Зв'яжіться з нами

Аналітика

The National Interest: Слабкі сторони російського танка Т-80

Опубліковано

на

Свого часу російське військове командування вважало Т-80 висококласною машиною, однак ці танки зазнали великих втрат у боях з оснащеними легкою зброєю чеченцями під час Першої чеченської війни

Оригінал на сторінці The National Interest

Танк Т-80 являє собою яскравий приклад того, як важкоброньована техніка може приховувати серйозні недоліки. Свого часу російське військове командування вважало Т-80 висококласною машиною, однак ці танки зазнали великих втрат у боях з оснащеними легкою зброєю чеченцями під час Першої чеченської війни. Після цього він так і не зміг відновити своєї репутації.

Так не мало статися. Танк Т-80 став останнім основним бойовим танком, спроектованим у Радянському Союзі. Це був перший радянський танк, оснащений газотурбінним двигуном, і в результаті чого він дістав можливість пересуватися дорогами з максимальною швидкістю – 70 км/год, а також мав велику питому потужність на одиницю ваги, яка становила 25,8 к. с. на тонну.

Завдяки цьому стандартний танк Т-80Б став одним із найбільш швидких і маневрених серед тих, що випускали в 1980-х роках.

Бойова майстерність чеченських повстанців і невдала російська тактика більшою мірою є причиною втрат танків Т-80, ніж їх конструкція. Проте у нього були суттєві недоліки. Зрештою Т-80 виявився занадто дорогим, і, крім того, він споживав дуже багато пального. Російські військовики через деякий час зробили вибір на користь більш економічного танка Т-72.

Т-80 став подальшим розвитком свого попередника — танка Т-64. Будучи найсучаснішою моделлю кінця 1960-х і початку 1970-х років. Танк Т-64 відрізнявся від простих за своєю конструкцією машин, яким віддавали перевагу Совєти, таких як Т-54/55 і Т-62.

Танк Т-64

Наприклад, Т-64 був першим радянським танком, в якому замість заряджальника з’явився автомат заряджання, і в результаті цього екіпаж скоротився з чотирьох до трьох осіб. Друге нововведення Т-64, яке створило певну тенденцію, полягало у використанні композиційної броні, в якій застосовувалися шари кераміки і сталі, внаслідок чого захищеність танка було підвищено в порівнянні з використанням одних лише сталевих листів.

Крім того, Т-64 було оснащено легкими сталевими опорними катками невеликого діаметра, тоді як на Т-55 і Т-62 застосовувалися великі обгумовані катки.

Перша запущена в серійне виробництво модель Т-64А випускалася зі 125-мм гарматою 2А46 “Рапіра”, яка стала настільки популярною, що її почали встановлювати на всі наступні російські танки — аж до Т-90. Примітним є те, що зрештою вага Т-64А склала всього 37 тонн, що доволі мало для танка такого розміру.

Але якими б чудовими не були ці нововведення, слід визнати, що в Т-64 був примхливий двигун 5ТДФ і незвичайна підвіска, які часто ламалися. З цієї причини Радянська армія навмисно відправляла такі танки до тих частин, які дислокувалися неподалік від харківського заводу, де їх виготовляли.

Але й це ще не все. Подейкували, що нова автоматична система заряджання відриває руки танкістам, які заґавилися і розмістилися занадто близько від неї. Це цілком можливо, якщо враховувати крихітний внутрішній простір танка Т-64.

Вирішуючи проблеми Т-64А, Совєти почали замислюватися над створенням нового танка з мотором, оснащеним газовою турбіною. Газотурбінні двигуни мають високу прийомистість і гарне співвідношення потужність/вага. Вони легко заводяться в холодну погоду без попереднього розігріву, що важливо в умовах суворих російських зим. І крім того, вони легкі.

Якщо говорити про недоліки, то газотурбінні двигуни споживають багато палива і є більш чутливими до бруду й пилу, що є результатом підвищеного забору повітря в порівнянні зі звичайними дизельними двигунами.

Початкову базову модель танка Т-80 було прийнято на озброєння лише в 1976 році — значно пізніше, ніж планувалося. Радянська танкова промисловість була зайнята виправленням недоліків танків Т-64, а до виробництва  готувалася Т-72, тому що це був дешевший запасний варіант. Водночас Совєти нарощували виробництво танків Т-55 і Т-62 для своїх арабських союзників, які втратили сотні броньованих машин у ході війни Судного дня у 1973 році.

Танк Т-80

Перші моделі Т-80 також мали свої проблеми. У листопаді 1975 року тодішній міністром оборони Андрій Гречко заборонив подальше виробництво цих танків через занадто великої витрати палива та незначне збільшення вогневої потужності в порівнянні з Т-64А. І тільки через п’ять місяців наступник Гречка Дмитро Устинов дозволив розпочати серійне виробництво нового танка.

Виробництво першої моделі Т-80 тривало всього два роки, оскільки його перевершив за своїми характеристиками танк Т-64Б, який мав нову систему управління вогнем, що дозволяло вести стрільбу з основної гармати ракетами 9М112 “Кобра”. Ще більш важливим моментом було те, що Т-80 коштував майже в три з половиною рази дорожче, ніж Т-64А.

На зміну базовій моделі в 1978 році прийшов танк Т-80Б. Його вважали найбільш сучасним і висококласним танком на Сході, і тому більша частина Т-80Б прямувала до місця найвищого ризику — до Групи радянських військ у Німеччині.

За високу швидкість його прозвали “танком Ла-Маншу”. У радянських військових іграх було заведено вважати, що Т-80Б зможуть досягти берегів Атлантичного океану за п’ять днів — за умови, що у них не закінчиться паливо.

Новий радянський танк багато чого запозичив у Т-64. На додаток до підкаліберних, кумулятивних і протипіхотних осколкових снарядів його 125-мм гладкоствольна гармата 2А46М-1 могла проводити пуски тих же самих ракет 9К112 “Кобра”.

Оскільки протитанкові керовані ракети були значно дорожчими, ніж звичайні танкові снаряди, до боєкомплекту цього танка входило всього чотири ракети, але 38 снарядів. Ракети були призначені для того, щоб збивати ударні гелікоптери і вражати машини зі встановленими на них системами ПТУРС за межами дальності стрільби звичайними снарядами танка Т-80Б.

Спарений з нею 7,62-мм кулемет ПКТ і 12,7-мм кулемет НСВТ “Утьос” на командирській башточці складали комплекс протипіхотного озброєння цього танка.

Т-80 вже міг похвалитися сучасною композиційною бронею, але ще більший бронезахист йому забезпечував комплекс динамічного захисту (КДЗ) “Контакт-1”. Оснащені горизонтальними шарами такої броні танки Т-80 (аналогічну конфігурацію КДЗ мали останні моделі Т-72А) дістали назву Т-80БВ.

У 1987 році замість Т-80Б почали виробляти Т-80У, хоча за загальною кількістю вони не перевершили своїх попередників.

На танку Т-80У було встановлено систему динамічного захисту “Контакт-5”. Вона являла собою вдосконалений варіант КДЗ “Контакт-1”, що складався з навісних контейнерів з вибухівкою, тоді як система “Контакт-5” мала набір спрямованих назовні пластин заводського виготовлення для відхилення атакувального боєприпасу. Система “Контакт-1” ефективна тільки проти кумулятивних снарядів, тоді як система “Контакт-5” також захищає від кінетичних бронебійних снарядів з піддоном, що відокремлюється.

Всередині Т-80У замість системи управління вогнем 1А33, якою було оснащено моделі Т-80Б, встановили більш сучасну систему 1А45. Інженери замінили ракети “Кобра” на керовані лазерним променем ракети 9К119 “Рефлекс”. Це більш надійна зброя, що має більшу дальність і більшу силу ураження. У танку Т-80 розмістили на сім 125-мм снарядів більше, ніж у Т-80Б.

Однак танк Т-80У виробляли недовго. Його нова силова установка ВМД-1250 раніше споживала занадто багато палива і була складною в обслуговуванні. Натомість почали виробляти дизельну модель Т-80УД. Це був останній варіант танка Т-80 радянського виробництва. Це також була перша модель, яку вдалося побачити в дії за межами полігону… якщо під “дією” розуміти обстріл з танкової гармати російського парламенту в жовтні 1993 року під час конституційної кризи.

У грудні 1994 року почалася війна проти сепаратистів у Чечні, де вперше застосували Т-80. І це стало для нього… катастрофою епічного масштабу.

Згорілий у боях за Грозний танк Т-80Б

Коли повстанці в Чечні проголосили незалежність, російський президент Борис Єльцин наказав військам повернути цю колишню радянську республіку до складу Росії за допомогою сили. До створеної групи увійшли Т-80Б і Т-80 БВ. Екіпажі не готувалися воювати на танках Т-80. Вони не знали про його ненажерливість і іноді повністю спалювали запас палива на сліпому ходу.

Наступ російських збройних сил на чеченську столицю місто Грозний більше нагадував криваву бійню для наступальників. У період з 31 грудня 1994 року до вечора наступного дня близько тисячі солдатів загинули, а 200 одиниць техніки було знищено. Сучасні російські танки Т-80Б і Т-80БВ у складі російського наступального угруповання зазнали жахливих втрат.

Хоча Т-80 добре захищені від прямих лобових влучень, багато танків було знищено в результаті катастрофічних вибухів, а їхні башти відлітали після численних пострілів, здійснених чеченськими бойовиками із гранатометів РПГ-7В і РПГ-18.

Виявилося, що автомат заряджання Т-80 “Корзина” мав фатальний недолік у конструкції. У системі автоматичного заряджання готові снаряди зберігалися у вертикальному положенні, і їх тільки частково захищали опорні катки. Спрямований вище опорних катків у бік танка постріл з РПГ часто викликав детонацію боєкомплекту і призводив до зриву башти.

Стосовно цього Т-72А і Т-72Б каралися аналогічним чином, однак вони мали дещо більшу ймовірність виживання у разі бокового влучання, тому що їхня система автоматичного заряджання використовувала горизонтальне розташування боєприпасів, які перебували нижче ободів опорних катків.

Другий істотний недолік Т-80, як і у попередніх російських танків, був пов’язаний з мінімальними кутами вертикального піднесення і схилення гармати. З танка не можна було вистрілити по повстанцях, які вели вогонь з верхніх поверхів будівель або з підвалів.

Справедливості заради треба сказати, що причиною великих втрат став слабкий вишкіл екіпажів, недолік натренованості і катастрофічна тактика. Росія так поспішала розпочати бойові дії, що танки Т-80БВ увійшли до Грозного, не заповнивши вибухівкою контейнери динамічного захисту, що зробило цей захист марним. Говорили навіть про те, що деякі солдати продавали вибухівку для того, щоб заробити додаткові гроші до свого мізерного грошового утримання.

Російська армія до того часу геть забула важку науку боїв у міських умовах часів Другої світової війни. Під час холодної війни тільки підрозділи спецпризначенців і берлінський гарнізон проходили підготовку до ведення таких боїв. Не чекаючи значного опору, російські війська увійшли до Грозного, і при цьому солдати перебували в БМП і БТР. Їхні командири губилися на вулицях, тому що не мали відповідних карт.

Оскільки російські військовослужбовці не дуже хотіли виходити зі своїх машин і зачищати будівлі кімнату за кімнатою, їхні чеченські противники, знаючи про недоліки російської бронетехніки зі служби в Радянській Армії, дістали можливість перетворювати танки і бронемашини на крематорії.

Російському командуванню легко звалювати провину за чеченську катастрофу на недоробки конструкції Т-80, приховуючи недоліки оперативного планування і недоліки тактики. Але зрештою саме брак грошей став причиною того, що більш дешеві Т-72 замінили собою Т-80, ставши головною машиною для російського експорту і для військових дій після чеченської війни.

Танк модифікації Т-72С

Коли розпався Радянський Союз, Росія втратила завод, який виробляв Т-80УД у Харкові, – він став власністю України. Завод в Омську, де робили Т-80У, виявився банкрутом, тоді як ленінградський ЛКЗ вже не випускав більш ранню модель Т-80БВ.

Для Росії більше не мало сенсу тримати на озброєнні три типи танків Т-72 (А і Б), Т-80 (БВ, і УД) і Т-90 (модернізований варіант Т-72БУ). Фінансові витрати і проблеми забезпечення запчастинами були занадто великими. Всі ці моделі мали одну 125-міліметрову гармату 2А46М і однакові за своїми характеристиками ракети, що запускаються через ствол гармати. Але всі вони мали різні двигуни, системи управління вогнем і шасі.

Якщо говорити спрощено, то ці танки мали однакові можливості, але дуже різні запчастини замість того, щоб мати однакові запасні частини і різні можливості. Оскільки Т-80У був набагато дорожчим, ніж Т-72Б, було цілком логічно, що вибір Росії, яка мала фінансові проблеми, припав на Т-72.

Проте Москва продовжувала експериментувати з Т-80. Фахівці поставили на нього активну систему захисту, в якій використовували радар, що працює в міліметровому діапазоні, для стеження за ракетами, що підлітають, і застосування контрзаходів. Як наслідок, у 1997 році з’явився Т-80УМ-1 “Барс”. Однак у виробництво його не було запущено (ймовірно, через бюджетні обмеження).

Росія не використала Т-80 у Другій чеченській війні в 1999-2000 рр. і не використовувала їх під час нетривалого конфлікту з Грузією в 2008 році (наскільки нам відомо). Поки що танки Т-80 не брали участі у війні і в Україні.

С. К. Ау-Йонг

Оригінал на сторінці The National Interest

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Аналітика

Наші воїни можуть бути ситими і добре спорядженими, але без ідеології це буде радянська армія – про ребрендинг ЗСУ

Опубліковано

на

Двозуб Святослава і вовкулака для ССО, лицарська рукавичка для танкових військ, едельвейси і карпатські бартки для гірської піхоти – нова символіка та однострій Збройних Сил України вже офіційно затверджені. Зміна найменувань військових частин триває, так само як і відмова від радянських військових свят. Кампанія з ребрендингу армії найбільших масштабів набирає саме цього року.

Спеціальна робоча група з ідеологічного оновлення української армії працює на волонтерських засадах вже не перший рік. Позаштатний радник заступника голови Адміністрації Президента історик Василь Павлов розповів “Цензор.НЕТ” про перебіг реформи.

ОДИН ВИСОКОПОВАЖНИЙ ОФІЦЕР ЗАПИТАВ: “ВИ ВЗАГАЛІ РОЗУМІЄТЕ, ЩО РОБИТЕ?”

– І суспільство, і армія звикають до нового однострою, емблем, до нових назв частин. Розкажіть загалом про план стосовно того, що називають ребрендингом армії.

– Воєнно-історична робота у Збройних силах України започаткована у квітні 2017 року. За цей рік зроблено багато. Зокрема розроблено законодавчу базу, план воєнно-історичної роботи, чого раніше в принципі не було. За три літні місяці була підготовлена і напередодні 6 грудня 2017-го підписана міністром оборони Концепція воєнної історії України. Маємо цілковите сприяння МО і Генштабу. На найвищому рівні зрозуміли, що ми повинні позбавитися від маркеру ворога – це і свята, і форма, і символіка, і орієнтація на ті чи інші події.

Зараз ми набагато активніше розповідаємо воїнам про присвоєння почесних найменувань підрозділам, про зміну символіки і форми. Це важливо, бо це реально перша хвиля за всі роки незалежності, коли зміни плануються і під них підкладається ідеологічна робота і все це завершується позитивним результатом.

– Дехто ставиться скептично до таких масштабних оновлень у час, коли економіка не на підйомі…

– Таке сприйняття власне через те, що така робота ведеться вперше за 26 років. Армія може бути добре оснащена, в новій формі, сита й натренована, але без ідеологічної роботи в головах це буде досі армія-окупант. Ми не маємо часу все робити по черзі. Треба одночасно переозброювати, переодягати армію, а паралельно – проводити ідеологічні зміни.

– Не таємниця, що дехто з військових, особливо на перших порах, не сприймав зміни. А дехто не сприймає досі. Ви це усвідомлюєте?

– Така проблема є. Але люди не сприймають не через те, що вони погані, а через те, що попросту не знають цього. Інформація для більшості військовослужбовців у кращому випадку обмежується шкільним курсом з історії України, у гіршому – знаннями, отриманими ще за часів Радянського Союзу (з відповідними ідеологічними перекрученнями). Але коли з людьми починаєш говорити і відповідати на їхні запитання – іноді дуже незручні запитання – то все поступово стає на свої місця.

Будь-яка ідеологічна робота потребує часу. Коли в нас відбувала одна з перших зустрічей з десантом, то високоповажний офіцер відверто запитав: “Ви взагалі розумієте, що робите?” Я відповів, що розуміємо. Далі він спитав: “Як швидко ви хочете отримати результат?” Я сказав, що роз’яснювальна робота має тривати 3-5 років. Тоді він погодився, що ми адекватно оцінюємо свої сили і можливості. Тобто найголовнішим в ідеологічній роботі є її інтенсивність та час.

– Як це відбувається за алгоритмом дій – щоб було зрозуміло, що дійсно маєте тверезий план?

– Якщо взяти роботу з присвоєння почесних найменувань, для цього проводяться робочі наради в Генеральному штабі, Міністерстві оборони і в усіх держслужбах, де є військові частини, які претендують на те, щоб отримати почесне найменування. За результатами цієї роботи буде сформовано пул військових частин, які мать право і можливість отримати нове найменування вже цьогоріч. Далі робоча група спільно з представниками військових частин розроблятиме пропозиції. Вирішуватиметься, якими саме будуть ці почесні найменування. Після цього проводиться роз’яснювальна робота з особовим складом. Потім, згідно із законодавством України, мають відбутися збори у військовій частині, рішення протоколюється і далі йде по інстанціях на командування, Генштаб й Міноборони і зрештою до Адміністрації Президента. Лише після цього виходить відповідний Указ.

НОВІ НАЙМЕНУВАННЯ ЧАСТИН: ВІД КОРОЛЯ ДАНИЛА

– Як відбувається власне вибір найменувань?

– Є кілька основних принципів. Перше – це територіальний. Тобто, за місцем, де певна частина дислокується – умовно кажучи, як Київський зенітний ракетний полк. Інший принцип – коли військова частина отримує свого патрона. Наприклад, 24 механізована бригада ім. короля Данила. Або має назву за історичним регіоном, до якого в/ч прив’язана. Так, як 1-ша Сіверська танкова бригада. Або назву на честь військової частини, що відзначилася у певний історичний період – 72 окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців. Або на честь вікопомної події – Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут.

– Ви заявляли, що вояки 24-ї Бригади ім. короля Данила дуже горді зі свого найменування.

– Вони були дуже горді. Це якраз той випадок, коли почесне найменування збігається з бажанням особового складу. Так буває не завжди, але з 24-ю вийшло саме так. Вони себе ще до офіційного перейменування почали називати “королівською піхотою”. Поява таких неформальних назв свідчить про те, що новація сподобалася особовому складу.

– Були випадки, коли ваші пропозиції відверто блокували?

– Такі випадки бувають тоді, коли надаються пропозицію до перейменування на честь видатного діяча, пов’язаного з певною частиною територіально, але особовий склад про нього нічого не знає, а тому й не сприймає. Або може була шанована людина, а в неї не милозвучне прізвище. Однак це проблема браку роз’яснювальної роботи, а не бажання. Тому що був випадок: одна бригада відмовилася від найменування на честь одного історичного діяча, чиє прізвище не дуже звучне, однак згодом самі запропонували нам ім’я іншої людини. Сподіваюся, що через кілька місяців ми зможемо цю історію розповідати відкрито.

УСЯ НОВА СИМВОЛІКА ВЖЕ ОФІЦІЙНО ЗАТВЕРДЖЕНА

– Зміна форми й символіки – те, що найбільш помітно. Проведено титанічну роботу, яка на сьогодні вже завершена. Розкажіть коротко: за якими принципами обирали нові символи?

– Робота зі зміни символіки почалася з 2015 року, її проводила група на чолі з Віталієм Гайдукевичем, до якої з 2016-го я неформально також входжу. Ті символи, які на сьогодні є у Збройних Силах, офіційно затверджені 20 листопада 2017 року Наказом міністра оборони № 606. Суть змін у тому, щоб сучасний український військовий однострій з одного боку не був архаїчним, а з іншого – щоб мав питомо українські елементи. Так, на погонах офіцерського складу є зубчатка Галицької армії. Раніше на погонах в офіцерів були п’ятипроменеві радянські зірки, то на теперішній момент – це ромбічна гетьманська зоря, що веде свій початок від війська гетьмана Павла Скоропадського.

На рукаві кожного українського вояка на теперішній момент є стилізований тризуб, який використовувався в армії УНР. Там, де це було можливим, ми запозичили і кольорову гамму цих тризубів. Такі елементи прив’язують українську армію до період 1917-1921 років, а там, де це можливо, до періоду козацтва або навіть до доби Великого Князівства Литовського. Наприклад, знак танкових військ – це латна рукавиця з пірначем, що символізує спадковість українських танкових підрозділів від важкої кавалерії часів Костянтина Острозького.

Так само багато елементів узято зі світових традицій. Наприклад, новий берет десанту кольору марун, – це символіка, пов’язана з Архистратигом Михаїлом. В усіх країнах він є небесним покровителем парашутно-десантних частин. Для гірської піхоти обрано квітку едельвейса і карпатські бартки.

На рукавах міністра оборони, начальника Генштабу з’явилися дві перехрещені булави як символи вищої військової влади.

Скоро має відбутися ще декілька знакових моментів. На параді 2018 року українська армія позбудеться останніх рудиментів від радянського однострою.

– Знову-таки, були окремі випадки, коли воїни відмовилися сприймати нову форму та символіку з суб’єктивних причин. Скажімо, десантник був проти зняти тільняшку, бо його за неї катували у полоні. Інший приклад – заява морпіхів, про відмову зняти старі чорні берети, бо вони вже омиті кров’ю цієї війни.

– Це абсолютно індивідуальні моменти, які з людьми треба проговорити. Є компроміси, на які бійці погоджуються йти. Є компроміси, на які погоджується йти держава. У своїй роз’яснювальній роботі ми користуємося допомогою Головного управління морально-психологічного забезпечення ГШ ЗСУ, тобто військових психологів і політологів.

Однак у зв’язку з тим, що в нас агресія Росії триває, то місця для подібних компромісів меншає. Насправді Десант дуже швидко почав використовувати новий колір берета. Так само і Національна гвардія, яка також отримала новий колір. Пишаються своїми новими беретами артилеристи й танкісти.

ПИТАННЯ, ЯКЕ ВИШИБАЄ ҐРУНТ З-ПІД НІГ: ЩО РОБИЛА ЧЕРВОНА АРМІЯ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ?

– Вперше був представлений новий Воєнно-історичний календар, але про нього значно менше говорять, ніж про зміну символіки. Чому?

– Воєнно-історичний календар розроблявся в Центрі дослідження гуманітарних проблем ЗСУ. Тривалий час у ньому намагалися поєднати українську та радянську мілітарні традиції. Поступово стало зрозуміло, що цього робити не варто. Календар на 2018 рік був розроблений тими самими людьми. До цього також долучилося Військово-історичне управління Генерального штабу. Тож тепер цей календар набагато більш український. Єдина проблема з ним у тому, що немає коштів для того, щоб його видрукувати. Він розповсюджуватиметься в електронному вигляді.

– Святкування 23 лютого скасоване, але вочевидь до цього ще довго звикатимуть. Що робите з цим?

– 23 лютого скасовано офіційно. У жодній державній установі чи військовій частині офіційно воно не відзначається. Але наступає величезна кількість “але”. Є чимало людей, що ментально перебувають у Радянському Союзі. Тому цьогоріч навіть більш-менш відкрито дехто святкував сторіччя створення Робітничо-селянської червоної армії. При чому, деякі з цих людей є відповідальними за навчання молодого покоління українських офіцерів. Що з цим робити? Єдине, що ми можемо, це проводити роз’яснювальну роботу, чому ми не можемо вважати цю армію українською. Якщо деякі моменти люди сприймають більш-менш спокійно, то коли починаєш говорити, що Червона армія була для України окупаційною, то в деяких людей виникає нервування: “Як це так, армію, в якій я служив, можна вважати окупаційною?”

– Які аргументи ви наводите їм?

– Ми ставимо питання, відповіді на які є абсолютно прозорими. Наприклад, просте питання: Як називається введення іноземних військ на територію незалежної держави? Агресія. ЯК називається наступний акт? Окупація. А тепер порівняймо, що роблять російські війська на Донбасі зараз, і що робила Червона армія в Україні у 1918-1921 роках? А що робила Червона армія на Західній Україні, починаючи з 1944 року? Фактично виконувала функції каральних окупаційних військ.

І питання, яке вишибає в людей ґрунт з-під ніг: що робила Червона армія у 1932-33 роках під час Голодомору? Армія, що позиціонувала себе як армія трудового народу! Вона стояла в оточенні довкола територій, де люди вимирали. Вона стояла на кордонах, відбираючи продовольство. Людей, які здатні мислити, ці факти спонукають до переосмислення. Люди ж, які перебувають в радянській матриці, цього не сприймають абсолютно. Це проблема часу. Такі люди мають піти з армії або за власним бажанням, або ж рано чи пізно має бути прийняте командне рішення позбутися таких людей. Бо глорифікація окупаційнолї армії є абсолютно неприпустимою. Сильною армія буде лише тоді, коли не матиме нічого спільного з ворогом.

– Чи ставиться питання про офіційну відмову в армії від усіх радянських святкувань?

– Там, де можливо, ми від них відходимо. До прикладу, 2 серпня, День Високомобільних Десантних Військ, було замінено на 21 листопада, День Десантно-Штурмових Військ. Ми запровадили українську традицію вшанування Святого Михайла. Сподіваюся, що в наступні роки відбудуться зміни і в днях святкування військових частин і окремих родів військ. Сподіваюся, що більше відзначатимуть дати пам’ятних боїв – не лише битви під Крутами, але й під Вапняркою і Вознесенськом, Чортківської офензиви… Тобто, почне формуватися українська мілітарна традиція і ми вшановуватимемо своїх вояків. Вони не всі свої війни виграли, але вони однозначно боролися за те, щоб українська держава могла існувати сьогодні.

– Ви говорите, що поруч з поверненням до українських традицій має відбуватися інтеграція ЗСУ в світові військові традиції. Зокрема це стосується зміни військових звань.

– Влітку 2015 року було проголошено, що має з’явитися перше офіцерське звання хорунжого і військове звання бригадного генерала – між полковником та генерал-майором. На даний момент ці ідеї знаходяться у тому стані, в якому було від початку. Тобто проголошено бажання це зробити, але через інертність деяких державних інституцій, на кшталт Верховної Ради України, стоїть на місці. Для того, щоб змінити військові звання, треба внести зміни до десятків, якщо не сотень, законодавчих актів. Верховна Рада до цього ще навіть не приступала.

– Щодо бригадного генерала зрозуміло – це практика країн НАТО. А з якою метою пропонують відродити звання хорунжого?

– Є ціла низка традиційних українських старшинських звань, але вони не збігаються ані за назвами, ані історичним використанням з сучасними військовими традиціями. Тому повертати осавулів, бунчужних, чотових, ройових є недоцільним. Але для того, щоб все-таки використати національні елементи, є пропозиція зробити звання хорунжого першим офіцерським званням. Тобто, замість молодшого лейтенанта.

КРЕМЛЬ ЧІТКО РОЗУМІЄ, ЩО ВТРАЧАЄ НАШУ АРМІЮ

– На деякі зміни була дуже різко негативна і неадекватна реакція в Росії.

– Їхня реакція була абсолютно передбачуваною – Кремль чітко розуміє, що втрачає українську армію. У вересні 2017-го, після параду на День Незалежності, російськими медіа прокотилася хвиля паніки з цього приводу. Так само сталося після зміни кольорів десанту. Кремль чітко розуміє, що якщо українська армія не матиме нічого спільного з радянською армією, то не матиме нічого спільного і з російською. За кожною візуальною зміною відбувається зміна внутрішня. Тобто, якщо наша армія не схожа на армію агресора, вона починає і мислити по-іншому. Ворог це відслідковує, і на цьому тлі дивним видається те, що за радянську мілітарну традицію тримаються деякі наші громадяни.

– Дуже болісною була реакція в РФ на нову символіку Воєнної розвідки України – сова, що тримає меч, який пробиває мапу РФ. На емблемі є й географічні огріхи, а може, це зроблено умисне – там Сахалін показаний територією Японії. Віце-прем’єр Рогозін назвав цю емблему “дебильной”. Ви причетні до розробки цієї емблеми?

– Ця символіка цілком розроблена у Головному управлінні розвідки, і є чудовим прикладом того, коли наші військові є абсолютно самодостатніми і креативними. Можна пишатися нашою розвідкою. Символіка, як кажуть, зайшла – сподобалася і розвідникам, і суспільству. Вона викликала просто-таки істерику за порєбріком. Чому взяли сову? Тому що символом військової розвідки Росії є кажан, а кажан – це одна з ланок у харчуванні сови. Девіз російської розвідки “Вище нас – тільки зорі”, девіз української – “Мудрий пануватиме над зірками”. Це ідеологічна боротьба сенсів, яку наша розвідка виграла в одні ворота.

– Ви підтримуєте контакти з російськими військовими істориками? Які контрініціативи звідти?

– Військовою історією я займаюся з 1992 року. З російськими колегами останні контакти припинилися у 2014 році. Але деякі мої знайомі контактують з ними, тому ми знаємо, як російські військові історики на це реагують. Наприклад, книга “Історія українського війська”, яку ми видали у 2016 році, викликала серед російських істориків занепокоєння. Тому що там чітко зазначено, що одним з основних ворогів України є Росія, що ця боротьба велася споконвічно і що Україна не є спадкоємицею традицій радянської армії. Після публікації нашого видання в РФ з’явилося кілька закритих роз’яснювальних матеріалів. Однак якщо бути абсолютно об’єктивним, то ми за рівнем організації воєнно-історичної роботи і в суспільстві, і в армії значно поступаємося Росії. Це треба надолужувати. Зараз для цього докладаються титанічні зусилля, але ми втратили 25 років, тому надолужити за один рік неможливо. Тож залучаємо також цивільних фахівців – для налагодження системи.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3061504

Читати далі ...

Аналітика

Інфраструктура ВМС розбудовується, однак потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс

Опубліковано

на

У Командуванні Військово-Морських Силах ЗС України провели підсумки службової діяльності за 1 квартал 2018 року. Під час заходу присутнім було доведено аналіз стану діяльності національних ВМС за всіма напрямками та обговорено проблемні питання і шляхи їх вирішення. Значну увагу приділили питанням соціального забезпечення військовослужбовців.

— Іде процес реформування та відновлення як інфраструктури військових об’єктів, так і на флоті в цілому. Заходів сплановано дуже багато, значну їх частину вже виконано, — зазначив командувач Військово-Морських Сил ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко. — Роботи залишилося багато, тож не зупиняємося на досягненому, йдемо вперед до поставленої мети.

Звертаючись до особового складу, керівник виду ЗС України розповів про здійснені та перспективні кроки в рамках процесу вирішення соціальних питань військових моряків.

— В Одесі завершується процес будівництва 80-ти квартирного будинку для Військово-Морських Сил ЗС України та гуртожитку для військовослужбовців військової служби за контрактом. В Одеській області для офіцерів вже споруджено будинок на 120 осіб, наразі будується другий, а потім і третій, — наголосив віце-адмірал Ігор Воронченко.

— Також триває процес будівництва житлового фонду для рядового та старшинського складу. Є, звичайно, і невирішені питання, ми над ними працюємо. Але ми маємо розуміти, що для повного вирішення цих проблем потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс. Командування Військово-Морських Сил зі свого боку робить для цього усе можливе, — додав він.

Результат пошуку зображень за запитом "житло вмсу"

4 роки тому росіяни окупували Автономну Республіку Крим, окрім анексії цивільного сектору, вони відібрали і значну інфраструктуру та об’єкти Збройних Сил України загальною вартістю близько 11.5 млрд доларів США. Варто згадати, що тільки з корабельного складу Військово-морські Сили України втратили 70%. Також під контролем росіян зараз перебуває 6 баз ВМСУ що знаходились на території АР Крим:

  • Севастопольська військово-морська база
  • Південна військово-морська База(Донузлав)
  • Балаклава
  • Феодосія
  • Керч
  • Чорноморське

У зв’язку з цим для потреб Військово-морських Сил стала постала нагальною проблема відродження вітчизняного флоту.

Окрім будівництва нових кораблів та катерів у ВМС також розглядають купівлю необхідних плавзасобів у країн партнерів, зокрема мова йде про патрульні катери типу “Айленд” та мінно-тральний комплекс.

Що ж стосується інфраструктури, то на материковій частині України майже не було об’єктів для необхідних розміщення баз Військово-морських сил. Так деякі з них створюються майже з нуля на основі наявних там будов, як наприклад у Бердянську для Азовської військово-морської бази чи в Дачному для ППД батальйону морської піхоти.

Зі створенням в Одесі на базі Західної військово-морської бази ВМС України головного місця базування вітчизняного флоту виникла потреба у розбудові цілого комплексу для потреб Військово-морських Сил, який включатиме в себе окрім місця базування кораблів ще й:

  • Штаб Командування ВМС
  • Інститут ВМС
  • ліцей ВМС
  • їдальну, клуб та автомобільний парк
  • житлові побудови для проживання особового складу бази

Прес-центр Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

http://na.mil.gov.ua/https://mil.in.ua/

Читати далі ...

Аналітика

Проект Закону України “Про прощення”: відповідальність військовослужбовців

Опубліковано

на

В середині березня Центр деокупації опублікував проект Закону України «Про прощення» для відкритого громадського обговорення. Ми впевнені, що українське суспільство має самостійно вирішити, кого прощати, а кого карати за злочини, скоєні в інтересах Російської Федерації на шкоду інтересам нашої країни. Ми послідовно оприлюднимемо пропозиції стосовно різних категорій злочинців та сподіваємося на нашу активну участь в дискусії.

Розгорнута презентація самого законопроекту доступна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=qU1c1X9ujH0&feature=youtu.be

Нижче викладені пропозиції щодо притягнення до відповдальності військовослужбовців Збройних Сил України, які вчинили злочини в інтересах держави-агресора, а також громадян України, що вступили на службу в армію держави-агресора, незаконні збройні формування або військово-комерційні компанії, а також брали участь в бойових діях в якості найманців залежно від тяжкості злочину

Стаття 9. Процедура прощення не застосовується:

1) частиною першою статті 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

2) частиною третьою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

3) частиною четвертою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

4) частиною першою статті 111 (державна зрада), зокрема військовослужбовці, які перейшли на бік ворога і змінили військовій присязі; громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України або за її межами.

5) частиною другою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

6) частиною третьою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України;

7) частиною четвертою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

8) частиною п’ятою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

9) частиною другою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю, що спричинило тяжкі наслідки;

10) частиною другою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб;

11) частиною третьою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в умовах особливого періоду;

12) частиною четвертою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в бойовій обстановці;

13) частиною третьою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю, або втратили документи чи матеріали з такими відомостями, якщо це спричинило тяжкі наслідки;

14) частиною другою, третьою і четвертою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

15) статтею 427 (здача або залишення ворогові засобів ведення війни), зокрема начальницький склад військових формувань;

16) частиною першою і другою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні;

17) статтею 447 (найманство), зокрема громадяни України, які без дозволу відповідних органів державної влади як найманці брали участь у збройних конфліктах інших держав.

Стаття 10. Процедура прощення може застосовуватись за злочини середньої тяжкості:

1) частиною другою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

2) частиною першою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і не брали участі у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

3) частиною першою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю;

4) частиною першою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби;

5) частиною першою і другою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю;

6) частиною першою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

7) частиною третьою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні.

Стаття 11. Процедура прощення може застосовуватись за злочини невеликої тяжкості:

1) частиною третьою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями за межами території України;

Стаття 13. Дії, які за Законом не вважаються злочинами

За цим Законом не вважаються злочинами дії громадян України щодо отримання документів, які посвідчують особу чи її майнові права, виданих окупаційною адміністрацією Російської Федерації, сплата податків та інших обов’язкових платежів на окупованій території, а також участь в голосуванні на незаконних виборах та референдумах.

Згідно статті 51 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни та Резолюції третього комітету Генеральної асамблеї ООН від 15 листопада 2016 року, держава-окупант не має права здійснювати примусовий призов громадян України на строкову військову службу. Такі дії вважаються порушенням міжнародного права, а громадяни звільняються від відповідальності.

Пояснення:

Процедура прощення полягає в заміні покарання, пов’язаного з позбавленням волі, на альтернативне покарання у вигляді тимчасового обмеження прав. Особи, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, прощенню не підлягають.

Альтернативне основне покарання – покарання, яке застосовується до громадянина України, відповідно до Кримінального кодексу України, в якості заміни основного покарання у вигляді позбавлення волі на тимчасове позбавлення права на роботу в органах державної влади та місцевого самоврядування, в консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах і службах Президента України та органів державної влади, на роботу в складі виборчих комісій на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах, всеукраїнському та місцевому референдумах, права на військову службу, роботу в правоохоронних органах та органах судової влади, роботу на керівних посадах в державних підприємствах, закладах та установах, права на викладацьку діяльність, права бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільським, селищним, міським головою та старостою, а також призупинення права брати участь у виборах Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів, старост та у референдумі на строк п’ять або десять років.

ЦЕНТР ДЕОКУПАЦІЇ ТА РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Читати далі ...

Trending