Зв'яжіться з нами

Аналітика

Повернення в мирне життя

Опубліковано

на

Поки в Україні війна, з фронту вже повернулися тисячі ветеранів. А разом із ними й забуті з часів СРСР проблеми: психологічна реабілітація, реінтеграція в мирне життя та бюрократія

За три роки війни в Україні відбулося шість хвиль мобілізації. Перша, яка стартувала 18 березня 2014-го, у момент анексії Криму Росією, зачепила понад 35 тис. осіб. А найбільшою стала третя, через яку пройшло приблизно 60 тис. людей. Вона почалася в липні 2014-го, під час одного з найбільших загострень: саме тоді точилися бої на кордонах, армія та добровольці звільняли міста в Донецькій і Луганській областях. За відкритими даними, через шість хвиль мобілізації пройшло понад 156 тис. військових. А загалом їхня кількість з урахуванням добровольців, контрактників та Нацгвардії сягає майже 300 тис. осіб. Згідно з даними, які озвучив президент Петро Порошенко, за два з половиною роки конфлікту загинуло понад 2,5 тис. військовослужбовців. Статус учасника бойових дій дістало понад 260 тис. осіб.

За результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова, оприлюдненими в червні 2016-го, Збройними силами пишаються 57% українських громадян. Можна очікувати, що цей показник у майбутньому зросте. Водночас набуває поширення міф про ветеранів, які «наведуть лад у країні». Цією тезою подеколи спекулюють у соціальних мережах та під час масових мітингів, свідомо чи ні забуваючи про велику кількість проблем, із якою стикаються військові по поверненні в мирне життя: байдужість суспільства та чиновників, необхідність вибивати обіцяні державою пільги й гарантії, важкий пошук роботи. За словами самих ветеранів, ресоціалізація військових в Україні присутня радше на словах. На практиці все залежить від місцевої влади та бажання виконавців.

Найбільшою проблемою в попередні роки було отримання статусу учасника бойових дій (УБД). Частково це пов’язано з хаосом у документації в перший рік війни, частково з нехлюйством офіцерів, які вели документообіг. Відомі приклади, коли губили документи деяких добровольців, які хотіли записатися у Збройні сили чи Нацгвардію (історія добровольця з батальйону «Донбас» Максима Авраменка), або ж оформляли штатний розклад заднім числом (історія Миколи Троїцького з полку «Азов», який згідно з оформленими на нього документами був кухарем і провів в АТО аж один день). Хоча, певно, найбільше проблем виникло в батальйоні «Айдар». За інформацією бійців, доволі тривалий час керівництво не могло оформити штатний розклад. Відтак навіть чоловіки, які побували в полоні, не мали змоги отримати документ, який засвідчував би їхній статус учасника АТО. За приблизними підрахунками самих бійців, керівництво свого часу в документах загубило близько 400 добровольців батальйону. Втім, зараз, здається, проблема з УБД вирішена. Проте лишаються складнощі з отриманням квартир і землі, які держава гарантувала військовим. Представники місцевої влади в розмовах прямо кажуть про відсутність житлового фонду й брак ділянок. Скажімо, на початку року очільник Миколаєва Олександр Сєнкевич скаржився, що, попри наявність новобудов, соціального житла в місті немає.

«З квартирами проблема. У мене є прийомні дні, у які приходять люди, що стоять у черзі з 1974 року. І таких близько 10 тис. осіб. Нове житло будується, але ціни на нього непідйомні. У середньому вартість квадратного метра — $800–900. Соціального, доступного житла немає, забудовники насилу розпродують нове. У нас навіть немає фонду для відселення», — заявляв Сєнкевич.

Водночас мер Могилева-Подільського (Вінницька область) Петро Бровко заявляв про аналогічні проблеми наприкінці 2016-го. «Житлового фонду немає. І не лише в нашому місті. Є первинне житло, яке будується. Але це приватні забудовники, не державні. Ми з ними шукаємо спільну мову, намагаємося домовитися про дешевшу ціну на житло», — каже Бровко.

«Якщо ж говорити про землю, то в місті лише 2 тис. га землі. І приблизно 500–600 людей (населення міста — 30 тис. осіб. — Ред.), які воювали. Складно буде знайти земельні ділянки. Ми зараз підготували понад 50, є комісія, яка вирішує, кому земля потрібна найбільше. Цей процес відкритий. Є Рада ветеранів, яка це питання відстежує. Якщо не зможемо виділити по 6 соток, даватимемо по 5, по 4. Але спробуємо зробити так, щоб кожен отримав те, що йому обіцяли», — запевнив мер.

ТОЙ, ХТО БУВ ДОБРЕ ІНТЕГРОВАНИЙ У СУСПІЛЬСТВО ДО ВІЙНИ, ЛЕГШЕ ПОВЕРТАЄТЬСЯ ПІСЛЯ.ТІ, У КОГО НЕ БУЛО РОБОТИ, ХТО МАВ НИЗЬКИЙ СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС, РАДШЕ ПОЧНУТЬ ЗВАЛЮВАТИ ПРОБЛЕМИ НА ДЕРЖАВУ

Попри складність із оформленням документів, ситуація поліпшилася. Адже з паперовою бюрократією найбільше труднощів виникало саме в першої хвилі демобілізованих. Оскільки такої практики в Україні не було й не було людей, які орієнтувалися б у процедурі збирання необхідних паперів.

«Ветеран по поверненні має певні пільги. Проблема в тому, що зараз їх важко реалізувати. Зокрема, у земельному питанні. Хоча за два роки ситуація поліпшилася, оскільки до того люди просто стикалися з владною стіною. Зараз військові, які повертаються, групуються, вступають у спілки та ветеранські організації й разом домагаються того, що обіцяла держава. Але все це відбувається саме завдяки ветеранам, котрі повернулися раніше. Є люди, які вже пройшли той шлях. І вони можуть допомогти іншим. Першим просто не було кому розповідати, як краще домагатися обіцяного державою», — каже колишній боєць батальйону «Айдар» Тарас Ковалик.«Після повернення ветеран дезорієнтований. Але саме в цей період необхідно бігати інстанціями: військ­комат, соцзахист, центр зайнятості, міська чи районна рада. Бійцю важко «в’їхати» в ці бюрократичні хитросплетіння. Як наслідок — виникають конфліктні ситуації, далі відмова від подальшої реалізації соціальних гарантій і накопичення негативу. Скажімо, людина йде писати заяву на отримання землі, а їй відмовляють. Виникає відчуття, що тебе зрадили й обдурили», — пояснює колишній військовий Олександр Алієв. Нині він головний спеціаліст сектору Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції в Полтавській області.

«Але часто проблеми виникають через нерозуміння власної відповідальності. Чиновнику потрібен папірець, без якого він не може надати послугу. Причина відсутності папірця — низька поінформованість. Хлопці, яких я починаю консультувати ще під час служби, знають, які папери потрібно брати відразу в частині під час служби. З такими немає проблем. Адже з «дембеля» витребувати в частини всі документи довго й проблематично. Простіше відразу привезти необхідні папери й усе отримати. Спростити бюрократію могло б «єдине вікно» для ветеранів, але поки це не врегульовано законодавством», — додає Алієв.

Хоча необхідність збирати папери — найменша проблема. Більше питань викликають психологічна реабілітація та ресоціалізація ветеранів. Влада спільно з волонтерами намагалася налагодити роботу з подолання наслідків посттравматичного розладу у військових, проте, здається, все поки що тримається на волонтерах і громадських організаціях. Більшість опитаних військових відмовляються добровільно йти до психолога. З різних причин: хтось не визнає проблеми, хтось вважає, що психолог не зможе зрозуміти ситуацію, у якій опинився учасник війни, хтось побоюється, що стане лише гірше.

«Наскільки я знаю, із симптомами ПТСР працюють дві організації. І це ми говоримо не про клінічні варіанти, коли хлопцям треба лягати в лікарню. Окрім волонтерів і громадських організацій, хлопцям ніхто не пояснює, що з ними відбувається. На рівні держави немає такої послуги, як розповісти ветерану, що на нього чекає вдома. Держава не пояснює, як із цим справлятися. Людина стає іншою на війні, вона не готова до світу, у який повертається», — пояснює Ковалик.

«Був такий приклад. Чоловік пішов воювати за контрактом. Жінка півтора року сама вирішувала проблеми в сім’ї. Військовий повертається, але вже не може посісти місце глави сім’ї. Та й жінка не готова перелаштовуватися. І це побутові речі, через які розпадаються сім’ї. Бо жінки не готові до повернення інших чоловіків, а чоловіки не готові повертатися до своїх жінок. Постає питання: як готувати дві сторони до зустрічі?» — розповідає Ковалик.

Його колега Олександр Алієв, своєю чергою, вважає, що для полегшення подолання психологічних проблем ветеранам у майбутньому необхідно забезпечити базові потреби, зокрема спростити оформлення гарантованих державою пільг, квартир і землі.

«Можна створити суперреабілітацію. Але чи затребувана вона ветеранами? Одиниці звернень, коли боєць прямо каже, що йому потрібна психологічна допомога. Але якщо якісно забезпечувати базові потреби (пільги, житло тощо), бійці не почуватимуться використаними й матимуть менше негативу. Тому швидше відбуватиметься відновлення. Водночас той, хто був добре інтегрований у суспільство до війни, легше повертається після. Ті, у кого не було роботи, хто мав низький соціальний статус, радше почнуть звалювати всі проблеми на державу. Я побував по обидва боки барикад. Працював у соцзахисті до АТО, служив в «Айдарі» й рік вибивав УБД», — каже Алієв.

Проблема ресоціалізації випливає з попередньої. Ветеран після війни повертається на ринок праці й змушений наново шукати місце в суспільстві. Виходить так, що він не має й кількох місяців, щоб відпочити й налаштуватися на мирний лад.

«Треба вертатися назад у робітничі професії. Це важко внутрішньо. Адже ти пізнав відчуття, що робиш щось значуще. І виникає проблема з перекваліфікацією людей. Ветерани змінилися й часом не знають, чого саме вони хочуть. І тут важливо, як цю проблему сприйматиме суспільство. Бо ж у влади є лише одне розуміння: влаштувати ветерана на роботу. Але ніхто не переймається тим, щоб допомогти йому зрозуміти, чого він тепер хоче від життя. Тобто виникає підміна завдань», — скаржиться Ковалик.

У майбутньому великі надії покладають на ветеранські спілки та організації. Вони готові допомогти учасникам АТО вирішувати їхні проблеми з оформленням пільг і документів, а подеколи навіть із працевлаштуванням. Скажімо, ветеранські організації Києва свого часу вели переговори з низкою приватних і комунальних підприємств щодо цього питання. Щоб допомогти колишнім військовим визначитися, де саме вони себе бачать у мирному житті, у якій професії: водієм, робітником на заводі, можливо, юристом чи айтішником. Окрім того, спільнота військових може полегшити психологічну реабілітацію ветеранів. Оскільки, як зауважують волонтери, такі об’єднання для учасників війни ближчі, ніж навіть їхні сім’ї.

Автор: Станіслав Козлюк

Джерело:http://tyzhden.ua/Society/

Аналітика

Наші воїни можуть бути ситими і добре спорядженими, але без ідеології це буде радянська армія – про ребрендинг ЗСУ

Опубліковано

на

Двозуб Святослава і вовкулака для ССО, лицарська рукавичка для танкових військ, едельвейси і карпатські бартки для гірської піхоти – нова символіка та однострій Збройних Сил України вже офіційно затверджені. Зміна найменувань військових частин триває, так само як і відмова від радянських військових свят. Кампанія з ребрендингу армії найбільших масштабів набирає саме цього року.

Спеціальна робоча група з ідеологічного оновлення української армії працює на волонтерських засадах вже не перший рік. Позаштатний радник заступника голови Адміністрації Президента історик Василь Павлов розповів “Цензор.НЕТ” про перебіг реформи.

ОДИН ВИСОКОПОВАЖНИЙ ОФІЦЕР ЗАПИТАВ: “ВИ ВЗАГАЛІ РОЗУМІЄТЕ, ЩО РОБИТЕ?”

– І суспільство, і армія звикають до нового однострою, емблем, до нових назв частин. Розкажіть загалом про план стосовно того, що називають ребрендингом армії.

– Воєнно-історична робота у Збройних силах України започаткована у квітні 2017 року. За цей рік зроблено багато. Зокрема розроблено законодавчу базу, план воєнно-історичної роботи, чого раніше в принципі не було. За три літні місяці була підготовлена і напередодні 6 грудня 2017-го підписана міністром оборони Концепція воєнної історії України. Маємо цілковите сприяння МО і Генштабу. На найвищому рівні зрозуміли, що ми повинні позбавитися від маркеру ворога – це і свята, і форма, і символіка, і орієнтація на ті чи інші події.

Зараз ми набагато активніше розповідаємо воїнам про присвоєння почесних найменувань підрозділам, про зміну символіки і форми. Це важливо, бо це реально перша хвиля за всі роки незалежності, коли зміни плануються і під них підкладається ідеологічна робота і все це завершується позитивним результатом.

– Дехто ставиться скептично до таких масштабних оновлень у час, коли економіка не на підйомі…

– Таке сприйняття власне через те, що така робота ведеться вперше за 26 років. Армія може бути добре оснащена, в новій формі, сита й натренована, але без ідеологічної роботи в головах це буде досі армія-окупант. Ми не маємо часу все робити по черзі. Треба одночасно переозброювати, переодягати армію, а паралельно – проводити ідеологічні зміни.

– Не таємниця, що дехто з військових, особливо на перших порах, не сприймав зміни. А дехто не сприймає досі. Ви це усвідомлюєте?

– Така проблема є. Але люди не сприймають не через те, що вони погані, а через те, що попросту не знають цього. Інформація для більшості військовослужбовців у кращому випадку обмежується шкільним курсом з історії України, у гіршому – знаннями, отриманими ще за часів Радянського Союзу (з відповідними ідеологічними перекрученнями). Але коли з людьми починаєш говорити і відповідати на їхні запитання – іноді дуже незручні запитання – то все поступово стає на свої місця.

Будь-яка ідеологічна робота потребує часу. Коли в нас відбувала одна з перших зустрічей з десантом, то високоповажний офіцер відверто запитав: “Ви взагалі розумієте, що робите?” Я відповів, що розуміємо. Далі він спитав: “Як швидко ви хочете отримати результат?” Я сказав, що роз’яснювальна робота має тривати 3-5 років. Тоді він погодився, що ми адекватно оцінюємо свої сили і можливості. Тобто найголовнішим в ідеологічній роботі є її інтенсивність та час.

– Як це відбувається за алгоритмом дій – щоб було зрозуміло, що дійсно маєте тверезий план?

– Якщо взяти роботу з присвоєння почесних найменувань, для цього проводяться робочі наради в Генеральному штабі, Міністерстві оборони і в усіх держслужбах, де є військові частини, які претендують на те, щоб отримати почесне найменування. За результатами цієї роботи буде сформовано пул військових частин, які мать право і можливість отримати нове найменування вже цьогоріч. Далі робоча група спільно з представниками військових частин розроблятиме пропозиції. Вирішуватиметься, якими саме будуть ці почесні найменування. Після цього проводиться роз’яснювальна робота з особовим складом. Потім, згідно із законодавством України, мають відбутися збори у військовій частині, рішення протоколюється і далі йде по інстанціях на командування, Генштаб й Міноборони і зрештою до Адміністрації Президента. Лише після цього виходить відповідний Указ.

НОВІ НАЙМЕНУВАННЯ ЧАСТИН: ВІД КОРОЛЯ ДАНИЛА

– Як відбувається власне вибір найменувань?

– Є кілька основних принципів. Перше – це територіальний. Тобто, за місцем, де певна частина дислокується – умовно кажучи, як Київський зенітний ракетний полк. Інший принцип – коли військова частина отримує свого патрона. Наприклад, 24 механізована бригада ім. короля Данила. Або має назву за історичним регіоном, до якого в/ч прив’язана. Так, як 1-ша Сіверська танкова бригада. Або назву на честь військової частини, що відзначилася у певний історичний період – 72 окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців. Або на честь вікопомної події – Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут.

– Ви заявляли, що вояки 24-ї Бригади ім. короля Данила дуже горді зі свого найменування.

– Вони були дуже горді. Це якраз той випадок, коли почесне найменування збігається з бажанням особового складу. Так буває не завжди, але з 24-ю вийшло саме так. Вони себе ще до офіційного перейменування почали називати “королівською піхотою”. Поява таких неформальних назв свідчить про те, що новація сподобалася особовому складу.

– Були випадки, коли ваші пропозиції відверто блокували?

– Такі випадки бувають тоді, коли надаються пропозицію до перейменування на честь видатного діяча, пов’язаного з певною частиною територіально, але особовий склад про нього нічого не знає, а тому й не сприймає. Або може була шанована людина, а в неї не милозвучне прізвище. Однак це проблема браку роз’яснювальної роботи, а не бажання. Тому що був випадок: одна бригада відмовилася від найменування на честь одного історичного діяча, чиє прізвище не дуже звучне, однак згодом самі запропонували нам ім’я іншої людини. Сподіваюся, що через кілька місяців ми зможемо цю історію розповідати відкрито.

УСЯ НОВА СИМВОЛІКА ВЖЕ ОФІЦІЙНО ЗАТВЕРДЖЕНА

– Зміна форми й символіки – те, що найбільш помітно. Проведено титанічну роботу, яка на сьогодні вже завершена. Розкажіть коротко: за якими принципами обирали нові символи?

– Робота зі зміни символіки почалася з 2015 року, її проводила група на чолі з Віталієм Гайдукевичем, до якої з 2016-го я неформально також входжу. Ті символи, які на сьогодні є у Збройних Силах, офіційно затверджені 20 листопада 2017 року Наказом міністра оборони № 606. Суть змін у тому, щоб сучасний український військовий однострій з одного боку не був архаїчним, а з іншого – щоб мав питомо українські елементи. Так, на погонах офіцерського складу є зубчатка Галицької армії. Раніше на погонах в офіцерів були п’ятипроменеві радянські зірки, то на теперішній момент – це ромбічна гетьманська зоря, що веде свій початок від війська гетьмана Павла Скоропадського.

На рукаві кожного українського вояка на теперішній момент є стилізований тризуб, який використовувався в армії УНР. Там, де це було можливим, ми запозичили і кольорову гамму цих тризубів. Такі елементи прив’язують українську армію до період 1917-1921 років, а там, де це можливо, до періоду козацтва або навіть до доби Великого Князівства Литовського. Наприклад, знак танкових військ – це латна рукавиця з пірначем, що символізує спадковість українських танкових підрозділів від важкої кавалерії часів Костянтина Острозького.

Так само багато елементів узято зі світових традицій. Наприклад, новий берет десанту кольору марун, – це символіка, пов’язана з Архистратигом Михаїлом. В усіх країнах він є небесним покровителем парашутно-десантних частин. Для гірської піхоти обрано квітку едельвейса і карпатські бартки.

На рукавах міністра оборони, начальника Генштабу з’явилися дві перехрещені булави як символи вищої військової влади.

Скоро має відбутися ще декілька знакових моментів. На параді 2018 року українська армія позбудеться останніх рудиментів від радянського однострою.

– Знову-таки, були окремі випадки, коли воїни відмовилися сприймати нову форму та символіку з суб’єктивних причин. Скажімо, десантник був проти зняти тільняшку, бо його за неї катували у полоні. Інший приклад – заява морпіхів, про відмову зняти старі чорні берети, бо вони вже омиті кров’ю цієї війни.

– Це абсолютно індивідуальні моменти, які з людьми треба проговорити. Є компроміси, на які бійці погоджуються йти. Є компроміси, на які погоджується йти держава. У своїй роз’яснювальній роботі ми користуємося допомогою Головного управління морально-психологічного забезпечення ГШ ЗСУ, тобто військових психологів і політологів.

Однак у зв’язку з тим, що в нас агресія Росії триває, то місця для подібних компромісів меншає. Насправді Десант дуже швидко почав використовувати новий колір берета. Так само і Національна гвардія, яка також отримала новий колір. Пишаються своїми новими беретами артилеристи й танкісти.

ПИТАННЯ, ЯКЕ ВИШИБАЄ ҐРУНТ З-ПІД НІГ: ЩО РОБИЛА ЧЕРВОНА АРМІЯ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ?

– Вперше був представлений новий Воєнно-історичний календар, але про нього значно менше говорять, ніж про зміну символіки. Чому?

– Воєнно-історичний календар розроблявся в Центрі дослідження гуманітарних проблем ЗСУ. Тривалий час у ньому намагалися поєднати українську та радянську мілітарні традиції. Поступово стало зрозуміло, що цього робити не варто. Календар на 2018 рік був розроблений тими самими людьми. До цього також долучилося Військово-історичне управління Генерального штабу. Тож тепер цей календар набагато більш український. Єдина проблема з ним у тому, що немає коштів для того, щоб його видрукувати. Він розповсюджуватиметься в електронному вигляді.

– Святкування 23 лютого скасоване, але вочевидь до цього ще довго звикатимуть. Що робите з цим?

– 23 лютого скасовано офіційно. У жодній державній установі чи військовій частині офіційно воно не відзначається. Але наступає величезна кількість “але”. Є чимало людей, що ментально перебувають у Радянському Союзі. Тому цьогоріч навіть більш-менш відкрито дехто святкував сторіччя створення Робітничо-селянської червоної армії. При чому, деякі з цих людей є відповідальними за навчання молодого покоління українських офіцерів. Що з цим робити? Єдине, що ми можемо, це проводити роз’яснювальну роботу, чому ми не можемо вважати цю армію українською. Якщо деякі моменти люди сприймають більш-менш спокійно, то коли починаєш говорити, що Червона армія була для України окупаційною, то в деяких людей виникає нервування: “Як це так, армію, в якій я служив, можна вважати окупаційною?”

– Які аргументи ви наводите їм?

– Ми ставимо питання, відповіді на які є абсолютно прозорими. Наприклад, просте питання: Як називається введення іноземних військ на територію незалежної держави? Агресія. ЯК називається наступний акт? Окупація. А тепер порівняймо, що роблять російські війська на Донбасі зараз, і що робила Червона армія в Україні у 1918-1921 роках? А що робила Червона армія на Західній Україні, починаючи з 1944 року? Фактично виконувала функції каральних окупаційних військ.

І питання, яке вишибає в людей ґрунт з-під ніг: що робила Червона армія у 1932-33 роках під час Голодомору? Армія, що позиціонувала себе як армія трудового народу! Вона стояла в оточенні довкола територій, де люди вимирали. Вона стояла на кордонах, відбираючи продовольство. Людей, які здатні мислити, ці факти спонукають до переосмислення. Люди ж, які перебувають в радянській матриці, цього не сприймають абсолютно. Це проблема часу. Такі люди мають піти з армії або за власним бажанням, або ж рано чи пізно має бути прийняте командне рішення позбутися таких людей. Бо глорифікація окупаційнолї армії є абсолютно неприпустимою. Сильною армія буде лише тоді, коли не матиме нічого спільного з ворогом.

– Чи ставиться питання про офіційну відмову в армії від усіх радянських святкувань?

– Там, де можливо, ми від них відходимо. До прикладу, 2 серпня, День Високомобільних Десантних Військ, було замінено на 21 листопада, День Десантно-Штурмових Військ. Ми запровадили українську традицію вшанування Святого Михайла. Сподіваюся, що в наступні роки відбудуться зміни і в днях святкування військових частин і окремих родів військ. Сподіваюся, що більше відзначатимуть дати пам’ятних боїв – не лише битви під Крутами, але й під Вапняркою і Вознесенськом, Чортківської офензиви… Тобто, почне формуватися українська мілітарна традиція і ми вшановуватимемо своїх вояків. Вони не всі свої війни виграли, але вони однозначно боролися за те, щоб українська держава могла існувати сьогодні.

– Ви говорите, що поруч з поверненням до українських традицій має відбуватися інтеграція ЗСУ в світові військові традиції. Зокрема це стосується зміни військових звань.

– Влітку 2015 року було проголошено, що має з’явитися перше офіцерське звання хорунжого і військове звання бригадного генерала – між полковником та генерал-майором. На даний момент ці ідеї знаходяться у тому стані, в якому було від початку. Тобто проголошено бажання це зробити, але через інертність деяких державних інституцій, на кшталт Верховної Ради України, стоїть на місці. Для того, щоб змінити військові звання, треба внести зміни до десятків, якщо не сотень, законодавчих актів. Верховна Рада до цього ще навіть не приступала.

– Щодо бригадного генерала зрозуміло – це практика країн НАТО. А з якою метою пропонують відродити звання хорунжого?

– Є ціла низка традиційних українських старшинських звань, але вони не збігаються ані за назвами, ані історичним використанням з сучасними військовими традиціями. Тому повертати осавулів, бунчужних, чотових, ройових є недоцільним. Але для того, щоб все-таки використати національні елементи, є пропозиція зробити звання хорунжого першим офіцерським званням. Тобто, замість молодшого лейтенанта.

КРЕМЛЬ ЧІТКО РОЗУМІЄ, ЩО ВТРАЧАЄ НАШУ АРМІЮ

– На деякі зміни була дуже різко негативна і неадекватна реакція в Росії.

– Їхня реакція була абсолютно передбачуваною – Кремль чітко розуміє, що втрачає українську армію. У вересні 2017-го, після параду на День Незалежності, російськими медіа прокотилася хвиля паніки з цього приводу. Так само сталося після зміни кольорів десанту. Кремль чітко розуміє, що якщо українська армія не матиме нічого спільного з радянською армією, то не матиме нічого спільного і з російською. За кожною візуальною зміною відбувається зміна внутрішня. Тобто, якщо наша армія не схожа на армію агресора, вона починає і мислити по-іншому. Ворог це відслідковує, і на цьому тлі дивним видається те, що за радянську мілітарну традицію тримаються деякі наші громадяни.

– Дуже болісною була реакція в РФ на нову символіку Воєнної розвідки України – сова, що тримає меч, який пробиває мапу РФ. На емблемі є й географічні огріхи, а може, це зроблено умисне – там Сахалін показаний територією Японії. Віце-прем’єр Рогозін назвав цю емблему “дебильной”. Ви причетні до розробки цієї емблеми?

– Ця символіка цілком розроблена у Головному управлінні розвідки, і є чудовим прикладом того, коли наші військові є абсолютно самодостатніми і креативними. Можна пишатися нашою розвідкою. Символіка, як кажуть, зайшла – сподобалася і розвідникам, і суспільству. Вона викликала просто-таки істерику за порєбріком. Чому взяли сову? Тому що символом військової розвідки Росії є кажан, а кажан – це одна з ланок у харчуванні сови. Девіз російської розвідки “Вище нас – тільки зорі”, девіз української – “Мудрий пануватиме над зірками”. Це ідеологічна боротьба сенсів, яку наша розвідка виграла в одні ворота.

– Ви підтримуєте контакти з російськими військовими істориками? Які контрініціативи звідти?

– Військовою історією я займаюся з 1992 року. З російськими колегами останні контакти припинилися у 2014 році. Але деякі мої знайомі контактують з ними, тому ми знаємо, як російські військові історики на це реагують. Наприклад, книга “Історія українського війська”, яку ми видали у 2016 році, викликала серед російських істориків занепокоєння. Тому що там чітко зазначено, що одним з основних ворогів України є Росія, що ця боротьба велася споконвічно і що Україна не є спадкоємицею традицій радянської армії. Після публікації нашого видання в РФ з’явилося кілька закритих роз’яснювальних матеріалів. Однак якщо бути абсолютно об’єктивним, то ми за рівнем організації воєнно-історичної роботи і в суспільстві, і в армії значно поступаємося Росії. Це треба надолужувати. Зараз для цього докладаються титанічні зусилля, але ми втратили 25 років, тому надолужити за один рік неможливо. Тож залучаємо також цивільних фахівців – для налагодження системи.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3061504

Читати далі ...

Аналітика

Інфраструктура ВМС розбудовується, однак потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс

Опубліковано

на

У Командуванні Військово-Морських Силах ЗС України провели підсумки службової діяльності за 1 квартал 2018 року. Під час заходу присутнім було доведено аналіз стану діяльності національних ВМС за всіма напрямками та обговорено проблемні питання і шляхи їх вирішення. Значну увагу приділили питанням соціального забезпечення військовослужбовців.

— Іде процес реформування та відновлення як інфраструктури військових об’єктів, так і на флоті в цілому. Заходів сплановано дуже багато, значну їх частину вже виконано, — зазначив командувач Військово-Морських Сил ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко. — Роботи залишилося багато, тож не зупиняємося на досягненому, йдемо вперед до поставленої мети.

Звертаючись до особового складу, керівник виду ЗС України розповів про здійснені та перспективні кроки в рамках процесу вирішення соціальних питань військових моряків.

— В Одесі завершується процес будівництва 80-ти квартирного будинку для Військово-Морських Сил ЗС України та гуртожитку для військовослужбовців військової служби за контрактом. В Одеській області для офіцерів вже споруджено будинок на 120 осіб, наразі будується другий, а потім і третій, — наголосив віце-адмірал Ігор Воронченко.

— Також триває процес будівництва житлового фонду для рядового та старшинського складу. Є, звичайно, і невирішені питання, ми над ними працюємо. Але ми маємо розуміти, що для повного вирішення цих проблем потрібен величезний фінансовий та часовий ресурс. Командування Військово-Морських Сил зі свого боку робить для цього усе можливе, — додав він.

Результат пошуку зображень за запитом "житло вмсу"

4 роки тому росіяни окупували Автономну Республіку Крим, окрім анексії цивільного сектору, вони відібрали і значну інфраструктуру та об’єкти Збройних Сил України загальною вартістю близько 11.5 млрд доларів США. Варто згадати, що тільки з корабельного складу Військово-морські Сили України втратили 70%. Також під контролем росіян зараз перебуває 6 баз ВМСУ що знаходились на території АР Крим:

  • Севастопольська військово-морська база
  • Південна військово-морська База(Донузлав)
  • Балаклава
  • Феодосія
  • Керч
  • Чорноморське

У зв’язку з цим для потреб Військово-морських Сил стала постала нагальною проблема відродження вітчизняного флоту.

Окрім будівництва нових кораблів та катерів у ВМС також розглядають купівлю необхідних плавзасобів у країн партнерів, зокрема мова йде про патрульні катери типу “Айленд” та мінно-тральний комплекс.

Що ж стосується інфраструктури, то на материковій частині України майже не було об’єктів для необхідних розміщення баз Військово-морських сил. Так деякі з них створюються майже з нуля на основі наявних там будов, як наприклад у Бердянську для Азовської військово-морської бази чи в Дачному для ППД батальйону морської піхоти.

Зі створенням в Одесі на базі Західної військово-морської бази ВМС України головного місця базування вітчизняного флоту виникла потреба у розбудові цілого комплексу для потреб Військово-морських Сил, який включатиме в себе окрім місця базування кораблів ще й:

  • Штаб Командування ВМС
  • Інститут ВМС
  • ліцей ВМС
  • їдальну, клуб та автомобільний парк
  • житлові побудови для проживання особового складу бази

Прес-центр Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

http://na.mil.gov.ua/https://mil.in.ua/

Читати далі ...

Аналітика

Проект Закону України “Про прощення”: відповідальність військовослужбовців

Опубліковано

на

В середині березня Центр деокупації опублікував проект Закону України «Про прощення» для відкритого громадського обговорення. Ми впевнені, що українське суспільство має самостійно вирішити, кого прощати, а кого карати за злочини, скоєні в інтересах Російської Федерації на шкоду інтересам нашої країни. Ми послідовно оприлюднимемо пропозиції стосовно різних категорій злочинців та сподіваємося на нашу активну участь в дискусії.

Розгорнута презентація самого законопроекту доступна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=qU1c1X9ujH0&feature=youtu.be

Нижче викладені пропозиції щодо притягнення до відповдальності військовослужбовців Збройних Сил України, які вчинили злочини в інтересах держави-агресора, а також громадян України, що вступили на службу в армію держави-агресора, незаконні збройні формування або військово-комерційні компанії, а також брали участь в бойових діях в якості найманців залежно від тяжкості злочину

Стаття 9. Процедура прощення не застосовується:

1) частиною першою статті 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

2) частиною третьою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

3) частиною четвертою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), зокрема громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора або незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

4) частиною першою статті 111 (державна зрада), зокрема військовослужбовці, які перейшли на бік ворога і змінили військовій присязі; громадяни України, які вступили на службу за контрактом в армію держави-агресора; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України або за її межами.

5) частиною другою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

6) частиною третьою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та як керівники підрозділів брали участь у бойових діях на території України;

7) частиною четвертою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

8) частиною п’ятою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і брали участь у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та брали участь у бойових діях на території України;

9) частиною другою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю, що спричинило тяжкі наслідки;

10) частиною другою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб;

11) частиною третьою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в умовах особливого періоду;

12) частиною четвертою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби в бойовій обстановці;

13) частиною третьою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю, або втратили документи чи матеріали з такими відомостями, якщо це спричинило тяжкі наслідки;

14) частиною другою, третьою і четвертою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

15) статтею 427 (здача або залишення ворогові засобів ведення війни), зокрема начальницький склад військових формувань;

16) частиною першою і другою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні;

17) статтею 447 (найманство), зокрема громадяни України, які без дозволу відповідних органів державної влади як найманці брали участь у збройних конфліктах інших держав.

Стаття 10. Процедура прощення може застосовуватись за злочини середньої тяжкості:

1) частиною другою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

2) частиною першою статті 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), зокрема громадяни України, які вступили на службу в незаконні збройні формування так званих ЛНР та ДНР і не брали участі у бойових діях на території України; громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями на території України;

3) частиною першою статті 328 (розголошення державної таємниці), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірену їм державну таємницю;

4) частиною першою статті 408 (дезертирство), зокрема військовослужбовці, які ухилились від військової служби;

5) частиною першою і другою статті 422 (розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості), зокрема військовослужбовці, які розголосили ввірені їм відомості військового характеру, що становлять державну таємницю;

6) частиною першою статті 426 (бездіяльність військової влади), зокрема військовослужбовці (начальницький склад військових частин та з’єднань);

7) частиною третьою статті 431 (злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні), зокрема військовослужбовці, які перебували в полоні.

Стаття 11. Процедура прощення може застосовуватись за злочини невеликої тяжкості:

1) частиною третьою статті 111 (державна зрада), зокрема громадяни України, які вступили на службу до військово-комерційних компаній держави-агресора та виконували різні службові обов’язки, не пов’язані з бойовими діями за межами території України;

Стаття 13. Дії, які за Законом не вважаються злочинами

За цим Законом не вважаються злочинами дії громадян України щодо отримання документів, які посвідчують особу чи її майнові права, виданих окупаційною адміністрацією Російської Федерації, сплата податків та інших обов’язкових платежів на окупованій території, а також участь в голосуванні на незаконних виборах та референдумах.

Згідно статті 51 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни та Резолюції третього комітету Генеральної асамблеї ООН від 15 листопада 2016 року, держава-окупант не має права здійснювати примусовий призов громадян України на строкову військову службу. Такі дії вважаються порушенням міжнародного права, а громадяни звільняються від відповідальності.

Пояснення:

Процедура прощення полягає в заміні покарання, пов’язаного з позбавленням волі, на альтернативне покарання у вигляді тимчасового обмеження прав. Особи, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, прощенню не підлягають.

Альтернативне основне покарання – покарання, яке застосовується до громадянина України, відповідно до Кримінального кодексу України, в якості заміни основного покарання у вигляді позбавлення волі на тимчасове позбавлення права на роботу в органах державної влади та місцевого самоврядування, в консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах і службах Президента України та органів державної влади, на роботу в складі виборчих комісій на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах, всеукраїнському та місцевому референдумах, права на військову службу, роботу в правоохоронних органах та органах судової влади, роботу на керівних посадах в державних підприємствах, закладах та установах, права на викладацьку діяльність, права бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільським, селищним, міським головою та старостою, а також призупинення права брати участь у виборах Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів, старост та у референдумі на строк п’ять або десять років.

ЦЕНТР ДЕОКУПАЦІЇ ТА РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Читати далі ...

Trending