Головного отамана до скромного письменника, далекого від поточної політики.

Фаетон під’їхав до губернаторського будинку, де мешкав разом з іншими членами уряду Головний отаман, і за кілька хвилин Петлюра, вітаючи Васильченка, сказав:

– Ви знаєте, Степане Васильовичу, як я борюсь з антисемітськими настроями у війську. Я віддав до польового суду отамана Самусенка, що вчинив проскурівський погром, я видав суворі накази карати не тільки за погроми, а й за всякі грабунки єврейської людності, але цього замало. Треба, щоб кожний козак не тільки зрозумів, а й серцем відчув, що єврейський ремісник – швець, кравець тощо – є такий же трудівник, як і наш селянин, і кривдити його – злочинно. Це може зробити тільки література. Дуже прошу вас, Степане Васильовичу, напишіть оповідання про єврея-бідаря!

Хоч Васильченкові ніколи не випадало писати оповідання на замовлення, але тут він охоче погодився й через короткий час з-під його пера вийшло чудове оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Це оповідання вміщено й у академічне чотиритомне видання творів Степана Васильченка, навіть у примітках зазначено, що воно вперше опубліковано в «Україні», лиш замовчано, що це за орган, так само як і не написано, коли й де цей твір вийшов окремою книжкою».

********

Цей промовистий епізод з біографії Симона Петлюри й досі маловідомий, а сторічний ювілей української національно-визвольної революції, коли ворожа пропаганда знову намагається повісити на українців ярлик антисемітів, слугує добрим приводом для нагадування. Цікаво, що нині поширити оповідання Степана Васильченка через соціальні мережі неможливо – коли автор цих рядків спробував поділитися лінком у фейсбуці, то майже блискавично був заблокований за вживання образливих слів.

 Повідомлення про телеграму головного отамана військ УНР Симона Петлюри, датованої липнем 1919 року про те, що керівництво української армії веде рішучу боротьбу з тими, хто вчиняє погроми проти єврейського населення. Йдеться, зокрема, про необхідність «безпощадної боротьби» із більшовицькими провокаторами, які вдаються до «погромної агітації»:
 … і донині

Ситуація з фейсбуком, коли тебе банять за антисемітизм, а насправді ти намагаєшся поширити текст на захист євреїв – доволі промовиста, бо приблизно так само протягом останнього століття Україна потерпала від звинувачень в антисемітизмі, а насправді виявилася найбільш філосемітською країною в регіоні.

Так, за результатами досліджень Pew Research Center, найнижчий рівень побутового антисемітизму серед країн Східної Європи зафіксований в Україні: лише 5% українців не хотіли б бачити євреїв серед громадян своєї країни (для прикладу: Росія й Угорщина – по 14%, Польща – 18%, Румунія – 22%).

Під час Майдану Кремль усіляко намагався показати нашу революцію як нацистський переворот, але завдяки мужній і патріотичній позиції українських євреїв нам вдалося відбити цю брудну атаку. Тоді ж виник термін «жидобандерівець» ‒ на позначення дружби українського і єврейського народів.

Під час Мегамаршу вишиванок в Одесі, 20 травня 2017 року
Під час Мегамаршу вишиванок в Одесі, 20 травня 2017 року

Сьогодні ж дослідження про антисемітизм у Східній Європі ще раз демонструє, що українці не є антисемітами – навпаки, якраз війна з Росією змушує нас багато чому повчитися в єврейського народу й надзвичайно успішної держави Ізраїль.

Андрій Любка – письменник

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Читати далі ...

Новини

Прем’єр-міністр Молдови висловив бажання домовитись з Україною про сухопутний коридор для виведення російських “миротворців”

Опубліковано

на

Прем`єр-міністр Молдови Павел Філіп висловив бажання домовитись з Україною про сухопутний коридор для виведення російських “миротворців” з т.зв. “ПМР”.

Філіп заявив, що під час Мюнхенської конференції з питань безпеки мав розмову з російськими представниками, але ті бояться це робити через “складну ситуацію в Україні”. Дане питання є широким та дискусійним через декілька моментів, а саме:

1. “Складну ситуацію в державі” створила сама Росія, а не ми. Це перше.

2. Саме через цю “складну ситуацію” Україна закрила сухопутний коридор до т.зв. “ПМР”, аби припинити постачання туди техніки, амуніції та живої сили та убезпечити себе від можливої збройної провокакції всередині країни.

3. Тому, відкривати коридор у зворотньому напрямку є небезпечно не для РФ та її “миротворців”, а саме для нас, тому я, як громадянин загалом та громадський діяч зокрема – рішуче проти цього.

4. В разі якщо все ж буде ухвалене відповідне рішення між двома Державами, вважаю за потрібне узгодити формат, який передбачатиме роздільне транспортування живої сили та техніки. Себто спочатку виходить техніка і амунція, а через три доби беззбройні росіяни.

5. Ну і найголовніше: в разі якщо ми підемо на зустріч Молдові в цьому важкому та неоднозначному питанні, варто за це вимагати преференцій в контексті інтеґрації та посилення позицій України в придністровському регіоні, перш за все це має стосуватися фінансово-економічного та соціально-культурного напрямку.

Нагадаю, що станом на зараз геополітичне майбутнє цієї наразі буферної зони залишається невизначеним. То чому не почати його визначати на рівних, конкурентних та цивілізованих умовах?

Назар ПРИХОДЬКО – Голова інфоцентру у УНА-УНСО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://uainfo.org/

Назар ПРИХОДЬКО

Читати далі ...

Trending