Зв'яжіться з нами

Аналітика

Алкоголь, домагання, посттравматичний синдром: історія Надії Савченко

Опубліковано

на

Після гучного арешту Надії Савченко LB.ua вирішив ще раз вивчити історію її життя. З’ясувати, чи дійсно вона підтримувала «Беркут» на Майдані, чи симпатизувала бойовикам «ЛНР», до яких потрапила у полон в 2014 році, чи могла бути завербована російськими спецслужбами. Зрозуміти, яка мотивація у Надії і яка роль її сестри Віри Савченко у історії з «підривом» Ради.

LB.ua проаналізував книгу мемуарів Надії Савченко та поспілкувався з людьми, що були з нею знайомі. В її історії є багато цікавого і багато дивного.

Наприклад, під час миротворчої місії в Іраку в 2004 році Савченко спровокувала міжнародний скандал. Її відправили до України найближчим бортом з висновком «посттравматичний синдром», але це не завадило Надії вступити до Харківського національного університету повітряних сил та продовжити кар’єру в ЗСУ. Вступу у ХУПС посприяв особисто тодішній міністр оборони Анатолій Гриценко. За його словами, жодної згадки про «постравматичний синдром» чи міжнародний скандал в її документах не було. З цього можна зробити висновок, що погані характеристики та діагноз просто «зникли» з документів Савченко. Яким чином – питання відкрите. Є й інші питання, які породжують неоднозначні знайомства та везіння, що супроводжували сестер Савченко протягом життя.

Надя з молодшою сестрою Вірою, батьком і мамою, 1986 рік.

Фото: bulvar.com.ua

Надя з молодшою сестрою Вірою, батьком і мамою, 1986 рік.

Дитинство без пряників

Надія і Віра Савченко з дитинства живуть на Троєщині – скромному районі на околиці Києва. Їх мама – модельєр-технолог, а тато – інженер сільськогосподарської техніки.

«Тато був функціонером, чесним комуністом, який вірив у партію і помер в бідності», – характеризує його Віра в розмові з LB.ua.

Хоча Віра і Надя, різниця між якими майже два роки, – пізні діти, батьки виховували дівчат строго: били їх і «ставили на гречку».

«Мама нам готувала шліхту із лободи і гнилої картоплі, щоб ми знали смак того, що люди в голод їли, і цінували те, що в нас є», – пише Надія Савченко у своїй книзі. (Тут і далі у тексті цитати Надії Савченко подані відповідно до її книги “Сильне ім’я Надія”).

Кишенькових грошей донькам ніколи не давали. Дарували тільки на день народження, але одразу ж забирали, «щоб щось путнє купити, а не витребеньки». Але оскільки витребеньок все ж хотілось, Савченко чесно зізнається, що крала дріб’язок з батькового пальта. А у майбутньому й продукти могла вкрасти – «коли не було, що їсти». Надія, втім, вважає, що таке специфічне виховання «загартувало її характер».

Віра Савченко

Фото: Макс Требухов

Віра Савченко

«Де-небудь в Канаді вже б зацікавилися правами дитини, – сміється Віра Савченко. – Світ змінюється, люди свої права відбудовують по цеглинці. Наші батьки – це вважайте ваші бабуся-дідусь, а то й прабабабуся. Бо моїй мамі 80 років. Мене мама народила в 45. Тут питання поколінь. Мені це дає розуміння, чому так (виховували – LB.ua)».

Алкоголь

Савченко відверто пише, що батьки ніколи не забороняли їм з сестрою вживати алкоголь. Пиво вона пила з років 4-5-ти. Горілку спробувала вперше у шість років. Напій їй сподобався. А курити Надія почала в 16.

«На родинних святах, коли збиралася рідня за столом, наші батьки ніколи не казали: «їм не наливати, бо вони ще діти». Нам потроху наливали вина, або того, що ми хотіли. Я зазвичай горілку вибирала. Віра вино пила», – згадує Надія.

У школу Надія не дуже любила ходити, не подобалось їй і читати. Але вона з задоволенням майструвала щось руками та разом з Вірою грала в театрі. Пізніше за настанови мами вивчилась на модельєра, потім за власним бажанням вчилась рік на журналіста, але зрештою стала військовою.

Фото: euronews.com

Починала зі служби телефоністкою в залізничних військах. Потім перевелась у повітрянодесантні війська у Житомир (була у складі 13-го окремого батальйону 95-ї бригади), звідки у 2004 році поїхала у складі миротворчого контингенту в Ірак. В Іраку, за словами Савченко, «бухали» всі. Особливо після того, як 9 січня 2005 року під час невдалої утилізації боєприпасів на складі померло кілька її бойових побратимів.

Дух пригод

Алкоголь, схоже, тільки розпалював дух авантрюризму Савченко, і вона часто потрапляла у «веселі» історії. Наприклад, під час служби в Іраку Надії стало дуже нудно, і вона вирішила поїздити автостопом по країні. Але спершу одягла чадру і пішла «перевіряти» своїх колег по миротворчій місії на пильність. Гуляла у такому вигляді по базі, аж дійшла непоміченою до автопарку і складів з боєприпасами, а там вже зізналась своїм, що це вона.

«Довелось підняти чадру і показати, що це я так жартую, а то чого доброго ще б свої пристрелили. Хлопці спочатку не на жарт образились… Єбанута, мовляв. Потім всі дружньо ржали і зі мною фотографувалися», – розповідає Савченко.

Після того Надія випила пляшку з хлопцями «за свято», яке святом не вважала, переодягнулась в «афганку», вишмигнула з української бази і спіймала вантажівку з арабами.

«По дорозі брудному арабу все ж взбрело в голову запитати, чи я не дам «фікі-фікі» (поєбатися). Я дістала гранату (фосфорну освітлювальну, – LB.ua), рвонула кільце і, утримуючи чеку, доступно пояснила йому, що виїбе він сам себе в зад! Підерас йобаний! Далі їхали взагалі без проблем», – пише вона.

Так Савченко з арабами доїхали до бази США, де Надію зупинили американські солдати. Вони зв’язались з українським батальйоном, представники якого і забрали Савченко наступного ранку. Після цієї історії піднявся страшний ґвалт, і в автоматі Надії навіть спиляли бойок.

Першим же бортом Савченко повернули в Україну. По поверненню додому Надії поставили «посттравматичний синдром після втрати бойових товаришів», однак сама вона впевнена, що діагноз їй вписали просто тому, що керівництво батальйону хотіло здихатись її і відімстити за чесність.

Після Іраку Савченко спробувала вступити до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (ХУПС), але на навчання брати її не захотіли, бо вона вважалась вже «застарою». Надію це дуже обурило, адже вона відслужила в армії саме для того, щоб отримати необхідний для вступу в університет досвід. Тому вона звернулась особисто до міністра оборони, яким на той час був Анатолій Гриценко, з проханням допомогти. Хоча Савченко пише, що окрім письмового звернення потрапила й на особистий прийом до тодішнього міністра, сам Гриценко заявив LB.ua, що наживо з Савченко не зустрічався.

Втручання Гриценка допомогло, і Надію взяли в ХУПС.

«Міністр має право дати дозвіл вступати на навчання в таких випадках у порядку виключення, що я і зробив. Не в останню чергу і з тієї причини, що мені самому після завершення суворовського училища (коли мені не вистачало двох місяців до 17 років) так само рішенням міністра оборони дозволили поступати в авіаційне інженерне училище і приймати військову присягу до досягнення 17-річного віку, в порядку виключення. Зі мною тоді міністр так само не мав особистої розмови, прийняв рішення на підставі поданого письмового клопотання. Це звичайна практика, якщо документи оформлені правильно і обґрунтування є переконливим», – розповів Анатолій Гриценко LB.ua. Він також запевнив, що в документах Савченко не було згадки про «посттравматичний синдром». Якби це було згадано, запевнив Гриценко, він призначив би додаткову медичну експертизу.

У 2006 році, під час навчання в ХУПСі, Савченко «засвітилась» в телесюжеті про СВІМ – воєнізовані ігри для молоді з неблагополучних сімей, що проводились у Харкові.

Ігри організовував на той час заступник мера Харкова, близький до Віктора Медведчука Ігор Шурма (зараз народний депутат від «Опозиційного блоку»). Як розповів Шурма LB.ua, він звернувся в ХУПС з проханням прислати кількох курсантів – щоб ті показали дітям бойові виступи та взяли участь в іграх. Серед тих курсантів була і Савченко.

«Дивлюсь, якісь дві дівчини там. Набираю когось (з ХУПСу – LB.ua). Кажу: «Кого ви прислали? Розумієте, що ви дискредитуєте? Я просив вас військових, а ви мені дівок наслали». По великому рахунку, краще б їх не присилали. А він мені відповідає: «Там є дві сестри (Наскільки я тепер розумію, що там була і Віра), одна з них дасть вам всім прикурити, пригляньтесь до неї». Я ходжу дивлюсь – Надя відтискається, підтягується. Ну і все, я подивився, посміявся і роз’їхались», – розповів він.

Ігор Шурма

Фото: Макс Требухов

Ігор Шурма

Той факт, що Савченко познайомилась з людиною Медведчука ще 12 років тому, здався деяким журналістам підозрілим. Однак Шурма наголошує: це було абсолютно випадкове ситуативне знайомство. Каже, вдруге побачив Савченко вже у парламенті, й то не впізнав.

«Сказати, що я її знав – не можу, сказати, що не знав – теж», – розводить руками і просить не будувати навколо їх зустрічі конспірологічних теорій.

Двічі Савченко відраховували з Університету з формулюванням «непридатна до польотів». Проте у 2009 Савченко все ж закінчила навчання в ХУПСі і поїхала служити штурманом-оператором Мі-24 3-го окремого полку авіації ЗСУ в Броди, де, за її ж словами, почала спиватись.

Вона розповідає у своїй книзі, як одного разу випила неякісної горілки в «кабаку» і заснула в кущах по дорозі в гуртожиток, де її ненароком знайшов начальник.

«Не те, щоб я перша чи остання так у кущах спала, та й діло було після служби, от тільки неправильно зробила, що у формі пити пішла», – розмірковує вона.

Ніжність і домагання

В житті Савченко був один чоловік, про якого вона згадує з ніжністю. У книзі вона називає його «дядею Колею» – це чоловік маминої сестри. Під час Другої Світової «дядя Коля» був танкістом, і ще з війни у нього була поранена нога. Нога не загоювалась, але відрізати він її не давав.

В дяді Колі з дружиною своїх дітей не було, і вони няньчили Віру і Надю, як власних.

Надя з сестрою Вірою, 1989

Фото: bulvar.com.ua

Надя з сестрою Вірою, 1989

«Він був єдиною людиною, яка сприймала мене такою, як я є, не намагаючись змінити», – пише Надія.

«Другий тато. Це був наш особистий святий Миколайчик. Я пам’ятаю, що це було джерело величезної любові, тепла, турботи, захисту, і з ним завжди було цікаво», – додає Віра.

Про жодного чоловіка після смерті «дяді Колі» Савченко не пише з таким трепетом. Навіть про власного батька, на похоронах якого вона не пустила ні сльози. До слова, про смерть Савченко пише багато. Її колишній адвокат Марк Фейгін каже, що у в’язниці вона теж часто говорила про смерть, про те, що готова померти за Україну.

«Дивна така, майже фрейдистська історія», – коментує він.

У книзі Савченко докоряє знайомим чоловікам за слабкість і за хтивість. Згадує вона і про домагання майора в армії – зараз Героя України, як і сама Надія, – розповіддю про якого ошелешила всіх нещодавно під час засідання регламентного комітету.

Надія Савченко в Іраку

Фото: Twitter/Glasnost Gone

Надія Савченко в Іраку

Писала також і про «залицяння» в Іраку: «Бувало таке, що я лежу, а на ліжку поруч зі мною хтось відвернувся до телевізора і дрочить! Пофіг! Хай робить, що хоче, головне, аби думав, що я сплю і мене не чіпав!!! (…) Коли хлопці напивалися, теж іноді до мене за великим коханням приходили. Тоді я їх прибаюкувала на своєму ліжку – коли уговорами, коли прикладом автомата. Все від типу кавалєра залежало, і йшла спати на їхнє місце».

Товариші Савченко, з якими поговорив LB.ua згадують, що Надія завжди вимагала, аби до неї ставились, як і до побратимів-чоловіків. Вона не розуміла, чому їй потрібно жити в іншій казармі або ходити в окрему душову. Її ображали будь-які моменти, що вказували на те, що вона відрізняється від колег по службі чоловічої статі.

«Я зробив у нас бані, душові, туалет – окремо для хлопців, окремо для дівчат. Зранку підйом. Заходжу в чоловічий – дивлюся, Надька. Я питаю:, ти що тут робиш? Вона каже: «Комбат, ми на війні, в нас немає статевих признаків, ми маємо воювати, а потім розберемось, хто є хто, де хлопці, де дівчата», – згадує колишній командир батальйону «Айдар» Сергій Мельничук.

Cергій Мельничук

Фото: facebook/SergiyMelnuchyk

Cергій Мельничук

Така поведінка у багатьох військових викликала нерозуміння – у ній вони шукали сексуальний підтекст, через що армійські історії Савченко обросли численними міфами з еротичним присмаком.

За «Беркут» чи проти?

Чимало дискусій викликають ще два епізоди з життя Надії Савченко – її участь у Революції Гідності та в АТО. Наприклад, в інтернеті можна знайти фото, на яких Савченко гуляє Майданом поруч з бійцями «Беркуту». На одній такій фотографії вона тримає в руці балончик з якоюсь сумішшю – поширились плітки, що це мастило для зброї, і у мережі почали звинувачувати Надію у співпраці з владою Януковича.

Надія Савченко (в рожевій куртці) на Євромайдані

Фото: Facebook: Сергей Галецкий

Надія Савченко (в рожевій куртці) на Євромайдані

Колишній АТОшник Сергій Рибалка, який знає Надію з Майдану, а пізніше служив з нею в «Айдарі», стверджує, що це маніпуляції: «Можу це спростувати. В той день якраз вона була з антифризом і водою, якою ми промивали очі».

Але при цьому визнає: «Беркут» її не чіпав, навіть не знаю чого».

На Майдані Савченко входила до сотні колишнього начальника штабу «Айдару», який потім став командиром цього батальйону – Валентина «Баті» Лихоліта. Лихоліт стверджує, що Надія була розвідником і переговорником під час Революції, і саме тому «Беркут» й оминав її стороною.

«Мене з Надею познайомив Володимир Соляр (сотник 18-ї сотні Самооборони Майдану, зараз депутат від «Народного Фронту» – LB.ua), попросив взяти в свою сотню. На Майдані Надя була переговорником. В неї була ідея домовитись з «Беркутом» про те, щоб вони перейшли на наш бік. Вона представлялась військовослужбовцем, і в принципі «Беркут» її не чіпав (на той час Савченко все ще служила в ЗСУ, і щоб приїжджати на Майдан, брала відгули і відпустки – LB.ua). Вийшло так, що фотокор зробив фото саме коли вона верталась з цих перемовин з «Беркутом», – стверджує Лихоліт.

Валентин Лихоліт

Фото: www.telegraf.in.ua

Валентин Лихоліт

Сама Савченко у своїй книжці зізнається, що спершу намагалась зупинити радикально налаштованих протестувальників, «бо каміння до влади й так не долетить»: «Люди на Майдані і «Беркут» – то все мій, український народ, якому я присягу давала захищати його, а тепер довелося обирати. Тому я завжди обирала бік слабшого. Того дня, як не дивно, це були МВС і «Беркут».

«Безглуздий бій з похмілля»

Савченко пішла воювати в «Айдар», будучи ще військовослужбовцем Збройних сил України – щоб приїхати в АТО, знову ж таки, взяла відпустку.

Загалом пробула в батальйоні біля двох тижнів. З Сергієм Мельничуком, на той час командиром батальйону, її познайомив той же Володимир Соляр.

Колишні бойові побратими Савченко: Сергій Мельничук, Валентин Лихоліт, Сергій Рибалка і Юрій Крижберський описують її, як людину мужню, але з дивацтвами.

«Одного разу я попросив її пофарбувати БТР – нанести на нього білі полоси, щоб коли літак зверху летить, було видно, що це свій. Вона мені його розмалювала, як тільняшку. Я потім трошки матюкався і примусив її змивати білу фарбу і перефарбовувати все», – розповідає Мельничук.

Савченко потрапила у полон 17 червня 2014 року під час, на думку деяких бійців «Айдару», абсолютно безглуздої операції. В ніч на 17 червня частина бійців батальйону дивним чином опинилась в гольф-клубі, що знаходився між містом Щастя і селищем Металіст. Там «айдарівці» потрапили в засідку.

Хто і для чого послав добровольців в гольф-клуб – невідомо. Два колишні комбати «Айдару» Сергій Мельничук і Валентин Лихоліт переводять «стрілки» один на одного. Мельничук каже, що це «Батя» відправив хлопців «помародерити». Лихоліт же стверджує, що саме Мельничук послав добробатів, щоб забрати гроші з сейфів, які начебто стояли у гольф-клубі. Сейфів там не виявилось. Зате бійці знайшли бар з дорогим алкоголем і напилися. Потім один з них вийшовши покурити, помітив сепаратистів, і «айдарівці» відкрили по них вогонь, а бойовики почали відстрілюватись.

Отримавши сигнал тривоги, Лихоліт з Мельничуком підняли решту батальйону і кинулись на порятунок. Відволікли сепаратистів, і бійці вийшли з засади. Але під час бою було поранено Валентина Лихоліта.

«В принципі на цьому можна було завершити операцію. Але Мельничук почав істерити, хотів покарати ту групу сепаратистів, які мене ранили», – зазначає Лихоліт.

За словами Лихоліта, Мельничук повіз його на базу, а командування операцією передав Савченко.

Фото: Макс Левин

«Надя була з бодуна, вона проїхала поворот і попала в засаду. Сепаратисти почали стріляти, і Надю з трьома хлопцями змело з танку. Один залишився на танку, але і його взяли в полон. А за ними їхали ще БМП і БТР. Їх сепаратисти почали обстрілювати – померли 15 людей, а 7 в полон потрапили. Нормальна операція? Подивіться, як Надю в Миколаєві яйцями закидали. Це було якраз за 80-ту десантуру, хлопці якої загинули. Винна не вона, але вона командувала операцією. Мельничук винен, що підняв кіпіш. Але за що Наді дали героя, за те, що вона 15 людей погубила?» – обурюється Лихоліт.

В полоні

В полоні бойовиків ЛНР до Савченко ставились добре – вона й сама про це пише. Їй приносили сигарети, іноді навіть цукерки. Інших хлопців так не ніжили. Навпаки – «айдарівців», як і решту добровольців, бойовики особливо не любили.

«Для них ми були «карателями». Кожного разу, коли бійці повертались після чергувань, заходили до тебе «привітатися». Але що стосується Наді Савченко, давайте не забувати, що вона жінка. Якось не комільфо жінку катувати, навіть їм. Я пригадую, що коли ми брали в полон жінку, то відношення теж було інше, ніж до чоловіків», – згадує Юрій Крижберський, який потрапив у полон разом з Савченко.

Юрій Крижберський

Фото: gazeta.ua

Юрій Крижберський

Савченко теж ставилась до бойовиків без ненависті.

«Я могла зрозуміти злість і претензії «ополченців». Вони мали право висунути їх мені. Вони теж український народ, і їм я теж давала присягу. А сталось так, що ми опинилися по різні боки барикад. І виходить, що я пішла проти свого народу», – пише вона у своїй книзі.

В полон до бойовиків ЛНР потрапляла і сестра Надії Віра Савченко. Тоді її звільненню посприяв особисто керівник контррозвідки «ЛНР» Володимир Громов.

Віра розповіла LB.ua, що Громов зв’язувався з нею й опісля полону.

«Він так підставлявся і блефував, що я думала, чи не працював він на якусь нашу контррозвідку? Але потім він мені телефонував з російського номеру, вже коли Надія була в «Батьківщині», і казав, що це непогана ідея, що політика її врятує. Ну, не дадуть забути, так, як про наших хлопців», – зізнається Віра.

Після того, як Надія повернулась в Україну, саме її висловлювання з приводу можливого примирення з ЛДНР і зустрічі з ватажками терористичних організацій стали причиною громадського обурення і виключення з фракції «Батьківщина».

Фото: EPA/UPG

Віра Савченко все ж впевнена, що меседжі її сестри були правильними, просто сказані зарано.

«Всі війни закінчуються миром. Це духовність, яка випередила час. До неї українці були не готові. Народ підігрівають ненавистю, щоб українці не захотіли миритися», – вважає Віра Савченко.

Сестра Віра, Медведчук і Коломойський

Віра Савченко за фахом архітектор. Однак, у неї є й друга вища освіта – закінчила магістратуру на предмет «спеціальні інформаційні операції» Національної академії державного управління при президентові. В 2014 на позачергових парламентських виборах Віра балотувалась на мажоритарному окрузі №98 на Київщині від «Батьківщини». Офіційно не працює. Говорить, що останнім часом жила в основному на зарплату своєї сестри, хоча й мала певний підробіток.

Екс-адвокат Савченко Марк Фейгін переконаний, що Надію не могли завербувати в російській в’язниці. Він вважає, що до тієї ситуації, яка зараз склалась навколо Савченко, її довело оточення, у тому числі й сестра Віра, яку її знайомі зазвичай характеризують як людину розумну і хитру.

«Її оточення зіграло з нею злий жарт. Починаючи від Рубана і закінчуючи її сестрою. Віра куди хитріша, розважливіша, більш амбітна, та й більш матеріальна. Думаю, що Віра мала намір зробити кар’єру в політиці за рахунок сестри, – переконаний Фейгін. – Зрозуміло, Віра намагалася врятувати сестру, докладаючи всі можливі зусилля. У цьому немає ніяких сумнівів. Інша справа, що вона була переконана, що вміє це робити краще за інших. Мене завжди сильно недолюблювала, як втім, і я її. Віру дратувало моє принципове небажання підкорятися її «керівним порадам», саме тому вона не раз наполягала на моїй відставці зі справи. Однак Надія завжди відмовлялася мене міняти».

Марк Фейгін

Фото: Макс Левин

Марк Фейгін

За словами адвоката, саме сестра «втягла» Надію у стосунки з Віктором Медведчуком та Володимиром Рубаном.

«Віра послідовно втягувала Надію в ті відносини, які їй були шкідливі. Віра спілкувалася і з Володимиром Рубаном (ще один підозрюваний у справі Савченко –LB.ua) і з Віктором Медведчуком (лідер «Українського вибору», кум Володимира Путіна – LB.ua). Причому вона цього не приховувала, заявляючи про це публічно. Я пам’ятаю, сидів разом з нею в програмі Савіка Шустера, і вона там цілу промову закотила на 5 хвилин про те, який Медведчук чудовий. Я їй потім сказав: «Не говори так публічно, тому що Медведчука в Україні не люблять». Тому я вважаю, що Віра зробила своїй сестрі ведмежу послугу. Але я не знаю, з ким спілкувались вони після полону», – розповідає Фейгін.

У Віри Савченко необхідної для політика гнучкості справді більше, ніж у її сестри. Принаймні так здалось після особистого спілкування з нею кореспондентці LB.ua. На нашу зустріч Віра прийшла у досить бадьорому настрої, вміло уникала конкретики щодо підозри Генеральної прокуратури. Тому почути чітку відповідь з приводу того, для чого Надія провокувала владу та чи є будь-які відеозаписи чи інші факти, які підтверджують, що це була лише акторська гра, LB.ua не вдалось. Віра лише повторювала: таким чином Надія зберегла собі життя, бо її начебто планувала вбити українська влада.

Віра ніколи не приховувала, що зустрічалась з Медведчуком та контактувала з прес-секретарем Путіна Дмитрієм Пєсковим. Однак за її словами, робила це суто задля порятунку сестри. І зв‘язки з обома обірвались після повернення Надії в Україну.

Під час перебування Надії у полоні, з різними пропозиціями до Віри, за її словами, телефонували й інші політики. У тому числі на неї вийшли люди олігарха Ігора Коломойського, які пропонували заплатити викуп бойовикам «ЛНР» за Надію.

Віра Савченко навіть особисто зустрілась з Коломойським, а його друг Геннадій Корбан подарував їй машину «Skoda Fabia».

За її словами, саме через Коломойського до неї й поступила пропозиція про те, щоб Надія увійшла до виборчого списку «Батьківщини».

На питання чи намагались зв‘язатись люди Коломойського з нею після того, як Надю виключили з фракції, Віра не змогла відповісти так однозначно, як відхрестилась від спілкування з Медведчуком.

Фото: batkivshchyna.com.uа

«Особисто зі мною ні. Мабуть. Я якось на цьому не акцентувала увагу», – невпевнено сказала вона.

Віра також стверджує: сестру у політичному сенсі ніколи «не скеровувала». «Жартома, мені навіть лестить, що мене зробили «сірим кардиналом». Це неправда. Я знайомила Надю з тими людьми, знайомствами з якими я «обросла», поки вона була у в’язниці. З представниками дипломатичних установ. Але єдиний раз, коли я йшла в політику, це був 2014 рік і я йшла без всяких амбіцій, а тому що потрібно було проконтролювати, щоб не забули Надію», – стверджує Віра.

Хотіла того Віра Савченко, чи ні, але поки Надія за ґратами, займатись будівництвом політичної партії своєї сестри буде саме вона.

«У мене немає вибору. Я повинна підняти цю політичну силу на якийсь рівень, щоб вона зазвучала, щоб це допомогло Наді. От і все. Ось це і є мої амбіції. Підкреслюю – не дорватись до влади, не стати президентом – змінити політичну систему і піти геть», – резюмує Віра.

Що далі?

Після того, як Надію Савченко виключили з фракції «Батьківщина» вона створила політичну силу «Руна» разом з колишнім депутатом Львівської міськради Теодором Дяківим та «отаманом» «Українського козацького війська» Назаром Мухачовим.

Підчас презентації у Львові нової громадянської платформи РУНА

Фото: стоп-кадр видео

Підчас презентації у Львові нової громадянської платформи РУНА

До співпраці з Савченко Дяків встиг побувати у «Батьківщині», «Громадянській позиції» Анатолія Гриценка та ПРП. А починав свою кар’єру публічного діяча у 1998 році у статусі заступника голови Асоціації платників податків Львівщини – якраз тоді місцеву податкову очолював рідний брат Віктора Медведчука Сергій.

Назар Мухачов був активним учасником Майдану, однак у 2014 році почав активно критикувати проведення АТО та закликав протестувати проти нової, постмайданної влади. У травні 2014 року «козацький отаман» «засвітився» на спільному брифінгу із представником «Українського вибору» Володимиром Рубаном, а у 2015 був серед організаторів так званого «Майдану 3.0».

З Савченко Дяків і Мухачов невдовзі розсталися і зараз не соромляться визнавати, що Надію вони просто використали. «Вже шість років учасників нашої групи не пускають в ЗМІ навіть за гроші», – пояснює Дяків.

Мухачов же додає, що у певний момент до Надії почали «стукатись неоднозначні люди з регіональним минулим». Однак про кого саме мова не уточнив.

Актуальний склад теперішньої партійної організації Савченко теж можна назвати специфічним. Зокрема, до політичної сили долучився такий собі Владислав Штефан – екс-депутат Жовтневої районної ради Кривого рогу від Партії регіонів. Віра Савченко стверджує, що він був «на стороні Майдану і одним із перших вийшов з Партії регіонів».

Цікаво, що після згоди парламенту на арешт Савченко, потиснути їй руки підходили здебільшого представники «Опозиційного блоку».

Останнє засідання Савченко в парламенті

Фото: Макс Требухов

Останнє засідання Савченко в парламенті

Колишній регіонал, а зараз позафракційний депутат і власник телеканалу «Newsone» Євгеній Мураєв після арешту Савченко навіть пообіцяв медійну підтримку і юридичну допомогу Надії Савченко.

Віра Савченко каже: для неї і колишні регіонали, і представники інших фракцій, зокрема й коаліції не надто відрізняються.

«Я вам від себе скажу, не як політик – збоку. Нам всім зрозуміло, що там майже всі однакові. Всі підсолені огірочки. І дуже багато екс-регіоналів є й в БПП», – каже вона.

Також Віра із докором зазначила, що заяви Мураєва так і залишились обіцянками. На уточнення з приводу того, чи прийняла б вона допомогу від такої людини, як Мураєв, після короткої мовчанки Віра знизує плечима: «Ну адвокатів, якщо це публічно, чесно кажучи.. Просто зараз мені надскладно. Адвокати працюють зараз безкоштовно. Тоді мені допомагали всі політики, які, умовно кажучи, хотіли Надію до себе в партію. Зараз це нікому не потрібно».

Тереза Лащук
*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://lb.ua/society/

Аналітика

Наші воїни можуть бути ситими і добре спорядженими, але без ідеології це буде радянська армія – про ребрендинг ЗСУ

Опубліковано

на

Двозуб Святослава і вовкулака для ССО, лицарська рукавичка для танкових військ, едельвейси і карпатські бартки для гірської піхоти – нова символіка та однострій Збройних Сил України вже офіційно затверджені. Зміна найменувань військових частин триває, так само як і відмова від радянських військових свят. Кампанія з ребрендингу армії найбільших масштабів набирає саме цього року.

Спеціальна робоча група з ідеологічного оновлення української армії працює на волонтерських засадах вже не перший рік. Позаштатний радник заступника голови Адміністрації Президента історик Василь Павлов розповів “Цензор.НЕТ” про перебіг реформи.

ОДИН ВИСОКОПОВАЖНИЙ ОФІЦЕР ЗАПИТАВ: “ВИ ВЗАГАЛІ РОЗУМІЄТЕ, ЩО РОБИТЕ?”

– І суспільство, і армія звикають до нового однострою, емблем, до нових назв частин. Розкажіть загалом про план стосовно того, що називають ребрендингом армії.

– Воєнно-історична робота у Збройних силах України започаткована у квітні 2017 року. За цей рік зроблено багато. Зокрема розроблено законодавчу базу, план воєнно-історичної роботи, чого раніше в принципі не було. За три літні місяці була підготовлена і напередодні 6 грудня 2017-го підписана міністром оборони Концепція воєнної історії України. Маємо цілковите сприяння МО і Генштабу. На найвищому рівні зрозуміли, що ми повинні позбавитися від маркеру ворога – це і свята, і форма, і символіка, і орієнтація на ті чи інші події.

Зараз ми набагато активніше розповідаємо воїнам про присвоєння почесних найменувань підрозділам, про зміну символіки і форми. Це важливо, бо це реально перша хвиля за всі роки незалежності, коли зміни плануються і під них підкладається ідеологічна робота і все це завершується позитивним результатом.

– Дехто ставиться скептично до таких масштабних оновлень у час, коли економіка не на підйомі…

– Таке сприйняття власне через те, що така робота ведеться вперше за 26 років. Армія може бути добре оснащена, в новій формі, сита й натренована, але без ідеологічної роботи в головах це буде досі армія-окупант. Ми не маємо часу все робити по черзі. Треба одночасно переозброювати, переодягати армію, а паралельно – проводити ідеологічні зміни.

– Не таємниця, що дехто з військових, особливо на перших порах, не сприймав зміни. А дехто не сприймає досі. Ви це усвідомлюєте?

– Така проблема є. Але люди не сприймають не через те, що вони погані, а через те, що попросту не знають цього. Інформація для більшості військовослужбовців у кращому випадку обмежується шкільним курсом з історії України, у гіршому – знаннями, отриманими ще за часів Радянського Союзу (з відповідними ідеологічними перекрученнями). Але коли з людьми починаєш говорити і відповідати на їхні запитання – іноді дуже незручні запитання – то все поступово стає на свої місця.

Будь-яка ідеологічна робота потребує часу. Коли в нас відбувала одна з перших зустрічей з десантом, то високоповажний офіцер відверто запитав: “Ви взагалі розумієте, що робите?” Я відповів, що розуміємо. Далі він спитав: “Як швидко ви хочете отримати результат?” Я сказав, що роз’яснювальна робота має тривати 3-5 років. Тоді він погодився, що ми адекватно оцінюємо свої сили і можливості. Тобто найголовнішим в ідеологічній роботі є її інтенсивність та час.

– Як це відбувається за алгоритмом дій – щоб було зрозуміло, що дійсно маєте тверезий план?

– Якщо взяти роботу з присвоєння почесних найменувань, для цього проводяться робочі наради в Генеральному штабі, Міністерстві оборони і в усіх держслужбах, де є військові частини, які претендують на те, щоб отримати почесне найменування. За результатами цієї роботи буде сформовано пул військових частин, які мать право і можливість отримати нове найменування вже цьогоріч. Далі робоча група спільно з представниками військових частин розроблятиме пропозиції. Вирішуватиметься, якими саме будуть ці почесні найменування. Після цього проводиться роз’яснювальна робота з особовим складом. Потім, згідно із законодавством України, мають відбутися збори у військовій частині, рішення протоколюється і далі йде по інстанціях на командування, Генштаб й Міноборони і зрештою до Адміністрації Президента. Лише після цього виходить відповідний Указ.

НОВІ НАЙМЕНУВАННЯ ЧАСТИН: ВІД КОРОЛЯ ДАНИЛА

– Як відбувається власне вибір найменувань?

– Є кілька основних принципів. Перше – це територіальний. Тобто, за місцем, де певна частина дислокується – умовно кажучи, як Київський зенітний ракетний полк. Інший принцип – коли військова частина отримує свого патрона. Наприклад, 24 механізована бригада ім. короля Данила. Або має назву за історичним регіоном, до якого в/ч прив’язана. Так, як 1-ша Сіверська танкова бригада. Або назву на честь військової частини, що відзначилася у певний історичний період – 72 окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців. Або на честь вікопомної події – Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут.

– Ви заявляли, що вояки 24-ї Бригади ім. короля Данила дуже горді зі свого найменування.

– Вони були дуже горді. Це якраз той випадок, коли почесне найменування збігається з бажанням особового складу. Так буває не завжди, але з 24-ю вийшло саме так. Вони себе ще до офіційного перейменування почали називати “королівською піхотою”. Поява таких неформальних назв свідчить про те, що новація сподобалася особовому складу.

– Були випадки, коли ваші пропозиції відверто блокували?

– Такі випадки бувають тоді, коли надаються пропозицію до перейменування на честь видатного діяча, пов’язаного з певною частиною територіально, але особовий склад про нього нічого не знає, а тому й не сприймає. Або може була шанована людина, а в неї не милозвучне прізвище. Однак це проблема браку роз’яснювальної роботи, а не бажання. Тому що був випадок: одна бригада відмовилася від найменування на честь одного історичного діяча, чиє прізвище не дуже звучне, однак згодом самі запропонували нам ім’я іншої людини. Сподіваюся, що через кілька місяців ми зможемо цю історію розповідати відкрито.

УСЯ НОВА СИМВОЛІКА ВЖЕ ОФІЦІЙНО ЗАТВЕРДЖЕНА

– Зміна форми й символіки – те, що найбільш помітно. Проведено титанічну роботу, яка на сьогодні вже завершена. Розкажіть коротко: за якими принципами обирали нові символи?

– Робота зі зміни символіки почалася з 2015 року, її проводила група на чолі з Віталієм Гайдукевичем, до якої з 2016-го я неформально також входжу. Ті символи, які на сьогодні є у Збройних Силах, офіційно затверджені 20 листопада 2017 року Наказом міністра оборони № 606. Суть змін у тому, щоб сучасний український військовий однострій з одного боку не був архаїчним, а з іншого – щоб мав питомо українські елементи. Так, на погонах офіцерського складу є зубчатка Галицької армії. Раніше на погонах в офіцерів були п’ятипроменеві радянські зірки, то на теперішній момент – це ромбічна гетьманська зоря, що веде свій початок від війська гетьмана Павла Скоропадського.

На рукаві кожного українського вояка на теперішній момент є стилізований тризуб, який використовувався в армії УНР. Там, де це було можливим, ми запозичили і кольорову гамму цих тризубів. Такі елементи прив’язують українську армію до період 1917-1921 років, а там, де це можливо, до періоду козацтва або навіть до доби Великого Князівства Литовського. Наприклад, знак танкових військ – це латна рукавиця з пірначем, що символізує спадковість українських танкових підрозділів від важкої кавалерії часів Костянтина Острозького.

Так само багато елементів узято зі світових традицій. Наприклад, новий берет десанту кольору марун, – це символіка, пов’язана з Архистратигом Михаїлом. В усіх країнах він є небесним покровителем парашутно-десантних частин. Для гірської піхоти обрано квітку едельвейса і карпатські бартки.

На рукавах міністра оборони, начальника Генштабу з’явилися дві перехрещені булави як символи вищої військової влади.

Скоро має відбутися ще декілька знакових моментів. На параді 2018 року українська армія позбудеться останніх рудиментів від радянського однострою.

– Знову-таки, були окремі випадки, коли воїни відмовилися сприймати нову форму та символіку з суб’єктивних причин. Скажімо, десантник був проти зняти тільняшку, бо його за неї катували у полоні. Інший приклад – заява морпіхів, про відмову зняти старі чорні берети, бо вони вже омиті кров’ю цієї війни.

– Це абсолютно індивідуальні моменти, які з людьми треба проговорити. Є компроміси, на які бійці погоджуються йти. Є компроміси, на які погоджується йти держава. У своїй роз’яснювальній роботі ми користуємося допомогою Головного управління морально-психологічного забезпечення ГШ ЗСУ, тобто військових психологів і політологів.

Однак у зв’язку з тим, що в нас агресія Росії триває, то місця для подібних компромісів меншає. Насправді Десант дуже швидко почав використовувати новий колір берета. Так само і Національна гвардія, яка також отримала новий колір. Пишаються своїми новими беретами артилеристи й танкісти.

ПИТАННЯ, ЯКЕ ВИШИБАЄ ҐРУНТ З-ПІД НІГ: ЩО РОБИЛА ЧЕРВОНА АРМІЯ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ?

– Вперше був представлений новий Воєнно-історичний календар, але про нього значно менше говорять, ніж про зміну символіки. Чому?

– Воєнно-історичний календар розроблявся в Центрі дослідження гуманітарних проблем ЗСУ. Тривалий час у ньому намагалися поєднати українську та радянську мілітарні традиції. Поступово стало зрозуміло, що цього робити не варто. Календар на 2018 рік був розроблений тими самими людьми. До цього також долучилося Військово-історичне управління Генерального штабу. Тож тепер цей календар набагато більш український. Єдина проблема з ним у тому, що немає коштів для того, щоб його видрукувати. Він розповсюджуватиметься в електронному вигляді.

– Святкування 23 лютого скасоване, але вочевидь до цього ще довго звикатимуть. Що робите з цим?

– 23 лютого скасовано офіційно. У жодній державній установі чи військовій частині офіційно воно не відзначається. Але наступає величезна кількість “але”. Є чимало людей, що ментально перебувають у Радянському Союзі. Тому цьогоріч навіть більш-менш відкрито дехто святкував сторіччя створення Робітничо-селянської червоної армії. При чому, деякі з цих людей є відповідальними за навчання молодого покоління українських офіцерів. Що з цим робити? Єдине, що ми можемо, це проводити роз’яснювальну роботу, чому ми не можемо вважати цю армію українською. Якщо деякі моменти люди сприймають більш-менш спокійно, то коли починаєш говорити, що Червона армія була для України окупаційною, то в деяких людей виникає нервування: “Як це так, армію, в якій я служив, можна вважати окупаційною?”

– Які аргументи ви наводите їм?

– Ми ставимо питання, відповіді на які є абсолютно прозорими. Наприклад, просте питання: Як називається введення іноземних військ на територію незалежної держави? Агресія. ЯК називається наступний акт? Окупація. А тепер порівняймо, що роблять російські війська на Донбасі зараз, і що робила Червона армія в Україні у 1918-1921 роках? А що робила Червона армія на Західній Україні, починаючи з 1944 року? Фактично виконувала функції каральних окупаційних військ.

І питання, яке вишибає в людей ґрунт з-під ніг: що робила Червона армія у 1932-33 роках під час Голодомору? Армія, що позиціонувала себе як армія трудового народу! Вона стояла в оточенні довкола територій, де люди вимирали. Вона стояла на кордонах, відбираючи продовольство. Людей, які здатні мислити, ці факти спонукають до переосмислення. Люди ж, які перебувають в радянській матриці, цього не сприймають абсолютно. Це проблема часу. Такі люди мають піти з армії або за власним бажанням, або ж рано чи пізно має бути прийняте командне рішення позбутися таких людей. Бо глорифікація окупаційнолї армії є абсолютно неприпустимою. Сильною армія буде лише тоді, коли не матиме нічого спільного з ворогом.

– Чи ставиться питання про офіційну відмову в армії від усіх радянських святкувань?

– Там, де можливо, ми від них відходимо. До прикладу, 2 серпня, День Високомобільних Десантних Військ, було замінено на 21 листопада, День Десантно-Штурмових Військ. Ми запровадили українську традицію вшанування Святого Михайла. Сподіваюся, що в наступні роки відбудуться зміни і в днях святкування військових частин і окремих родів військ. Сподіваюся, що більше відзначатимуть дати пам’ятних боїв – не лише битви під Крутами, але й під Вапняркою і Вознесенськом, Чортківської офензиви… Тобто, почне формуватися українська мілітарна традиція і ми вшановуватимемо своїх вояків. Вони не всі свої війни виграли, але вони однозначно боролися за те, щоб українська держава могла існувати сьогодні.

– Ви говорите, що поруч з поверненням до українських традицій має відбуватися інтеграція ЗСУ в світові військові традиції. Зокрема це стосується зміни військових звань.

– Влітку 2015 року було проголошено, що має з’явитися перше офіцерське звання хорунжого і військове звання бригадного генерала – між полковником та генерал-майором. На даний момент ці ідеї знаходяться у тому стані, в якому було від початку. Тобто проголошено бажання це зробити, але через інертність деяких державних інституцій, на кшталт Верховної Ради України, стоїть на місці. Для того, щоб змінити військові звання, треба внести зміни до десятків, якщо не сотень, законодавчих актів. Верховна Рада до цього ще навіть не приступала.

– Щодо бригадного генерала зрозуміло – це практика країн НАТО. А з якою метою пропонують відродити звання хорунжого?

– Є ціла низка традиційних українських старшинських звань, але вони не збігаються ані за назвами, ані історичним використанням з сучасними військовими традиціями. Тому повертати осавулів, бунчужних, чотових, ройових є недоцільним. Але для того, щоб все-таки використати національні елементи, є пропозиція зробити звання хорунжого першим офіцерським званням. Тобто, замість молодшого лейтенанта.

КРЕМЛЬ ЧІТКО РОЗУМІЄ, ЩО ВТРАЧАЄ НАШУ АРМІЮ

– На деякі зміни була дуже різко негативна і неадекватна реакція в Росії.

– Їхня реакція була абсолютно передбачуваною – Кремль чітко розуміє, що втрачає українську армію. У вересні 2017-го, після параду на День Незалежності, російськими медіа прокотилася хвиля паніки з цього приводу. Так само сталося після зміни кольорів десанту. Кремль чітко розуміє, що якщо українська армія не матиме нічого спільного з радянською армією, то не матиме нічого спільного і з російською. За кожною візуальною зміною відбувається зміна внутрішня. Тобто, якщо наша армія не схожа на армію агресора, вона починає і мислити по-іншому. Ворог це відслідковує, і на цьому тлі дивним видається те, що за радянську мілітарну традицію тримаються деякі наші громадяни.

– Дуже болісною була реакція в РФ на нову символіку Воєнної розвідки України – сова, що тримає меч, який пробиває мапу РФ. На емблемі є й географічні огріхи, а може, це зроблено умисне – там Сахалін показаний територією Японії. Віце-прем’єр Рогозін назвав цю емблему “дебильной”. Ви причетні до розробки цієї емблеми?

– Ця символіка цілком розроблена у Головному управлінні розвідки, і є чудовим прикладом того, коли наші військові є абсолютно самодостатніми і креативними. Можна пишатися нашою розвідкою. Символіка, як кажуть, зайшла – сподобалася і розвідникам, і суспільству. Вона викликала просто-таки істерику за порєбріком. Чому взяли сову? Тому що символом військової розвідки Росії є кажан, а кажан – це одна з ланок у харчуванні сови. Девіз російської розвідки “Вище нас – тільки зорі”, девіз української – “Мудрий пануватиме над зірками”. Це ідеологічна боротьба сенсів, яку наша розвідка виграла в одні ворота.

– Ви підтримуєте контакти з російськими військовими істориками? Які контрініціативи звідти?

– Військовою історією я займаюся з 1992 року. З російськими колегами останні контакти припинилися у 2014 році. Але деякі мої знайомі контактують з ними, тому ми знаємо, як російські військові історики на це реагують. Наприклад, книга “Історія українського війська”, яку ми видали у 2016 році, викликала серед російських істориків занепокоєння. Тому що там чітко зазначено, що одним з основних ворогів України є Росія, що ця боротьба велася споконвічно і що Україна не є спадкоємицею традицій радянської армії. Після публікації нашого видання в РФ з’явилося кілька закритих роз’яснювальних матеріалів. Однак якщо бути абсолютно об’єктивним, то ми за рівнем організації воєнно-історичної роботи і в суспільстві, і в армії значно поступаємося Росії. Це треба надолужувати. Зараз для цього докладаються титанічні зусилля, але ми втратили 25 років, тому надолужити за один рік неможливо. Тож залучаємо також цивільних фахівців – для налагодження системи.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3061504

Читати далі ...

Аналітика

Інфраструктура ВМС розбудовується, однак потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс

Опубліковано

на

У Командуванні Військово-Морських Силах ЗС України провели підсумки службової діяльності за 1 квартал 2018 року. Під час заходу присутнім було доведено аналіз стану діяльності національних ВМС за всіма напрямками та обговорено проблемні питання і шляхи їх вирішення. Значну увагу приділили питанням соціального забезпечення військовослужбовців.

— Іде процес реформування та відновлення як інфраструктури військових об’єктів, так і на флоті в цілому. Заходів сплановано дуже багато, значну їх частину вже виконано, — зазначив командувач Військово-Морських Сил ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко. — Роботи залишилося багато, тож не зупиняємося на досягненому, йдемо вперед до поставленої мети.

Звертаючись до особового складу, керівник виду ЗС України розповів про здійснені та перспективні кроки в рамках процесу вирішення соціальних питань військових моряків.

— В Одесі завершується процес будівництва 80-ти квартирного будинку для Військово-Морських Сил ЗС України та гуртожитку для військовослужбовців військової служби за контрактом. В Одеській області для офіцерів вже споруджено будинок на 120 осіб, наразі будується другий, а потім і третій, — наголосив віце-адмірал Ігор Воронченко.

— Також триває процес будівництва житлового фонду для рядового та старшинського складу. Є, звичайно, і невирішені питання, ми над ними працюємо. Але ми маємо розуміти, що для повного вирішення цих проблем потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс. Командування Військово-Морських Сил зі свого боку робить для цього усе можливе, — додав він.

Результат пошуку зображень за запитом "житло вмсу"

4 роки тому росіяни окупували Автономну Республіку Крим, окрім анексії цивільного сектору, вони відібрали і значну інфраструктуру та об’єкти Збройних Сил України загальною вартістю близько 11.5 млрд доларів США. Варто згадати, що тільки з корабельного складу Військово-морські Сили України втратили 70%. Також під контролем росіян зараз перебуває 6 баз ВМСУ що знаходились на території АР Крим:

  • Севастопольська військово-морська база
  • Південна військово-морська База(Донузлав)
  • Балаклава
  • Феодосія
  • Керч
  • Чорноморське

У зв’язку з цим для потреб Військово-морських Сил стала постала нагальною проблема відродження вітчизняного флоту.

Окрім будівництва нових кораблів та катерів у ВМС також розглядають купівлю необхідних плавзасобів у країн партнерів, зокрема мова йде про патрульні катери типу “Айленд” та мінно-тральний комплекс.

Що ж стосується інфраструктури, то на материковій частині України майже не було об’єктів для необхідних розміщення баз Військово-морських сил. Так деякі з них створюються майже з нуля на основі наявних там будов, як наприклад у Бердянську для Азовської військово-морської бази чи в Дачному для ППД батальйону морської піхоти.

Зі створенням в Одесі на базі Західної військово-морської бази ВМС України головного місця базування вітчизняного флоту виникла потреба у розбудові цілого комплексу для потреб Військово-морських Сил, який включатиме в себе окрім місця базування кораблів ще й:

  • Штаб Командування ВМС
  • Інститут ВМС
  • ліцей ВМС
  • їдальну, клуб та автомобільний парк
  • житлові побудови для проживання особового складу бази

Прес-центр Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

http://na.mil.gov.ua/https://mil.in.ua/

Читати далі ...

Аналітика

Проект Закону України “Про прощення”: відповідальність військовослужбовців

Опубліковано

на

В середині березня Центр деокупації опублікував проект Закону України «Про прощення» для відкритого громадського обговорення. Ми впевнені, що українське суспільство має самостійно вирішити, кого прощати, а кого карати за злочини, скоєні в інтересах Російської Федерації на шкоду інтересам нашої країни. Ми послідовно оприлюднимемо пропозиції стосовно різних категорій злочинців та сподіваємося на нашу активну участь в дискусії.

Розгорнута презентація самого законопроекту доступна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=qU1c1X9ujH0&feature=youtu.be

Нижче викладені пропозиції щодо притягнення до відповдальності військовослужбовців Збройних Сил України, які вчинили злочини в інтересах держави-агресора, а також громадян України, що вступили на службу в армію держави-агресора, незаконні збройні формування або військово-комерційні компанії, а також брали участь в бойових діях в якості найманців залежно від тяжкості злочину

Стаття 9. Процедура прощення не застосовується:

1) частиною першою статті 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

2) частиною третьою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

3) частиною четвертою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

4) частиною першою статті 111 (державна зрада), зокрема військовослужбовці, які перейшли на бік ворога і змінили військовій присязі; громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України або за її межами.

5) частиною другою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

6) частиною третьою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України;

7) частиною четвертою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

8) частиною п’ятою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

9) частиною другою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю, що спричинило тяжкі наслідки;

10) частиною другою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб;

11) частиною третьою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в умовах особливого періоду;

12) частиною четвертою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в бойовій обстановці;

13) частиною третьою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю, або втратили документи чи матеріали з такими відомостями, якщо це спричинило тяжкі наслідки;

14) частиною другою, третьою і четвертою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

15) статтею 427 (здача або залишення ворогові засобів ведення війни), зокрема начальницький склад військових формувань;

16) частиною першою і другою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні;

17) статтею 447 (найманство), зокрема громадяни України, які без дозволу відповідних органів державної влади як найманці брали участь у збройних конфліктах інших держав.

Стаття 10. Процедура прощення може застосовуватись за злочини середньої тяжкості:

1) частиною другою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

2) частиною першою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і не брали участі у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

3) частиною першою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю;

4) частиною першою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби;

5) частиною першою і другою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю;

6) частиною першою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

7) частиною третьою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні.

Стаття 11. Процедура прощення може застосовуватись за злочини невеликої тяжкості:

1) частиною третьою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями за межами території України;

Стаття 13. Дії, які за Законом не вважаються злочинами

За цим Законом не вважаються злочинами дії громадян України щодо отримання документів, які посвідчують особу чи її майнові права, виданих окупаційною адміністрацією Російської Федерації, сплата податків та інших обов’язкових платежів на окупованій території, а також участь в голосуванні на незаконних виборах та референдумах.

Згідно статті 51 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни та Резолюції третього комітету Генеральної асамблеї ООН від 15 листопада 2016 року, держава-окупант не має права здійснювати примусовий призов громадян України на строкову військову службу. Такі дії вважаються порушенням міжнародного права, а громадяни звільняються від відповідальності.

Пояснення:

Процедура прощення полягає в заміні покарання, пов’язаного з позбавленням волі, на альтернативне покарання у вигляді тимчасового обмеження прав. Особи, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, прощенню не підлягають.

Альтернативне основне покарання – покарання, яке застосовується до громадянина України, відповідно до Кримінального кодексу України, в якості заміни основного покарання у вигляді позбавлення волі на тимчасове позбавлення права на роботу в органах державної влади та місцевого самоврядування, в консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах і службах Президента України та органів державної влади, на роботу в складі виборчих комісій на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах, всеукраїнському та місцевому референдумах, права на військову службу, роботу в правоохоронних органах та органах судової влади, роботу на керівних посадах в державних підприємствах, закладах та установах, права на викладацьку діяльність, права бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільським, селищним, міським головою та старостою, а також призупинення права брати участь у виборах Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів, старост та у референдумі на строк п’ять або десять років.

ЦЕНТР ДЕОКУПАЦІЇ ТА РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Читати далі ...

Trending