Зв'яжіться з нами

Аналітика

Радіо для прибиральників. Зв’язок у ЗСУ – сучасний, але не військовий. АНАЛІЗ армійського досвіду

Опубліковано

на

В армійському зв’язку – забагато цивільного обладнання. Пауза в активній фазі протистояння дає час для переозброєння ЗСУ на професійну військову техніку. Тому що мобілізовані інженери, які раніше забезпечували роботу небойової апаратури в бойових умовах, майже всі цього року пішли на “дембель”.

Автор: Віталій КУКСА, екс-зв’язківець ЗСУ

Мобілізація телекомунікацій

Початок війни українська армія зустріла із ледь працездатною системою військового зв’язку.

Зокрема, майже без сучасних засобів комунікації на рівні тактичної ланки управління – від залоги блок-посту до командира батальйону. Переважно tactic radio – це індивідуальні радіостанції.

В Міноборони інформують, що за короткий термін (кілька місяців) ЗСУ було насичено сучасними цифровими засобами зв’язку.

Але більшість із них – у тому числі й на тактичному рівні – це ЦИВІЛЬНІ телекомунікаційні рішення на кшталт побутових супутникових комплектів та поліцейських радіостанцій.

Фото: mil.gov.ua

Вони справно несуть службу, немов мобілізовані цивільні спеціалісти.

Але все одно ці засоби зв’язку і далі залишаються аж ніяк не військовими, що накладає певні обмеження на їхнє застосування.

Що не так із цивільним зв’язком в Армії

Власне, є ДВА ГОЛОВНИХ ПИТАННЯ до цивільного обладнання на військовій службі.

Перше. Ця апаратура не розрахована на експлуатацію:

а) у важких умовах – 24/7 в усі пори року в не завжди бережливих руках;

б) в умовах застосування засобів РЕБ та РЕР [радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки] супротивника.

Із сумними наслідками пункту “а” знайомі всі військові зв’язківці, які експлуатують – а отже, обслуговують та ремонтують – цю техніку.

Щодо наслідків пункту “б”, то з ним поки напряму стикались учасники боїв під Донецьким аеропортом і Дебальцевим.

Грудень 2014 року, Полтава. Навчання курсантів Об’єднаного навчально-тренувального центру Військ зв’язку ЗСУ. Фото: Полтавський вісник

У військово-зв’язківських колах є жарт, що про ворожий наступ першими дізнаються саме зв’язківці, які нікому вже не зможуть про це повідомити.

Друге. Використання цивільного обладнання стало постійною практикою, хоча спершу військові очільники називали таке рішення тимчасовим.

Мовляв, зв’язок потрібен “на вчора” і дешево – от і купуємо “краще з комерційного”. Потім замінимо на професійну військову апаратуру.

А тепер Міноборони – “на голці” у постачальників зазначеної техніки. На неї витрачені та продовжують витрачатись сотні мільйонів гривень на рік, на ній будуються системи зв’язку підрозділів, навчаються спеціалісти.

Чим довше це продовжуватиметься, тим складніше пройде переозброєння на справжню військову техніку зв’язку.

Війна давно перейшла у позиційну фазу, альтернатив мінському процесу не передбачається.

Можна спокійно спланувати, якою має бути українська армія, її система управління та система зв’язку. Яка техніка має стояти на озброєнні і які задачі вирішувати. Без огляду на комерційні інтереси постачальників та їх контрагентів в МО.

Для початку варто проаналізувати досвід експлуатації того, що прийшло в армію за останніх два роки.

Мобільний зв’язок. Можна створити військовий аналог

В умовах браку надійного тактичного радіозв’язку його роль відігравав – та й, не дивлячись ані на що, відіграє – цивільний мобільний зв’язок.

Він невикорінний через повсюдність та надійність. Про перехоплення знають усі. Але знають і те, що слухають не всіх або не завжди – тому сподіваються на “пронесе” і “кому я потрібен”.

Хоча зазвичай говорять манівцями: з обох боків фронту популярні евфемізми на тему шашликів, пікніків, олівців та іншого.

До деяких частин ентузіасти-волонтери постачають зовнішні шифратори для смартфонів, або встановлюють програмне забезпечення для шифрування трафіку, хоча подібні рішення мають певні обмеження за швидкістю підключення.

Небезпека виявлення позицій за допомогою пеленгування (визначення напрямку – Ред.) скупчень мобільних телефонів в умовах позиційної війни yтратила актуальність. Де хто стоїть – знають і без цього.

Десь краєм свідомості пам’ятають і про можливість заглушити мобільний зв’язок під час активних дій, але сподіваються “пропетляти”.

Іноді згори надходять розпорядження обмежити користування мобільним зв’язком y частинах, вилучити мобільні телефони і wi-fi-роутери тощо.

Зазвичай ці вказівки спускаються на гальмах. А реальних механізмів контролювати дотримання заборони в армії нема.

Продуктивніше було б очолити процес – прийняти на озброєння систему військового мобільного зв’язку, якою військовим було б користуватися зручніше та безпечніше.

 

Березень 2014 року. Офіцер ЗСУ тримає в руках волонтерський підгон – любительську радіостанцію. Тоді за щастя були навіть такі, нешифровані. Фото: Героїка

Найкращим вирішенням задачі був би віртуальний оператор мобільного зв’язку (MVNO – Mobile Virtual Network Operator), який орендує інфраструктуру інших операторів.

Віртуальний оператор використовує всі наявні мережі одночасно, але центр його управління контролюється силовиками.

Для ефективнішого застосування MVNO слід користуватися тими моделями мобілок, що підтримують шифрування трафіку на абонентському боці.

Радіо для прибиральників

“Від водіїв служб доставки, що розсікають містом – до персоналу, що прибирає вулиці! З нашим продуктом ваш бізнес стане ефективнішим та безпечнішим”.

Так компанія Motorola позиціонує лінійку радіостанцій MОТОTRBO стандарту транкінгового (коли абоненти не закріплюються за окремим ретранслятором сигналу, а отримують доступ до кількох спеціально виділених каналів – Ред. зв’язку DMR.

На сьогодні MOTOTRBO є основою зв’язку тактичної ланки управління у Збройних силах України.

Інший автор ТЕКСТІВ (теж служив у ЗСУ, третя хвиля мобілізації) розповідав, як в один із днів лютого 2015-го на їхньому опорному пункті ці рації раптом припинили працювати. Зв’язок із батальйонним командуванням урвався, а з-за нейтрального горбочку чути гул танкових двигунів, прогріваються, гади. І тут MOTOTRBO оживає, тільки чомусь на диспетчерській хвилі таксистів Дебальцева 🙂 Зрештою з базового табору, де стривожилися мовчанкою РОПу, приїхав зв’язківець і привіз робочі рації з оновленим ключем шифрування, забравши замовклі апарати на перепрошивку

Тобто ЗСУ використовує радіозв’язок, створений для бізнес-мереж (скажімо, компанії таксі чи кур’єрської служби) та інфраструктурних проектів.

Тим не менш, в армії ці станції не викликають особливих нарікань. Частково – через простоту експлуатації. Частково – тому що військові просто не мають досвіду роботи з професійним tactic radio.

Бо головна претензія до MOTOTRBO – це НЕ ВІЙСЬКОВА СИСТЕМА, що вже тягне за собою всі наступні пункти:

1. Не вистачає запасу міцності самих радіостанцій – виходять з ладу антени, тангенти, кнопки.

Ще одна апаратна проблема – МО закупило станції з Ni-Mh-акумуляторами, які потребують повного розряду (або зарядних пристроїв з такою функцією). B реальних умовах військові заряджають станції за першої можливості, і на сьогодні більшість штатних акумуляторів yбиті і тримають заряд лічені години.

2. Нестійкість до засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) з причини вузької смуги передачі. Підтверджено досвідом битв за ДАП і Дебальцеве.

Січень 2015 року, Донецька область. Екран робочого терміналу станції постановки радіоперешкод Р-330Ж “Житель” зі складу 18-ї окремої стрілецької бригади ЗС РФ (базується в Чечні). Видно, що станція розташована на території пожежної частини №28 м. Горлівка, основну радіорозвідку веде в напрямку селища Луганське, де тоді розташовувалися базові табори кількох частин ЗСУ. Знято на смартфон російським оператором РЕБ, хакнуто українськими хакерами з групи “Трініті”. Джерело: Інформ Напалм

Натомість сучасні системи tactic radio використовують методи розширення спектру – DSSS (пряма послідовність або шумоподібний сигнал), FHSS (псевдовипадкове перестроювання робочої частоти), їхню комбінацію, а також спеціальні алгоритми відновлення корисного сигналу при низьких співвідношеннях сигнал/шум.

Корисний сигнал передається в широкому діапазоні частот, що робить його стійким до польових (малопотужних) засобів РЕБ та ускладнює виявлення передачі засобами РЕР.

3. Для створення великої зони покриття транкінговий зв’язок потребує мережі ретрансляторів. Координати потужних ретрансляторів швидко стають відомими супротивнику, і знищити їх під час активної операції – недовга справа.

Ретранслятор також має бути прив’язаний до мережі зв’язку підрозділу через канал передачі даних. Отже, його переміщення потребує часу.

Березень 2016 року, Макіївка (Донецька область). Станція радіоелектронної боротьби Р-330Ж “Житель” ЗС РФ (можливо, навіть та сама, з Горлівки) на бойовій позиції. Зверніть увагу на характерної форми антени. Саме за ними “Жителя” виявила OSINT-розвідка, а зйомка з безпілотника (на фото) підтвердила цю інфу. У квітні 2016 року цю станцію РЕБ накрили влучним ударом мінометники ЗСУ. Фото: Цензор

В ході боїв за Вуглегірськ у січні 2015 року зв’язківці одного з мотопіхотних батальйонів ЗСУ відновлювали роботу такого ретранслятора, розміщеного на високій антенній вежі, протягом кількох годин під артилерійським обстрілом.

В сучасних же системах tactic radio ретранслятором є фактично кожна станція. Якщо дві станції “не бачать” одна одної за умовами розповсюдження радіосигналу, але між ними є третя – вона їх зв’яже. Насичення району бойових дій такими станціями створює фактично “хмарну” зону покриття.

4. Слабке шифрування. Переважна більшість радіостанцій MОТОTRBO, які постачаються у війська, використовують алгоритм ARC4 з довжиною ключа 40 біт. З півстусана його не зламаєш, але за наявності часу та натхнення – цілком реально.

На сьогодні стандартом для tactic radio є алгоритм шифрування АЕS із довжиною ключа 128 або 256 біт. У MОТОTRBO є модифікації з шифруванням АЕS-256, але вони дорожчі, тому до військ їх надходить мало.

5. Слабкі можливості управління ключами шифрування в MOTOTRBO. Ключі шифрування зберігаються в станції у відкритому вигляді.

Немає технічних засобів для швидкої та частої зміни ключів великій кількості радіостанцій – кожну з них доводиться знімати з чергування та програмувати по одній.

У переважної більшості радіостанцій, що постачаються, не активовано функцію дистанційного програмування. Немає функції самостійного вводу ключів шифрування з клавіатури.

Немає засобів швидкого занулювання – а це одна з важливих вимог до військових станцій, які працюють на передовій!

Але, нагадаємо, MОТОTRBO і не проектувалася для використання у ворожому середовищі – двірникам та розвізникам піци це не потрібно.

Нашій армії критично важливо прийняти програму переозброєння на сучасне професійне tactic radio.

Не має великого значення, якого з постачальників обрати – Thales, R&S, GE, GD, LF, ASELSAN або, що еволюційно – Harris. Чи взагалі відповідні рішення тієї ж Motorola.

Головне – щоб це було ВІЙСЬКОВЕ радіо. Це дорого, але необхідно, якщо армія дійсно хоче бути ефективною, а не “українським варіантом радянської армії”.

Дротовий зв’язок: IP-телефонія без єдиної бази номерів

Дротові комунікації залишаються найнадійнішим способом передати інформацію “не для чужих вух”.

Але крім класичного “телефону польового”, широко застосовується IP-телефонія: PBX-сервери (cервери приватних віртуальних телефонних мереж Private Branch eXchange) на базі відкритого програмного забезпечення Asterisk та VoIP-шлюзи (пристрої для підключення аналогових телефонів до мереж IP-телефонії).

Шлюз під’єднується до каналу передачі даних, налаштовується на роботу з певним SIP-сервером (забезпечує нумерацію та з’єднання між абонентами мереж ІР-телефонії), до шлюзу під’єднуються звичайні офісні телефони, і КП на передовій отримує телефонний зв’язок навіть з Києвом.

Перед шлюзом можна поставити засоби ЗАЗ [засекречувальна апаратура зв’язку – Ред.], і отримати шифрований зв’язок.

Зразок ЗАЗ у ЗСУ – шифратор Гном-Е, служить для криптографічного захисту трафіку в IP-мережах

Але й тут не без “але”.

Колись давно військова ІР-телефонія планувалась як офісний зв’язок для військових частин у мирний час. Ніхто не думав ані про резервування серверів, ані про навантаження на канали.

Сьогодні через сервери в Києві працюють навіть віддалені РОПи [ротні опорні пункти – Ред.] на передовій. І коли серверну заливає гарячою водою через прорив труб у сусідів, без зв’язку залишаються цілі підрозділи.

Проблему можна було б вирішити створенням розподіленої мережі ІР-телефонії з резервуванням серверів та єдиним планом нумерації. Залучивши до неї власні “астеріски”, які вже працюють у деяких підрозділах в якості внутрішніх АТС.

Оскільки на початку експлуатації системи номерний ресурс на PBX-серверах перевищував потреби військових, номери роздавалися просто за усними заявками, без жодного обліку.

Тому єдиного каталогу абонентів немає, довідники створюються методом обдзвону та уточнення.

І якщо довідники вищих підрозділів ще якось спускаються та доводяться, то знайти “кінці” безпосередніх сусідів часто нереально. Проте, кажуть, це не баґ, а фіча, яка ускладнює роботу ворожим шпигунам.

Канали зв’язку. Про супутниковий термінал ЗСУ

Основний спосіб каналоутворення в сучасній українській армії – супутниковий термінал Tooway, який постачається в ЗСУ вітчизняною компанією “Датагруп (у вересні 2016-го перейшла в управління від засновника до інвестиційної компанії Horizon Capital).

Tooway – VSAT-комплект [Very Small Aperture Terminal – термінал із маленькою антеною – Ред.], що працює з супутником KA-SAT компанії Eutelsat (9 градусів східної довготи).

Супутник сучасний, працює в Ка-діапазоні (26-40 ГГц), забезпечуючи терміналам швидкість прийому даних до 22 Мбіт/с, передачі даних – до 6 Мбіт/с.

Військові супутникові термінали налаштовані на швидкість до 1 Мбіт/с. Вважається, що цього достатньо для роботи IP-телефонії, включаючи шифровану, об’єднання ретрансляторів Motorola в мережу, а також роботи військової електронної пошти та доступу до інших ресурсів військового інтернету (АСУ “Дніпро”).

На практиці супутниковий канал має великі i не дуже стабільні значення часу проходження пакетів інформації у мережі.

Наприклад, затримка передачі голосу між радіостанціями Motorola, які знаходяться в зонах покриття двох ретрансляторів, підключених через супутникові канали, сягає 3 секунд.

Спроба передати таким чином швидкий “бойовий” радіообмін призводить до того, що у віддаленій мережі чути лише yривки фраз.

До супутникового каналу чутливі засоби ЗАЗ – зустрічаються ситуації, коли з’єднання є, але робота сервісів не забезпечується.

Також є кілька механічних проблем:

– з причини низького розташування супутника над обрієм не завжди можна швидко обрати місце розгортання.

– під час опадів, що заливають віконце приймача, іноді критично знижується чутливість.

– тендітні “домашні” супутникові комплекти пошкоджуються під час транспортування, а коли їх підключають до сурових польових генераторів – “горять” від перепадів напруги.

Але всі ці проблеми доморобно вирішуються, і Tooway лишається головною “робочою конячкою” українських військових зв’язківців.

Жовтень 2015 року, Семиполки (Київська область). Зв’язківці вшановують товаришів, які загинули в боях проти російських окупантів. Всі троє були 1989 року народження. Фото: МОУ

Звичайно, ХОТІЛОСЯ Б:

а) більше супутникових комплектів у захищеному виконанні – вони зручніші в застосуванні, хоча всередині цих нібито міцних військових “зелених валіз” знаходиться неміцна цивільна елементна база;

б) більше супутників – особливо розташованих східніше, тобто вище над горизонтом;

в) нарешті українського супутника, до того ж…

г) …не комерційного, а військового супутника зв’язку, захищеного від перешкод та придушення сигналу.

Компанія “Датагруп” не обговорює шифрування трафіку у системі Tooway та її стійкість до перехоплення/придушення сигналу. Вочевидь, комерційна система не спроектована для застосування в умовах бойових дій.

Ще про каналоутворення. Як Wi-Fi замінив радіорелейний зв’язок

В армії намагаються використовувати й інші – не менш цивільні – способи каналоутворення.

По-перше, це DSL-модеми. Їх великий зоопарк, але працюють вони вправно, і можуть забезпечувати кількамегабітний канал з використанням кабелю П-274 – легендарної “польовки”. Якщо, звичайно, в радіусі кількох кілометрів є куди підключитись.

По-друге, це бездротові точки доступу – наприклад, Mikrotik та UBNT, які працюють у стандарті IEEE 802.11, в народі Wi-Fi. Трафік додатково шифрується AES-256.

Точки доступу на кшталт AirGrid працюють у діапазоні 5,5 ГГц і здатні підтримувати радіоканал пропускною спроможністю кілька десятків Мбіт/с на відстані прямої видимості.

Щоправда, стандартні щогли командно-штабних машин занадто “гуляють”, щоб дозволити двом антенам бачити одна одну на великій відстані. Але КП [командний пункт], який має стаціонарне підключення до мережі, може “роздати” його радіолінками підрозділам, які знаходяться недалеко.

Так цивільна технологія Wi-Fi фактично замінює такий клас обладнання, як військові радіорелейні лінії [“радіо-ланцюг” із двох і більше ретрансляторів, розташованих у межах видимості, з направленим сигналом – Ред.].

Військова тропосферна радіостанція вітчизняного виробництва (модернізація радянської Р-423-1). “Укрспецекспорт” наразі готовий продавати цей виріб за кордон. Джерело: “Укроборонсервіс”

Питання стійкості цієї технології до засобів РЕБ і до виявлення позиції передавача засобами РЕР залишаються відкритими, як і для інших цивільних засобів зв’язку на військовій службі.

А от побутових аналогів військовим радіостанціям тропосферного зв’язку [далекий – на кількасот км – зв’язок, заснований на здатності верхніх шарів тропосфери “відбивати” частину радіохвиль назад на земну поверхню – Ред.] не знайшлось.

Тому нині в ЗСУ майже немає засобів так званих nonLOS-комунікацій (non Line Of Sight – високочастотний зв’язок за межами прямої видимості, він же тропосферний).

Мобілізовані інженери як засіб системної інтеграції

Прийняти техніку на озброєння – не просто закупити її.

Техніку ще слід відтестувати на предмет реалізації функцій в граничних умовах. Плюс треба створити систему налаштувань, які б відповідали потребам військових користувачів.

А ще – написати докладні технічні регламенти з експлуатації обладнання. І створити систему навчання персоналу: від рівня операторів до рівня планувальників систем.

Отже, армії треба закуповувати не “сучасні телекомунікаційні засоби”, а системно-інтеграційні проекти, кінцевим результатом яких були б “рішення” – тобто працюючі системи з передбачуваним результатом.

І хоча постачальники комерційної техніки компетентні для розробки таких проектів, ми купуємо в них саме голе “залізо”.

Певна документація надходить. Але на вивчення повних версій у військових не вистачає часу, а скорочені не охоплюють багатьох конкретних військових умов застосування. Таких, що іноді техпідтримка постачальника розводить руками.

Навчання також проводиться, але часто інструктори постачальників самі навчаються у військових нестандартним практикам.

Що ж до системи налаштувань, то підрозділи вимушені вигадувати велосипеди. Хоча вигадувати їх – не входить до завдань військових.

І добре, коли серед мобілізованих виявлялися ІТ-спеціалісти, які могли розібратись у складній документації, грамотно сформулювати питання постачальнику або нагуглити відповіді.

Саме мобілізовані інженери замінювали в армії відсутню системну інтеграцію. За три хвилі демобілізації 2016 року майже всі вони пішли.

І якщо в Міноборони не перейдуть нарешті до впровадження системно-інтеграційних проектів та закупівлі професійних військових телекомунікаційних рішень, армійський зв’язок очікує структурне спрощення.

Аж до всезагального переходу ЗСУ на звичний і дубовий “тапік”, він же телефон польовий моделі ТА-57 зразка 1957 року.

Автор: Віталій КУКСА, екс-зв’язківець ЗСУ

При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

Джерело:http://texty.org.ua/

Аналітика

Наші воїни можуть бути ситими і добре спорядженими, але без ідеології це буде радянська армія – про ребрендинг ЗСУ

Опубліковано

на

Двозуб Святослава і вовкулака для ССО, лицарська рукавичка для танкових військ, едельвейси і карпатські бартки для гірської піхоти – нова символіка та однострій Збройних Сил України вже офіційно затверджені. Зміна найменувань військових частин триває, так само як і відмова від радянських військових свят. Кампанія з ребрендингу армії найбільших масштабів набирає саме цього року.

Спеціальна робоча група з ідеологічного оновлення української армії працює на волонтерських засадах вже не перший рік. Позаштатний радник заступника голови Адміністрації Президента історик Василь Павлов розповів “Цензор.НЕТ” про перебіг реформи.

ОДИН ВИСОКОПОВАЖНИЙ ОФІЦЕР ЗАПИТАВ: “ВИ ВЗАГАЛІ РОЗУМІЄТЕ, ЩО РОБИТЕ?”

– І суспільство, і армія звикають до нового однострою, емблем, до нових назв частин. Розкажіть загалом про план стосовно того, що називають ребрендингом армії.

– Воєнно-історична робота у Збройних силах України започаткована у квітні 2017 року. За цей рік зроблено багато. Зокрема розроблено законодавчу базу, план воєнно-історичної роботи, чого раніше в принципі не було. За три літні місяці була підготовлена і напередодні 6 грудня 2017-го підписана міністром оборони Концепція воєнної історії України. Маємо цілковите сприяння МО і Генштабу. На найвищому рівні зрозуміли, що ми повинні позбавитися від маркеру ворога – це і свята, і форма, і символіка, і орієнтація на ті чи інші події.

Зараз ми набагато активніше розповідаємо воїнам про присвоєння почесних найменувань підрозділам, про зміну символіки і форми. Це важливо, бо це реально перша хвиля за всі роки незалежності, коли зміни плануються і під них підкладається ідеологічна робота і все це завершується позитивним результатом.

– Дехто ставиться скептично до таких масштабних оновлень у час, коли економіка не на підйомі…

– Таке сприйняття власне через те, що така робота ведеться вперше за 26 років. Армія може бути добре оснащена, в новій формі, сита й натренована, але без ідеологічної роботи в головах це буде досі армія-окупант. Ми не маємо часу все робити по черзі. Треба одночасно переозброювати, переодягати армію, а паралельно – проводити ідеологічні зміни.

– Не таємниця, що дехто з військових, особливо на перших порах, не сприймав зміни. А дехто не сприймає досі. Ви це усвідомлюєте?

– Така проблема є. Але люди не сприймають не через те, що вони погані, а через те, що попросту не знають цього. Інформація для більшості військовослужбовців у кращому випадку обмежується шкільним курсом з історії України, у гіршому – знаннями, отриманими ще за часів Радянського Союзу (з відповідними ідеологічними перекрученнями). Але коли з людьми починаєш говорити і відповідати на їхні запитання – іноді дуже незручні запитання – то все поступово стає на свої місця.

Будь-яка ідеологічна робота потребує часу. Коли в нас відбувала одна з перших зустрічей з десантом, то високоповажний офіцер відверто запитав: “Ви взагалі розумієте, що робите?” Я відповів, що розуміємо. Далі він спитав: “Як швидко ви хочете отримати результат?” Я сказав, що роз’яснювальна робота має тривати 3-5 років. Тоді він погодився, що ми адекватно оцінюємо свої сили і можливості. Тобто найголовнішим в ідеологічній роботі є її інтенсивність та час.

– Як це відбувається за алгоритмом дій – щоб було зрозуміло, що дійсно маєте тверезий план?

– Якщо взяти роботу з присвоєння почесних найменувань, для цього проводяться робочі наради в Генеральному штабі, Міністерстві оборони і в усіх держслужбах, де є військові частини, які претендують на те, щоб отримати почесне найменування. За результатами цієї роботи буде сформовано пул військових частин, які мать право і можливість отримати нове найменування вже цьогоріч. Далі робоча група спільно з представниками військових частин розроблятиме пропозиції. Вирішуватиметься, якими саме будуть ці почесні найменування. Після цього проводиться роз’яснювальна робота з особовим складом. Потім, згідно із законодавством України, мають відбутися збори у військовій частині, рішення протоколюється і далі йде по інстанціях на командування, Генштаб й Міноборони і зрештою до Адміністрації Президента. Лише після цього виходить відповідний Указ.

НОВІ НАЙМЕНУВАННЯ ЧАСТИН: ВІД КОРОЛЯ ДАНИЛА

– Як відбувається власне вибір найменувань?

– Є кілька основних принципів. Перше – це територіальний. Тобто, за місцем, де певна частина дислокується – умовно кажучи, як Київський зенітний ракетний полк. Інший принцип – коли військова частина отримує свого патрона. Наприклад, 24 механізована бригада ім. короля Данила. Або має назву за історичним регіоном, до якого в/ч прив’язана. Так, як 1-ша Сіверська танкова бригада. Або назву на честь військової частини, що відзначилася у певний історичний період – 72 окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців. Або на честь вікопомної події – Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут.

– Ви заявляли, що вояки 24-ї Бригади ім. короля Данила дуже горді зі свого найменування.

– Вони були дуже горді. Це якраз той випадок, коли почесне найменування збігається з бажанням особового складу. Так буває не завжди, але з 24-ю вийшло саме так. Вони себе ще до офіційного перейменування почали називати “королівською піхотою”. Поява таких неформальних назв свідчить про те, що новація сподобалася особовому складу.

– Були випадки, коли ваші пропозиції відверто блокували?

– Такі випадки бувають тоді, коли надаються пропозицію до перейменування на честь видатного діяча, пов’язаного з певною частиною територіально, але особовий склад про нього нічого не знає, а тому й не сприймає. Або може була шанована людина, а в неї не милозвучне прізвище. Однак це проблема браку роз’яснювальної роботи, а не бажання. Тому що був випадок: одна бригада відмовилася від найменування на честь одного історичного діяча, чиє прізвище не дуже звучне, однак згодом самі запропонували нам ім’я іншої людини. Сподіваюся, що через кілька місяців ми зможемо цю історію розповідати відкрито.

УСЯ НОВА СИМВОЛІКА ВЖЕ ОФІЦІЙНО ЗАТВЕРДЖЕНА

– Зміна форми й символіки – те, що найбільш помітно. Проведено титанічну роботу, яка на сьогодні вже завершена. Розкажіть коротко: за якими принципами обирали нові символи?

– Робота зі зміни символіки почалася з 2015 року, її проводила група на чолі з Віталієм Гайдукевичем, до якої з 2016-го я неформально також входжу. Ті символи, які на сьогодні є у Збройних Силах, офіційно затверджені 20 листопада 2017 року Наказом міністра оборони № 606. Суть змін у тому, щоб сучасний український військовий однострій з одного боку не був архаїчним, а з іншого – щоб мав питомо українські елементи. Так, на погонах офіцерського складу є зубчатка Галицької армії. Раніше на погонах в офіцерів були п’ятипроменеві радянські зірки, то на теперішній момент – це ромбічна гетьманська зоря, що веде свій початок від війська гетьмана Павла Скоропадського.

На рукаві кожного українського вояка на теперішній момент є стилізований тризуб, який використовувався в армії УНР. Там, де це було можливим, ми запозичили і кольорову гамму цих тризубів. Такі елементи прив’язують українську армію до період 1917-1921 років, а там, де це можливо, до періоду козацтва або навіть до доби Великого Князівства Литовського. Наприклад, знак танкових військ – це латна рукавиця з пірначем, що символізує спадковість українських танкових підрозділів від важкої кавалерії часів Костянтина Острозького.

Так само багато елементів узято зі світових традицій. Наприклад, новий берет десанту кольору марун, – це символіка, пов’язана з Архистратигом Михаїлом. В усіх країнах він є небесним покровителем парашутно-десантних частин. Для гірської піхоти обрано квітку едельвейса і карпатські бартки.

На рукавах міністра оборони, начальника Генштабу з’явилися дві перехрещені булави як символи вищої військової влади.

Скоро має відбутися ще декілька знакових моментів. На параді 2018 року українська армія позбудеться останніх рудиментів від радянського однострою.

– Знову-таки, були окремі випадки, коли воїни відмовилися сприймати нову форму та символіку з суб’єктивних причин. Скажімо, десантник був проти зняти тільняшку, бо його за неї катували у полоні. Інший приклад – заява морпіхів, про відмову зняти старі чорні берети, бо вони вже омиті кров’ю цієї війни.

– Це абсолютно індивідуальні моменти, які з людьми треба проговорити. Є компроміси, на які бійці погоджуються йти. Є компроміси, на які погоджується йти держава. У своїй роз’яснювальній роботі ми користуємося допомогою Головного управління морально-психологічного забезпечення ГШ ЗСУ, тобто військових психологів і політологів.

Однак у зв’язку з тим, що в нас агресія Росії триває, то місця для подібних компромісів меншає. Насправді Десант дуже швидко почав використовувати новий колір берета. Так само і Національна гвардія, яка також отримала новий колір. Пишаються своїми новими беретами артилеристи й танкісти.

ПИТАННЯ, ЯКЕ ВИШИБАЄ ҐРУНТ З-ПІД НІГ: ЩО РОБИЛА ЧЕРВОНА АРМІЯ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ?

– Вперше був представлений новий Воєнно-історичний календар, але про нього значно менше говорять, ніж про зміну символіки. Чому?

– Воєнно-історичний календар розроблявся в Центрі дослідження гуманітарних проблем ЗСУ. Тривалий час у ньому намагалися поєднати українську та радянську мілітарні традиції. Поступово стало зрозуміло, що цього робити не варто. Календар на 2018 рік був розроблений тими самими людьми. До цього також долучилося Військово-історичне управління Генерального штабу. Тож тепер цей календар набагато більш український. Єдина проблема з ним у тому, що немає коштів для того, щоб його видрукувати. Він розповсюджуватиметься в електронному вигляді.

– Святкування 23 лютого скасоване, але вочевидь до цього ще довго звикатимуть. Що робите з цим?

– 23 лютого скасовано офіційно. У жодній державній установі чи військовій частині офіційно воно не відзначається. Але наступає величезна кількість “але”. Є чимало людей, що ментально перебувають у Радянському Союзі. Тому цьогоріч навіть більш-менш відкрито дехто святкував сторіччя створення Робітничо-селянської червоної армії. При чому, деякі з цих людей є відповідальними за навчання молодого покоління українських офіцерів. Що з цим робити? Єдине, що ми можемо, це проводити роз’яснювальну роботу, чому ми не можемо вважати цю армію українською. Якщо деякі моменти люди сприймають більш-менш спокійно, то коли починаєш говорити, що Червона армія була для України окупаційною, то в деяких людей виникає нервування: “Як це так, армію, в якій я служив, можна вважати окупаційною?”

– Які аргументи ви наводите їм?

– Ми ставимо питання, відповіді на які є абсолютно прозорими. Наприклад, просте питання: Як називається введення іноземних військ на територію незалежної держави? Агресія. ЯК називається наступний акт? Окупація. А тепер порівняймо, що роблять російські війська на Донбасі зараз, і що робила Червона армія в Україні у 1918-1921 роках? А що робила Червона армія на Західній Україні, починаючи з 1944 року? Фактично виконувала функції каральних окупаційних військ.

І питання, яке вишибає в людей ґрунт з-під ніг: що робила Червона армія у 1932-33 роках під час Голодомору? Армія, що позиціонувала себе як армія трудового народу! Вона стояла в оточенні довкола територій, де люди вимирали. Вона стояла на кордонах, відбираючи продовольство. Людей, які здатні мислити, ці факти спонукають до переосмислення. Люди ж, які перебувають в радянській матриці, цього не сприймають абсолютно. Це проблема часу. Такі люди мають піти з армії або за власним бажанням, або ж рано чи пізно має бути прийняте командне рішення позбутися таких людей. Бо глорифікація окупаційнолї армії є абсолютно неприпустимою. Сильною армія буде лише тоді, коли не матиме нічого спільного з ворогом.

– Чи ставиться питання про офіційну відмову в армії від усіх радянських святкувань?

– Там, де можливо, ми від них відходимо. До прикладу, 2 серпня, День Високомобільних Десантних Військ, було замінено на 21 листопада, День Десантно-Штурмових Військ. Ми запровадили українську традицію вшанування Святого Михайла. Сподіваюся, що в наступні роки відбудуться зміни і в днях святкування військових частин і окремих родів військ. Сподіваюся, що більше відзначатимуть дати пам’ятних боїв – не лише битви під Крутами, але й під Вапняркою і Вознесенськом, Чортківської офензиви… Тобто, почне формуватися українська мілітарна традиція і ми вшановуватимемо своїх вояків. Вони не всі свої війни виграли, але вони однозначно боролися за те, щоб українська держава могла існувати сьогодні.

– Ви говорите, що поруч з поверненням до українських традицій має відбуватися інтеграція ЗСУ в світові військові традиції. Зокрема це стосується зміни військових звань.

– Влітку 2015 року було проголошено, що має з’явитися перше офіцерське звання хорунжого і військове звання бригадного генерала – між полковником та генерал-майором. На даний момент ці ідеї знаходяться у тому стані, в якому було від початку. Тобто проголошено бажання це зробити, але через інертність деяких державних інституцій, на кшталт Верховної Ради України, стоїть на місці. Для того, щоб змінити військові звання, треба внести зміни до десятків, якщо не сотень, законодавчих актів. Верховна Рада до цього ще навіть не приступала.

– Щодо бригадного генерала зрозуміло – це практика країн НАТО. А з якою метою пропонують відродити звання хорунжого?

– Є ціла низка традиційних українських старшинських звань, але вони не збігаються ані за назвами, ані історичним використанням з сучасними військовими традиціями. Тому повертати осавулів, бунчужних, чотових, ройових є недоцільним. Але для того, щоб все-таки використати національні елементи, є пропозиція зробити звання хорунжого першим офіцерським званням. Тобто, замість молодшого лейтенанта.

КРЕМЛЬ ЧІТКО РОЗУМІЄ, ЩО ВТРАЧАЄ НАШУ АРМІЮ

– На деякі зміни була дуже різко негативна і неадекватна реакція в Росії.

– Їхня реакція була абсолютно передбачуваною – Кремль чітко розуміє, що втрачає українську армію. У вересні 2017-го, після параду на День Незалежності, російськими медіа прокотилася хвиля паніки з цього приводу. Так само сталося після зміни кольорів десанту. Кремль чітко розуміє, що якщо українська армія не матиме нічого спільного з радянською армією, то не матиме нічого спільного і з російською. За кожною візуальною зміною відбувається зміна внутрішня. Тобто, якщо наша армія не схожа на армію агресора, вона починає і мислити по-іншому. Ворог це відслідковує, і на цьому тлі дивним видається те, що за радянську мілітарну традицію тримаються деякі наші громадяни.

– Дуже болісною була реакція в РФ на нову символіку Воєнної розвідки України – сова, що тримає меч, який пробиває мапу РФ. На емблемі є й географічні огріхи, а може, це зроблено умисне – там Сахалін показаний територією Японії. Віце-прем’єр Рогозін назвав цю емблему “дебильной”. Ви причетні до розробки цієї емблеми?

– Ця символіка цілком розроблена у Головному управлінні розвідки, і є чудовим прикладом того, коли наші військові є абсолютно самодостатніми і креативними. Можна пишатися нашою розвідкою. Символіка, як кажуть, зайшла – сподобалася і розвідникам, і суспільству. Вона викликала просто-таки істерику за порєбріком. Чому взяли сову? Тому що символом військової розвідки Росії є кажан, а кажан – це одна з ланок у харчуванні сови. Девіз російської розвідки “Вище нас – тільки зорі”, девіз української – “Мудрий пануватиме над зірками”. Це ідеологічна боротьба сенсів, яку наша розвідка виграла в одні ворота.

– Ви підтримуєте контакти з російськими військовими істориками? Які контрініціативи звідти?

– Військовою історією я займаюся з 1992 року. З російськими колегами останні контакти припинилися у 2014 році. Але деякі мої знайомі контактують з ними, тому ми знаємо, як російські військові історики на це реагують. Наприклад, книга “Історія українського війська”, яку ми видали у 2016 році, викликала серед російських істориків занепокоєння. Тому що там чітко зазначено, що одним з основних ворогів України є Росія, що ця боротьба велася споконвічно і що Україна не є спадкоємицею традицій радянської армії. Після публікації нашого видання в РФ з’явилося кілька закритих роз’яснювальних матеріалів. Однак якщо бути абсолютно об’єктивним, то ми за рівнем організації воєнно-історичної роботи і в суспільстві, і в армії значно поступаємося Росії. Це треба надолужувати. Зараз для цього докладаються титанічні зусилля, але ми втратили 25 років, тому надолужити за один рік неможливо. Тож залучаємо також цивільних фахівців – для налагодження системи.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3061504

Читати далі ...

Аналітика

Інфраструктура ВМС розбудовується, однак потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс

Опубліковано

на

У Командуванні Військово-Морських Силах ЗС України провели підсумки службової діяльності за 1 квартал 2018 року. Під час заходу присутнім було доведено аналіз стану діяльності національних ВМС за всіма напрямками та обговорено проблемні питання і шляхи їх вирішення. Значну увагу приділили питанням соціального забезпечення військовослужбовців.

— Іде процес реформування та відновлення як інфраструктури військових об’єктів, так і на флоті в цілому. Заходів сплановано дуже багато, значну їх частину вже виконано, — зазначив командувач Військово-Морських Сил ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко. — Роботи залишилося багато, тож не зупиняємося на досягненому, йдемо вперед до поставленої мети.

Звертаючись до особового складу, керівник виду ЗС України розповів про здійснені та перспективні кроки в рамках процесу вирішення соціальних питань військових моряків.

— В Одесі завершується процес будівництва 80-ти квартирного будинку для Військово-Морських Сил ЗС України та гуртожитку для військовослужбовців військової служби за контрактом. В Одеській області для офіцерів вже споруджено будинок на 120 осіб, наразі будується другий, а потім і третій, — наголосив віце-адмірал Ігор Воронченко.

— Також триває процес будівництва житлового фонду для рядового та старшинського складу. Є, звичайно, і невирішені питання, ми над ними працюємо. Але ми маємо розуміти, що для повного вирішення цих проблем потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс. Командування Військово-Морських Сил зі свого боку робить для цього усе можливе, — додав він.

Результат пошуку зображень за запитом "житло вмсу"

4 роки тому росіяни окупували Автономну Республіку Крим, окрім анексії цивільного сектору, вони відібрали і значну інфраструктуру та об’єкти Збройних Сил України загальною вартістю близько 11.5 млрд доларів США. Варто згадати, що тільки з корабельного складу Військово-морські Сили України втратили 70%. Також під контролем росіян зараз перебуває 6 баз ВМСУ що знаходились на території АР Крим:

  • Севастопольська військово-морська база
  • Південна військово-морська База(Донузлав)
  • Балаклава
  • Феодосія
  • Керч
  • Чорноморське

У зв’язку з цим для потреб Військово-морських Сил стала постала нагальною проблема відродження вітчизняного флоту.

Окрім будівництва нових кораблів та катерів у ВМС також розглядають купівлю необхідних плавзасобів у країн партнерів, зокрема мова йде про патрульні катери типу “Айленд” та мінно-тральний комплекс.

Що ж стосується інфраструктури, то на материковій частині України майже не було об’єктів для необхідних розміщення баз Військово-морських сил. Так деякі з них створюються майже з нуля на основі наявних там будов, як наприклад у Бердянську для Азовської військово-морської бази чи в Дачному для ППД батальйону морської піхоти.

Зі створенням в Одесі на базі Західної військово-морської бази ВМС України головного місця базування вітчизняного флоту виникла потреба у розбудові цілого комплексу для потреб Військово-морських Сил, який включатиме в себе окрім місця базування кораблів ще й:

  • Штаб Командування ВМС
  • Інститут ВМС
  • ліцей ВМС
  • їдальну, клуб та автомобільний парк
  • житлові побудови для проживання особового складу бази

Прес-центр Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

http://na.mil.gov.ua/https://mil.in.ua/

Читати далі ...

Аналітика

Проект Закону України “Про прощення”: відповідальність військовослужбовців

Опубліковано

на

В середині березня Центр деокупації опублікував проект Закону України «Про прощення» для відкритого громадського обговорення. Ми впевнені, що українське суспільство має самостійно вирішити, кого прощати, а кого карати за злочини, скоєні в інтересах Російської Федерації на шкоду інтересам нашої країни. Ми послідовно оприлюднимемо пропозиції стосовно різних категорій злочинців та сподіваємося на нашу активну участь в дискусії.

Розгорнута презентація самого законопроекту доступна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=qU1c1X9ujH0&feature=youtu.be

Нижче викладені пропозиції щодо притягнення до відповдальності військовослужбовців Збройних Сил України, які вчинили злочини в інтересах держави-агресора, а також громадян України, що вступили на службу в армію держави-агресора, незаконні збройні формування або військово-комерційні компанії, а також брали участь в бойових діях в якості найманців залежно від тяжкості злочину

Стаття 9. Процедура прощення не застосовується:

1) частиною першою статті 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

2) частиною третьою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

3) частиною четвертою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

4) частиною першою статті 111 (державна зрада), зокрема військовослужбовці, які перейшли на бік ворога і змінили військовій присязі; громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України або за її межами.

5) частиною другою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

6) частиною третьою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України;

7) частиною четвертою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

8) частиною п’ятою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

9) частиною другою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю, що спричинило тяжкі наслідки;

10) частиною другою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб;

11) частиною третьою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в умовах особливого періоду;

12) частиною четвертою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в бойовій обстановці;

13) частиною третьою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю, або втратили документи чи матеріали з такими відомостями, якщо це спричинило тяжкі наслідки;

14) частиною другою, третьою і четвертою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

15) статтею 427 (здача або залишення ворогові засобів ведення війни), зокрема начальницький склад військових формувань;

16) частиною першою і другою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні;

17) статтею 447 (найманство), зокрема громадяни України, які без дозволу відповідних органів державної влади як найманці брали участь у збройних конфліктах інших держав.

Стаття 10. Процедура прощення може застосовуватись за злочини середньої тяжкості:

1) частиною другою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

2) частиною першою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і не брали участі у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

3) частиною першою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю;

4) частиною першою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби;

5) частиною першою і другою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю;

6) частиною першою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

7) частиною третьою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні.

Стаття 11. Процедура прощення може застосовуватись за злочини невеликої тяжкості:

1) частиною третьою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями за межами території України;

Стаття 13. Дії, які за Законом не вважаються злочинами

За цим Законом не вважаються злочинами дії громадян України щодо отримання документів, які посвідчують особу чи її майнові права, виданих окупаційною адміністрацією Російської Федерації, сплата податків та інших обов’язкових платежів на окупованій території, а також участь в голосуванні на незаконних виборах та референдумах.

Згідно статті 51 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни та Резолюції третього комітету Генеральної асамблеї ООН від 15 листопада 2016 року, держава-окупант не має права здійснювати примусовий призов громадян України на строкову військову службу. Такі дії вважаються порушенням міжнародного права, а громадяни звільняються від відповідальності.

Пояснення:

Процедура прощення полягає в заміні покарання, пов’язаного з позбавленням волі, на альтернативне покарання у вигляді тимчасового обмеження прав. Особи, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, прощенню не підлягають.

Альтернативне основне покарання – покарання, яке застосовується до громадянина України, відповідно до Кримінального кодексу України, в якості заміни основного покарання у вигляді позбавлення волі на тимчасове позбавлення права на роботу в органах державної влади та місцевого самоврядування, в консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах і службах Президента України та органів державної влади, на роботу в складі виборчих комісій на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах, всеукраїнському та місцевому референдумах, права на військову службу, роботу в правоохоронних органах та органах судової влади, роботу на керівних посадах в державних підприємствах, закладах та установах, права на викладацьку діяльність, права бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільським, селищним, міським головою та старостою, а також призупинення права брати участь у виборах Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів, старост та у референдумі на строк п’ять або десять років.

ЦЕНТР ДЕОКУПАЦІЇ ТА РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Читати далі ...

Trending